Постанова

від 12.02.2025 по справі 176/2469/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1783/25 Справа № 176/2469/22 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черкавський Юрій Сергійович, на рішення Кіровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 01жовтня 2024року уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 доГоловного управлінняПенсійного фондуУкраїни вДніпропетровській областіпро стягненнязаборгованості зісплати одноразовоїстрахової виплатита щомісячнихстрахових виплатв зв`язкузі смертючоловіка,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2023 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2022 року про передачу справи для розгляду за підсудністю надійшли матеріали цивільної справи №176/2469/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, де з урахуванням редакції позовної заяви від 21 червня 2023 року та ухвали суду від 16 жовтня 2023 року позивачем визначено предметом позову:

- стягнення з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання, а саме одноразової страхової виплати в сумі 176200,00 грн та щомісячних страхових виплат з 23 березня 2018 року по 01 грудня 2022 року в сумі 437469,55 грн, а всього 613669,55 грн;

- стягнення з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання з 01 грудня 2022 року та пожиттєво в сумі 9676,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що її чоловік ОСОБА_2 19 років та 11 місяців працював помічником футерувальника, футерувальником та чистильником цеху основного виробництва ГМЗ Державного підприємства «Східний гірничозбагачувальний комбінат» в шкідливих умовах праці, та відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії від 14 лютого 2018 року №5/127, йому було встановлено захворювання на рак легенів, тобто «професійний рак». Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 06 березня 2018 року чоловікові позивача було встановлено професійне захворювання правої легені, що пов`язано з його роботою в шкідливих умовах праці та виникло під час його виробничої діяльності.

Позивач вважає, що відповідач мав сплатити їй одноразову виплату в сумі 176200,00 грн та виплатити щомісячні страхові виплати з 23 березня 2018 року по 01 грудня 2022 року в сумі 437469,55 грн, а всього 613669,55 грн. При цьому, за розрахунками позивача, з 01 грудня 2022 року їй належать до виплати щомісячні страхові платежі у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання та пожиттєво в сумі 9676,76 грн.

Рішенням Кіровського районногосуду м.Дніпропетровськавід 01жовтня 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про стягнення заборгованості зі сплати страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання та стягнення щомісячних страхових виплат - відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору у справі не відшкодовуються та компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с.111-115 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що позивач, яка є спадкоємцем першої черги спадкування після свого померлого чоловіка ОСОБА_2 , не довела суду належними та допустимими доказами того факту, що її померлий чоловік, як потерпілий, мав право на спірні страхові виплати, оскільки ОСОБА_2 не був обстежений лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я та не був визнаний МСЕК особою з інвалідністю внаслідок професійного захворювання за життя, йому не був визначений ступінь втрати професійної працездатності у відсотках рішенням МСЕК, що давало б можливість їй претендувати на отримання страхового відшкодування Фондом соціального страхування України в Дніпропетровській області, а, відтак і відповідачем у справі. Такі виплати до спадкової маси не входили.

Позивач, вважаючи відмову КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» у розгляді питання про встановлення причинного зв`язку смерті потерпілого від професійного захворювання необґрунтованою, своєчасно її не оскаржувала у встановленому законом порядку, та відповідних доказів суду не надала. При цьому, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у померлого чоловіка позивача та наявність підстав для визнання його особою з інвалідністю за результатами медичного обстеження, визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, є дискреційними повноваженнями медичного закладу та МСЕК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цих органів.

Суд відхилив як неналежний доказ і висновок експерта, зроблений за результатами проведення посмертної судово-медичної експертизи на підставі ухвали суду в іншій цивільній справі №176/1005/20, відповідно до якого смерть чоловіка позивача настала від встановленого прижиттєво професійного захворювання «раку легенів». Однак, суд першої інстанції вважав, що в рамках спірних правовідносин саме медичний заклад та МСЕК є уповноваженими органами, які встановлюють причинний зв`язок смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом, з метою вирішення Фондом питань щодо наявності або відсутності правових підстав для розрахунку, призначення та виплати спірних страхових сум потерпілому.

Суд наголосив, що не є уповноваженим органом щодо встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, встановлення інвалідності, що є необхідним для розрахунку спірних страхових сум, чого не було встановлено за життя померлого ОСОБА_2 компетентними органами та спірні страхові платежі не виплачувались йому, а тому заборгованість у Фонду не виникла.

У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, за його життя, та тільки у разі смерті внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога, а у разі смерті внаслідок професійного захворювання така одноразова допомога не виплачується.

При цьому здійснення розрахунку розміру спірних страхових виплат належить до дискреційних повноважень Фонду, а наведені позивачем розрахунки є безпідставними. У відповідача відсутня заборгованість зі сплати страхових сум у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 від професійного захворювання, оскільки такі не розраховувались Фондом та не призначались померлому чоловіку позивача за його життя. Тому без встановлення МСЕК ступеню стійкої втрати працездатності чоловіка позивача внаслідок професійного захворювання за його життя у Фонду відсутні правові підстави для розрахунку розміру щомісячної страхової виплати особі, яка таке право не має.

Суд врахував те, що відповідно до змісту листувань позивача з компетентними органами, за життя чоловіка позивача для встановлення групи його інвалідності йому було рекомендовано звернутися до ЛКК лікувального закладу за місцем мешкання для оформлення необхідних документів на МСЕК. Проте, чоловік позивача помер та не проходив огляд МСЕК за життя.

Позивач, своєю чергою, не є особою, яка має право на отримання спірних щомісячних страхових виплат після смерті чоловіка в разі втрати годувальника, не є спадкоємцем померлого чоловіка щодо отримання страхових виплат після його смерті, бо її померлий чоловік не є спадкодавцем у спірному випадку та не був одержувачем спірних страхових платежів.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Черкавського Ю.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю (а.с.120127 Том ІІ).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції побудував рішення виключно на постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18, де правовідносини не стосуються даних правовідносин та не регулюють дані правовідносини. Суд першої інстанції на власний розсуд вказав, що наявність певного діагнозу є повноваженнями медичного закладу або МСЕК, тобто, зазначив про альтернативу доказів. Натомість, не надав уваги наданим позивачем доказам, як то, медичному висновку Центральної лікарсько-експертної комісії Інституту медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН про наявність професійного характеру захворювання від 14 лютого 2018 року, Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, який складений комісією у складі низки лікарів, висновку лікаря судово-медичного експерта-гістолога №14/21 від 12 березня 2021 року щодо проведення експертизи гістологічних об`єктів від трупу ОСОБА_2 . На думку скаржника, зазначені медичні документи підтверджують походження хвороби ОСОБА_2 та її тяжкість, що потягнуло за собою смерть ОСОБА_2 , а судові експерти взагалі були попереджені про кримінальну відповідальність при наданні висновків.

Скаржник також зазначає, що висновок експертизи №43/21 від 24 березня 2021 року надавався на вимоги ухвали суду першої інстанції, дана експертиза була комісійною і проводилась не одним експертом, а комісією судових експертів, які є лікарями. Ця експертиза призначалась судом саме для надання позивачеві можливості доведення позовних вимог та обставини того, що смерть ОСОБА_2 настала від встановленого професійного захворювання раку легенів. Однак, на ці докази суд першої інстанції уваги не звернув, як і не надав уваги тому, що ОСОБА_2 був звільнений з роботи у зв`язку із невідповідністю займаній посаді через стан здоров`я. При цьому встановлено медичними документами, що він повністю втратив працездатність за його професією на 100%, що свідчить про стійку втрату працездатності без можливості її відновлення.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин та не врахував права спадкоємця на отримання від відповідача страхового відшкодування, яке за життя мав спадкодавець.

Відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у грудні 2024 року подав відзив на апеляційну скаргу, де просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому зазначив, що за діючим законодавством та встановленою процедурою призначення страхових платежів Фондом тільки у разі смерті внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога, а в разі смерті внаслідок професійного захворювання не виплачується. ОСОБА_2 за життя не встановлювалось стійкої втрати працездатності та він не проходив МСЕК для встановлення професійного захворювання, що виключає заборгованість як Фонду, так і відповідача зі сплати страхових сум ОСОБА_1 в зв`язку зі смертю ОСОБА_2 від професійного захворювання. Разом з цим наголошує, що, ОСОБА_1 не оскаржувала відмову КЗ Обласний клінічний центр Медико-соціальної експертизи Дніпропетровської обласної ради, який повернув ОСОБА_1 пакет документів ОСОБА_2 .

Також зазначив, що суд не є уповноваженим органом щодо встановлення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, встановлення інвалідності, що є необхідним для розрахунку страхових сум, чого не було встановлено за життя ОСОБА_2 медичними установами, а страхові платежі йому не нараховувались та не виплачувались, що свідчить про відсутність Фонду заборгованості перед позивачем (а.с.154158 Том ІІ).

Згідно з ч. 3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 була дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який за життя у період з 10 липня 1995 року по 02 вересня 2013 року працював помічником футерувальника, футерувальником та чистильником цеху основного виробництва ГМЗ ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», та 02 вересня 2013 року був звільнений з посади чистильника у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Це підтверджується копіями: трудової книжки померлого ОСОБА_2 від 26 липня 1976 року, свідоцтва про шлюб від 11 жовтня 2017 року, серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 від 22 березня 2018 року, виданого Жовтоводським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис за №180.

Відповідно до Інформаційної довідки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про умови праці ОСОБА_2 від 26 грудня 2017 року №655/4.6-4, умови праці ОСОБА_2 визначені такими, що відносяться до ступеня: «Небезпечні» та «Шкідливі» умови праці.

Відповідно до Медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 14 лютого 2018 року №5/127, складеного Державною установою «Інститутом медичної радіології імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України», ОСОБА_2 було встановлено професійне захворювання вперше; випадок захворювання на рак легенів, що відповідає епідеміологічним критеріям діагнозу «професійний рак»; повідомлення про наявність вперше виявленого професійного захворювання від 14 лютого 2018 року №62.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 , який складений та затверджений начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 06 березня 2018 року, комісія провела розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, встановленого 14 лютого 2018 року Клінікою профзахворювань державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної Академії медичних наук України», остаточного діагнозу, а саме, зокрема, больовий синдром - захворювання професійне, встановлено вперше.

Згідно з пунктом 15 Акту, на момент розслідування хворий ОСОБА_2 на підприємстві не працює з 02 вересня 2013 року.

Відповідно до пункту 17 Акту, причинами виникнення професійного захворювання був вплив іонізуючого випромінювання протягом 19 років 11 місяців.

Позивач вела активне листування з Держпраці, Департаментом охорони здоров`я ДОР, Жовтоводським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Державним закладом «Спеціалізована медико-санітарна частина №9 Міністерства охорони здоров`я України», Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України», МОЗ України, КНП «Жовтоводська міська лікарня» протягом декількох років щодо встановлення групи інвалідності її чоловікові за життя, а після його смерті - посмертно, що підтверджується листами за період 2017-2020 роки.

Згідно з листом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22 грудня 2017 року №С-7069, наданим на звернення позивача від 14 грудня 2017 року №СЕ-7636943, для встановлення групи інвалідності хворому ОСОБА_2 було рекомендовано звернутися до ЛКК лікувального закладу за місцем мешкання для оформлення посильних документів на МСЕК, у разі отримання яких МСЕК проведе йому огляд з винесенням відповідного медичного експертного рішення згідно з чинним законодавством.

Відповідно до листа Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» від 29 листопада 2018 року за №899/11/18, у відповідь на звернення позивача від 01 листопада 2018 року, оскільки направлення МСЕК (форма №088/о) не надійшло до МСЕК за життя ОСОБА_2 , комісія не мала права прийняти рішення про встановлення групи інвалідності.

Відповідно до листа від 25 березня 2020 року №С-11/1-11 КНП «Жовтоводська міська лікарня», наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 , зокрема, підсумовано, що медичний висновок Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність професійного характеру захворювання від 14 лютого 2018 року №5/127 надійшов до ФСС 23 березня 2018 року (наступного дня після смерті хворого). Таким чином, огляд хворого на МСЕК для визначення групи інвалідності від професійного захворювання не відбувся. Через те, що за життя ОСОБА_2 МСЕК не проходив, ступінь стійкої втрати працездатності не визначався. Безпосередньою причиною невизначення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, встановленим за життя хворого, вважає відсутність звернень родичів хворого для оформлення документів на МСЕК з листопада 2017 року, що засвідчено в амбулаторній карті ОСОБА_2 .

У ході судового розгляду справи судом були оглянуті матеріали цивільної справи №176/1005/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання, за результатами розгляду якої позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду ухвалою суду від 20 травня 2022 року (головуючий суддя Католікян М.О.), що набрала законної сили станом на 28 липня 2022 року.

Судом були досліджені, зокрема, оригінали висновків експертів (експертиза за матеріалами справи) («Висновок експерта» №43/21) №43/2 та №14/21, закінчені 24 березня 2021 року, якими за результатами проведених експертних досліджень підсумовано, зокрема, що смерть ОСОБА_2 настала від встановленого прижиттєво професійного захворювання «раку легенів», а отже, між настанням його смерті та вказаним захворюванням вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованість зі сплати страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання, а саме, одноразової страхової виплати, щомісячних страхових виплат у зв`язку зі смертю чоловіка від професійного захворювання.

Колегія суддів відзначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, вірно визначивши характер спірних правовідносин, вважав недоведеним позивачем належними та допустимими доказами того факту, що її померлий чоловік як потерпілий мав право на спірні страхові виплати. ОСОБА_2 не був обстежений лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я та не був визнаний МСЕК особою з інвалідністю внаслідок професійного захворювання за життя, йому не був визначений ступінь втрати професійної працездатності у відсотках рішенням МСЕК. Також наголосив, що, вважаючи відмову КЗ Обласний клінічний центр Медико-соціальної експертизи Дніпропетровської обласної ради у розгляді документів неправомірною, позивачем така відмова у встановленому законом порядку не оскаржувалась. При цьому питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у померлого чоловіка позивача та наявність підстав для визнання його особою з інвалідністю за результатами медичного обстеження, визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, є дискреційними повноваженнями медичного закладу та МСЕК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цих органів. Встановлення ступеню втрати ОСОБА_2 професійної працездатності у відсотках, встановлення інвалідності, що є необхідним для розрахунку спірних страхових сум за життя померлого ОСОБА_2 компетентними органами не відбулось та спірні страхові платежі йому не виплачувались, а тому заборгованість у Фонду не виникла, як і не порушено права позивача і відповідачем у справі.

Колегія суддів повністю погоджується зі встановленими судом першої інстанції обставинами справи та відзначає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV, (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1105-XIV, Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №1105-XIV, сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Відповідно до частини 2 статті 42 Закону №1105-XIV, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд проводить одноразову страхову виплату потерпілому, розмір якої визначається відповідно до ступеня втрати професійної працездатності, виходячи з 17 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права потерпілого на страхову виплату.

Відповідно до частини 8 статті 42 Закону №1105-XIV, у разі якщо смерть потерпілого, який одержував щомісячні страхові виплати, настала внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, розмір щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право, встановлюється виходячи з розміру щомісячної страхової виплати на день смерті потерпілого. Причинний зв`язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів. Одноразова допомога сім`ї та особам, які перебували на утриманні, у цьому випадку не виплачується.

Відповідно до частини 6 статті 42 Закону №1105-XIV, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Згідно з пунктом 1.1. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 №11, дія цього Порядку поширюється на потерпілих від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання та осіб, які мають право на страхові виплати в разі втрати годувальника.

