Постанова

від 17.02.2025 по справі 910/17549/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2025 р. Справа№ 910/17549/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024

у справі №910/17549/19 (Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт»

до Міністерства фінансів України

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна організація (установа, заклад) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України

про визнання недійсними договору та акта

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» з вимогами до Міністерства фінансів України про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань.

24.01.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/7807/17.

У підготовчому засіданні 27.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».

У підготовчому засіданні 03.03.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу про залучення до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінет Міністрів України.

Розглянувши у підготовчому засіданні 03.03.2020 подане позивачем клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку щодо його задоволення та зупинення провадження у справі №910/17549/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/7807/17 з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд) в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович на підставі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», укладено договір №18/2016 про придбання акцій.

Відповідно до п. 1.1 договору сторони домовились про те, що емітент зобов`язується передати набувачеві, а набувач зобов`язується придбати в емітента в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачем, зазначені в п. 1.2 цього договору, наступні акції додаткової емісії емітента: прості іменні акції у кількості 532 757 шт, загальною вартістю 149 171 960,00 грн.

У п. 1.2 договору зазначено, що сторони домовились про те, що набувач в обмін на акції відступає на користь емітента, а емітент набуває права вимоги за наступними грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем, еквівалент яких у гривні складає загальну суму 149 171 960,00 грн.

Як вбачається з акту приймання-передачі за вказаним договором, підписанням цього акту набувач підтверджує припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем у сумі 149 171 960,00 грн; підписанням цього акту набувач підтверджує виникнення у емітента права списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акту емітент підтверджує, що набув (прийняв) право списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акту емітент підтверджує набуття права власності на грошові кошти, належні набувачеві, набувач підтверджує набуття права власності на акції додаткової емісії емітента.

Судом встановлено, що 21.12.2016 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України (покупець) та усіма особами, які станом на дату укладення цього договору є власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», від імені яких діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) на тимчасову адміністрацію в банку Шевченко Андрій Миколайович, яку призначено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2016, якій делеговано повноваження щодо розпорядження та продажу акцій банку відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2893, укладено договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку.

Відповідно до п. 1.1 договору уповноважена особа від імені кожного з акціонерів зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити у порядку та на умовах, визначених цим договором, нижчезазначені акції, власником яких є акціонери відповідно до Реєстру, сукупна кількість яких складає повний обсяг акцій банку, а саме: прості акції у кількості 181 052 682 шт, загальною вартістю 50 694 750 960,00 грн.

Згідно з п. 1.1 договору ціна продажу акцій становить 1,00 грн, що відповідає ціні продажу акцій, визначеній абз. 2 ч. 6 ст. 41-1 Закону.

Як вбачається з Реєстру акціонерів ПАТ КБ «Приватбанк» (додаток №1 до договору), до складу акціонерів входить Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт».

Відповідно до акту виконання зобов`язань за вказаним договором Уповноважена особа від імені акціонерів передала у власність покупця, а покупець прийняв у порядку та на умовах, визначених договором, наступні акції: прості акції у кількості 181 052 682 шт загальною вартістю 50 694 750 960,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення договору №18/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 та договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 порушує права позивача та суперечить його інтересам, порушує норми Конституції України та законодавства. Зокрема, вказані договори були укладені без відома, доручення чи будь-якої іншої підстави, а внаслідок укладення договорів, позивача було позбавлено прав на грошові вимоги, які розміщені в ПАТ КБ «Приватбанк»; відбулась фактично примусова конфіскація державою коштів, належних позивачу.

Позивач зазначає, що зі змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не вбачається наявність повноважень як у Фонду, так і у Уповноваженої особи на укладення вказаних договорів.

Крім того, за твердженням позивача, договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 укладено в супереч волі позивача та в інтересах третьої особи - Держави України, що суперечить ст. 238 Цивільного кодексу України.

Укладення вказаних договорів порушило конституційне право приватної власності позивача, встановлене у ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, оскільки відбулось примусове відчуження майна позивача (грошових коштів) без обгрунтування суспільної необхідності такого відчуження, та в порядку, який не передбачений законодавством України.

Таке примусове відчуження, як зазначає позивач, є конфіскацією, оскільки жодної компенсації за списані грошові кошти позивач не отримав.

Таким чином, вказуючи, що договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 суперечить ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 321, 353, 354 Цивільного кодексу України, ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 та акт виконання зобов`язань за вказаним договором в частині, що стосується прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт».

Судом встановлено, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа №826/7807/17 за позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк» Соловйової Наталії Анатоліївни про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Предметом позову у справі №826/7807/17 є: 1) визнання протиправним та скасування рішення Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами НБУ від 13.12.2016 №105 в частині визнання позивача пов`язаною з ПАТ КБ «Приватбанк» особою; 2) визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» Соловйової Н.А. від 20.12.2016 №22 «Про заборону видаткових операцій з рахунків пов`язаних осіб» в частині, що стосується позивача; 3) визнання протиправним та скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від 20.12.2016 №2887 в частині, що стосується прав та інтересів позивача; 4) визнання протиправним та скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування «Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» від 20.12.2016 №2891 в частині, що стосується прав та інтересів позивача; 5) визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» Соловйової Н.А. «Про перерахування коштів пов`язаних осіб» від 21.12.2016 №44 в частині, що стосується прав та інтересів позивача; 6) визнання протиправним та скасування рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку» №2893 від 20.12.2016 в частині, що стосується прав та інтересів позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 зупинено провадження у справі №910/17549/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/7807/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 поновлено провадження у справі № 910/17549/19.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 закрито провадження у справі №910/17549/19.

Обґрунтовуючи ухвалу про закриття провадження у справі №910/17549/19 суд першої інстанції дійшов до висновку, що станом на момент укладення договору №18/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 позивач був учасником (акціонером) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», про що також не заперечували сторони у своїх заявах по суті спору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, позивач посилається на те, що оскаржувані договори порушують права позивача, визначені ст.ст. 321, 353, 354 ЦК України, як власника акцій Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, права та охоронювані законом інтереси учасника (акціонера) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» були порушені внаслідок прийняття рішень Правлінням Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних», «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк», «Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ «ПриватБанк», «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк» й укладення оспорюваних договору й акта, в результаті чого належні на праві власності позивачу акції Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» були відчужені державі.

Водночас, враховуючи набрання чинності 23.05.2020 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-ІХ, суд зазначив, що права та інтереси учасників/колишніх учасників банку, які були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку можуть бути захищені лише шляхом відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у даній справі, а саме, визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити дану справу для розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Апелянт також вказує, що закриваючи провадження у даній справі судом першої інстанції було порушено норми ч.ч. 3, 4 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», адже у даній справі відсутні всі ознаки, які б мали наслідком закриття провадження у справі.

Скаржник посилається на те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» у даній справі стосується захисту прав останнього як вкладника, а не акціонера ПАТ «КБ «ПриватБанк».

Апелянт також звертає увагу, що у даній справі спірний договір купівлі-продажу акцій було укладено без волевиявлення, без згоди та без відома Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт», та зазначений договір був одним із договорів, направлених на примусовий обмін депозитів позивача на акції додаткової емісії (bailin) ПриватБанку під час його націоналізації.

Зокрема, 20.12.2016 було укладено договір про придбання акцій №18/2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович (який діяв від імені ТОВ «Чорноморський рибний порт) за наслідками якого відбувся примусовий обмін належних позивачу депозитів на акції додаткової емісії (bail-in) ПриватБанку.

Через один день, а саме 21.12.2016, було укладено спірний договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131, за наслідками якого акції, які позивач отримав на підставі договору №18/2016 від 20.12.2016, перейшли на користь держави. Тобто, як зазначає апелянт, ТОВ «Чорноморський рибний порт» фактично примусово було власником акцій ПАТ КБ «Приватбанк» строком один день, не здійснювало управління товариством та ніколи не ставило вимог про своє право на управління банком.

Таким чином, апелянт зазначає, що наведені обставини примусового придбання та продажу ТОВ «Чорноморський рибний порт» акцій ПАТ КБ «Приватбанк» свідчать про те, що у ТОВ «Чорноморський рибний порт» було конфісковано вклад у ПАТ КБ «Приватбанк». Тобто, ТОВ «Чорноморський рибний порт» було кредитором банку, вклад якого було трансформовано в акції. Однак, факт переведення грошового вкладу в акції ПАТ «КБ «Приватбанк» не змінює юридичну природу правовідносин, які виникли між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» як вкладника та банку.

Апелянт вказує, що ТОВ «Чорноморський рибний порт» ніколи не було та не є акціонером ПАТ КБ «Приватбанк», не здійснювало управління банком та ніколи не заявляло вимог щодо отримання контролю над банком. Позивач не виявляв волевиявлення на придбання акцій ПАТ КБ «Приватбанк», а був лише вкладником (кредитором) останнього.

З огляду на викладене, скаржник звертає увагу, що спір у даній справі стосується захисту прав ТОВ «Чорноморський рибний порт» виключно як кредитора (вкладника) ПАТ «КБ «Приватбанк», а тому будь-які обмеження щодо судових спорів пов`язаних з захистом прав акціонерів банку не можуть бути застосовані у даній справі. Відповідно, на думку апелянта, відсутні такі підстави для закриття провадження у справі, як подання позову учасником або колишнім учасником ПАТ «КБ «Приватбанк», а суть позову не стосувалась захисту прав позивача, як учасника (чинного або колишнього) банку, а стосувалась захисту прав позивача, як кредитора ПАТ КБ «Приватбанк».

Скаржник наголошує, що його права та інтереси було порушено укладенням спірного договору від його імені, як клієнта ПриватБанку з огляду на відсутність волі позивача на укладення такого договору, а не внаслідок порушення прав учасника банку внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України. Відповідно, відсутня така підстава для закриття провадження у справі, як порушення прав внаслідок виведення банку з ринку внаслідок прийняття протиправного (незаконного) індивідуального акта уповноваженим суб`єктом.

Апелянт зазначає, що ПАТ «КБ «Приват Банк» не був виведений з ринку внаслідок прийняття протиправного акта уповноваженим суб`єктом. Позов у даній справі заявлений виключно на підставі ст.ст. 203, 237, 238, 321, 353, 354 Цивільного кодексу України, в той час як ст. 16 Цивільного кодексу України чітко передбачає можливість звернення особи з позовом про визнання правочину недійсним.

Отже, скаржник наголошує, що провадження у даній справі не може бути закрите на підставі норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», оскільки вказаний закон не може поширюватись ані на позивача, ані на правовідносини, які є предметом спору у даній справі.

Крім того, апелянт вважає, що закриття провадження у даній справі позбавить ТОВ «Чорноморський рибний порт» можливості захищати свої права вкладника, що є неприпустимим та суперечитиме завданню господарського судочинства.

Також апелянт зазначає, що провадження у даній справі було порушене до моменту набрання чинності Закону України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020, тому положення вказаного закону не можуть бути застосовані до даної справи в силу положень ч.1 статті 58 Конституції України.

Узагальнені доводи відзиву Мінінстерства фінансів України на апеляційну скаргу позивача

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 24.01.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем обрано спосіб захисту своїх прав - визнання недійсним правочину, що не відповідає вимогам частини третьої статті 5 ГПК України, згідно з якою єдиним способом захисту прав позивача у даній справі може бути - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, тому судом правомірно закрито провадження у справі.

Відповідач також зауважує, що на час укладення договору нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Відповідач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення статті 5 «Способи судового захисту» Господарського процесуального кодексу України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі. Так, на дату звернення з позовом у 2019 році діяв Господарський процесуальний кодекс України, в редакції яка не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак, такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та доповнення статті 5 новими частинами 3 та 4 на цей висновок не впливають.

Також відповідач вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 7 розділу ІІ Закону № 590-ІХ.

Таким чином, відповідач вважає, що судом ухвалено обґрунтоване та законне рішення про закриття провадження у справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи відзиву Національного банку України (НБУ) на апеляційну скаргу позивача

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа-2 у своєму відзиві, наданому до суду 04.02.2025, зазначає, що ухвала суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

При цьому НБУ, посилається на висновки щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 стосовно дії Закону № 590-IX у часі в контексті обґрунтованості застосування його положень до спірних правовідносин. В контексті висновків Верховного Суду, вважає, що обраний ТОВ "Чорноморський рибний порт" у даній справі № 910/17549/19 спосіб захисту є неефективним, що зумовлює необхідність закриття провадження у даній справі.

НБУ зазначає, що Господарський суд міста Києва, закриваючи провадження у даній справі № 910/17549/19, дійшов обґрунтованого висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем у даній справі, а саме, визнання недійсними договору купівлі-продажуакцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Провнесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ".

