Постанова

від 18.02.2025 по справі 910/13344/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2025 р. Справа№ 910/13344/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 18.02.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024

у справі № 910/13344/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосфера»

про стягнення 172 926,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів в сумі 172 926,00 грн., які були перераховані на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю № 47-к від 02.03.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті перевірки Державною аудиторською службою України, а саме управлінням східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, складено акт від 23.05.2023 № 040504-26/1, яким встановлено, що у період з квітня по вересень 2021 року за спірним договором придбано паливо за завищеними цінами на загальну суму 172 926,00 грн., чим завдано втрат коштів бюджету Броварської міської територіальної громади.

Позивач зазначає, що отримавши вказаний акт він звернувся до відповідача з претензією № 01-294 про відшкодування збитків, тобто, з проханням повернути необґрунтовано отримані кошти по договору № 47-к від 02.03.2021 в розмірі 172 926, 00 грн., проте такі кошти повернуті не були.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- додаткові угоди за якими було збільшено ціну товару є дійсними, не суперечать вимогам законодавства, в тому числі і про публічні закупівлі, а отже створюють для позивача та відповідача відповідні договірні зобов`язання, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України;

- акт управління східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 23.05.2023 № 040504-26/1 не утворює будь-яких обов`язків для відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України, а у спірному випадку підставою поставки товару та прийняття його позивачем, а також сплати останнім грошових коштів за поставлений товар був договір про закупівлю № 47-к від 02.03.2021, умови якого виконані і договір є припиненим внаслідок його виконання, що виключає застосування до таких правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України;

- акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти;

- в свою чергу укладання сторонами у справі договору про закупівлю, а також додаткових угод до останнього, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі - поставка товару та його оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах, а відтак обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови поставки (купівлі-продажу) та договором;

- позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на абз.1 ст.216 ЦК України згідно з яким недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, проте додаткові угоди щодо збільшення ціни товару в судовому порядку недійсними визнані не були.

Не погоджуючись із вказаним рішеннями Комунальне підприємство Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не у повному обсязі з`ясував обставини, які мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи та про те, що при прийнятті вказаного рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджувались обставини укладення договору про закупівлю № 47-к від 02.03.2021, а саме те, що він укладений з особливостями, передбаченими Закону України «Про публічні закупівлі», а додаткові угоди № 1 від 30.03.2021, № 2 від 17.05.2021 та № 3 від 21.09.2021 укладені за відсутності законодавчо визначених підстав для зміни ціни, а відтак такі угоди суперечать приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;

- з огляду на укладення спірних додаткових угод сторонами було змінено специфікацію до договору про закупівлю № 47-к від 02.03.2021 чим порушено істотні умов такого договору щодо кількості товару, який мав бути поставлений за результатами проведення державної закупівлі.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» у справі № 910/13344/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 № 09.1-08/3952/24, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні з 23.10.2024 по 26.10.2024, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13344/23.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» у справі № 910/13344/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О. Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України, скаржнику надано десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, матеріли справи № 910/13344/23 витребувано з Господарського суду міста Києва.

01.11.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано платіжну інструкцію № 130 від 30.10.2024 про сплату (доплату) 516,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 поновлено Комунальному підприємству Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 до закінчення апеляційного розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23, розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 призначено на 16.12.2024 о 10:40.

07.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 відкладено на 03.02.2025 о 10:20.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 № 09.1-08/430/25, у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13344/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 справа № 910/13344/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 прийнято до свого провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.02.2025 о 10:20.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

02.03.2021 позивач (Замовник) та відповідач (Учасник) уклали договір про закупівлю №47-к (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Учасник зобов`язується протягом 2021 року поставити Замовникові товар (далі Товар), згідно відповідної письмової заявки, зазначений у пункті 1.2. Договору, а Замовник - прийняти і оплатити цей Товар.

Згідно з п. 1.2 Договору загальна кількість та асортимент поставки Товару:

- Дизпаливо налив ДСТУ 7687:2015, код ДК 021-2015 - 09130000-9 у кількості 55 000,00 літрів;

- Дизпаливо талони ДСТУ 7687:2015 код ДК 021-2015 - 09130000-9 у кількості 24 000,00 літрів;

- Бензин А-95 талони ДСТУ 7688:2015 код ДК 021-2015 - 09130С00-9 у кількості 25 000,00 літрів;

- Бензин А-92 налив ДСТУ 7688:2015 код ДК 021-2015 - 0913ОС00-9 у кількості 50 000,00 літрів;

- Бензин А-92 талони ДСТУ 7688:2015 код ДК 021-2015 - 0913ОС 00-9 у кількості 20 000,00 літрів.

У відповідності до п. 1.4 Договору обсяги закупівлі Товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків без нарахування штрафних санкцій.

Розділом 3 Договору сторони визначили, що ціна Договору становить 4 351 980,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 725 330,00 грн. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін.

У п.п. 4.1 та 4.2 Договору сторони погодили, що бюджетні зобов`язання за Договором виникають у разі наявності, фактичного надходження та в межах відповідних бюджетних асигнувань. Оплата за Товар здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Учасника.

Оплата за Договором здійснюється Замовником лише за фактично отриманий Товар на підставі належних-чином оформлених Учасником документів (акту приймання-передачі та/або видаткової накладної), при надходженні коштів на зазначені цілі, з можливістю відстрочки платежу до 30 (тридцяти) банківських днів без нарахування штрафних санкцій.

У відповідності до п. 5.1 Договору, строк (термін) поставки (передачі) Товару протягом 2021 року.

Місце поставки (передачі) Товару - за адресою Замовника: 07400, м. Бровари, Київської області, вул. Онікієнка Олега, 2 (Кутузова, 2) (п. 5.2 Договору).

Згідно п. п. 5.3 - 5.4 Договору дата поставки повинна бути узгоджена із Замовником. Строк (термін) поставки (передачі) Товару становить 3 (три) робочих дня з моменту отримання письмової заявки від Замовника (зразок заявки - додаток №2 до Договору).

* Дизельне пальне поставляється залежно від кліматичних умов: Л - температура повітря до +5, З температура повітря від +5 до -20, Арк - температура повітря нижче -20.

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року (п. 12.1 Договору).

Додатком №1 Специфікація до Договору, сторони погодили загальну кількість та асортимент поставки Товару:

- Дизпаливо налив у кількості 55 000 літрів, ціна за 1 літр з ПДВ 22,20 грн., загальною вартістю 1 221 000,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо талони у кількості 24 000 літрів, ціна за 1 літр з ПДВ 28,92 грн., загальною вартістю 694 080,00 грн. з ПДВ;

- Бензин А-95 талони у кількості 25 000 літрів, ціна за 1 літр з ПДВ 29,94 грн., загальною вартістю 748 500,00 грн. з ПДВ;

- Бензин А-92 налив у кількості 50 000 літрів, ціна за 1 літр з ПДВ 22,20 грн., загальною вартістю 1 110 000,00 грн. з ПДВ;

- Бензин А-92 талони у кількості 20 000 літрів, ціна за 1 літр з ПДВ 28,92 грн., загальною вартістю 578 400,00 грн. з ПДВ.

Загальна вартість товару складає 4 351 980,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 725 330,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 30.03.2021 сторони виклали специфікацію у наступній редакції:

- Дизпаливо (налив) 14 445,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 22,20 грн., загальною вартістю 320 679,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (налив) 37 607,3935 л, ціна за 1 літр з ПДВ 23,94 грн., загальною вартістю 900 321,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 1 500,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 28,92 грн., загальною вартістю 43 380,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 21 747,9947 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 650 700,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 1 000,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,94 грн., загальною вартістю 29 940,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 20,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 25,50 грн., загальною вартістю 510,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 23 207,8216 л. ціна за 1 літр з ПДВ 30,94 грн., загальною вартістю 718 050,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 46 717,1717 л. ціна за 1 літр з ПДВ 23,76 грн., загальною вартістю 1 110 000,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (талони) 19 331,5508 л. ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 578 400,00 грн. з ПДВ.

Загальна вартість товару складає 4 351 980,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 725 330,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 17.05.2021 сторони виклали специфікацію у наступній редакції:

- Дизпаливо (налив) 14 445,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 22,20 грн., загальною вартістю 320 679,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (налив) 8 120 л, ціна за 1 літр з ПДВ 23,94 грн., загальною вартістю 194 392,80 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (налив) 27 683,45882 л, ціна за 1 літр з ПДВ 25,50 грн., загальною вартістю 705 928,20 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 1 500,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 28,92 грн., загальною вартістю 43 380,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 21 747,9947 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 650 700,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 1 000,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,94 грн., загальною вартістю 29 940,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 20,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 25,50 грн., загальною вартістю 510,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 23 207,8216 л. ціна за 1 літр з ПДВ 30,94 грн., загальною вартістю 718 050,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 9415 л. ціна за 1 літр з ПДВ 23,76 грн., загальною вартістю 223 700,40 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 34 621,0781 л. ціна за 1 літр з ПДВ 25,60 грн., загальною вартістю 886 299,60 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (талони) 19 331,5508 л. ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 578 400,00 грн. з ПДВ.

Загальна вартість товару складає 4 351 980,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 725 330,00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 21.09.2021 сторони виклали специфікацію у наступній редакції:

- Дизпаливо (налив) 14 445,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 22,20 грн., загальною вартістю 320 679,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (налив) 8 120 л, ціна за 1 літр з ПДВ 23,94 грн., загальною вартістю 194 392,80 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (налив) 27 683,45882 л, ціна за 1 літр з ПДВ 25,50 грн., загальною вартістю 705 928,20 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 1 500,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 28,92 грн., загальною вартістю 43 380,00 грн. з ПДВ;

- Дизпаливо (талони) 21 747,9947 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 650 700,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 1 000,00 л, ціна за 1 літр з ПДВ 29,94 грн., загальною вартістю 29 940,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 20,00 л. ціна за 1 літр з ПДВ 25,50 грн., загальною вартістю 510,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-95 (талони) 23 207,8216 л. ціна за 1 літр з ПДВ 30,94 грн., загальною вартістю 718 050,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 9 415 л. ціна за 1 літр з ПДВ 23,76 грн., загальною вартістю 223 700,40 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 4 720 л. ціна за 1 літр з ПДВ 25,60 грн., загальною вартістю 120 832,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (налив) 19 331,5508 л. ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 578400,00 грн. з ПДВ;

- Бензин марки А-92 (талони) 19 331,5508 л. ціна за 1 літр з ПДВ 29,92 грн., загальною вартістю 578 400,00 грн. з ПДВ.

Загальна вартість товару складає 4 351 980,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 725 330,00 грн.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору відповідачем позивачу поставлено Товар на загальну суму 4 342 687,00 грн., який останнім оплачено у повному обсязі. Вказане підтверджується копіями платіжних доручень, виписками за банківського рахунку позивача, а також підписаним сторонами без зауважень актом звірки розрахунків № 76 від 31.12.2021.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що в результаті перевірки Державною аудиторською службою України, а саме управлінням східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, складено акт від 23.05.2023 № 040504-26/1, яким встановлено, що у період з квітня по вересень 2021 року придбано паливо за завищеними цінами на загальну суму 172 926,00 грн., чим завдано втрат коштів бюджету Броварської міської територіальної громади., з огляду на що позивач звернувся до відповідача з претензією № 01-294 про відшкодування збитків, тобто, з проханням повернути необґрунтовано отримані кошти по договору № 47-к від 02.03.2021 в розмірі 172 926, 00 грн., проте такі кошти повернуті не були та просить стягнути з відповідача вказані кошти.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У позовній заяві позивач зазначає про те, що кошти в сумі 172 926,00 грн. підлягають стягненню з відповідача як безпідставно набуті, тобто нормативно ґрунтує свої позовні вимоги положеннями ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін відповідного зобов`язання з позивачем коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача коштів понад вартість товару/робіт/послуг, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Водночас, спірні кошти в сумі в сумі 172 926,00 грн. були сплачені на виконання умов Договору в рахунок оплати, поставленого за погодженими сторонами у Договорі та додаткових угодах до нього цінах, товару. При цьому ціна поставленого товару повністю відповідає погодженій сторонами у додаткових угодах до Договорі ціні, що свідчить про те, що перерахування таких коштів сталось в порядку виконання договірного зобов`язання та, відповідно, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

Слід зазначити і про те, що, оскільки кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, були отримані останнім у відповідності до укладеного між ними Договору та входили у ціну цього договору, дії відповідача з отримання таких коштів не можуть вважатися неправомірними та свідчить про відсутність в діях відповідача і складу цивільного правопорушення.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а її зміна після виконання договору не допускається, а ст. 629 ЦК України - що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, за змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При укладенні Договору та додаткових угодо до нього сторони дійшли згоди щодо обсягів товару, який мав бути поставлений за Договором та ціни, яку позивач мав заплатити за вказаний товару і на даний час такий товар був поставлений та оплачений, а відтак, вимагаючи повернення частини виконаного за Договором, позивач фактично після його виконання в односторонньому порядку незаконно змінює встановлену у цьому договорі ціну, що є порушенням законодавства і законних прав відповідача.

Також у позовній заяві позивач послався на ч. 1 ст.216 ЦК України згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а апеляційній скарзі - на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджувались обставини укладення Договору, а саме те, що він укладений з особливостями, передбаченими Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон), а додаткові угоди № 1 від 30.03.2021, № 2 від 17.05.2021 та № 3 від 21.09.2021 укладені за відсутності законодавчо визначених підстав для зміни ціни, а відтак такі угоди суперечать приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Щодо вказаного слід зазначити про таке.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин, як завідомо недійсний, не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19

Вимогами статей 36, 37 Закону, які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі попередня редакція), передбачалось, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до ст. 43 Закону договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Частиною 4 ст. 41 Закону передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону).

Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що сторони їх укладали саме з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Водночас ст. 43 Закону, якою встановлено підстави нікчемності договору про закупівлю, не передбачено серед правових підстав нікчемності договору порушення сторонами вимог ч. 5 ст. 41 Закону.

Вказане свідчить про те, що у новій редакції Закону порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону не є законодавчо встановленою підставою нікчемності правочину.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21.

Враховуючи викладене підстави вважати, що додаткові угоди № 1 від 30.03.2021, № 2 від 17.05.2021 та № 3 від 21.09.2021 є нікчемними, відсутні, тобто такі правочини є оспорюваними і до визнання їх недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказані правочини є дійсними і створюють відповідні юридичні наслідки.

Щодо посилання позивача акт Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області № 040504-26/1 від 23.05.2023, складений за результатами ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на підставу для стягнення спірних кошті, слід зазначити про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 10 цього Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Положенням «Про державну аудиторську службу», яке затверджено постановою КМУ № 43 від 03.02.2016, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550, акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Отже, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

Слід зауважити, що пунктом 50 вказаного Порядку передбачено, що за результатами проведеної ревізії, у межах наданих прав, органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої ревізії вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі - звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).

Акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Акт ревізії (аудиту) не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії (аудиту) є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на виконання сторонами своїх зобов`язань за договором і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16.10.2018 в справі №910/23357/17 та від 18.02.2020 у справі №910/7984/16.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором, в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись, як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі Договору про закупівлю, а також додаткових угод до останнього, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі - поставка товару та його оплата, є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови поставки (купівлі-продажу) та Договором, а виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними первинними документами. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 р. у справі № 922/2310/17.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів в сумі 172 926,00 грн. перерахованих на виконання умов укладеного між сторонами Договору. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства Броварської міської ради Броварського району Київської області «Бровари-Благоустрій» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.03.2024 у справі № 910/13344/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 25.02.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун