Рішення

від 21.02.2025 по справі 922/4636/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4636/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ", місто Суми, доТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "С.А.Т. СЛОБОДА", місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "С.А.Т. СЛОБОДА", про стягнення коштів у загальному розмірі 286 529,36 грн, з них: основна сума боргу за договором купівлі-продажу № 02/09-2024/01 від 02.09.2024 у розмірі 199 954,03 грн, штраф у розмірі 59 986,21 грн, пеня за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 14 305,23 грн та за період з 21.12.2024 до моменту повного виконання рішення у сумі, яка розраховується за формулою «Пеня = сума основного боргу (199 954,03 грн.) Х подвійна облікова ставка НБУ / календарну кількість днів у році Х кількість днів прострочення», але всього не більше 511 133,57 грн, інфляційні втрати за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 10 638,33 грн, 3% річних за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 1 645,56 грн. Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 050,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4636/24. Розгляд справи № 922/4636/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

26 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" (вх. № 4636/24 від 25 грудня 2024 року) про забезпечення позову.

30 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» та повідомлення суду в письмовій формі про наявність такого кабінету.

13 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, продовжено розгляд справи № 922/4636/24. Повідомлено позивача, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ", про необхідність виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України щодо реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» негайно після відновлення функціональної можливості реєстрації такого кабінету.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0610218234073, ухвала суду від 26 грудня 2024 року є повернутою за датою 02.01.2025 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, а саме до 17.01.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, 02.09.2024 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 02/09-2024/01 (надалі «Договір») щодо постачання м`ясної сировини. Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник (Позивач) зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність Покупцю (Відповідачу) м`ясну сировину, надалі «Товар», а покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного Договору. Відповідно до п. 4.1. Договору, оплата за товар здійснюється на умовах 100 % оплати по факту доставки товару. На виконання умов Договору 04.09.2024 Позивачем здійснено на користь Відповідача поставку Свинини 2 кат. в шкірі в напівтушах у кількості 4 044,00 кг. на суму 345 762,00 грн., у т.ч. ПДВ. У зв`язку з цим, Відповідачем на рахунок Позивача проведено оплату за поставлений товар 04.09.2024 у сумі 340 000,00 грн. та 05.09.2024 у сумі 5 762,00 грн. 09.09.2024 Позивачем поставлено Свинину 2 кат. в шкірі в напівтушах у кількості 5 685,60 кг. на суму 500 310,06 грн., у результаті чого 09.09.2024 Відповідачем оплачено товар у сумі 500 000,00 грн., тобто, Відповідач мав заборгованість у розмірі 310,06 грн за поставку товару, здійснену 09.09.2024. 10.09.2024 Позивачем поставлено Свинину 2 кат. в шкірі в напівтушах у кількості 5 808,60 кг. на суму 511 133,57 грн., проте 11.09.2024 Відповідачем оплачено товар лише у сумі 300 000,00 грн, тобто Відповідач мав заборгованість у розмірі 211 133,57 грн. за поставку товару, здійснену 10.09.2024. У подальшому, 18.09.2024 Відповідачем перераховано на користь Позивача суму у розмірі 11 489,60 грн. Отже, у період з 12.09.2024 по 18.09.2024 загальна заборгованість Відповідача за поставлений товар становила 211 443,63 грн. (310,06 грн. + 211 133,57 грн.), а починаючи з 19.09.2024 складає 199 954,03 грн. 21.10.2024 Позивачем на адресу Відповідача надіслано Лист вимогу № 14/10-2024-1 від 14.10.2024, який повернувся Позивачу без відповіді. Проте, станом на день подачі позовної заяви, Відповідачем жодної відповіді на Лист вимогу № 14/10-2024-1 від 14.10.2024 не надано, кошти не перераховано. У зв`язку із вищевикладеним, позивач заявляє до стягнення основну суму боргу за договором купівлі-продажу № 02/09-2024/01 від 02.09.2024 у розмірі 199 954,03 грн, штраф у розмірі 59 986,21 грн, пеню за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 14 305,23 грн та за період з 21.12.2024 до моменту повного виконання рішення у сумі, яка розраховується за формулою «Пеня = сума основного боргу (199 954,03 грн.) Х подвійна облікова ставка НБУ / календарну кількість днів у році Х кількість днів прострочення», але всього не більше 511 133,57 грн, інфляційні втрати за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 10 638,33 грн, 3% річних за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 1 645,56 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

02 вересня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «С. А. Т. Слобода» (відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу № 02/09-2024/01.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник (Позивач) зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність Покупцю (Відповідачу) м`ясну сировину, надалі «Товар», а покупець зобов`язується приймати цей Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного Договору. Відповідно до п. 4.1. Договору, оплата за товар здійснюється на умовах 100 % оплати по факту доставки товару.

09 вересня 2024 року позивачем поставлено відповідачу Свинину 2 кат. в шкірі в напівтушах у кількості 5 685,60 кг. на суму 500 310,06 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1190 від 09 вересня 2024 року. Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останній оплатив вартість товару у сумі 500 000,00 грн. Тобто, відповідач мав заборгованість у розмірі 310,06 грн за поставку товару, здійснену 09 вересня 2024 року.

10 вересня 2024 року позивачем поставлено відповідачу Свинину 2 кат. в шкірі в напівтушах у кількості 5 808,60 кг. на суму 511 133,57 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1203 від 10 вересня 2024 року. Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останній оплатив вартість товару у сумі 300 000,00 грн. Тобто, відповідач мав заборгованість у розмірі 211 133,57 грн за поставку товару, здійснену 10 вересня 2024 року.

У подальшому, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, 18 вересня 2024 року відповідачем перераховано на користь позивача суму у розмірі 11 489,60 грн.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 199 954,03 грн (310,06 грн + 211 133,57 грн - 11 489,60 грн).

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 199 954,03 грн за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ ТА ШТРАФУ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України). У відповідності до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 7.5. Договору за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення оплати, але не більше ніж вартість товару за замовленням. Згідно із п. 7.6. Договору за прострочення оплати Товару, який поставлений, більше ніж на 10 (десять) календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми неоплаченого в строк товару.

Позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 59 986,21 грн та пеню за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 14 305,23 грн та за період з 21.12.2024 до моменту повного виконання рішення у сумі, яка розраховується за формулою «Пеня = сума основного боргу (199 954,03 грн.) Х подвійна облікова ставка НБУ / календарну кількість днів у році Х кількість днів прострочення», але всього не більше 511 133,57 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені та штрафу, суд прийшов до висновку, що вони здійснені арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме штраф у розмірі 59 986,21 грн, пеня за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 14 305,23 грн.

Відносно стягнення пені за період з 21.12.2024 до моменту повного виконання рішення у сумі, яка розраховується за формулою «Пеня = сума основного боргу (199 954,03 грн.) Х подвійна облікова ставка НБУ / календарну кількість днів у році Х кількість днів прострочення», але всього не більше 511 133,57 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Таким чином, ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено право, а не обов`язок суду здійснити таке зазначення в рішенні суду. Вимога позивача щодо нарахування пені до моменту повного виконання рішення зазначена позивачем без будь-якого вмотивування її підстав.

5. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 10 638,33 грн, 3% річних за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 1 645,56 грн.

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі №910/18557/20, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме інфляційні втрати за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 10 638,33 грн, 3% річних за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 1 645,56 грн.

6. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У позові вказується, що вартість наданих адвокатом послуг складає 42 050,00 грн. на підтвердження чого надаються відповідні документи.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України). Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю цих сторін. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана Палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із додатків до позову, 05.08.2024 між Позивачем та АО «Гравітас» укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 1, до якого 02.12.2024 укладено Додаткову угоду № 2. Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2, АО «Гравітас» надає професійну правничу допомогу Клієнту, пов`язану зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю «С. А. Т. Слобода» (ЄДРПОУ: 44661372) заборгованості, штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних за Договором купівлі-продажу № 02/09-2024/01 від 02.09.2024 року. Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 2, Позивач та АО «Гравітас» погодили, що сума виконаних юридичних робіт та наданих юридичних послуг (професійної правничої допомоги), визначених в пп.пп. 1-5 п. 1 Додаткової угоди № 2, становить фіксовану суму 42 050,00 грн. 24 грудня 2024 року між сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт № 2 на суму 42 050,00 грн

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором купівлі-продажу за двома накладними), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів купівлі-продажу; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось), на думку суду, у даному випадку розумним та пропорційним є стягнення 10 000,00 грн.

Окремо, без надання оцінки якості наданих послуг адвокатом, а з метою визначення розумності та пропорційності наданих послуг під час вирішення питання про стягнення таких витрат з відповідача, суд зазначає про те, що будучи обізнаним про вимоги ч. 6 ст. 6 ГПК України про необхідність реєстрації юридичної особи позивача (клієнта адвоката) електронного кабінету в системі «Електронний Суд», адвокат не надав своєму клієнту рекомендації щодо здійснення такої реєстрації, що в подальшому було підставою для залишення позову без руху (редакція ч. 6 ст. 6 ГПК України станом на момент звернення з позовом до суду).

7. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВОГО ЗБОРУ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 6, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" задовольнити повністю.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "С.А.Т. СЛОБОДА" (61035, місто Харків, вулиця Хуторянська, будинок 32; код ЄДРПОУ: 44661372) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "М`ЯСНИЙ ДІМ "АТЛАНТ" (40000, місто Суми, вулиця Соборна, будинок 14, офіс 10; код ЄДРПОУ: 42531737) основну суму боргу за договором купівлі-продажу № 02/09-2024/01 від 02.09.2024 у розмірі 199 954,03 грн, штраф у розмірі 59 986,21 грн, пеню за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 14 305,23 грн, інфляційні втрати за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 10 638,33 грн, 3% річних за період з 12.09.2024 по 20.12.2024 у розмірі 1 645,56 грн, судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 438,35 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" лютого 2025 р.

СуддяН.В. Калініченко