Постанова

від 19.02.2025 по справі 620/11881/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/11881/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Гепард» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

30.08.2024 Приватне підприємство "Гепард" (надалі - ПрП «Гепард») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2024 №12369/ж10/25-01-07-00, яким було зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на суму 131 650,70 грн. та №12368/ ж10/25-01-07-00, яким було відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 610350, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно з огляду на те, що посадовими особами контролюючого органу не були взяті до уваги всі обставини перевірки, а висновки відповідача спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані позивачем.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення 08.08.2024 №12369/ж10/25-01-07-00, яким було зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість на суму 131 650,70 грн. та податкове повідомлення-рішення №12368/ ж10/25-01-07-00 від 08.08.2024 року, яким було відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму 610350, 00 грн., та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Приватного підприємства "Гепард" судовий збір в розмірі 6056,00 грн.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та підтвердженість їх належними, достатніми та допустимими доказами, а відповідач як суб`єкт владних повноважень не підтвердив висновків перевірки відповідними доказами.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.

Крім того, апелянт наголосив, що не відповідність деяких первинних документів та неточність в них залишилась поза уваги суду першої інстанції через, що апелянт вважає, що правомірність формування позивачем податкового кредиту не підтверджена належними доказами.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.

Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою від 19.12.2024 слухання справи призначено у письмовому провадженні без виклику сторін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2025 було витребувати у Приватного підприємства «Гепард» первинні документи щодо господарської діяльності з його контрагентами, які аналізувались відповідачем під час перевірки, за наслідками якої було складено Акт перевірки від 17.07.2024 № 9879/ж5/25-01-07-03-01, встановлено строк виконання ухвали 06.02.2025 року і призначено слухання справи у відкрите судове засідання.

Позивачем виконано ухвалу суду щодо подання додаткових документів та подано 509 аркушів первинної документації в електронному вигляді (які долучені до матеріалів справи і є складовою судової справи).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, є зареєстрованим в електронному кабінеті через що мав можливість ознайомитися з додатковими документами, поданими у цій справі позивачем та подати додаткові письмові пояснення.

19.02.2025 сторони у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином, представником позивача подано заяву про слухання справи за відсутності представника позивача.

Неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, що встановлено ч.2 ст.313 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судом.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт від 17.07.2024 №9879/ж5/25-01-07-03-01, у висновку якого зазначено: перевіркою встановлено порушення позивачем в частині дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2024 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, а саме порушено:

п. 73 ст. 73 п. 200.1. п. 200.4. п. 200.8. п. 200.14 ст. 200 Кодексу, пункту 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289 (зі змінами та доповненнями) платнику відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2024 року в сумі 610 350 грн;

п.п. 14.1.71. п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (показник рядка 21 Декларації) на загальну суму ПДВ 131650,70 грн, в тому числі за квітень 2024 року на суму ПДВ 131650,70 грн (а.с.12-20).

В акті перевірки зазначено, що про порушення позивачем : п.п. 14.1.71, п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14. п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, зокрема щодо завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкової о) періоду за квітень 2024 року на суму 131 650,70 грн. у зв`язку з реалізацією продуктів харчування (свіжих грейпфрутів, лимонів, мандаринів, помідорів та апельсинів пупкових) нижче звичайних ринкових цін підприємств-контрагент.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що під час проведення перевірки було встановлено, що підприємством задеклароване податковий кредит в декларації з податку на додану вартість за квітень 2024 року р. 11.1 «Ввезені на митну територію України товари, необоротні активи» в сумі 609 350 грн, а саме суми податкового кредиту по операціях з імпорту овочів та фруктів (грейпфрутів свіжих, апельсинів пупкових свіжих, лимонів свіжих, помідорів) врожаю 2024 року, не розфасованих для роздрібної торгівлі з Туреччини, проте варто зазначити, що згідно Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що підприємство не здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі. Наявність недоліків при заповненні видаткових накладних та відсутність товарно-транспортних накладних, які мають системний характер ставиться під сумнів правдивість інформації щодо реалізації продукції та фактичне здійснення операцій з реалізації товарів ПП «ГЕПАРД» за квітень 2024 року.

Також, в акті перевірки зроблений ще наступний висновок: у квітні 2024 року основним покупцем продукції ПП «ГЕПАРД» є ТОВ "СЕЛМОЛ". Відповідно до наявної інформації, комісією регіонального рівня відповідно до Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, 09.05.2024 прийнято рішення про відповідність ТОВ "СЕЛМОЛ" критеріям ризиковості платника податку. Відтак, господарські операції ТОВ «СЕЛМОЛ» з ПП «ГЕПАРД» за квітень 2024 року містять ознаки здійснення безтоварних операцій.

На підставі зазначеного акту перевірки, Головним управлінням ДПС у Чернігівській області 08.08.2024 були прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

№12368/ж10/25-01-07-00, в якому зазначено, що виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за квітень 2024 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 610350,00 грн (а.с.9);

№12369/ж10/25-01-07-00, в якому зазначено, що сума завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду становить 131650,70 грн (а.с.10).

Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, та не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно з частиною другою статті 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, з системного аналізу приписів Закону № 996-ХІV та Положення № 88 від 24.05.1995 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей, зокрема: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця (п.п. «а» п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновки суду.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що певна позиція податкового органу щодо нереальності (безтоварності) здійснення підприємством господарської операції з конкретними повинна бути обґрунтованою, з глибоким аналізом первинної документації підприємства з цими контрагентами, іншої документації та зі співставленням додаткової інформації, наявної у відповідача, а рішення податкового органу, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладається доводити правоту свого рішення, повинно відповідати положенням ч.2 ст.2 КАС України.

Крім того, слід наголосити, що платники податку отримують бюджетне відшкодування за умови узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 ПК України, за результатами документальної перевірки. При цьому, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про витребування додаткових доказів подано 509 аркушів первинної документації в електронному вигляді (які долучені до матеріалів справи і є складовою судової справи).

Податковий орган не має зауважень щодо правильності оформлення первинної документації.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач на підтвердження реальності здійснення господарської операції надав первинну документацію, яка була досліджена судом апеляційної інстанції.

Щодо реалізації імпортованих товарів за ціною, яка є меншою аніж її митна вартість, суд першої інстанції зазначив наступне.

Так, відповідно до положень п.190.1 ст. 190 ПКУ базою оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Тобто, на основі митної вартості зазначеній в митній декларації фіксується податковий кредит під час митного оформлення (п. 201.12 ПКУ). Тож, митна вартість має значення саме для сплати ПДВ на митниці, під час ввезення товарів (імпорту) і якщо митна вартість більша за договірну то саме з неї розраховують суму ПДВ при розмитнені.

В свою чергу, для операцій з постачання на митній території України товарів, попередньо ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту, база оподаткування ПДВ визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості та, відповідно, обов`язку щодо донарахування податкових зобов`язань з ПДВ не виникає.

Визначення митної вартості є необхідним лише для визначення бази оподаткування при імпорті товарів. В даному випадку митна вартість перевищувала договірну (контрактну) вартість по якій ПП «ГЕПАРД» закуповувало товар, в той же час ціна подальшого продажу товарів на території України враховувала ціну по якій даний товар булло імпортовано, всі сплачені підприємством податки і збори, а також торгівельну націнку яка дозволяє ПП «ГЕПАРД» отримувати прибуток, який відображено у відповідній податковій декларації.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірність спірних рішень, оскільки висновки податкового органу про безтоварність господарської операції позивача з його контрагентами ґрунтуються виключно на припущенням без аналізу первинної документації наданої позивачем, зокрема щодо подальшої реалізації товару.

Отже, колегія суддів наголошує, що перелік наданих первинних документів у їх сукупності, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки позивач укладав з контрагентами угоди, первинні документи підтверджують здійснення цієї операції і доцільність її укладення через подальшу реалізацію товару.

Крім того, посилання апелянта на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними тому, що така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Належними та допустимими доказами є первинна документація підприємства, яка повинна відповідачем перевірятися під час перевірки і аналізуватися з використанням додаткової інформації лише у сукупності.

Аналогічна правова позиція щодо можливості використання податкової інформації була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 24 вересня 2020 року у справі № 820/329/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17 та інших.

Таким чином, в межах спірних правовідносин доводи податкового органу зводяться фактично до використання наявної податкової інформації та недоліки деяких документів без врахування інших первинних документів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що така позиція відповідача ґрунтується на припущенням, суду не було наведено жодних переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та/або суперечливі.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Апелянтом не надано відповідних доказів щодо спростування вищевикладеного. Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Отже, висновки податкового органу про нереальність господарської операції спростовуються наданими позивачем документами, внаслідок чого правильними є висновки суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.

Тому, надаючи оцінку всім доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст виготовлено 24.02.2025.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 р.- залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Гепард» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк