Рішення

від 25.02.2025 по справі 520/30777/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року Справа № 520/30777/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просить: - визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2022 року по дату ухвалення рішення суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; - зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді ОСОБА_1 не донарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2022 року по 01.05.2022 року і за період з 01.01.2023 року по дату винесення рішення у даній справі, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року 2481 грн, на 1 січня 2023 року 2684 грн, на 1 січня 2024 року 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що всупереч вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі Закон № 1402-VIII), суд першої інстанції протягом спірних періодів здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди, обчислюючи її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає встановленому законом розміру. Окрмі цього, позивача у спірні періоди здійснено виплату матеріальної допомоги виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, чим порушено приписи ст. 136 вищевказаного Закону. Оскільки виплата суддівської винагороди здійснюється у межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а місцеві загальні суди здійснює свої повноваження у межах затверджених ДСА України у кошторисі асигнувань, на забезпечення поновлення права на належну суддівську винагороду просить зобов`язати відповідачів виконати забезпечення відповідними бюджетними асигнуваннями й здійснити відповідні нарахування у порядку та розмірі, встановленому законом. Просить позов задовольнити.

Відповідачем територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області (надалі відповідач-1) подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Відповідач-1 здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Так, положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України, а положеннями статей 148, 149 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік та, Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлено, що базовий розмір для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні. Законом №1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні, який є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Таким чином, з прийняттям Законом № 1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Відповідач-1 вважає, що відповідач-1 як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного календарного року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. Просить у позові відмовити.

Відповідачем ДСА України (надалі відповідач-2) не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов.

12.11.2024 ухвалою судді адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладений у мотивувальній частині цієї ухвали.

25.11.2024 ухвалою суду адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано докази у відповідачів. На адресу суду надійшли докази від відповідача-1.

Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22 вересня 2005 року № 2916-1V ОСОБА_1 , обрано безстроково на посаду судді Куп`янського міськрайонного суду Харківської області, що також підтверджується наказом від 06.10.2005 №02-5/108 про зарахування до штату суду, копія якого містить су матеріалах справи.

Рішенням Голови Верховного Суду від 28 грудня 2022 року №33/1/149-22 достроково припинено відрядження до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області. Наказом голови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №259-к-к від 29.12.2022 року припинено виконання повноважень судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у зв`язку із закінченням строку відрядження та відрядженням до Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Наказом голови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17.01.2023 №02- 09/12 позивача зараховано до штату Червонозаводського районного суду м. Харкова на посаду судді Червонозаводського районного суду м. Харкова з 20 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням з Куп`янського міськрайонного суду Харківської області, з посадовим окладом згідно з штатного розпису.

Згідно з наявних у матеріалах справи розрахункового листа за січень 2022 року, розрахунків листів за 2023-2024 роки, розрахунків суддівської винагороди за 2023 та за період з 01.01.2024 до 31.07.2024 позивачу нараховано суддівську винагороду, обчислену з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн станом з 01 січня 2022 року, з 01 січня 2023 року, з 01 січня 2024 року відповідно.

Згідно з статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно із статтею 7 Закону № 3460-ІХ у 2024 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Доказами в матеріалах справи підтверджено й не заперечується сторонами, що суддівську винагороду позивача з за оспорювані періоди обчислено із урахуванням приписів статті 7 Закону № 3460-ІХ із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Дані підтверджено розрахунками суми суддівської винагороди від 30.10.2024 № 04-09/477 та №04-49/478 та розрахунковим листом за період лютий-квітень 2022 року.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

За Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (надалі Закон № 1401-VIII).

Законом № 1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Тож розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі Закон № 1082-IX) разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, запроваджено новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн, що є незмінним впродовж наступних років до 2024 року включно.

Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.

У постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22, висновки у якій є застосовними до спірних правовідносин у цій справі, колегія суддів Верховного Суду підкреслила, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже, оскільки зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Закон України 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Наведене дає підстави для висновку, що для спірних правовідносин спеціальними є саме норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень як Закону № 1082-IX, так і Закону № 3460-ІХ.

За наведеного правового регулювання спірного питання нарахування суддівської винагороди у цій справі та виходячи зі встановлених обставин цієї справи, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), 01 січня 2023 року (2684,00 грн), 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), за періоди з 01.02.2022 до 01.05.2022, з 01.01.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 на підставі статті 7 Закону № 3460-ІХ суд визнає неправомірним.

Разом із тим, відповідно до частин першої-третьої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Згідно з частиною першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав слід зазначити наступне.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання бюджетного запиту і подає його Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

ТУ ДСА України у Харківській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Судом враховано, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, підтриманих у постанові від 21.03.2024 у справі №400/1248/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але перший відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень першого відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи перший відповідач, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

У цій справі суд враховує, що ДСА України, будучи ознайомленим із позовною заявою та відповідно, вимогами, викладеними в ній, так само цей відповідач був ознайомлений з ухвалами про витребування доказів, суду не було надано доказів (відзиву) на спростування обставин своєї бездіяльності в частині із не виділення коштів на виплату суддівської винагороди у належному розмірі.

Тобто фактично, другий відповідач жодним чином не спростовує, що ним не здійснювалось фінансування ТУ ДСА у Харківській області для виплати судді Червонозаводського районного суду м. Харкова суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на січень 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на січень 2023 року у розмірі 2684,00 грн, на січень 2024 року в розмірі 3028,00 грн.

Отже, наявні підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у належному розмірі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII), яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України. А відтак, під час розгляду справи підтверджено порушення протиправною бездіяльністю ДСА України права позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належного розміру суддівської винагороди, що є підставою для його поновлення.

При цьому, суд зауважує, що ТУ ДСА у Харківській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

ТУ ДСА в Харківській області, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2022-2024 роки відповідно на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Харківській області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2022-2024 роках.

Отже, відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату за спірний період суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 року -3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, беручи до уваги підтвердження під час розгляду справи факту не нарахування та не виплату ТУ ДСА України у Харківській області, позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII, у спірний період та незабезпечення ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів ТУ ДСА України у Харківській області у повному обсязі фінансування виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період, а відтак суд дійшов висновку, що належним способом захисту права позивача на належну суддівську винагороду у спірному випадку є зобов`язання Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, відповідно до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, з урахуванням виплачених сум.

Щодо заявленого позивачем періоду нарахування та виплати суддівської винагороди з 01.01.2024 по день ухвалення судового рішення 01, суд прийшов наступного.

Суд зазначає, що позивач звернувся з даним позовом до суду 06.11.2024, при цьому до суду на підтвердження виплати суддівської винагороди в неповному обсязі надано довідку про заробітну плату за період з 01.01.2024 по 31.07.2024, отже позовні вимоги щодо нарахування суддівської винагороди по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) є передчасними, оскільки станом на час звернення до суду спірні відносини в цій частині не виникли.

Щодо частини позовних вимог про виплату допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році -3028,00 грн, суд прийшов наступного.

Відповідно до розрахункових листів за 2022-2024 роки у лютому 2022 року, у грудні 2023 року, у лютому 2024 року виплачена допомогу на оздоровлення відповідно у розмірі посадового окладу судді, який обрахований з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2102,00 грн.

Таким чином, Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати позивачу допомоги на оздоровлення за рік, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, 1 січня 2023 року 2684,00 грн, 1 січня 2024 року - 3028 грн.

Відтак, невиплата позивачу допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення відповаідача-1 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати допомоги на оздоровлення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова., виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн, 1 січня 2023 року 2684,00 грн, 1 січня 2024 року 3028,00 грн та зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити відповідача-1 бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн відповідно, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірності й обґрунтованості своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

У відповідності до ст. 139 КАС України у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01.02.2022 до 01.05.2022, з 01.01.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 до 31.07.2024 та допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022-2024 років у розмірі 2102,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області фінансування для виплати у повному обсязі належної судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01.02.2022 до 01.05.2022, з 01.01.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 до 31.07.2024 та допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, 01 січня 2023 року 2684,00 грн, 01 січня 2024 року 3028,00 грн.

Зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області нарахувати та виплатити судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суму недоплаченої суддівської винагороди за періоди з 01.02.2022 до 01.05.2022, з 01.01.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 до 31.07.2024 відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус судців" та допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн, 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області, для проведення виплати судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01.02.2022 до 01.05.2022, з 01.01.2023 до 31.12.2023, з 01.01.2024 до 31.07.2024 та допомоги на оздоровлення за період з 2022-2024 роки, обчисливши її розмір із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області, місцезнаходження місто Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, будинок № 36, код ЄДРПОУ 26281249;

відповідач Державна судова адміністрація України, місцезнаходження місто Київ, вулиця Липська, будинок № 18/5, код ЄДРПОУ 26255795.

Повне судове рішення складено суддею 25.02.2025.

Суддя М. І. Садова