Відповідно до пункту 5.1. Порядку №11, Управління (відділення) Фонду розглядає справи про призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого сім`ї та особам, які мають на це право, за умови подання, зокрема, таких документів: 1) заяви осіб, які мають на це право (колективної чи індивідуальної), для призначення страхових виплат; 6) акт розслідування хронічного професійного захворювання за встановленою формою; 8) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого (засвідчена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 9) копія свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про шлюб (завірена працівником управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 10) висновок МСЕК про причинний зв`язок смерті потерпілого з наслідками раніше отриманого трудового каліцтва чи професійного захворювання; 11) довідка про середню заробітну плату (дохід) потерпілого у разі відсутності інформації в Державному реєстрі застрахованих осіб; 12) копія свідоцтва про народження дитини (засвідчена підписом працівника управління (відділення) Фонду на підставі оригіналу або в іншому установленому законодавством порядку); 16) копії трудових книжок потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, засвідчені страхувальником або підписом працівника управління (відділення) Фонду при пред`явленні оригіналу; 20) довідка про склад сім`ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні або копії відповідного рішення суду тощо.

Зазначені документи формуються в справу про страхові виплати та зберігаються в управлінні (відділенні) Фонду.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. Порядку №11 передбачено, що право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають особи, визначені статтею 41 Закону.

Відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2. Порядку №11, право на отримання страхових виплат у осіб, які мають право на страхові виплати, настає з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на їх виплату.

Підпунктом 5.2.3 пункту 5.2. Порядку №11 визначено право осіб, які перебували на утриманні потерпілого, який одержував щомісячну страхову виплату, настає з дати встановлення МСЕК причинного зв`язку смерті потерпілого з раніше одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 1 статті 38Закону №1105-XIV визначено, що ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров`я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, причину, час настання та групу інвалідності у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Відповідно до положень статті 1 Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в України» від 06.10.2005 №2961-IV, медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Частиною 8 статті 7Закону №2961-IV передбачено, що медико-соціальні експертні комісії визначають, зокрема, ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

Згідно з пунктами 3, 4, 17 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019р.№337«Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до пункту 11 Положення про МСЕК, міські, міжрайонні, районні комісії:1) визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого.

Згідно з пунктом 18 Положення про МСЕК, відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я.

Голова комісії або керівник закладу охорони здоров`я у разі виявлення фактів зловживання службовим становищем, службового підроблення або службової недбалості під час направлення хворих лікарсько-консультативними комісіями на огляд до комісій для встановлення інвалідності інформують у триденний строк про це правоохоронні органи.

Відповідно до пункту 19 Положення про МСЕК, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 Інструкції про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни 15.11.2005№606 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005р. за №1455/11735, для розгляду причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом до МСЕК направляються відповідні документи постраждалих, у яких при житті було встановлено професійне захворювання (отруєння), трудове каліцтво, що спричинило стійку втрату професійної працездатності, та померлих після вступу в дію Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №606, розгляд питання про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом проводять на підставі таких документів:

- направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання (отруєння), або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України або лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу, суду чи прокуратури;

- свідоцтва про смерть або його копії;

- посмертного епікризу, завіреного адміністрацією ЛПЗ, в якому перебував на лікуванні, диспансерному нагляді померлий;

- оригіналу медичної карти амбулаторного хворого, з описом її змісту, зробленим ЛПЗ;

- копії протоколу патолого-анатомічного розтину з гістологічним дослідженням, затвердженої завідувачем патолого-анатомічного бюро, головним лікарем чи заступником головного лікаря з медичної частини або з поліклінічного розділу роботи, чи акта судово-медичного та судового гістологічного дослідження, затвердженого начальником обласного бюро (міського, районного відділення) судово-медичної експертизи (якщо вони були проведені);

- акта про нещасний випадок на виробництві, якщо був нещасний випадок;

- медико-експертної справи померлого (подається на підставі даних останньої довідки МСЕК про визначення інвалідності та/або відсотків втрати професійної працездатності, яку надають родичі померлого).

Відповідно до пунктів 2.1, пп. 2.2.3 п. 2.2, п. 2.13 Розділу ІІ Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни 05.06.2012№420 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2012 р. за №1387/21699, ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клінікофункціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків.

При визначенні ступеня втрати професійної працездатності у відсотках враховується вираженість порушень функцій організму потерпілого, що призводять до обмеження здатності до трудової діяльності та інших категорій життєдіяльності.

Встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках здійснюється відповідно до принципів, наведених у пункті 2.2 цього розділу.

При повній втраті здатності потерпілого на виробництві до самообслуговування та потреби у постійному сторонньому догляді чи допомозі (І-А чи I-Б група інвалідності) встановлюються 85 - 100 відсотків втрати професійної працездатності.

При виражених порушеннях функцій організму, що призводять до значного обмеження життєдіяльності за умови збереження здатності до самообслуговування, та відсутності потреби в постійному сторонньому догляді чи допомозі (ІІ група інвалідності) і можливості виконання професійної діяльності лише у спеціально створених виробничих умовах ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 65 - 80 відсотків.

При помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.

При невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Тлумачення статті 1227ЦК України свідчить, що:

1) цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

2) право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, зазвичай, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

3) право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Те саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно розмежовувати випадки при застосуванні статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Правове підґрунтя, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону Українивід 28грудня 2014року №77-VII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (постанова ВС від 01 червня 2022 року у справі №428/3156/20).

Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча позивачем і було ініційовано збір необхідних медичних та інших документів ОСОБА_2 за для встановлення втрати працездатності, визначення ступеню такої втрати у відсотковому відношенні ще за життя останнього, однак, у відповідності до положень Інструкції про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни 15.11.2005№606 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005р. За №1455/11735, саме МСЕК на підставі поданих документів наділено повноваженнями щодо надання висновку з розгляду причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом. Це спростовує доводи скаржника щодо встановлення експертами такого причинного зв`язку за наявністю медичних документів ОСОБА_2 , а, відтак, і наявності заборгованості відповідача перед позивачем. При цьому, колегія суддів наголошує, що такого права на відшкодування страхових виплат не виникло і у спадкодавця, оскільки за життя останній не проходив МСЕК та відповідної довідки не отримував, а позивач, як спадкоємець свого чоловіка ОСОБА_2 , в силу ст. 1216,1217,1227 ЦК України, такого права не успадкувала.

Також колегія суддів не може прийняти до уваги доводи скаржника про те, що судом першої інстанції саме за для доведення обґрунтування вимог позивача призначалась судова експертиза, яка була проведена та висновками комісії лікарів встановлений факт отримання ОСОБА_2 професійного захворювання та повної втрати працездатності, що відповідачем не спростовано, однак, такий висновок експертів має значення для розгляду МСЕК питання про встановлення інвалідності та визначення процентного співвідношення втрати працездатності у відповідності до Положення про МСЕК разом з іншими наявними медичними документами ОСОБА_2 та до компетенції суду з розгляду такого питання не відноситься, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Разом з цим належить зазначити, що нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV, який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону Українивід 28грудня 2014року №77-VII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни 05.06.2012№420 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2012 р. За №1387/21699 та Інструкції про встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни 15.11.2005№606 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2005р. За №1455/11735 встановлено процедуру та механізм причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, встановленням ступеню втрати працездатності, встановлення інвалідності особі, яка претендує на відповідні виплати та, відповідно, обов`язок відповідача перед такою особою, за наявності у неї такого встановленого права. В даному випадку суд не може перебирати на себе зазначені вище функції, як про це вірно вказав суд першої інстанції та що не спростовано скаржником.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування апелянтом встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наявних у справі, а також засновуються на власній інтерпретації обставин справи, а тому колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та зазначає, що обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, вже були предметом розгляду судом першої інстанції і судом надано на ці доводи вичерпну відповідь.

Колегія суддів наголошує, що скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Черкавський Юрій Сергійович залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 12 лютого 2025 року.

Повний текстпостанови складено19лютого 2025року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна