Постанова

від 25.02.2025 по справі 481/670/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.02.25

22-ц/812/338/25

Справа №481/670/24

Провадження № 22-ц/812/338/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М.,Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за відсутності учасників справи належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Павловим Юрієм Володимировичем

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Уманською О.В., повний текст складено 13 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Новий Буг, Новобузького району, Миколаївської область, народився ОСОБА_3 , його батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2012року в цивільній справі № 1418/2143/2012 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що набрало законної сили 19 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 400 грн. Судом встановлено, що з квітня 2012 року батько неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2012 року народження, відповідач у справі ОСОБА_2 з дитиною не проживає, майнової чи грошової допомоги на його утримання добровільно не надає.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2013 року в цивільній справі № 481/1973/13-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано.

Однак аліменти на дитину відповідач почав сплачувати в травні місяці 2022 року, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 17 січня 2022 року у цивільній справі № 481/1395/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину, з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 26 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судом встановлено, що відповідач є працездатною особою, працює офіційно у ФОП ОСОБА_5 продавцем непродовольчих товарів, з вересня 2017 року до жовтня 2021 року безперервно отримував заробітну плату. Отже, з квітня 2012 року до травня 2022 року відповідач ухилявся від сплати аліментів на утримання своєї неповнолітньої дитини.

В акті обстеження умов проживання, складеному 29 березня 2024 року службою в справах дітей Новобузької міської ради, зазначено, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 умови проживання задовільні. Для дитини відведено окрему кімнату. Дитина забезпечена усім необхідним. Згідно довідки Новобузького закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 7 «Малятко» Новобузької міської ради Миколаївської області від 25 березня 2024 року № 3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував даний заклад з 2013 по 2017 рік. Його батько ОСОБА_2 не цікавився перебуванням дитини у закладі, безпосередньо заклад не відвідував та не телефонував адміністрації закладу, вихователям.

Відповідно до довідки Новобузького ліцею № 1 Новобузької міської ради Миколаївської області від 25 березня 2024 року № 101 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в 6-Б класі даного ліцею. Впродовж з 01 вересня 2023 року, ОСОБА_2 жодного разу не приходив до закладу освіти аби поцікавитися навчанням сина, не був присутнім на батьківських зборах, не цікавився станом справ сина у класовода та вчителів-предметників ні особисто, ні в телефонному режимі.

Згідно довідки Муніципальної дитячо-юнацької спортивної школи від 26 березня 2024року № 37 син ОСОБА_1 відвідує навчально-тренувальні заняття волейболу в спортивній школі з 23 жовтня 2023 року по теперішній час. До довідки додано копію пояснювальної записки тренера- викладача волейболу ОСОБА_6 , у якій остання повідомляє, що ОСОБА_2 не цікавився станом фізичного розвитку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом безпосереднього відвідування місця занять, засобами зв`язку чи в інший спосіб.

З вищенаведених обставин вбачається, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , проте, останній з півторамісячного віку не проживає разом зі своїм батьком, а проживає з матір`ю. Дитина забезпечена необхідними умовами для життя, вихованням дитини займається мати. Батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини. Така поведінка не узгоджується із положеннями Сімейного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Ухвалою цього ж суду від 24 квітня 2024 року до участі у справі в якості третьої особи залучено орган опіки та піклування Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року позов залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення, за встановлених під час розгляду справи обставин суд першої інстанції не вбачав достатніх підстав для позбавлення батьківських прав відповідача і вважає, що застосування такого виняткового заходу до нього є передчасним, оскільки необхідність застосування саме такої санкції за обставинами цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, яке б було законною підставою саме для позбавлення його батьківських прав відносно сина, позивачем не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні припустився порушень норм матеріального та процесуального права, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Так апелянт зазначає, що матеріалами справи містять достатньо доказів, які свідчать про ухилення ОСОБА_2 від виконання свого батьківського обов`язку. Адже на протязі 12 років життя дитини лише вона піклувалася про розвиток дитини та забезпечення належних умов його проживання.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини, вона переконана, що задоволення позову судом відповідатиме інтересам дитини.

