Рішення

від 11.02.2025 по справі 922/3220/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2025м. ХарківСправа № 922/3220/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Деркач П. О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Слобідської окружної прокуратури міста Харкова (61191, м. Харків, вул. Тепловозна, 8) до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7), 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16), 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус+" (61052, м. Харків, вул. Благовіщенська, 32), 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс" (61124, м. Харків, пр. Гагаріна, 182), 5. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, витребування нежитлових приміщеньза участю представників:

прокурора - Штефан Є.О., службове посвідчення №073016 від 01.03.2023,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

відповідача 3 - не з`явився,

відповідача 4 - Дяків В.Б., ордер серії ВС №1316551 від 09.10.2024,

відповідача 5 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Слобідська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус+", 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс", 5. ОСОБА_1 , в якому прокурор просить суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 36 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 19.12.2012 № 975/12.

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, укладений між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» (код ЄДРПОУ: 32674231), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 860) щодо нежитлових приміщень № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176 корп. 3.

- визнати недійсним договір іпотеки від 27.10.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код 37875500) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2020, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 54803405 від 27.10.2020, номер запису про іпотеку: 38870532.

- витребувати нежитлові приміщення № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176 корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код 37875500), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10428,79 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2024 у справі № 922/3220/24 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.10.2024 об 11:20.

Підготовче засідання, яке призначене на 15.10.2024 не відбулося у зв`язку з відсутністю в приміщенні Господарського суду Харківської області у період з 10:00го. до 12:00год. електроенергії та зв`язку Інтернет, про що складено відповідний акт. Враховуючи наведене, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі № 922/3220/24 підготовче засідання відкладено на 05.11.2024 об 11:00.

05.11.2024 через загальний відділ діловодства суду від відповідача 4 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №27771), який досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.11.2024 у справі № 922/3220/24 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів до 16.12.2024, усне клопотання прокурора про відкладення розгляду справи задоволено та підготовче засідання відкладено на 26.11.2024 о 10:40.

11.11.2024 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №28252), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.

26.11.2024 через загальний відділ діловодства через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 29638), в якій прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна 52983063101 (номер запису про право власності № 35792374), а саме: нежитлові приміщення №№ 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 176, корп. 3, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 у справі № 922/3220/24 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.11.2024 до 13:20.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2024 у справі № 922/3220/24 у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову (вх. № 29638 від 26.11.2024) відмовлено.

Також, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2024 у справі № 922/3220/24 у задоволенні заяви ТОВ "Благоустрій-плюс" про забезпечення доказів (вх. № 29669 від 26.11.2024) відмовлено.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 у справі № 922/3220/24 відкладено підготовче засідання на 10.12.2024 о 12:00.

09.12.2024 через загальний відділ діловодства суду від відповідача 4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження (вх. №30920).

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 10.12.2024 по справі № 922/3220/24 у задоволенні клопотання відповідача-4 про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження (вх. №30920 від 09.12.2024) відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/3220/24 до судового розгляду по суті на 07.01.2025 об 11:00.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.01.2025 у справі № 922/3220/24 відкладено судове засідання на 28.01.2025 о 09:30.

27.01.2025 через загальний відділ діловодства суду від відповідача 4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №2276), мотивоване перебуванням уповноваженого представника відповідача 4 на лікарняному.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 у справі № 922/3220/24 клопотання відповідача-4 про відкладення розгляду справи задоволено та в судовому засіданні оголошено перерву до 11.02.2025 об 11:20.

Прокурор у судове засідання 11.02.2025 з`явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач 1 у судове засідання 11.02.2025 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 28.01.2025 до електронного кабінету відповідача 1 підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Відповідач 2 у судове засідання 11.02.2025 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 28.01.2025 до електронного кабінету відповідача 2 підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Відповідач 3 у судове засідання 11.02.2025 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала-повідомлення" від 28.01.2025 до електронного кабінету відповідача 3 підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Відповідач 4 у судове засідання з`явився, проти заявлених позовних вимог заперечував повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач 5 у судове засідання 10.12.2024 не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання своєчасно та належним чином. Разом з цим, суд зазначає, що копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 17.09.2024, ухвали від 11.10.2024, ухвали-повідомлення від 15.10.2024, ухвали-повідомлення від 05.11.2024, ухвали-повідомлення від 26.11.2024, ухвали від 10.12.2024, ухвали-повідомлення від 07.01.2025 та ухвали-повідомлення від 28.01.2025, які надсилались судом на адресу відповідача 5, зазначену в позовній заяві повернулись до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою

З метою повідомлення відповідача 5 про розгляд справи, судом було розміщено відповідні оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

11.02.2025 судом проголошено скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Щодо підстав представництва інтересів держави в суді прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.20219 у справі № 587/430/16-ц).

Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (ч.1); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (ч.2).

Отже, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/ функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018.

Чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція ВС України, наведена в ухвалі від 02.03.2011 у справі № 6-58303- св10).

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси Харківської міської територіальної громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, оскільки саме вона, на переконання прокурора, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна, прокурор самостійно подає цей позов.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд (постанова від 15.01.2020 по справі № 698/119/18).

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону застосовується лише до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувала, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові дійшла висновку, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, оскільки вказаним рішенням фактично органом місцевого самоврядування неправомірно визначено статус земельної ділянки, а як наслідок і її подальше відчуження. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

У даній справі, прокурором заявлені вимоги про визнання незаконним та скасування п.36 додатку до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 19.12.2012 № 975/12.

Так, на переконання прокурора, оскільки вказаним спірним рішенням міською радою також неправомірно визначено долю спірного майна, тобто за відсутності на те правових підстав, про що достеменно знали продавець, так і покупець, постановлено рішення про його викуп без проведення аукціону, що прямо суперечило нормам чинного на той час законодавства, прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

Враховуючи вищенаведене, оскарження у даному випадку рішення міськради є ефективним та належним способом захисту.

Отже, прокурор у даному конкретному випадку не порушив порядку, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру, оскільки не повинен був попередньо повідомляти про наявне чи потенційне порушення інтересів держави та про звернення до суду орган місцевого самоврядування, який визначений ним як відповідач саме тому, що прокурор стверджує про порушення саме цим органом законодавства у сфері його компетенції у спірному матеріальному правовідношенні.

У такому випадку, коли прокурор стверджує не про неналежне виконання Харківської міської ради своїх обов`язків із захисту інтересів держави, а про порушення саме цим органом інтересів держави, вказаний орган місцевого самоврядування не може бути позивачем, в особі якого прокурор мав би звернутись до суду за захистом інтересів держави, отже, у даному разі у прокурора відсутній обов`язок щодо повідомлення міськради.

Таким чином, прокурор правомірно звернувся до суду, в якості самостійного позивача для захисту порушених інтересів держави.

Так, із матеріалів справи убачається, що Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова з метою вжиття заходів представницького характеру вивчено питання додержання вимог діючого законодавства під час відчуження з комунальної власності майна, розташованого за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 176.

У ході здійснення Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 в Архівному відділі Харківської міської ради отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ.А-9, загальною площею 350,2 кв.м,, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176, корп. 3.

Відомості в ЄРДР внесені за фактами того, що службові особи Харківської міської ради шляхом зловживання службовим становищем протягом 2012-2016 років здійснили відчуження об`єктів комунальної власності без додержання передбаченої законодавчо встановленої процедури, чим спричинили тяжкі наслідки.

Прокурор звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що вивченням матеріалів приватизаційної справи № 2082 про приватизацію нежитлових приміщень ТОВ ОПТІМУС+, за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176, було установлено, що на підставі договору оренди № 1886 від 02.08.2012 укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОПТІМУС+ у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення в підвальній частині житлового будинку № 1-7, загальною площею 350,2 кв.м, за адресою:м. Харків, проспект Гагаріна, 176, корп, 3, літ. А-9.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди, вартість об`єкту оренди складала 336 900 грн, без ПДВ станом на 23.05.2012.

Згідно з п. 4.7. договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою

Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу отриманого відповідно з діючим законодавством.

Пунктом 5.2. договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Відповідно до п. 10.1. договору оренди, договір діє з 02.08.2012 до 02.07.2015.

У подальшому, директор ТОВ ОПТІМУС+ Третьякова В.В. звернулась із заявою від 22.08.2012 до Управління комунального майна (вх. № 14975 від 22.08.2012), у якій просить дозволити приватизацію вказаних приміщень. При цьому до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме відповідно до п. 36 додатку до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 19.12.2012 № 975/12, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

Після цього, ТОВ ОПТИМУС+ звернулось до Управління комунального майна з заявою про приватизацію від 29.12.2012 № 2299.

Крім того, ТОВ ОПТИМУС+ звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. № 23209 від 29.12.2012), у якому просить доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна шляхом викупу Харківській товарній біржі.

Розглянувши зазначений лист, Управління комунального майна наказано доручити суб`єкту оціночної діяльності Харківській товарній біржі проведення оцінки вартості нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176, корп. 3, з метою їх подальшої приватизації шляхом викупу.

Начальником управління комунального майна та приватизації 06.03.2013 затверджено висновок про вартість майна спірних нежитлових приміщень, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2013 з ПДВ складає 290 940 гривень.

При цьому, прокурором у позові наголошено про те, що у вказаному висновку відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід`ємні поліпшення.

З матеріалів приватизаційної справи також убачається, що начальником Управління комунального майна видано розпорядження від 29.04.2013 № 552 Про укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Товариством з обмеженою відповідальністю ОПТІМУС+ за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 176, корп. 3, літ. А-9. Підставою видачі вказаного розпорядження зазначено, зокрема, Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 роки, затверджену рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, рішення 16 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.06.2012 № 765/12, а також висновки про вартість об`єкта оцінки, затверджений наказом начальника Управління комунального майна від 19.07.2012 № 2487.

У подальшому, 29.04.2013 між ОПТІМУС+ та Управлінням комунального майна укладено договір № 4984-В-С, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 860, відповідно до якого ОПТІМУС+ приватизувало вказані нежитлові приміщення за 242 450 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 290940 грн.).

Відомості про право власності ОПТІМУС+ на нежитлові приміщення №№ 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. А-9, загальною площею 350,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 176, корп. 3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.09.2013 (номер запису про право власності: 2485884, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101).

Крім того, у подальшому, нежитлові приміщення №№ 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. А-9, загальною площею 350,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 176, корп. 3, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.02.2020, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Гусак Р.Т. та зареєстрованого в реєстрі за № 179, відчужені ТОВ ОПТІМУС+ (продавець) у власність ТзОВ БРРЕНТ (покупець) (код ЄДРПОУ: 38099402).

Надалі, нежитлові приміщення №№ 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. А-9, загальною площею 350,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 176, корп. 3, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.03.2020, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Амбросійчук Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 485, відчужені ТзОВ БРРЕНТ (продавець) у власність ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС (покупець) (код ЄДРПОУ: 37875500).

Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.03.2020 за домовленістю сторін, ціна, яку Покупець має сплатити Продавцеві за приміщення становить 263 465,97 гривень.

27.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки від 27.10.2020, предметом якого є нежитлові приміщення №№ 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. А-9, загальною площею 350,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 176, корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101).

Враховуючи вищевикладене, на переконання прокурора, Харківською міською радою при прийнятті рішення № 975/12 від 19.12.2012 Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова щодо надання дозволу на проведення приватизації спірного майна шляхом викупу прийняте з порушення встановленої законодавством процедури, є незаконним, порушує інтереси держави та підлягає частковому скасуванню, договори купівлі-продажу та іпотеки недійсними, а майно - витребуванню на користь Харківської міської територіальної громади.

Відповідач-5 ( ОСОБА_1 ) під час розгляду справи проти позову заперечив повністю, на обґрунтування своїх заперечень, у своєму відзиві, зазначив зокрема про те, що прокурором не обґрунтовано свій позов тим, що приватизація спірного нерухомого майна відбулася за заниженою вартістю, а позовна заява не містить жодних аргументів в цьому аспекті, як і не місить доказів на користь того, що приватизація спірного нерухомого майна відбулася за заниженою вартістю. Водночас, відповідачем у відзиві зазначено про те, що у позовній заяві, обґрунтовуючи підстави представництва прокурор зазначає, цитую "відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування". На переконання відповідача-5, у даній справі прокурором не доведено, що фінансові права територіальної громади м. Харкова порушено приватизацією спірного нерухомого майна. Також, відповідачем-5 зазначено про те, що обґрунтовуючи правові підстави свого позову прокурор вибірково цитує норми матеріального права, які діяли на час здійснення приватизації спірного нерухомого майна. Так, відповідно до положень ч.1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавець у даній нормі закону дав чітке та недвозначне визначення, що таке окреме індивідуально визначенене майно, а саме що таким майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами, - майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси, державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств. Прокурором не доведено, що спірне нерухоме майно (як окреме індивідуально визначене майно в розумінні ч.1 ст. 5-1 ЗУ Про приватизацію державного майна") є або було нерухомим майном державного підприємства; є майном, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; є майном підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; є майном державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси та або державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств. Спростування даної обставини, на переконання відповідача-5, а саме те, що спірне нерухоме майно є об`єктом групи А в розумінні законів, якими регулювалася процедура приватизації, фактично нівелює всі інші аргументи прокурора. Як убачається з матеріалів справи спірне нерухоме майно не є окремо стоячим, а знаходиться в підвалі житлового будинку і фактично ніким не використовувалося через технічний стан. Крім того, як вбачається з договору оренди це майно передавалося в оренду з метою використання: під перукарню (п. 1.2. Договору оренди). Прокурор у позовній заяві (з посиланням на судову практику Верховного Суду) сам зазначає, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Крім того, відповідачем-5 на обґрунтування своїх заперечень у відзиві зазначено про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс" не погоджується з судженнями прокурора про недобросовісність остаточного набувача майна ТОВ «БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС». На час коли товариство з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс" набувало у власність спірне нерухоме майно, а саме у 2020 році, у нього не було і не могло бути сумнівів щодо належності продавцю права власності на спірне нерухоме майно. Крім того, станом на цей час жодних судових спорів щодо цього майна не було, як і не існувало кримінальних проваджень, а позовна давність спливла. За таких обставин, на переконання відповідача-5, товариство з обмеженою відповідальністю "Благоустрій- плюс" не знало і не могло знати про наявність спірних питань щодо об`єктів нерухомості, які воно придбаває. З цього випливає, що витребування у товариства спірного майна покладе на нього індивідуальний й надмірний тягар, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, у відзиві відповідачем-5 наголошено про те, що прокурором пропущено позовну давність, про що і заявляємо, а підстави для її поновлення відсутні. Спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади ще у 2012 році та було офіційно зареєстрованим у публічних реєстрах за новим власником також починаючи з 2012 році. З цього часу до моменту звернення прокурором позову пройшло майже 12 років. Таким чином, на переконання відповідача-5, поновлення прокурору строків позовної давності порушує юридичну визначеність і остаточність та призводить до ситуації, коли потрібно захищатися від прострочених позовів. Відповідачем-5 зазначено, що з веб-порталу "Судова влада України", а також з ЄДРСР вбачається, що спірне рішення Харківської міської ради вже оскаржувалося мешканцями територіальної громади м. Харкова ще у 2014 році в межах справи №646/10397/14-а. Так, постановою суду апеляційної інстанції у позові було відмовлено, а ухвалою ще Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2015 року скасовано, а провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачам право на звернення до місцевого суду в порядку цивільного судочинства, які так і не скористалися таким правом. Отже, вказане, на переконання відповідача-5, повністю спростовує доводи прокурора, тому відповідач-5 просить суд відмовити у задоволенні позову повністю (по суті), а у випадку, якщо суд дійде до протилежного висновку - за спливом строків позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Рішення Харківської міської ради про відчуження спірних нежитлових приміщень з комунальної власності шляхом викупу є незаконним з огляду на наступне.

Статтею 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З урахуванням того, що заперечення дійсності спірного правочину на підставах, встановлених законом, має значення для вирішення питання про відновлення порушених інтересів держави прокурор хоча і не є стороною цього правочину, але є особою, заінтересованою у визнанні цього правочину судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Так, у вказаному рішенні зазначено, що його прийнято на підставі, зокрема, Законів України Про приватизацію державного майна, Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 (далі - Програма).

Відповідно до п. 1.1. Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України Про місцеве самоврядування в Україні, Про приватизацію державного майна, Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

Згідно з п. п. 1.2., 2.2. Програми, у ній визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2012-2016 роки, а також її принципи.

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.

До пріоритетів проведення приватизації у 2012-2016 роках належать досягнення максимальної ефективності приватизації об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.

До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта приватизації; вибір способу приватизації об`єкта.

Відповідно до п. п. 5.1., 5.23. Програми продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Продаж об`єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Згідно з ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про приватизацію державного майна (чинний на той час) (далі - Закон) приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

У відповідності до абз. 2 ч. 6 ст. 29 Закону порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за групами, серед яких визначено групу А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності до ч. 2 ст. 5-1 Закону об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Також, частиною 2 ст. 16-2 Закону передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 3 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 цього Закону передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які, зокрема, встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 11 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ, а саме Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ФДМУ від 02.04.2012 № 439.

Відповідно до п. п. 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу, а у разі коли на конкурс з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, такий об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта.

Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2. Порядку, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Як вже зазначалося вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 № 1891 (з подальшими змінами в редакції від 16.12.2011, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 63 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок та об`єктів незавершеного будівництва) з метою їх приватизації як окремого індивідуально визначеного майна, застави та іншого відчуження відповідно до законодавства.

За змістом п. 64 Методики до об`єктів у матеріальній формі застосовується незалежна оцінка. Незалежна оцінка окремого індивідуально визначеного майна, що приватизується, проводиться у двомісячний строк від дати оцінки. При цьому звіт про оцінку та висновок про вартість подаються до державного органу приватизації на рецензування та затвердження не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення вищезазначеного строку.

Відповідно до п. 65 Методики вибір баз оцінки об`єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів з урахуванням особливостей, встановлених цією Методикою. При цьому враховується строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції. Вихідними даними про фізичні, технічні та функціональні характеристики об`єктів у матеріальній формі є дані, зазначені в документах згідно з пунктом 38 (згідно п.38 вихідними даними про фізичні характеристики основних засобів, що можуть бути віднесені до нерухомого майна є: документи бюро технічної інвентаризації; проектно-кошторисна документація щодо будівництва об`єкта оцінки у разі, якщо під час ідентифікації об`єкта оцінки оцінювачем не виявлено розбіжностей між фактичними фізичними характеристиками об`єкта оцінки та такою документацією; документи натурних обмірів об`єкта оцінки та документи, що засвідчують фізичний (технічний) стан поліпшень, здійснених спеціалізованими організаціями, які відповідно до вимог законодавства мають право проводити зазначені роботи; у разі відсутності будь-яких із зазначених вище документів - документ, що засвідчує здійснення натурних обмірів або обстеження фізичного (технічного) стану, що виконані власником майна (балансоутримувачем) або особою, що уповноважена управляти цим майном, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта господарювання, або безпосередньо оцінювачем, який проводить оцінку, скріплений печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. Зазначені вихідні дані додаються до звіту про оцінку майна).

Також, відповідно до абз. 6 п. 67 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Цим Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.

Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 № 377.

Так, відповідно до п. 1.1. Порядку цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з п. 2.1. Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

При цьому, відповідно до п. 2.2. Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень,

підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Відповідно до системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно мала право прийняти рішення про продаж об`єкта нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

При цьому такий продаж міг бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж міг бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо б орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів було здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як убачається з матеріалів справи та у свою чергу не спростовано відповідачами під час розгляду справи, ТОВ ОПТІМУС+ жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснило. Докази, які б свідчили про протилежне у матеріалах справи № 922/3220/24 відсутні.

У висновку про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

Отже, матеріалами справи установлено, що ТОВ ОПТІМУС+ до органу приватизації, тобто до Управління, не подавало документи передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, зокрема, погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.

При цьому, із обставин справи убачається, що станом на 23.05.2012 ринкова вартість орендованого об`єкта нерухомого майна без ПДВ складала 336 900 грн, а станом на момент укладення договору купівлі-продажу - 242 450 грн без ПДВ. Вказане свідчить про те, що ніяких поліпшень, тим більше на 25 відсотків, не проводилось, більш того майно знецінилось на 28% від вартості за час оренди.

Таким чином, все вищенаведене переконливо свідчить про те, що Харківська міська рада, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю ОПТІМУС+ незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

При цьому, стосовно ефективності способу захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення, судом враховано практику Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (п.п. 111-117). Зокрема, відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 дійшла висновку, щодо ефективності способу захисту та наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення міської ради (п.п. 116, 141 149 постанови ВП ВС у справі № 925/1133/18).

Так, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, оскільки вказаним рішенням фактично органом місцевого самоврядування неправомірно визначено статус земельної ділянки, а як наслідок і її подальше відчуження. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

У даному разі, прокурором заявлено вимоги про визнання незаконним та скасування п. 36 додатку Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 19.12.2012 № 975/12.

Таким чином, оскільки у даному разі, за висновками суду, вказаним спірним рішенням міською радою також неправомірно визначено долю спірного майна, тобто за відсутності на те правових підстав, про що достеменно знали продавець, так і покупець, постановлено рішення про його викуп без проведення аукціону, що прямо суперечило нормам чинного на той час законодавства, прокурором правомірно заявлено вимоги про визнання незаконним і скасування такого рішення.

З урахуванням конкретних обставин спірних правовідносин вимога про визнання незаконним і скасування відповідного пункту рішення Харківської міської ради, на підставі якого укладено приватизаційний договір, відповідає критерію правомірності та ефективності обраного способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо наявності визначених законом підстав для приватизації відповідного нерухомого майна.

У п. 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 ВП ВС сформулювала такий правовий висновок: Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення ради було здійснено державну реєстрацію права власності, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав, можуть бути предметом розгляду в господарських судах.

З урахуванням викладеного, оскарження у даному випадку рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту.

Отже, викладені обставини у їх сукупності переконливо та неспростовно свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування п. 36 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 19.12.2012 № 975/12, тому, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині, оскільки відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством (п.88 постанови ВП ВС від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Враховуючи вищенаведене, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Водночас, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об`єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Таким чином, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади (такої ж позиції дотримується ВП ВС у постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, а також ВС у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20).

Отже, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

Враховуючи викладене, за висновками суду, приватизаційний договір у даному разі підлягає визнанню недійсним.

При цьому, суд вважає слушними доводи прокурора про те, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади в зв`язку з тим, що він фактично є умисним шляхом уникнення проведення конкурсного продажу цих об`єктів (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

При цьому, судом враховано те, що не проведення конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України Про приватизацію державного майна, ст. 2 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна та Програмі.

Приватизаційне законодавство відповідає принципу правової визначеності, тобто є чітким, однозначним і зрозумілим. Зазначене означає, що орендар комунального майна не може не знати порядку та підстав для приватизації шляхом викупу. При цьому, орендар обізнаний з умовами договору оренди комунального майна, зокрема, щодо порядку здійснення поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди.

Тобто в силу об`єктивних обставин орендар, проявивши розумну обачність, знає про те, що майно є власністю територіальної громади, має спеціальний статус та порядок відчуження.

Таким чином, воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди.

У свою чергу, таке волевиявлення виражається в юридично значущій дії - поданні заяви про приватизацію шляхом викупу. Подання згаданої заяви є ініціативними діями особи щодо початку спрощеної процедури приватизації для органу місцевого самоврядування порівняно з проведенням аукціону.

При цьому, матеріали справи переконливо свідчать про те, що як уповноважені особи Управління комунального майна так і ТОВ ОПТІМУС+ були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, оскільки в тексті самого спірного договору купівлі-продажу наявні посилання на відповідні закони, в яких чітко зазначено, що таке право набувається лише за умови проведення невід`ємних поліпшень вартістю понад 25 відсотків вартості об`єктів приватизації, а відповідач таких поліпшень не проводив, відповідні документи не оформлював, до Управління не надавав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, викладені обставини у їх сукупності переконливо та неспростовно свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог прокурора про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, тому, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору іпотеки від 27.10.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код 37875500) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2020, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 54803405 від 27.10.2020, номер запису про іпотеку: 38870532., суд виходить з наступного.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено наступний запис про право власності на спірний об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 52983063101):

- № 38870532 від 27.10.2020, згідно з яким проведено державну реєстрацію іпотеки на спірне майно, що внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 54803405 від 27.10.2020, прийнятого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П.

Так, з матеріалів справи убачається, що 27.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю БЛАГОУСТРІЙ ПЛЮС (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, за цим договором забезпечується виконання зобов`язання ОСОБА_2 на суму 50000 доларів США, для забезпечення зобов`язання Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку нежитлові приміщення в підвальній частині житлового будинку АДРЕСА_3 .

На теперішній час, як вбачається з актуальної інформації з державних реєстрів, дію договору іпотеки не припинено.

Разом з цим, Законом України Про іпотеку, який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від остаточного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки. Вказаний правовий висновок наведено ВС у складі ОП КЦС у постанові від 11.11.2019 у справі №756/15538/15-ц.

Так, з огляду на невідповідність змісту нікчемного договору купівлі-продажу від 04.03.2020 вимогам ч.1 ст.658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику, враховуючи, що право власності до покупця за вказаним договором не перейшло, оскільки законним власником спірного майна є Харківська міська рада, визначеною ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності спірного іпотечного договору від 27.10.2020 є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених ч.1 ст.203 цього Кодексу, а саме:

- невідповідність вимогам абз.1 ч.1 ст.5 Закону України Про іпотеку, відповідно до якої, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності;

- невідповідність інтересам держави в особі Харківської міської ради, яка є законним власником відповідних нежитлових приміщень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Водночас, відповідно до вимог ст.215 ЦК України визначено підстави визнання правочину недійсним, зокрема недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та ч.6 ст.203 ЦК України.

Частинами 1-3, 5 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи ст.207 ЦК України передбачають визнання недійсним повністю або частково господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст.583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

У даному разі, оскільки ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС на момент укладення іпотечного договору від 27.10.2020 (реєстровий № 2426) право власності на спірні нежитлові приміщення, які в подальшому передано ОСОБА_1 , в іпотеку, у законний спосіб набуто не було (незважаючи на проведену державну реєстрацію такого права), згаданий іпотекодавець не мав прав власника на розпорядження нежитловими приміщеннями, тобто договір іпотеки від 27.10.2020 у частині включення до предмета іпотеки спірних нежитлових приміщень по АДРЕСА_4 укладено з порушенням вимог законодавства, що відповідно до вимог ст.ст.203, 215 ЦК України дає обґрунтовані підстави для визнання його недійсним.

Заперечення дійсності вказаного правочину на підставах, встановлених законом, має значення для вирішення питання про здійснення державної реєстрації припинення іпотеки при реєстрації права власності Харківської міської ради на згадані нежитлові приміщення на підставі судового рішення про їх витребування.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора про витребування майна з чужого незаконного володіння недобросовісного набувача, суд виходить з наступного.

Так, Окружною прокуратурою було установлено, що одним із засновників ТОВ ОПТИМУС+ є ТОВ КРЕДИТІНВЕСТСЕРВІС, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_3 .

Засновником ТОВ БРРЕНТ є ТОВ КРЕДИТІНВЕСТСЕРВІС, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , крім того ОСОБА_5 є кінцевим бенефіціарним набувачем ТОВ БРРЕНТ.

Крім того, засновником та кінцевим бенефіціаром остаточного набувача спірного майна ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС є ОСОБА_3 .

Таким чином, вищенаведене переконливо свідчить про обізнаність, як первісного, так і остаточного набувача про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем та про недобросовісність остаточного набувача майна ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦПК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як виснував Верховний Суд у своїй постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (вказана правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

Крім того, Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 в справі № 359/3373/16-ц зазначив, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про витребування від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Таким чином, витребування майна в недобросовісного остаточного набувача спірного майна відповідає вимогам чинного законодавства та сталої судової практики та є ефективним способом захисту.

Так, визначеною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності спірного правочину від 29.04.2013 є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених ч. ч. 1-2 ст. 203 цього Кодексу, а саме:

- невідповідність змісту договору вимогам законодавства: ч. 2 ст. 345 ЦК України, ст. 11, п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ст. ст. 1, 2, 4, 25, 29 Закону України Про приватизацію державного майна, Програмі;

- невідповідність змісту договору інтересам держави, а саме порушенні таких, визначених ст. 2 Закону України Про приватизацію державного майна основоположних принципів приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу;

- відсутність у сторін правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення правочину не у спосіб, визначений законом (за відсутності передбачених законом конкурсних процедур).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Крім того, відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

При цьому, як зазначалося судом вище, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади (власника), що вказує на неможливість вибуття з володіння останньої спірного майна за незаконним рішенням Харківської міської ради.

Отже, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі об`єднаної територіальної громади.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.

При цьому, судом враховано, що відповідно до сталої судової практики, зокрема, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21.

Таким чином, у випадку вибуття майна з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Як зазначалося вище, спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника, особою, яка не мала права на його відчуження, тому право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло.

Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц та від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Також, у постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, № 3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3- 604гс16 від 05.10.2016 також зазначено про те, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Як зауважив Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/ інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Також, відповідно до правової позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем..

Крім того, відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Таким чином, витребування у власність Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень в підвальній частині житлового будинку № 1-7, загальною площею 350,2 кв.м., за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 176, корп, 3, літ. А-9 (реєстраційний номер нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 52983063101) є підставою для проведення державної реєстрації права власності за Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради на спірне майно.

Отже, викладені обставини у їх сукупності свідчать про законність і обґрунтованість позовних вимог прокурора про витребування нежитлових приміщень № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176 корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код 37875500), на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради, тому, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

При цьому, судом враховано те, що витребування майна в недобросовісного остаточного набувача спірного майна відповідає вимогам чинного законодавства та сталої судової практики та є ефективним способом захисту.

Правильне застосування законодавства, його дотримання у цивільних правовідносинах незаперечно становить суспільний інтерес. У даному випадку суспільний інтерес полягає у витребуванні майна на користь територіальної громади відповідно до механізму, встановленого національним законодавством, з метою його подальшого використання чи продажу, в встановленому чинним законодавством порядку.

Отже, у даному разі звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо незаконного вибуття з володіння територіальної громади нежитлових приміщень та витребування його в недобросовісного остаточного набувача.

У зв`язку з цим, у даному разі, за висновками суду, не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 , який виступив іпотекодержателем за спірним договором іпотеки від 27.10.2020 з основним зобов`язанням у розмірі 50000 доларів США зі строком виконання до 27.04.2021, так і не скористався передбаченим умовами іпотечного договору правом на звернення стягнення на предмет іпотеки, таким чином наведене може вказувати на удаваність відповідного правочину.

При цьому, суд визнав слушними доводи прокурора про те, що вищенаведене у своїй сукупності дає підстави для висновку про певну узгодженість дій усіх учасників вказаних правочинів та їх обізнаність про дійсний стан справ.

Отже, у даному разі не порушуватиметься право набувача майна на мирне володіння цим майном та не покладатиметься на нього індивідуальний та надмірний тягар.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 по справі № 922/634/19.

Щодо дотримання гарантій, передбачених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом враховано таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції, рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Встановлений ст. 388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини, оскільки випадки та умови такого витребування обмежені національним законодавством.

Правильне застосування законодавства, його дотримання у цивільних правовідносинах незаперечно становить суспільний інтерес. У даному випадку суспільний інтерес полягає у витребуванні майна на користь територіальної громади відповідно до механізму, встановленого національним законодавством.

Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених ст. 2 Закону України Про приватизацію державного майна.

Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Таким чином, з огляду на те, що у даному разі Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

Отже, у даному разі не порушується принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах Раймондо проти Італії від 22.02.1994, Філліпс проти Сполученого Королівства від 05.07.2001, Аркурі та інші проти Італії від 05.07.2001, Ріела та інші проти Італії від 04.09.2001, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06.11.2008).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Виходячи з вищевикладеного, у правовідносинах щодо купівлі-продажу комунального майна без дотримання умов та порядку приватизації, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність.

Крім того, враховуючи пов`язаність між собою власників майна (ТОВ ОПТІМУС+, ТзОВ БРРЕНТ та ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС, то добросовісність набуття остаточним набувачем комунального майна взагалі виключається.

Отже, в даному випадку позбавлення володільця нерухомого майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна нежитлова будівля була отримана відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Витребуванням майна у остаточного набувача на останнього не покладається надмірний тягар, оскільки відповідно до законодавства він має засоби юридичного захисту свого цивільного права, зокрема, шляхом відшкодування завданої шкоди.

Таким чином, гарантії, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не порушуються.

Водночас, щодо доводів відповідача-5 про відсутність обґрунтування приватизації нерухомого майна за заниженою вартістю суд звертає увагу останнього на те, що у даному разі, питання щодо вартості приватизованого майна не входить до предмету доказування у даному спорі, оскільки у даній справі позовні вимоги прокурором обґрунтовані насамперед порушеннями процедури приватизації майна; умов договору оренди, якими надано право переважної купівлі майна у разі здійснення невід`ємних його поліпшень у розмірі не менше 25 % вартості такого майна.

Також, стосовно заперечень відповідача-5 щодо недоведення прокурором належності спірного нерухомого майна до об`єктів групи А, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) об`єктами малої приватизації є: єдині майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб`єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу акціонерного товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група А);

Окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Відповідно до ст. 5-1 Закону України Про приватизацію державного майна, окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств.

При цьому, відповідно до долучених прокурором документів, що містяться в матеріалах інвентаризаційної справи, убачається, що спірне майно є окремим індивідуально визначеним майном, а саме нежитловими приміщеннями підвалу.

Так, відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 10.01.2005 № 10653, спірні підвальні приміщення до допоміжних приміщень, які призначені для забезпечення експлуатації обслуговування житлового будинку, технічно не відносяться.

Крім того, про те, що спірне майно є індивідуально визначеним неспростовно свідчить й факт його окремої реєстрації в ДРРП, наявність окремого технічного паспорта на вказане майно, копія якого наявна у матеріалах справи.

Необґрунтованими є доводи відповідача-5 про те, що спірне майно відноситься до об`єктів групи Ж, з огляду на те, що жодних доказів належності спірного майна до об`єктів соціально-культурного призначення ним не надано.

Так, згідно з п. 5.19 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади Харкова на 2012 - 2016 рр., затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про Програму приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 рр. від 23.12.2011 р. за № 565/11, виконавчі органи Харківської міської ради, в оперативному підпорядкуванні яких знаходяться підприємства та установи, віднесені до категорії Ж, надають до Управління перелік майна об`єктів групи Ж.

При цьому, відповідачами доказів щодо включення спірного майна до такого переліку до матеріалів справи не надано та такі докази відсутні.

Отже, зазначення в договорі оренди мети використання спірного майна під перукарню жодним чином не свідчить про належність такого майна до об`єктів соціально-культурного призначення.

Стосовно доводів відповідача-5 щодо недобросовісності остаточного набувача майна - відповідача ТОВ Благоустрій-плюс, суд зазначає про наступне.

Як зазначалося вже судом вище, прокурором у позовній заяві та доданих до неї матеріалах вказано на той факт, що одним із засновників ТОВ ОПТИМУС+ є ТОВ КРЕДИТІНВЕСТСЕРВІС, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_3 .

Засновником ТОВ БРРЕНТ є ТОВ КРЕДИТІНВЕСТСЕРВІС, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , крім того ОСОБА_5 є кінцевим бенефіціарним набувачем ТОВ БРРЕНТ.

Крім того, засновником та кінцевим бенефіціаром остаточного набувача спірного майна ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС є ОСОБА_3 .

Як зазначено судом вище, зазначене переконливо свідчить про обізнаність, як первісного, так і остаточного набувача про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем та про недобросовісність остаточного набувача майна ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС.

Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦПК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як виснував Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Вказана правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16.

Крім того, Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 в справі № 359/3373/16-ц зазначив, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про витребування від відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Таким чином, суд вважає за необхідне вдруге зазначити про те, що витребування майна в недобросовісного остаточного набувача спірного майна ТОВ БЛАГОУСТРІЙ-ПЛЮС відповідає вимогам чинного законодавства та сталої судової практики та є ефективним способом захисту.

Щодо застосування строків позовної давності, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів убачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У даному разі, прокурором при формулюванні позовних вимог висловлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та його поновлення.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

У даному разі враховуючи, що прокуратурі про існування оскаржуваного рішення Харківської міської ради та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень стало відомо під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000064, після витребування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 вищевказаних матеріалів приватизаційних справ, у тому числі щодо вказаного об`єкту нерухомого майна, тому за висновками суду, строк на звернення до суду пропущено прокурором з поважних причин.

Відповідно до положень ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, тобто у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також, відповідно до положень ч. 4 ст. 23 вищевказаного Закону виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У розумінні викладених вимог для того, щоб у прокурора з`явилися підстави отримати матеріали, спираючись на які в подальшому буде прийнято те чи інше рішення з метою встановлення наявності підстав для представництва, останньому необхідно попередньо встановити порушення у діяльності органу, в даному випадку Харківської міської ради. Виключно опрацюванням тексту рішень, розміщених на офіційному сайті Харківської міської ради, без вивчення матеріалів, на підставі яких ці рішення прийнято, виявити такі порушення не вбачається можливим.

Таким чином, для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зазначені вище правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14, від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та Верховним Судом України у постанові від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

Останнє пов`язано з тим, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, зокрема, встановленням наявності в останній звернення з метою надання дозволу на поліпшення, наявності або відсутності дозволу на поліпшення, документального підтвердження наявності проведених поліпшень, оцінка майна, відповідні договори, наявності погодженої орендодавцем проектно-кошторисної документації на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідки, виданої орендарем та завіреної аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (п.п. 266, 267). Зокрема, Судом зазначено, що у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункт 48): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався чи міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Оскільки прокуратурі та позивачу - КМУ стало відомо про незаконне рішення Нотаріуса у квітні 2021 року під час розслідування кримінального провадження від 22 травня 2020 року № 42020170000000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Прокурор звернувся до суду з позовом у липні 2021 року в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту у судовому порядку.

Також судом враховано те, що з огляду на принцип презумпції невинуватості, викладений у ст. 62 Конституції України, до моменту того, як прокурор буде належним чином обізнаний про певні конкретні порушення, дані щодо наявність чи відсутність яких містяться виключно у приватизаційній справі, він не може достеменно знати, чи допущено органом місцевого самоврядування та суб`єктом господарської діяльності порушення передбаченої законодавством процедури щодо вибуття комунального майна.

Отже, вищенаведене переконливо свідчить про те, що саме після отримання доступу до приватизаційних справ, сформованих на підставі, у т.ч. спірного рішення Харківської міської ради, та їх вивчення прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Крім того, судом враховано й те, що 30 січня 2024 року набув чинності Закон Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини, яким п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції:

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За ч. 1 ст. 261 згаданого Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на зазначене, за висновками суду, у даному конкретному випадку, встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність прокурором пропущено з поважних причин, тому підлягає його поновленню.

Отже, враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи та наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повного задоволення позову.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати п. 36 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 19.12.2012 № 975/12.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.04.2013 № 4984-В-С, укладений між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУС+» (код ЄДРПОУ: 32674231), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 860) щодо нежитлових приміщень № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176 корп. 3.

4. Визнати недійсним договір іпотеки від 27.10.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код 37875500) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.10.2020, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 54803405 від 27.10.2020, номер запису про іпотеку: 38870532.

5. Витребувати нежитлові приміщення № 1-7 в підвальній частині житлового будинку літ. «А-9» загальною площею 350,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 176 корп. 3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52983063101) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-Плюс" (код ЄДРПОУ 37875500) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

6. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) - 2085,76 грн. судового збору.

7. Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) - 2085,76 грн. судового збору.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус+" (61052, м. Харків, вул. Благовіщенська, 32, код ЄДРПОУ 32674231) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) - 2085,76 грн. судового збору.

9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благоустрій-плюс" (61124, м. Харків, пр. Гагаріна, 182, код ЄДРПОУ 37875500) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) - 2085,76 грн. судового збору.

10. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010, код ЄДРПОУ 02910108) - 2085,76 грн. судового збору.

11. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" лютого 2025 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв