Постанова

від 20.02.2025 по справі 910/16372/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/16372/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Паламар П. І.

від 24 квітня 2024 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Яценко О. В., Агрикової О. В., Яковлєва М. Л.

від 21 жовтня 2024 року (повний текст складений 29 жовтня 2024 року)

у справі за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради

до Акціонерного товариства "Київметробуд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Київський метрополітен",

про стягнення безпідставно набутих коштів, ціна позову 139 090 410,96 грн,

за участю представників:

від позивача: Войнов А. В.

від відповідача: не з`явилися

від третьої особи: Липовенко Г. В.

від прокуратури: Єреп В. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і процесуальних обставин справи.

У жовтні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунального підприємства "Київський метрополітен" з позовом до Акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів та 44 370 722,61 грн процентів за користування коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної процедури публічної закупівлі № UA-2018-09-10-000597-b за бюджетні кошти між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Акціонерним товариством "Київметробуд" був укладений договір будівельного підряду від 20 листопада 2018 року № 744-ДМБ-18, однак частину отриманих за цим договором коштів відповідач використав не за цільовим призначенням, а саме: розмістив за договором депозиту у банківській установі та отримав від цього безпідставний дохід у вигляді процентів за депозитом у розмірі 139 090 410,96 грн, який підлягає стягненню з відповідача в дохід бюджету територіальної громади міста Києва (бюджету місцевого самоврядування) на підставі статей 1212 та 1214 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуте майно, а також стягненню з відповідача підлягають проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на суму безпідставно набутих відповідачем коштів за відсотками по депозитам.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28 жовтня 2021 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/16372/21, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Господарський суд міста Києва рішенням від 28 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 січня 2023 року, позов задовольнив частково: стягнув з Акціонерного товариства "Київметробуд" на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради грошові кошти в сумі 139 090 410,96 грн та 602 347,37 грн витрат по сплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовив.

Верховний Суд постановою від 05 квітня 2023 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 січня 2023 року в частині задоволених позовних вимог, а справу в скасованій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене предметом нового розгляду справи № 910/16372/21 стали позовні вимоги першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради та Комунального підприємства "Київський метрополітен" про стягнення з Акціонерного товариства "Київметробуд" 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12 липня 2023 року позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишив без розгляду, залучив Комунальне підприємство «Київський метрополітен» до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

З огляду на викладене на розгляді суду залишились вимоги першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах лише Київської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Київметробуд" 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Київська міська державна адміністрація розпорядженням № 605 від 26 липня 2016 року "Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 585 від 23 квітня 2008 р. "Про проектування та спорудження дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" до житлового масиву Виноградар з електродепо у Подільському районі" визначила Комунальне підприємство "Київський метрополітен" замовником виконання робіт з проєктування та будівництва зазначеної дільниці метрополітену.

За результатами проведеної процедури публічної закупівлі за бюджетні кошти (кошти місцевого бюджету) (UA-2018-09-10-000597-b) 20 листопада 2018 року між Комунальним підприємством "Київський метрополітен", як замовником, та Акціонерним товариством «Київметробуд», як підрядником, був укладений договір № 744-ДБМ-18 (далі по тексту - договір), умови якого змінювалися додатковими угодами № 1 від 20 листопада 2018 року, № 2 від 26 листопада 2018 року, № 3 від 28 листопада 2018 року, № 4 від 11 грудня 2018 року, № 5 від 20 грудня 2018 року, № 6 від 27 серпня 2019 року, № 7 від 20 листопада 2019 року та №№ 8, 9 від 24 грудня 2019 року.

За умовами зазначеного договору (з урахуванням додаткових угод до нього) Підрядник зобов`язався за завданням Замовника відповідно до проєктної документації на свій ризик виконати будівельні роботи: "Будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі" (дільниця від станції "Сирець" до станції "Проспект Правди" з двома станціями ("Мостицька" та "Проспект Правди") та дільницею вилочного відгалуження в бік станції "Виноградар" (І черга будівництва)), (код 45221000-2 "Будівництво мостів і тунелів, шахт і метрополітенів" за ДК 021-2015), здати роботи в обумовлені договором строки, а Замовник - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.

За змістом пунктів 3.2., 13.1. договору договірна ціна є динамічною і становить 5 981 268 736,07 грн з урахуванням ПДВ. Фінансування робіт (будівництва об`єкта) здійснюється за рахунок коштів міського бюджету (міста Києва), передбаченого Програмою економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018 - 2020 (2018) рік та наступні роки, в порядку, визначеному Бюджетним кодексом України, відповідно до інших вимог чинного бюджетного законодавства.

Відповідно до пунктів 15.3., 15.4., 15.5., 15.6. договору Замовник здійснює попередню оплату в розмірі 30% від суми договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника за умови наявності коштів відповідного цільового призначення на рахунку Замовника та належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів.

Граничний термін виконання Підрядником зобов`язань за договором у розмірі одержаної від Замовника передоплати - 3-и місяці з моменту перерахування передоплати. Використання Підрядником попередньої оплати, перерахованої Замовником, здійснюється протягом 3-ох місяців з моменту її перерахування з оформленням відповідних двосторонніх документів.

У випадку невиконання Підрядником зобов`язань за договором у розмірі одержаної від Замовника передоплати в термін, визначений пунктами 15.4., 15.5. договору, Підрядник до закінчення граничного терміну виконання зобов`язань повертає Замовнику невикористану суму одержаної попередньої оплати.

Згідно з пунктом 4.6.17. договору Підрядник зобов`язаний використати одержану від Замовника попередню оплату на придбання матеріалів, конструкцій, виробів, необхідних для виконання робіт.

Відповідно до пунктів 19.1., 19.1.1. договору строк його дії встановлений з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строком дії договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки відповідно до договору, та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі не раніше дати повного виконання своїх зобов`язань сторонами, в т.ч. гарантійних зобов`язань Підрядника.

Згідно з розпорядженнями Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про виділення коштів спеціального фонду місцевих бюджетів № 297 від 12 квітня 2018 року, № 565 від 5 червня 2018 року, № 613 від 14 червня 2018 року, № 1586 від 6 грудня 2018 року, № 1667 від 14 грудня 2018 року, № 1730 від 20 грудня 2018 року, № 437 від 11 травня 2018 року, № 339 від 24 квітня 2019 року, № 685 від 10 липня 2019 року, № 911 від 22 серпня 2019 року, № 986 від 09 вересня 2019 року, № 1432 від 10 грудня 2019 року, № 1523 від 19 грудня 2019 року на будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі були виділені кошти спеціального бюджету м. Києва.

На виконання умов договору 20 грудня 2018 року Замовник на підставі рахунку на оплату № 40 від 20 грудня 2018 року перерахував за платіжним дорученням № 7 від 20 грудня 2018 року на рахунок Підрядника попередню оплату за договором у розмірі 2 587 995 000 грн .

Докази належного використання Акціонерним товариством «Київметробуд» перерахованих йому на виконання умов договору авансових коштів у розмірі 2 587 995 000 грн для виконання робіт/придбання необхідних матеріалів, конструкцій суду в матеріалах цієї судової справи відсутні.

25 квітня 2019 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (Банк) та Акціонерним товариством «Київметробуд» (Вкладник) були укладені два договори банківського строкового вкладу № 2019/ДК/028-005 та № 2019/ДК/028-006.

За умовами договору банківського строкового вкладу № 2019/ДК/028-005 від 25 липня 2019 року Акціонерне товариство «Київметробуд» (вкладник) розмістило тимчасово вільні грошові кошти в сумі 1 500 000 000 грн на депозитному рахунку № 26100198016109 на строк до 28 жовтня 2019 року зі сплатою відсотків Вкладнику із розрахунку 16% річних.

За умовами договору банківського строкового вкладу № 2019/ДК/028-006 від 25 липня 2019 року Акціонерне товариство «Київметробуд» (вкладник) розмістило тимчасово вільні грошові кошти в сумі 200 000 000 грн на депозитному рахунку № 26100198016110 на строк до 11 листопада 2019 року зі сплатою відсотків Вкладнику із розрахунку 16% річних.

Відповідно до пунктів 4.1., 5.2. договорів строкового вкладу Банк нараховує проценти не пізніше останнього банківського дня кожного місяця та в день закінчення строку розміщення депозиту в розмірі процентної ставки, визначеної в пункті 1.3. договорів, за фактичну кількість днів користування грошовими коштами Вкладника (враховуючи вихідні і святкові дні) в поточному календарному місяці на суму щоденного залишку на депозитному рахунку. Банк виплачує проценти в день фактичного зарахування грошових коштів на депозитний рахунок одноразово з оплатою процентів авансом шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок Вкладника, відкритий в Акціонерному банку "Укргазбанк". У випадку, якщо днем закінчення строку розміщення депозиту є вихідний або святковий день, виконання Банком своїх зобов`язань по поверненню депозиту та переноситься на наступний за ним банківський день.

При цьому, суди встановили, що станом на дату одержання Акціонерним товариством «Київметробуд» суми попередньої оплати за договором № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року на рахунках Акціонерного товариства «Київметробуд» були відсутні інші грошові кошти в розмірі, достатньому для виконання ним договорів банківського строкового вкладу від 25 липня 2019 року.

Відповідно до банківської виписки з рахунку Акціонерного товариства «Київметробуд» в АБ "Укргазбанк" за період 23 листопада 2018 року - 14 листопада 2019 року на виконання умов зазначених договорів банківського строкового вкладу Банк виплатив Акціонерному товариству «Київметробуд» проценти по депозитам у загальному розмірі за двома договорами банківського вкладу 139 090 410,96 грн, з яких: 121 643 835,61 грн - проценти за договором № 2019/ДК/028-005 та 17 446 575,35 грн - проценти за договором № 2019/ДК/028-00.

У жовтні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунального підприємства "Київський метрополітен" з позовом до Акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів, посилаючись на те, що відповідач використав отримані за договором будівельного підряду бюджетні кошти не за цільовим призначенням, а саме: розмістив їх за договором депозиту у банківській установі та отримав від цього безпідставний дохід у вигляді процентів за депозитом і ці кошти підлягають стягненню з відповідача в дохід бюджету територіальної громади міста Києва (бюджету місцевого самоврядування) на підставі статей 1212 та 1214 Цивільного кодексу України як безпідставно набуте майно.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 24 квітня 2024 року у справі № 910/16372/21, ухваленим за результатом нового розгляду прави та залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2024 року, задовольнив позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури: стягнув з Акціонерного товариства "Київметробуд" на користь Київської міської ради 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів та 602 347,37 грн витрат по оплаті судового збору.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- представництво прокурора в суді у цій справі зумовлене порушенням інтересів держави, які полягали у забезпеченні ефективного і цільового використання коштів місцевого бюджету, та необхідністю захисту публічного інтересу на справедливе та результативне використання бюджетних коштів, виділених на розбудову транспортної інфраструктури столиці України;

- прокурор фактично заявив позов в інтересах Київської міської ради, як розпорядника місцевого бюджету міста Києва та при зверненні до суду дотримався вимог закону щодо представництва інтересів держави в суді, довів наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки позивач зволікав з вирішенням питання самостійного звернення до суду за захистом порушених прав, а невжиття компетентним органом (Київської міською радою) жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, могло призвести до негативних наслідків, пов`язаних із нецільовим використанням державних коштів та дотримання принципу законності при використанні цих коштів;

- грошові кошти, отримані відповідачем за договором підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року, за своєю правовою природою були коштами місцевого бюджету (міста Києва), що було визначено в умовах самого договору, обставини фінансування зазначеного договору за рахунок коштів місцевого бюджету є загальновідомими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності;

- відповідач не довів факту належного використання отриманих ним за договором авансових бюджетних коштів у розмірі 2 587 995 000 грн для виконання робіт / придбання матеріалів, конструкцій за договором, не надав доказів наявності у нього станом на дату одержання попередньої оплати за договором інших грошових коштів, достатніх для виконання ним договорів банківського строкового вкладу від 25 липня 2019 року;

- факт використання відповідачем отриманих в якості передоплати за договором бюджетних коштів не за цільовим призначенням (шляхом їх розміщення за договором депозиту у банківській установі) є доведеним;

- розмістивши всупереч умов договору та вимог законодавства отримані кошти місцевого бюджету на депозитному рахунку в банківській установі, відповідач отримав за рахунок цих коштів відповідне майно (дохід) у вигляді процентів по депозиту від їх розміщення, тобто безпідставно набув майно за рахунок іншої особи - територіальної громади м. Києва, повноваження власника від імені якої належить здійснювати позивачу Київській міській раді, а доказів повернення відповідачем позивачу сум безпідставно набутих у вигляді процентів на вклади грошових коштів суду не надано.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

Відповідач - Акціонерне товариство "Київметробуд" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2024 року, якою залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник послався на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

1) дійшли помилкового висновку про доведення прокурором наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, оскільки:

- не надали оцінку доводам відповідача про те, що між позивачем та відповідачем немає договірних відносин, Київська міська рада безпосередньо не приймала участі в укладенні чи виконанні договору підряду, адже виконання бюджетних програм і перерахування бюджетних коштів належить до компетенції Київської державної адміністрації, яка є іншою юридичною особою;

- неправильно застосували статтю 115 Бюджетного кодексу України, статті 2, 8, пункти 7, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права стосовно Державної аудиторської служби України, як органу, уповноваженого на здійснення державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 915/634/20;

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 23 закону України «Про прокуратуру» (про необхідність доведення прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді, про необхідність дослідження судом підстав для представництва інтересів держави в суді, про необхідність з`ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 912/2385/18, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17; у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц та № 448/764/17;

2) дійшли помилкового висновку про стягнення спірних грошових коштів на користь Київської міської ради, яка не є учасником договірних відносин за договором підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року. При цьому, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду, який би роз`яснював належним чином колізію стосовно виникнення права вимоги до відповідача щодо стягнення одних й тих самих коштів як у позивача - Київської міської ради, так і у КП «Київський метрополітен» як сторони договору. Скаржник зазначає про те, що за оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями право вимоги щодо стягнення спірних коштів отримала Київська міська рада, яка не була головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетною програмою і не приймала участі у здійсненні розрахунків між сторонами. Однак, разом з цим, право вимоги до відповідача стосовно спірних коштів має також і третя особа - Комунальне підприємство «Київський метрополітен», з огляду на що позовні вимоги до відповідача можуть бути задоволені двічі: на користь як сторони договору, так і особи, яка не є учасником правовідносин, що є прямим порушенням положень Бюджетного кодексу України, і зазначена колізія потребує надання Верховним Судом відповідного висновку;

3) дійшли помилкового висновку про те, що спірна у цій справі сума грошових коштів є безпідставно набутим відповідачем майном за рахунок отриманих за договором № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року коштів, оскільки неправильно застосували статті 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України та неправильно застосували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 23 січня 2020 року у справі №910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18. За твердженням скаржника підставою набуття відповідачем спірних коштів є договір підряду № 744-ДБМ-18 та договори банківського вкладу, які не були розірвані чи визнані недійсними в судовому порядку, і ці правові підстави набуття коштів існували й на момент подання позову, а прокурор при поданні позову обрав неправильний спосіб захисту права, не обґрунтував факту набуття коштів без достатньої правової підстав;

4) дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти, отримані відповідачем за договором підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року, належали до коштів місцевого бюджету, оскільки:

- не врахували відсутність в матеріалах справи належного підтвердження того, що джерелом здійснення передоплати за вказаним договором дійсно були бюджетні кошти, виділені Київською міською радою (за твердженням скаржника надані позивачем суду докази в підтвердження належності грошових коштів, які були сплачені відповідачу в якості передоплати за договором підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року, до бюджетних коштів, не стосуються коштів передоплати за вказаним договором і не мають доказового значення у справі, а саме лише надане позивачем суду розпорядження Київської міської ради № 1730 від 20 грудня 2018 року без надання в його підтвердження відповідних виписок з особових рахунків Київської міської ради та КП «Київський метрополітен», що підтверджують рух вказаних грошових коштів, не є доказом надходження зазначених в розпорядженні коштів з місцевого бюджету),

- не застосували положення Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 938 від 23 серпня 2012 року (в редакції на момент здійснення авансування за договором генерального підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року), відповідно до яких тільки два види платіжних документів - платіжні доручення та виписки з особових рахунків можуть вважатися належними та допустимими доказами руху коштів, а наявність одного лише розпорядження на виділення коштів з бюджету (без виписки з особових рахунків) не можна вважати доказом руху коштів без наявності відповідної виписки по особовому рахунку, оскільки незалежно від змісту розпоряджень вони могли бути: виконані в повному обсязі органами Державної казначейської служби, виконані частково або взагалі не виконані (з різних причин),

- обґрунтували оскаржувані рішення в частині цього висновку припущеннями, що є порушенням норм процесуального права про належність та допустимість доказів, і з цього приводу відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах,

- не врахували те, що позов у цій справі заявлений неналежним позивачем і задоволенню не підлягає, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що спірні кошти не належали Київській міській раді, а належали третій особі у цій справі - Комунальному підприємству «Київський метрополітен»;

5) дійшли висновків у справі на підставі висновків експертів КДНІСЕ та ННЦ «Інститут судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса», які є неналежними доказами, оскільки вирішують замість питань, які потребують спеціальних знань, правові питання, а також дають відповіді на запитання, що не входять до предмету доказування, не мають значення для вирішення справи і взагалі не належать до їх компетенції.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Київська міська прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не спростовують доводи позову, зокрема не спростовують факт використання відповідачем отриманих за договором будівельного підряду бюджетних коштів на депозитних рахунках в банківській установі та отримання доходу від їх розміщення. За твердженням Київської міської прокуратури:

- прокурор при поданні позову у цій справі дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що правильно встановили суди першої та апеляційної інстанцій та в повній мірі відповідає висновкам Верховного Суду у справах в подібних правовідносинах;

- Держаудитслужба не повинна бути позивачем у справі, оскільки в даному випадку порушені права саме територіальної громади в особі Київської міської ради, а згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у відповідних відносинах і звертатися до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них;

- прокурор обрав належний спосіб захисту порушеного права, оскільки у спірних правовідносинах наявні усі умови, які свідчать про набуття відповідачем майна (доходу) без достатньої правової підстави: відповідач свідомо використав належні територіальній громаді м. Києва кошти для свого власного збагачення, за рахунок цих коштів місцевого бюджету та всупереч вимог законодавства та відповідного договору (тобто без достатньої правової підстави) набув відповідне майно у вигляді процентного доходу за депозитами (безпідставно набуте майно), з огляду на що отримане відповідачем майно (процентний дохід від розміщення депозитів), яке останній набув від розміщення зазначених грошових коштів за договорами банківського строкового вкладу в сумі 139 090 410,96 грн, в силу вимог статей 189, 329, 1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України підлягає стягненню в дохід бюджету територіальної громади міста Києва (бюджету місцевого самоврядування) як безпідставно набуте майно;

- обставини щодо фінансування договору підряду № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року з місцевого бюджету є загальновідомими та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності та не заперечувались відповідачем у відзиві на позовну заяву прокурора в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, що правильно було з`ясовано та встановлено судами попередніх інстанцій;

- висновки експертів є належними доказами у справі, які підтверджують факт розміщення відповідачем отриманих бюджетних коштів за договором на депозитних рахунках в банківській установі та отримання відповідачем доходу від такого розміщення коштів;

- суди попередніх інстанцій повністю виконали вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 05 квітня 2023 року у цій справі.

Позивач - Київська міська рада та третя особа на стороні позивача - Комунальне підприємство "Київський метрополітен" у відзивах на касаційну скаргу просять касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. За твердженням позивача та третьої особи:

- у спірних правовідносинах інтереси держави порушені шляхом незаконного використання відповідачем отриманих за договором бюджетних коштів, всупереч визначеному законодавством принципу цільового, ефективного, результативного використання бюджетних коштів та безпідставного отримання доходу;

- суди попередніх інстанцій правильно встановили, що кошти були виділені саме з місцевого бюджету;

- скарга відповідача спрямована фактично на затягування розгляду справи судом та зловживання процесуальними правами, оскільки відповідач у касаційній скарзі стверджує про притягнення його до відповідальності за порушення бюджетного законодавства та одночасно стверджує про те, що отримані ним кошти за договором не є бюджетними, тобто відповідач одночасно спростовує власні доводи скарги іншими;

- доводи відповідача про підміну прокурором в даному випадку органу фінансового контролю у бюджетній сфері є виключно суб`єктивною думкою відповідача, яка не заслуговує увагу суду, оскільки у цій справі порушені інтереси територіальної громади міста Києва, інтереси якої відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про столицю України - місто - герой Київ" представляє Київська міська рада, а отже прокурор правильно визначив в якості позивача саме - Київську міську раду;

- у спірних правовідносинах між Київської міської радою та відповідачем, а також між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та відповідачем не існувало договору чи будь-якого правочину, який би був належною правовою підставою та уповноважив відповідача для набуття ним майна (отримання доходу за депозитом);

- висновки експертів є належними доказами у справі, які підтверджують факт розміщення відповідачем отриманих бюджетних коштів за договором на депозитних рахунках в банківській установі та отримання відповідачем доходу від такого розміщення коштів;

- суди попередніх інстанцій повністю виконали вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 05 квітня 2023 року у цій справі.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, та доводи позивача, третьої особи на стороні позивача та Київської міської прокуратури, викладені у відзивах на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою - третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу цього Кодексу.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. (частина друга статті 131-1 Конституції України).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзац четвертий частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системний аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

У розумінні положень статей 53, 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді,

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду,

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи предметом спору у цій справі (за результатами нового розгляду справи) є стягнення 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів, які є коштами міського бюджету (м. Києва) та належать територіальній громаді міста Києва.

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури, звертаючись в інтересах держави до господарського суду із зазначеним позовом визначив позивачами Київську міську раду та Комунальне підприємство «Київський метрополітен».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12 липня 2023 року у цій справі залишив без розгляду позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Комунального підприємства «Київський метрополітен», залучив Комунальне підприємство «Київський метрополітен» до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Як встановив місцевий господарський суд та це підтверджується змістом позовної заяви прокурор у позовній заяві просив стягнути спірну суму безпідставно набутих відповідачем грошових коштів саме на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, а не на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен». У позовній заяві відсутнє обґрунтування порушення прав Комунального підприємства "Київський метрополітен".

З огляду на викладене Господарський суд міста Києва дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги прокурора у цій справі не спрямовані на захист прав або інтересів Комунального підприємства "Київський метрополітен", а заявлені лише в інтересах Київської міської ради, як розпорядника коштів бюджету міста Києва.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами 23, 25, 27 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань щодо розгляду прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди; прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частинами першою, четвертою та п`ятою статті 61 України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету (пункт 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Згідно з частиною третьою статті 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно встановили, що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, уповноваженим на розпорядження коштами місцевого (міста Києва) бюджету, зокрема і спірними заявленими до стягнення у цій справі грошовими коштами, які є коштами міського бюджету (м. Києва) та належать територіальній громаді міста Києва, а доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).

Отже, Верховний Суд зазначає, що у спірних правовідносинах Перший заступник керівника Київської міської прокуратури правильно визначив Київську міську раду позивачем у цій справі, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто функції з управління, розпорядження спірними заявленими до стягнення у цій справі грошовими коштами місцевого (міста Києва) бюджету, що належать територіальній громаді міста Києва, контролю за їх використанням, функції захисту прав та інтересів територіальної громади.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що можливість звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, до компетенції якого належать повноваження щодо захисту прав та інтересів територіальної громади та який не перебуває у договірних відносинах з відповідачем, можливість стягнення на користь цього органу заявлених до стягнення грошових коштів, підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 918/1188/23.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність між ним та Київською міською радою договірних відносин та неможливість стягнення спірних у цій справі грошових коштів на користь Київської міської ради.

Також висновок Верховного Суду щодо можливості здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів міститься у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 927/719/20.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22 дійшла висновку про те, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (пункт 35 постанови). Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові фактично дійшов висновку про те, що головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором позивачем та на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з таким позовом до суду.

Наведеним спростовуються безпідставні твердження скаржника про те, Київська міська рада є неналежним позивачем у цій справі.

Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що належним позивачем у цій справі є Держаудитслужба, оскільки закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

Відповідач у касаційній скарзі також послався на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 23 закону України «Про прокуратуру» (про необхідність дослідження судами підстав для представництва інтересів держави в суді), викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 912/2385/18, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17; у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц та № 448/764/17.

Однак, Верховний Суд зазначає про те, що ці доводи скаржника спростовуються змістом оскаржуваних до суду касаційної інстанції у цій справі судових рішень.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції, досліджуючи підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, встановив, що Київська міська прокуратура упродовж 2020 та 2021 років неодноразово зверталась до Київської міської ради в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (листи № 15/2-204вих-20 від 01 грудня 2020 року, № 15/2-118вих-21 від 23 лютого 2021 року), надаючи можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно. Однак Київська міська рада упродовж розумного строку не вжила відповідних заходів та не звернулася самостійно до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Київметробуд» безпідставно набутих коштів, стягнення яких є предметом спору у цій справі.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, який був врахований судом апеляційної інстанції, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Дослідивши надані прокурором докази, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те що наявне у справі листування прокурора з позивачем до часу його звернення в суд з позовом у цій справі підтверджує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави через зволікання позивача з вирішенням питання самостійного звернення в суд за захистом порушених прав.

Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши зазначений висновок Верховного Суду та встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів факт нездійснення позивачем у цій справі як компетентним органом своїх повноважень зі звернення самостійно до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Київметробуд» безпідставно набутих коштів, стягнення яких є предметом спору у цій справ, дійшов правильного висновку про те що прокурор при зверненні до суду з позовом дотримався вимог закону щодо представництва інтересів держави в суді, оскільки невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, могло призвести до негативних наслідків, пов`язаних із нецільовим використанням державних коштів та дотримання принципу законності при використанні цих коштів.

Отже, зазначений висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (про необхідність дослідження судами підстав для представництва інтересів держави в суді), викладених у наведених відповідачем у касаційній скарзі постановах, на неврахування яких послався відповідач у касаційній скарзі, а навпаки повністю узгоджується з такими висновками.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що представництво прокурора в суді у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, зумовлене порушенням інтересів держави, які полягали у забезпеченні ефективного і цільового використання коштів місцевого бюджету. Мета втручання прокурора у відносини сторін шляхом подання позову у цій справі обумовлена необхідністю захисту публічного інтересу на справедливе та результативне використання бюджетних коштів, виділених на розбудову транспортної інфраструктури столиці України.

Крім того, відповідач у касаційні скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду, який би роз`яснював належним чином колізію стосовно виникнення права вимоги до відповідача щодо стягнення одних й тих самих коштів як у позивача - Київської міської ради, так і у КП «Київський метрополітен» як сторони договору, з огляду на що, на думку скаржника, позовні вимоги до відповідача можуть бути задоволені двічі: на користь як сторони договору, так і особи, яка не є учасником правовідносин.

Верховний Суд зазначає про те, що ці доводи скаржника наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарським процесуальним кодексом України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Однак, скаржник у касаційній скарзі не зазначає, щодо застосування яких саме норм права відсутній висновок Верховного Суду, не наводить власного тлумачення цих норм, не зазначає, в чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права та як, на його думку, ці норми повинні застосовуватися у контексті спірних правовідносин з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи.

Крім того, доводи скаржника про те, що вимоги до відповідача можуть бути задоволені двічі: на користь як сторони договору, так і особи, яка не є учасником правовідносин, ґрунтуються на припущенні (щодо можливого пред`явлення Комунальним підприємством «Київський метрополітен» до відповідача такої ж позовної вимоги, як і у цій справі), на якому не може ґрунтуватися судове рішення.

З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

Як вбачається спірні правовідносини у цій справі стосуються стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, що міститься у главі 83 Цивільного кодексу України та в якій закріплені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Як встановили суди попередніх інстанцій за результатами проведеної процедури публічної закупівлі (UA-2018-09-10-000597-b) за бюджетні кошти (кошти місцевого бюджету) 20 листопада 2018 року між Комунальним підприємством "Київський метрополітен", як замовником, та Акціонерним товариством «Київметробуд», як підрядником, був укладений договір № 744-ДБМ-18, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод до нього) Підрядник зобов`язався за завданням Замовника відповідно до проєктної документації на свій ризик виконати будівельні роботи: "Будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі" (дільниця від станції "Сирець" до станції "Проспект Правди" з двома станціями ("Мостицька" та "Проспект Правди") та дільницею вилочного відгалуження в бік станції "Виноградар" (І черга будівництва)), (код 45221000-2 "Будівництво мостів і тунелів, шахт і метрополітенів" за ДК 021-2015), здати роботи в обумовлені договором строки, а Замовник - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.

На виконання умов договору 20 грудня 2018 року Замовник на підставі рахунку на оплату № 40 від 20 грудня 2018 року перерахував за платіжним дорученням № 7 від 20 грудня 2018 року на рахунок Підрядника попередню оплату за договором у розмірі 2 587 995 000 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій, досліджуючи правову природу походження зазначених грошових коштів, перерахованих Замовником в якості попередньої оплати на виконання умов цього договору, встановили, що ці грошові кошти є бюджетними коштами, виділеними з бюджету міста Києва, що за висновком судів є загальновідомим фактом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема:

- рішенням Київської міської ради № 1042/4049 від 21 грудня 2017 року «Про програму соціального економічного розвитку міста Києва на 2018-2020 роки», паспортом відповідної бюджетної програми на 2018 рік, що є додатком № 6 до зазначеного рішення, іншими рішеннями позивача і його виконавчих органів, які стали підставою для закупівлі робіт з будівництва лінії метрополітену у відповідача;

- бюджетом міста Києва на відповідні роки;

- наявною у відкритому доступі на сайті «Prozorro» інформацією про проведену процедуру публічної закупівлі UA-2018-09-10-000597-b, за результатами якої між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Акціонерним товариством «Київметробуд» був укладений договір № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року, в якій наявні відомості щодо походження коштів (кошти місцевого бюджету),

- умовами самого договору № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року;

- розпорядженнями Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про виділення коштів спеціального фонду місцевих бюджетів № 297 від 12 квітня 2018 року, № 565 від 05 червня 2018 року, № 613 від 14 червня 2018 року, № 1586 від 06 грудня 2018 року, № 1667 від 14 грудня 2018 року, № 1730 від 20 грудня 2018 року, № 437 від 11 травня 2018 року, № 339 від 24 квітня 2019 року, № 685 від 10 липня 2019 року, № 911 від 22 серпня 2019 року, № 986 від 09 вересня 2019 року, № 1432 від 10 грудня 2019 року, № 1523 від 19 грудня 2019 року, згідно з якими на будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі були виділені кошти спеціального бюджету м. Києва;

- листам Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 053-11228 від 20 грудня 2018 року, № 053-13651 від 26 листопада 2019 року до КП «Київський метрополітен» про погодження надання авансу по вищевказаному договору;

- листом Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 08/23738/3 від 18 листопада 2020 року з додатками розпоряджень про виділення коштів спеціального фонду бюджету м. Києва на будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі;

- актом Держаудитслужби України, як уповноваженого органу контролю, №06-21/21 від 16 вересня 2020 року;

- листом Департаменту транспортної інфраструктури КМДА від 04 листопада 2020 року, листами Департаменту від 11 грудня 2020 року та від 03 березня 2021 року на адресу Київської міської прокуратури щодо руху коштів;

- протоколом допиту свідка Нікітенко Т. О. - начальника управління обслуговування коштів та інших клієнтів Головного управління Державної казначейської служби в Київській області

- листом Головного управління Державної казначейської служби в Київській області від 24 червня 2020 року;

- висновком спеціаліста НАН України від 20 листопада 2020 року, висновками експертів: Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса» № 18545/18664/18665 від 30 березня 2021 року. судового експерта Педь І. В. № 1031/45601.

Отже, як вбачається, висновок судів попередніх інстанцій про те, що перераховані Замовником в якості попередньої оплати на виконання умов договору № 744-ДБМ-18 від 20 листопада 2018 року грошові кошти є бюджетними коштами, виділеними з бюджету міста Києва, підтверджується сукупністю зібраних у справи доказів та був зроблений судами попередніх інстанцій за результатами дослідження усіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача у касаційній скарзі про те, що зазначені грошові кошти не є коштами бюджету міста Києва. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що доводи відповідача, наведені в обґрунтування цього твердження (зокрема про те, що лише виписки з особових рахунків є доказами належності грошових коштів до коштів місцевого бюджету), зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, зводяться до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, до встановлення обставин справи, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Крім того, відповідач у касаційний скарзі зазначив про те, що суди попередніх інстанцій обґрунтували припущеннями свій висновок про те, що передані відповідачу за договором в якості передоплати грошові кошти є коштами бюджету міста Києва, що, на думку скаржника, є порушенням норм процесуального права про належність та допустимість доказів, і з цього приводу відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, суд касаційної інстанції зазначає про те, що ці доводи скаржника стосуються підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Однак, Верховний Суд не бере до уваги зазначені доводи скаржника, оскільки, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, зазначений висновок судів був зроблений на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а не на припущеннях, як помилково зазначає скаржник, цей висновок судів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності. Крім того, із зазначених доводів скаржника не можливо зрозуміти, щодо застосування яких саме норм права (процесуальних та / або матеріальних) та стосовно якого правового питання щодо застосування таких норм права у контексті спірних правовідносин відсутній висновок Верховного Суду. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду є декларативними, необґрунтованими та відхиляються судом касаційної інстанції.

За змістом статті 7 Бюджетного кодексу України одним із основних принципів бюджетної системи України є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає у використанні бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Механізм фінансування капітального будівництва за рахунок коштів бюджету визначений Порядком державного фінансування капітального будівництва, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1764 від 27 грудня 2001 року, (далі по тексту - Порядок), положення якого є обов`язковими для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень (пункт 3 Порядку).

Відповідно до пунктів 18, 19 Порядку (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) розрахунки за виконані роботи, поставлену продукцію та надані послуги в будівництві здійснюються за договірними цінами відповідно до укладених договорів (контрактів), вимог законодавства та проводяться платежами за об`єкт у цілому або проміжними платежами (за етапи, черги будівництва, пускові комплекси або окремі види робіт, конструктивні елементи).

Замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом). Підрядник зобов`язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу.

Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, Порядок передбачає обов`язок підрядника використовувати аванс виключно на конкретно визначені цілі, що узгоджується з визначеним у Бюджетному кодексі України принципом цільового використання бюджетних коштів.

Як встановили суди попередніх інстанцій аналогічний обов`язок відповідача щодо використання отриманого авансового платежу виключно за конкретним цільовим призначенням, передбачений у пункті 4.6.17. договору, - на придбання матеріалів, конструкцій, виробів, необхідних для виконання робіт. Зобов`язання відповідача щодо використання отриманого авансового платежу на інші цілі, зокрема для розміщення на депозитному рахунку, умови договору не передбачають.

Принцип цільового використання бюджетних коштів був також відображений і у постанові Кабінету Міністрів України № 117 від 23 квітня 2014 року «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», відповідно до пункту 21 якої (в редакції, чинній станом на момент отримання та розміщення відповідачем бюджетних коштів за договором на депозитних рахунках в банківській установі) попередня оплата розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів за капітальними видатками та державними контрактами здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів виконавцям робіт, надавачам товарів і послуг (крім нерезидентів) на небюджетні рахунки, відкриті на їх ім`я в органах Казначейства у установленому законодавством порядку, з подальшим використанням зазначених коштів виконавцями робіт, надавачами товарів і послуг виключно з таких рахунків на цілі, визначені договорами про закупівлю товарів, робіт і послуг.

Згідно зі статтею 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів (включаючи порядок та умови надання субвенцій).

Врахувавши наведені вище положення законодавства, чинного станом на час виникнення спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що держава, установлюючи відповідні правила використання коштів з особливим статусом та відповідну заборону щодо їх нецільового використання, цим самим виключила можливість використання таких коштів на інші цілі, аніж ті, які передбачені в постановах Кабінету Міністрів України та договорі, в т.ч. - з метою отримання доходу, не пов`язаного із цільовим використанням коштів, зокрема прибутку їх отримувачами за договорами банківського вкладу.

Досліджуючи питання цільового використання відповідачем отриманих в якості попередньої оплати за договором грошових коштів, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справ відсутні докази належного використання Акціонерним товариством «Київметробуд» (відповідачем) перерахованих йому на виконання умов договору авансових коштів у розмірі 2 587 995 000 грн для виконання зобов`язань, передбачених у пункті 4.6.17. договору, а саме: на придбання матеріалів, конструкцій, виробів, необхідних для виконання робіт.

Натомість суди встановили, що відповідач використав зазначені бюджетні грошові кошти не за цільовим призначенням, визначеним у договорі, а розмістив їх на депозитних рахунках в Акціонерному банку "Укргазбанк" за укладеними між ним та зазначеним банком договорами банківського строкового вкладу № 2019/ДК/028-005 та № 2019/ДК/028-006 від 25 квітня 2019 року на строк до 28 жовтня 2019 року (за договором № 2019/ДК/028-005) та до 11 листопада 2019 року (за договором № 2019/ДК/028-006) зі сплатою відсотків Вкладнику із розрахунку 16% річних.

Відповідно до банківської виписки з рахунку Акціонерного товариства «Київметробуд» в АБ "Укргазбанк" за період 23 листопада 2018 року - 14 листопада 2019 року Банк виплатив Акціонерному товариству «Київметробуд» проценти по депозитам у загальному розмірі за двома договорами банківського вкладу 139 090 410,96 грн, з яких: 121 643 835,61 грн - проценти за договором № 2019/ДК/028-005 та 17 446 575,35 грн - проценти за договором № 2019/ДК/028-00.

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач, розмістивши на депозитних рахунках всупереч умов договору та вимог законодавства отримані кошти місцевого бюджету із встановленим цільовим призначенням, отримав за рахунок цих коштів відповідне майно (дохід) у вигляді процентів від їх розміщення. Тобто суди встановили факт набуття відповідачем спірних грошових коштів.

Крім того, суди дійшли правильного висновку про доведеність факту набуття відповідачем спірних грошових коштів за рахунок іншої особи, оскільки відповідач безпідставно набув спірні грошові кошти, які є коштами територіальної громади міста Києва, тобто набув їх за рахунок іншої особи: територіальної громади м. Києва, повноваження власника від імені якої здійснює позивач - Київська міська рада.

Верховний Суд зазначає про те, що відповідач, як набувач спірних грошових коштів, що є коштами бюджету міста Києва, збагатився за рахунок територіальної громади міста Києва, як власника цих коштів, поза підставою, передбаченою законом та договором, внаслідок нецільового використання бюджетних коштів та поза зобов`язань, визначених договором. В матеріалах справи відсутні докази існування у відповідача погодженого позивачем зобов`язання з розміщення бюджетних коштів міста Києва на депозитному рахунку та отримання доходу у вигляді відсотків по депозиту від такого розміщення. Як правильно зазначили позивач та третя особа на стороні позивача у відзивах на касаційну скаргу, у спірних правовідносинах між Київської міської радою та відповідачем, а також між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та відповідачем не існувало договору чи будь-якого правочину, який би був належною правовою підставою та уповноважував відповідача на розміщення бюджетних коштів міста Києва на депозитному рахунку та отримання доходу за депозитом.

При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач не надав суду доказів повернення позивачу сум безпідставно набутих ним грошових коштів у вигляді процентів від депозитних вкладів.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі правильно застосували положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, дослідили і встановили усі умови, необхідні для застосування цих норм прав, чим спростовуються доводи відповідача у касаційній скарзі про зворотне, дійшли правильного висновку про наявність у спірних правовідносинах підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відповідно до вимог статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів і висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався відповідач у касаційній скарзі.

Враховуючи наведене суд касаційної інстанції зазначає про безпідставність доводів скаржника та необґрунтованість наведених ним підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з мотивів, наведених вище по тексту цієї постанови.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій вирішили спір у справі з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи відповідача, наведені у касаційній скарзі, про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження. Наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими з огляду на що Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2024 року у цій справі.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2024 року у справі № 910/16372/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй