Постанова

від 30.01.2025 по справі 383/278/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2025 року м. Кропивницький

справа № 383/278/24

провадження № 22-ц/4809/141/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

за участі секретаря - Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Бобринецької міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2024 року у складі судді Замши О. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила:

-позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця і до досягнення ОСОБА_3 повноліття;

-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Позовна заява мотивована тим, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем.

ОСОБА_1 самостійно забезпечує свого сина, доглядає за ним як мати та займається його вихованням і розвитком.

ОСОБА_2 не в повній мірі усвідомлює себе батьком, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, проживає окремо та облаштовує особисте життя без участі дитини, ніяким чином не піклується про сина, не займається його вихованням, фізичним та духовним розвитком, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування сина, медичного догляду та лікування, не проявляє заінтересованості в його долі та не цікавиться його успіхами.

Позивач вважала, що перелічені обставини вказують на доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та стягнення з нього аліментів на утримання сина, а тому звернулась до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 розміру всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 березня 2024 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , дитина проживає разом з матір`ю, яка її утримує, відомостей про надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина в матеріалах справи немає, при цьому, кожен з батьків має рівний обов`язок з утримання дитини належним чином.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням матеріальних норм права.

В судовому засіданні суду першої інстанції представник Органу опіки та піклування Бобринецької міської ради зазначила, що вони мали розмову з відповідачем ще раніше, а саме коли постало питання щодо місця реєстрації дитини сторін, на що ОСОБА_4 повідомив працівникам органу опіки та піклування у грубій формі, що йому все одно і що йому до дитини немає ніякого діла.

Такі дії відповідача свідчать про невиконання ним його батьківських обов`язків як батька, що не було взято до уваги судом першої інстанції.

Надані позивачем докази підтверджують невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач на окупованій території в м. Донецьк, що об`єктивно може впливати на спілкування та участь у вихованні сина, є необґрунтованим, оскільки відповідач з народження не цікавиться розвитком та вихованням сина та свідомо не бажає повертатися з окупованої території, що також може негативно вплинути на дитину.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, в частині, яка оскаржується.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник адвокат Бондаренко І. А. підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився,про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник Органу опіки та піклування Бобринецької міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в частині, яка оскаржується, у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 актовий запис № 1944, виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, виданого 23.10.2013, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів не оскаржується, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в цій частині його не переглядає.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас суди мають встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами за Конвенцією. Однак, роблячи це, їм потрібно переконливо аргументувати свої рішення і забезпечити процесуальну справедливість усього процесу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, сімейної ситуації та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідотцва про народження серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2013 року та Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00043723238 від 22 лютого 2024 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 8-10).

Відповідно до коіпї свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 18 липня 2014 року, виданого повторно, шлюб між ОСОБА_2 ОСОБА_7 розірвано 21 березня 2002 року (а. с. 12).

23 лютого 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідотува про шлюб серіх НОМЕР_3 від 23 лютого 2018 року (а. с. 13).

Копією довідок про реєстрацію місця проживання № 08-19/209 від 04.02.2022 та № 08-19/210 від 04.02.2022 місце реєстрації ОСОБА_3 зареєстроване разом з його матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7, 11).

Згідно копії виписки із медичної амбулаторної картки дитини ОСОБА_3 , виданої лікарем педіатром ОСОБА_9 від 22 січня 2024 року, спостереження за дитиною в поліклінічних умовах (планові огляди за віком, перед проведенням профілактичних щеплень, перед вступом до дитячого садка, школи, огляди з приводу хвороби та амбулаторного лікування) проводилися в присутності матері (а. с. 14).

Відповідно до копії довідки Бобринецького дошкільного навчального закладу № 2 «Ромашка» дитина ОСОБА_3 , 2013 року народження, відвідував дошкільний заклад в період з 2015 по 2020 рік. За вказаний період батько дитини жодного разу до закладу не з`являвся, вихованням сина не займався, з вихователями не спілкувався (а. с. 15).

За змістом копії довідки, виданої Комунальним закладом «Бобринецький ліцей № 1» від 22 січня 2024 року № 15, дитина ОСОБА_3 навчається у 4-В класі даного закладу. За період навчання з 01 вересня 2022 року по 2024 рік батько дитини ОСОБА_2 контакту з педагогічними працівниками ліцею не підтримує, рівнем навчальних досягнень сина не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. За потреби до ліцею приходить лише мама, ОСОБА_1 (а. с. 16).

Згідно копії висновку Органу опіки та піклування Бобринецької міської ради від 22.02.2024 № 04-11/310/01, затвердженого рішенням Виконачого комітету Бобринецької міської ради № 67 від 27 лютого 2024 року, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дитини, Орган опіки та піклування Бобринецької міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 17-19).

Аналізуючи наведені докази, суд приходить до висновку, що інформація яка міститься у довідках медичного закладу та навчальних установ, не може в повній мірі характеризувати відповідача як батька та стверджувати, про те, що останній свідомо нехтує батьківськими обов`язками, вчиняє по відношенню до своєї дитини умисні дії чи бездіяльність, яка шкодить інтересам дитини, оскільки стосується виключно лікування та навчального процесу.

Крім того, наданий позивачем висновок орагну опіки та піклування має рекомендаційний характер, належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідач за встановлених обставин справи не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а сама по собі відсутність спілкування батька та сина не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Крім того, той факт, про який було зазначено позивачем, про те, що відповідач роживає на окупованій території України, об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні сина.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, беручи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина - ОСОБА_3 .

Суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що в судовому засіданні суду першої інстанції представник Органу опіки та піклування Бобринецької міської ради зазначила, що вони мали розмову з відповідачем ще раніше, а саме коли постало питання щодо місця реєстрації дитини сторін, на що ОСОБА_4 повідомив працівникам органу опіки та піклування у грубій формі, що йому все одно і що йому до дитини немає ніякого діла, адже вказаний факт не єпідставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки виняткових обставин для застосування такого заходу впливу у спірному випадку немає. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем докази підтверджують невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в частині, яка переглядається.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині, що оскаржується, без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2024 року в частині, яка оскаржується,без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21.02.2025.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді Л. М. Дьомич

О. А. Письменний