На час розгляду справи судом апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи не надходив.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що з 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новобузького районного суду Миколаївської областівід 23 грудня 2013 року розірвано (а.с.6, 88).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 4).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 08 листопада 2012року (справа 1418/2143/12) з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 400,00 гривень щомісячно, починаючи з 19 жовтня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття ( а.с.5).

На підставі ухвали цього ж суду від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 було видано дублікат виконавчого листа у справі 1418/2143/12 про стягнення аліментів, який було пред`явлено до виконання до другого відділу виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)( далі- відділ ДВС) та постановою державного виконавця цього відділу ДВС від 12 травня 2022 року відкрито виконавче провадження №69007940 ( а.с.7,8,9).

Відповідно до довідки відділу ДВС від 12 березня 2024 року №14297/20.2-34 виконавче провадження №69007940 завершено на підставі пункту 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню ( а.с.10).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської областівід 17 січня 2022 року ( справа 481/1395/21) з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. щомісячно, починаючи з 26 жовтня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14-15).

Виконавчий лист по вказаній справі було пред`явлено до виконання та відкрито виконавче провадження №69008206.

Відповідно до складеного державним виконавцем відділу ДВС Піскун В.В. розрахунку заборгованості по виконавчому провадженні №69008206, станом на 01 березня 2024 року зі сплати аліментів за період з травня 2022 року по лютий 2024 року заборгованість відсутня(а.с.12-13).

Однак згідно іншого розрахунку у цьому ж виконавчому провадженні, за період з жовтня 2012 року по травень 2024 року заборгованість складала 61487,60 грн. Сплата аліментів відповідачем проводилася, але не регулярно. При цьому станом на 04 липня 2024 року вся заборгованість погашена в повному обсязі, що вбачається із розрахунку заборгованості станом на вищевказану дату ( а.с.89-96).

Також відповідачем надано копії платіжних інструкцій про перерахування коштів дружиною ОСОБА_7 та матір`ю ОСОБА_8 на рахунок позивачки ОСОБА_1 за квітень 2019 року, березень 2020 року, квітень, серпень 2021 року, березень, травень 2022 року. Що також підтверджується випискою по рахунку відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 ( а.с.97-102).

Згідно акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 29 березня 2024 року; довідки Новобузького закладу дошкільної освіти ( ясла-садок) №7 «Малятко» №3 від 25 березня 2024 року; Новобузького ліцею №1 від 25 березня 2024 року №101; Характеристики на ОСОБА_3 від 26 березня 2024 року №3; довідки муніципальної дитячо-юнацької спортивної школи 337 від 25 березня 2024 року; пояснювальної записки від 25 березня 2024року ОСОБА_9 встановлено, що ОСОБА_1 створила належні умови проживання для свого сина, займається його розвитком. Відповідач по справі на в садочку, на в ліцеї успіхами сина не цікавився, дані заклади не відвідував.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Новобузької міської ради Баштанського району Миколаївської області від 01 серпня 2024 року вих. № 1477-02-12 було визнано недоцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно його сина.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що за встановлених під час розгляду справи обставин суд не вбачає достатніх підстав для позбавлення батьківських прав відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, який залишився проживати з матір`ю.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що факт не відвідування сина за місцем його проживання з матір`ю, недостатній розмір аліментів, на чому наголошує позивач, бажання матері захистити інтереси малолітньої доньки в майбутньому, не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_10 .

Виходячи із наведеного, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов`язків, а саме відсутність спілкування з сином, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його сина, який проживає разом з матір`ю, оскільки недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.

В оцінці доводів апеляційної скарги щодо відводу судді Уманської О.В. колегія суддів ураховує наступні обставини.

Відповідно до пункту 5 частини першоїстатті 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Статтею 40 ЦПК Українирегламентовано порядок вирішення заяви про відвід судді, відповідно до частин другої та третьої якої питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першоюстатті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Колегія суддів дійшла висновку, що питання про відвід судді було вирішено у спосіб передбачений процесуальним законом і в ухвалах суду першої інстанції викладено мотиви та підстави відмови у заявленому відводі, у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Наявності підстав для визнання відводу обґрунтованим та скасування оскаржуваного судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини третьоїстатті 376 ЦПК України, представником позивача у апеляційній скарзі не доведено.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Павловим Юрієм Володимировичем залишити без задоволення, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 25 лютого 2025 року.