Узагальнені доводи відзиву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ПриватБанк) на апеляційну скаргу позивача

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа- 1 у своєму відзиві, наданому до суду 04.02.2025, зазначає, що ухвала суду прийнята при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає та ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Крім того, ПриватБанк також посилається на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023, за результатами розгляду справи № 910/18214/19, в яких вона дійшла висновку, що положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною нормою, яка встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту, та має застосовуватися на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин чи на час звернення позивача до суду.

При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 590-IX є спеціальною процесуальною нормою по відношенню до загальної - статті 231 ГПК України, яка містить вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі.

Також ПриватБанк посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, де зокрема, зазначено, що для застосування частини третьої статті 5 ГПК України слід встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

ПриватБанк зазначає, предметом позову у даній справі є, зокрема, тотожні правовідносини, що були предметом дослідження у справі № 910/18214/19, а вимоги про недійсність таких договорів обґрунтовані тими ж самими підставами, що і позивачем у справі № 910/18214/19, а саме, посиланням на нібито незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо їх укладення у процедурі виведення Банку з ринку як неплатоспроможного на підставі рішень НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ, зокрема, твердженнями про укладення таких договорів без погодження з позивачем та всупереч статті 41 Конституції України. При цьому, позивач у даній справі є колишнім акціонером Банку, оскільки станом на 20.12.2016 мав у власності акції додаткової емісії АТ КБ «ПриватБанк». 21.12.2016 відчужив на користь Держави Україна всі належні йому акції АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору купівлі- продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, укладеним в процедурі виведення неплатоспроможного АТ КБ «ПриватБанк» з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто набув статусу колишнього учасника АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому, ПриватБанк зауважує, що для цілей застосування пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590, частин третьої та четвертої статті 5 ГПК України взагалі не має жодного значення у який спосіб позивач набув права власності на акції банку, тобто набув статусу його учасника.

Таким чином, ПриватБанк наголошує, що правовий статус позивача, позовні вимоги та їх підстави у даній справі повністю збігаються з правовим статусом позивача, предметом та підставою позову у справі № 910/18214/19, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо правових підстав для закриття провадження у даній справі та законності рішення суду першої інстанції, ПриватБанк зазначає, що п. 1 ч. 6 ст. 41 Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» імперативно визначено, що після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору (яким у даному випадку є Держава) останній не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку та такі акції не можуть бути витребувані у нього на користь попереднього власника. Отже, повернення акцій за спірними договорами неможливе в силу закону. Таким чином, з огляду на імперативні приписи статті 41-1 Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги про визнання недійсним договору про придбання акцій від 20.12.2016 не здатне поновити прав позивача з огляду на пряму законодавчу заборону повернення акцій колишнім власникам банку, а отже і неможливість застосування наслідків недійсності таких договорів. Відповідний висновок міститься і у постанові Великої Палата Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.30) та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №910/19005/19 (пункти 66,78). Отже, провадження у справі підлягало закриттю, оскільки спір у цій справі не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.

ПриватБанк також зауважує, що закриття провадження у даній справі не є обмеженням позивача у праві доступу до суду, оскільки обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів не відповідає вимогам частин третьої, четвертої статті 5 ГПК України, провадження у даній справі має бути закрито на підставі пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 590-ІХ.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2024 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Андрієнко В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17549/19.

23.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17549/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 залишено без руху.

20.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» надійшла заява про усунення недоліків з доказами надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення до Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 та призначений розгляд справи на 17.02.2024.

Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/17549/19 між суддями від 13.02.2025, у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 прийнято справу №910/17549/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 до провадження у складі колегії головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Явка представників учасників справи

Представник третьої особи - 3 у судове засідання, призначене на 17.02.2025, не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення електронного документу (ухвали від 22.01.2025) до електронного кабінету, що підтверджується довідкою наявною у матеріалах справи.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи заяву представника відповідача про розгляд справи у його відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи - 3.

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 17.02.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представники відповідача, третьої особи-1, третьої особи-2, третьої особи-4 у судовому засіданні 17.02.2025, заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 13.12.2016 Комісією з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийнято рішення «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» №105 (далі - Рішення №105), яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» визнано пов`язаною з АТ КБ «ПриватБанк» особою.

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 498- рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних». 18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 499-рш/БТ «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави», яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ «ПриватБанк» з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шляхом продажу АТ КБ «ПриватБанк» інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ «ПриватБанк» на суму 116,8 млрд. грн.

Згідно з частиною 1 статтею 41- 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" держава в особі Міністерства фінансів України або в особі банку, в якому держава є власником частки понад 75 відсотків акцій, має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України, у спосіб, визначений пунктами 3 - 5 частини 2 статті 39 цього Закону. Виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави здійснюється протягом двох календарних днів з дня, наступного за днем початку процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Фонд протягом двох календарних днів під час виведення неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини 2 статті 39 цього Закону, за поданням Міністерства фінансів України призначає членів правління та ради банку. У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини 2 статті 39 цього Закону, держава виступає інвестором.

Частиною 2 наведеної норми передбачено, що рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини 2 статті 39 цього Закону, приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Національного банку України, в якій зазначаються спосіб виведення банку з ринку за участю держави та розрахунки мінімальної потреби в капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами, а також необтяжених грошових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб на акції додаткової емісії. Ця пропозиція повинна також містити розрахунок можливої потреби у додатковій капіталізації банку з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених Національним банком України.

У день прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку копія рішення передається до Фонду. Про прийняте рішення Кабінет Міністрів України повідомляє на своєму офіційному веб-сайті не пізніше наступного дня після дня запровадження тимчасової адміністрації (частина 4 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За змістом частини 5 зазначеної норми у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 4 частини 2 статті 39 цього Закону Фонд вживає заходів для утворення перехідного банку відповідно до частини 17 статті 42 цього Закону, реєстрації випуску акцій, державної реєстрації юридичної особи і видачі банківської ліцензії у строки і порядку, визначені статтею 42 цього Закону.

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення №560/2016 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України економічній сфері та захисту інтересів вкладників», яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері; - запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ «Приватбанк» за участю Держави;

- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», якою: - прийнято пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку AT КБ «ПриватБанк» у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закову про гарантування вкладів; - Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції AT КБ «ПриватБанк» у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ «ПриватБанк» після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону про гарантування вкладів.

Відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у день отримання рішення Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону Фонд у строки, встановлені цією частиною, вживає заходів до додаткового розміщення акцій нової емісії за таких умов: 1) повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів не здійснюється; 2) у строк не пізніше двох робочих днів після прийняття загальними зборами рішення про збільшення статутного капіталу неплатоспроможного банку здійснюється укладення уповноваженою особою Фонду договорів від імені пов`язаних осіб такого банку про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку; 3) повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів для прийняття рішень про затвердження результатів розміщення акцій не здійснюється; 4) дата подання рішення про розміщення акцій додаткової емісії та змін до статуту неплатоспроможного банку до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вважається датою реєстрації випуску акцій; 5) дата подання змін до статуту неплатоспроможного банку на погодження Національним банком України та на реєстрацію державному реєстратору вважається датою погодження змін Національним банком України та реєстрації державним реєстратором; 6) дата фактичного подання документів до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку для реєстрації випуску акцій з урахуванням розміщених акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку вважається датою реєстрації випуску акцій неплатоспроможного банку. Підтвердженням фактичного подання належних документів вважається наявність відмітки Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про прийняття документів (реєстраційний індекс); 7) дата подання належних документів до Національного банку України, державного реєстратора, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку визначається за відміткою відповідного державного органу про прийняття документів (реєстраційний індекс).

18.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким розпочато процедуру виведення AT КБ «ПриватБанк» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2860 «Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ «ПриватБанк», яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ «ПриватБанк» та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ «ПриватБанк» з ринку здійснюється в спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону про гарантування вкладів, а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2887 «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк», яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд) в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович на підставі ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», укладено договір №18/2016 про придбання акцій.

Відповідно до п. 1.1 договору сторони домовились про те, що емітент зобов`язується передати набувачеві, а набувач зобов`язується придбати в емітента в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачем, зазначені в п. 1.2 цього договору, наступні акції додаткової емісії емітента: прості іменні акції у кількості 532 757 шт загальною вартістю 149 171 960,00 грн.

У п. 1.2 договору зазначено, що сторони домовились про те, що набувач в обмін на акції відступає на користь емітента, а емітент набуває права вимоги за наступними грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем, еквівалент яких у гривні складає загальну суму 149 171 960,00 грн.

Як вбачається з Акту приймання-передачі за вказаним договором, підписанням цього акту набувач підтверджує припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем у сумі 149171960,00 грн.; підписанням цього акту набувач підтверджує виникнення у емітента права списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акту емітент підтверджує, що набув (прийняв) право списати з рахунків набувача в емітента грошові кошти, належні набувачу; підписанням цього акту емітент підтверджує набуття права власності на грошові кошти, належні набувачеві, останній підтверджує набуття права власності на акції додаткової емісії емітента.

20.12.2016 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2893 «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку AT КБ «ПриватБанк», яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ «ПриватБанк» та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.

20.12.2016 Уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій AT КБ «ПриватБанк» уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна, в особі Міністерства фінансів України придбала 100% акцій AT КБ «ПриватБанк».

21.12.2016 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України (покупець) та усіма особами, які станом на дату укладення цього договору є власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) на тимчасову адміністрацію в банку Шевченко Андрій Миколайович, яку призначено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2016, якій делеговано повноваження щодо розпорядження та продажу акцій банку відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2893, укладено договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку.

Відповідно до вказаного договору належні позивачу акції Приватбанку були відчужені за 1 гривню.

Згідно з актом виконання зобов`язань від 21.12.2016 до договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 20.12.2016 Уповноважена особа від імені Акціонерів передала у власність покупцю, а покупець в свою чергу прийняв акції.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що укладення договору №18/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 та договору №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 порушує права позивача та суперечить його інтересам, порушує норми Конституції України, іншого законодавства. Зокрема, вказані договори були укладені без відома, доручення чи будь-якої іншої підстави, а внаслідок укладення договорів позивача було позбавлено прав на грошові вимоги, які розміщені в ПАТ КБ «Приватбанк»; відбулась фактично примусова конфіскація державою коштів, належних позивачу.

Позивач зазначає, що зі змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не вбачається наявність повноважень як у Фонду, так і у Уповноваженої особи на укладення вказаних договорів.

Крім того, за твердженням позивача, договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 укладено в супереч волі позивача та в інтересах третьої особи - Держави України, що суперечить ст. 238 Цивільного кодексу України.

Укладення вказаних договорів порушило конституційне право приватної власності позивача, встановлене у ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, оскільки відбулось примусове відчуження майна позивача (грошових коштів) без обгрунтування суспільної необхідності такого відчуження, та в порядку, який не передбачений законодавством України.

Таке примусове відчуження, як зазначає позивач, є конфіскацією, оскільки жодної компенсації за списані грошові кошти позивач не отримав.

Таким чином, вказуючи, що договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 суперечить ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 321, 353, 354 Цивільного кодексу України, ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просить суд визнати недійсними з моменту укладення договір №БВ-744/16/13010-05/131 купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 та акт виконання зобов`язань за вказаним договором в частині, що стосується прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016.

Отже, позивачем обрано такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним.

23.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ, яким внесено зміни до ст. 5 ГПК України, а саме, вказану статтю доповнено частинами третьою і четвертою такого змісту:

« 3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку».

Отже, частина третя статті 5 ГПК України на сьогодні імперативно визначає єдиний спосіб захисту прав колишніх власників акцій АТ КБ «ПриватБанк», а саме - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Крім того, частина четверта статті 5 ГПК України в редакції Закону № 590-IX закріплює неможливість визнання недійсним договору у випадку визнання незаконними рішень держаних органів, в результаті яких було укладено договір.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 7 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

У статті 231 Господарського процесуального кодексу України наведені загальні підстави для закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №910/17541/19, від 27.10.2020 у справі №910/17630/19 зазначено, що обов`язковою умовою для закриття провадження у справі через невідповідність обраного позивачем способу захисту права є встановлення судом певної сукупності обставин, визначених частинами 3, 4 ст. 5 ГПК України.

Суду необхідно встановити: 1) чи є або був позивач учасником банку; 2) чи порушені права або інтереси позивача як учасника банку внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що учасники банку - засновники банку, акціонери банку і пайовики кооперативного банку.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.12.2016 Комісією з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийнято рішення «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» №105 (далі - Рішення №105), яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» визнано пов`язаною з АТ КБ «ПриватБанк» особою.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є, зокрема, споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи (пункт 4 частини 1 цієї норми). Національний банк України при здійсненні банківського нагляду має право визначати пов`язаними з банком особами фізичних та юридичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 9 частини першої цієї статті, за наявності ознак, визначених у нормативно-правових актах Національного банку України, з урахуванням характеру взаємовідносин, операцій та наявності інших зв`язків із банком. Про таке рішення Національний банк України не пізніше наступного робочого дня повідомляє відповідний банк. У такому разі особа вважається пов`язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання повідомлення Національного банку України про визначення особи пов`язаною з банком не доведе протилежного (частина 3 статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Згідно з частиною 4 цієї норми особа, визначена рішенням Національного банку України пов`язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов`язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов`язаною з банком особою.

Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затверджене постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015 № 315 за змістом глави 2 якої Національний банк може визначати пов`язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням зокрема ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов`язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно. Рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов`язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами (далі - Комісія). Особа вважається пов`язаною з банком, якщо банк протягом 15 робочих днів із дня отримання такого повідомлення Національного банку про визначення пов`язаною з банком особи не доведе протилежного. Якщо банк доведе, що особа не є пов`язаною з банком, то відповідне рішення Комісії скасовує/змінює Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем. Якщо банк не доведе, що особа не є пов`язаною з банком, то Комітет залишає рішення Комісії без змін.

20.12.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (фонд) в особі уповноваженої особи фонду на тимчасову адміністрацію у банку Славкіної Марини Анатоліївни, яка діяла на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 №2887, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (набувач), від імені якого діяв Шевченко Андрій Миколайович, на підставімст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», укладено договір №18/2016 про придбання акцій.

Відповідно до п. 1.1 договору сторони домовились про те, що емітент зобов`язується передати набувачеві, а набувач зобов`язується придбати в емітента в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачем, зазначені в п. 1.2 цього договору, наступні акції додаткової емісії емітента: прості іменні акції у кількості 532 757 шт загальною вартістю 149 171 960,00 грн.

У п. 1.2 договору зазначено, що сторони домовились про те, що набувач в обмін на акції відступає на користь емітента, а емітент набуває права вимоги за наступними грошовими зобов`язаннями емітента перед набувачем, еквівалент яких у гривні складає загальну суму 149171 960,00 грн.

Таким чином, станом на момент укладення договору №18/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 року позивач був учасником (акціонером) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», про що також не заперечували сторони у своїх заявах по суті спору.

Щодо порушення права або інтересів позивача як учасника банку внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Водночас, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.3 Госпродарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Частинами 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина 3 статті 167 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

1) участь в управлінні акціонерним товариством;

2) отримання дивідендів;

3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.

Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписом частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту (така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/540/16).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, позивач посилається на те, що оскаржувані договори порушують права позивача, визначені ст.ст. 321, 353, 354 ЦК України, як власника акцій Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк».

З огляду на вище викладене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, права та охоронювані законом інтереси учасника (акціонера) Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» були порушені внаслідок прийняття рішень Правлінням Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до категорії неплатоспроможних», «Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи», рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк», «Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ «ПриватБанк», «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк» й укладення оспорюваних договору й акта, в результаті чого належні на праві власності позивачу акції Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» були відчужені державі.

Водночас, враховуючи набрання чинності 23.05.2020 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 року №590-ІХ, права та інтереси учасників/колишніх учасників банку, які були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку можуть бути захищені лише шляхом відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спосіб захисту, обраний позивачем у даній справі, а саме, визнання недійсними договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань, не відповідає частинам третій та четвертій статті 5 Господарського процесуального кодексу України, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-ІХ.

Крім того, послідовної правової позиції, щодо необхідності закриття провадження у справах за тотожними правовідносинами також притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, що підтверджується постановами від 28.06.2023 у справі № 910/19005/19, від 25.04.2024 у справі № 910/18072/21, від 05.06.2024 у справі № 910/6550/18 та від 18.12.2024 у справі № 910/19114/19.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також не свідчать про те, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що, на переконання колегії суддів, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення у справі №910/17549/19 без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19, залишити без задоволення.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/17549/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17549/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 26.02.2025.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім