Окрема думка

від 20.02.2025 по справі 910/19775/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19775/23

Згідно з постановою Верховного Суду від 20.02.2025 касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19775/23 скасовано повністю; постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/19775/23 скасовано; справу № 910/19775/23 передано новий розгляд до суду першої інстанції.

При ухваленні вказаної постанови зі справи № 910/19775/23 мною, суддею І.Б. Колос, в порядку частини третьої статті 34 ГПК України висловлено окрему думку такого змісту.

Вважаю, що у цій справі існували підстави для визнання необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів», мотивовані, зокрема з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та для відмови у задоволенні касаційної скарги скаржника з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України із залишенням без змін судових рішень попередніх інстанцій, ухвалених по суті спору, а також для закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Основні тези та мотиви незгоди судді з ухваленим рішенням:

- позовні вимоги позивача за первісним позовом (скаржника) в цій справі спрямовані на майбутнє та стосуються об`єкта, який на момент виникнення спірних правовідносин з відповідачем (Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат "Зоря"»), а також на час звернення позивача за первісним позовом до суду і розгляду цієї справи, відповідно до імперативних норм чинного законодавства є об`єктом, який не охороняється авторським правом;

- первісні позовні вимоги юридичної особи (скаржника) ґрунтувались саме на свідоцтві яке, як вірно зазначено, у тому числі, у постанові Верховного Суду 20.02.2025, саме по собі не підтверджує факту виникнення авторських прав на спірний об`єкт. Водночас ризики неподання/несвоєчасного подання учасником справи належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції у справі згідно з принципами диспозитивності та змагальності господарського судочинства (статті 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) мають покладатися на такого учасника;

- обраний Дочірнім підприємством «Поліграфічний комбінат "Зоря"» спосіб захисту - визнання відсутнім у Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» авторського права на твір за свідоцтвом від 01.03.2021 № 102874 та, як наслідок, визнання недійсним свідоцтва у цьому конкретному випадку є ефективним та належним, відповідає змісту відповідного права та характеру його порушення з урахуванням, у тому числі, предмета і підстав первісного позову, об`єкта спірних правовідносин. З огляду на принцип законності, погоджуюсь з висновками судів попередніх інстанцій, що не може існувати свідоцтво, яке засвідчує права конкретної особи щодо об`єкта, який на дату отримання такого свідоцтва не охоронявся і не може охоронятися як об`єкт авторського права в силу Закону;

- застосування частини другої статті 11 та частини другої статті 8 Закону № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (який був чинний до 01.01.2023), відповідно до яких авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, а правова охорона поширюється на всі твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети по відношенню безпосередньо до об`єктів, які не охороняються авторським правом, - слід здійснювати разом із нормами частини першої статті 10 цього Закону (в редакції, чинній станом на дату створення об`єкта), зокрема з урахуванням пунктів «в» та «г». При цьому, стосовно всіх складових проєкту офіційних документів (пункт «в» частини першої статті 10 Закону № 3792-ХІІ), на моє переконання, слід застосовувати аналогію права відповідно до регулювання подібних спірним правовідносин по пункту «г», які хоча окремо і не врегульовані вказаною нормою права, але на них можна поширити відповідне регулювання. Тобто, на мою думку, захисту авторським правом підлягають виключно проєкти (до їх офіційного затвердження) як офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, так і виданих органами державної влади у межах їх повноважень офіційних документів політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо). Крім того, стосовно правової охорони творів дизайну, вважаю, що авторським правом можуть охоронятись тільки ті твори (елементи) дизайну, які можуть бути відокремлені від функціональних рис виробу, в якому він втілений;

- суб`єкт господарювання, який добросовісно діяв на виконання виданих органами державної влади в межах їх повноважень наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347 та Указу Президента України від 09.12.2015 № 692/2015, якими затверджені опис та зразок бланку службового посвідчення, та символіка Національної поліції України відповідно (в тому числі, опис та малюнок емблеми, включеної до спірного твору), не може бути притягнутий до відповідальності. Вказане суперечитиме принципам законності, правової визначеності та принципу застосування індивідуальної відповідальності;

- вважаю помилковим тлумачення скаржником Закону № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (у наведеній вище редакції) в частині віднесення спірного об`єкта до тих, які можуть бути об`єктом авторського права, враховуючи правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 03.10.1997 № 4-зп, відповідно до якої конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному;

- в даному випадку право не «припиняється» (як про це стверджує скаржник), а не виникає як таке у відношенні об`єкта, який не є об`єктом правової охорони;

- скаржник помилково вважає себе неналежним відповідачем за зустрічним позовом у справі, адже саме ним вчинено дії та подано УКРНОІВІ недостовірну інформацію, з метою отримання свідоцтва на об`єкт, який не підлягає правовому захисту. З огляду, в тому числі, на диспозитивність господарського судочинства, у позові, пред`явленому до належного відповідача (одного з належних), не можна відмовити виключно з підстав незалучення співвідповідачем інших осіб, якщо дії відповідача, до якого пред`явлений позов, містять самостійний склад правопорушення. У даному випадку, з огляду на зміст безпосередньо спірних правовідносин та зміст інкримінованого позивачем за зустрічним позовом порушення, на мій погляд, відсутня ознака обов`язкової процесуальної співучасті УКРНОІВІ.

Що ж до наявності підстав для відхилення касаційної скарги та залишення її без задоволення, вважаю за необхідне зазначити таке.

Предметом спору за первісним позовом у цій справі є вимоги про: визнання такими, що порушують майнові авторські права Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» дії Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» щодо використання службового твору Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на службовий твір від 01.03.2021 № 102874 ; заборону Дочірньому підприємству «Поліграфічний комбінат «Зоря» використання службового твору Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на службовий твір від 01.03.2021 № 102874 шляхом виготовлення бланків службових посвідчень Національної поліції України без дозволу позивача; стягнення з Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» до Державного бюджету України штрафу у розмірі 10% суми, присудженої судом на користь позивача; стягнення з Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» на користь Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» коштів в розмірі 1 382 690,00 грн як упущеної вигоди внаслідок порушення авторського права (з урахуванням заяв про зміну предмета позову).

Предметом спору за зустрічним позовом є вимоги про: визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права від 01.03.2021 № 102874 «Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти); визнання відсутніми у Поліграфкомбінату «Україна» авторських майнових прав на твір «Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти).

Посилаючись на підпункти «в», «г» частини першої статті 10 Закону № 3792-ХІІ та на те, що зразки бланків службового посвідчення Нацполіції та їх технічні описи затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, до того ж до моменту видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874, Нацполіція та Поліграфічний комбінат «Зоря» заперечили проти порушення ними авторських майнових прав Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» на службовий твір, що послугувало причиною для звернення останнього до суду з позовом до Поліграфічного комбінату «Зоря», а позиція Поліграфічного комбінату «Зоря» щодо відсутності у Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» таких майнових авторських прав стала підставою для звернення із зустрічним позовом у справі.

Оскільки від вирішення спору за зустрічним позовом (в аспекті наявності/відсутності правової охорони авторським правом відповідного об`єкта) залежить вирішення спору за первісним позовом (який направлений на захист порушеного, за доводами позивача за первісним позовом, авторського права), то, у першу чергу, у цій справі підлягають розгляду позовні вимоги за зустрічним позовом (як обґрунтовано виходили й суди попередніх інстанцій).

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Державне підприємство «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» наводить постанови Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 757/49265/19-ц та від 17.02.2021 у справі № 357/13160/19, зазначаючи про обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного способу захисту при пред`явленні вимоги про визнання недійсною державної реєстрації авторського права.

Так, звертаючись з позовом у справі № 757/49265/19-ц, про яку зазначає скаржник, про визнання реєстрації авторського права і свідоцтва про реєстрацію авторського права недійсними, зобов`язання вчинити певні дії, позивач у вказаній справі як суб`єкт виключних майнових прав зазначав про те, що оспорювана реєстрація авторського права та видане свідоцтво про реєстрацію авторського права порушують його права на твір, які (права) виникли раніше.

У справі № 357/13160/19, на яку також посилається скаржник, розглядався спір про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем, прийнятого державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; поновлення запису про право власності позивача на квартиру.

Вважаю, що правовідносини у зазначених скаржником справах та у справі № 910/19775/23 не є релевантними, з огляду на те, що у жодній із наведених скаржником справ не розглядався спір про визнання відсутніми в особи авторських майнових прав на твір та відповідно визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на об`єкт, який хоча і є результатом творчої діяльності, проте взагалі не може бути об`єктом правової охорони авторським правом в силу імперативних приписів статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права». При цьому звертаю увагу й на те, що у справі № 357/13160/19 предмет, підстава позову, зміст позовних вимог є абсолютно іншими ніж у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду.

Так, відповідно до статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом авторського права:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Проєкти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Слід відзначити, що об`єктом безпосередньо спірних правовідносин у цій справі не є безпосередньо проєкт графічного зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти), адже, як встановлено судами попередніх інстанцій, він є офіційним документом, виданим органом державної влади (відбулося офіційне затвердження).

Відповідно до пункту 9 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, яке затверджене постановою КМУ від 28.10.2015 № 878 (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) МВС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням. Накази МВС, прийняті в межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Згідно з висновком судів попередніх інстанцій, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, яким затверджено зразок службового посвідчення Нацполіції, та за яким здійснюється виготовлення відповідних службових посвідчень Поліграфкомбінатом «Зоря», по суті, є офіційним документом, актом органу державної влади як правовою формою рішення такого органу, що видається на підставі та на виконання Конституції і законів України.

Таким чином, оскільки за законодавством України авторським правом не охороняються акти органів державної влади, їх офіційні документи, то зважаючи на те, що зміст наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, зокрема включає зразок бланку службового посвідчення Національної поліції України, який відповідає графічному зображенню «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» за свідоцтвом № 102874, то таке зображення, щодо якого Поліграфкомбінат «Україна» відповідно до предмета і підстав заявленого позову вказує про порушення своїх майнових прав, не може мати правову охорону як об`єкт авторського права.

Вказане, на мою думку, є абсолютною і самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову та для задоволення зустрічного позову.

Вважаю за необхідне звернути увагу також й на те, що Поліграфкомбінат «Зоря» у правовідносинах із замовником виконує лише технічну функцію з виготовлення бланків посвідчень на замовлення державного органу Національної Поліції у процедурі публічних закупівель у відповідності до вимог наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, яким затверджено зразок службового посвідчення Національної поліції України, тобто діє добросовісно і не може бути особою, яка несе відповідальність у відповідності до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (за відсутності вини).

Водночас, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, не може існувати свідоцтво, що засвідчує об`єкт авторського права, який (об`єкт) на дату отримання такого свідоцтва не охоронявся і не може охоронятися як об`єкт авторського права в силу Закону (абсолютна підстава).

Отже, з огляду на те, що в силу приписів статті 437 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній до 01.01.2023) авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, та для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, чи виконання будь-яких інших формальностей, зважаючи на те, що Поліграфкомбінат «Україна» в межах даної справи посилається на порушення та необхідність захисту майнових авторських прав на об`єкт, який взагалі не може охоронятись авторським правом через існування його як складової акту органу державної влади, виданого в межах його повноважень (наказ МВС України від 26.04.2017 № 347), тобто як абсолютна підстава, суди попередніх інстанцій з посиланням на статтю 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 15, 16 Цивільного кодексу України дійшли неспростовного висновку про ефективність та належність у даному випадку обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір та про визнання відсутніми у Поліграфкомбінату «Україна» авторських майнових прав на твір «Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти).

Вважаю, що зазначені способи захисту у даному випадку є такими, що відповідають змісту відповідного права та характеру його порушення у господарських правовідносинах.

Що ж до питання про пред`явлення зустрічного позову до неналежного відповідача, про що зазначає скаржник з посиланням, зокрема на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 зі справи № 905/386/18 та від 13.10.2020 зі справи № 640/22013/18, то вважаю, що наведена скаржником судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у справі № 905/386/18 розглядався позов Національного банку України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень про звільнення з-під арешту належного товариству майна (в якій Велика Палата виснувала щодо належного відповідача саме у справах за позовами про звільнення з-під арешту), а у справі № 640/22013/18 розглядався позов про зобов`язання Харківської районної державної адміністрації Харківської області відновити записи про реєстрацію іпотеки та про обтяження речового права на нерухоме майно (в якій Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема про те, на чиї права впливає вимога про зобов`язання відновити в Реєстрі записи, відповідно щодо участі в якості відповідача у справі Харківської райдержадміністрації). Водночас у жодній із наведених скаржником справ (постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18) не розглядався спір про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та визнання відсутніми авторських майнових прав на твір. Отже, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Стосовно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 755/22219/14 (в якій розглядався спір про захист порушених авторських прав, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди) та висновок, який міститься у цій постанові, відповідно до якого сам факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, то вважаю, що зазначений висновок не має безпосереднього впливу на результат вирішення спору у справі № 910/19775/23, оскільки у справі, яка розглядається, встановлені обставини затвердження спірного зображення наказом МВС України, що виключає можливість правової охорони на вказане зображення як об`єкт авторського права (як абсолютна підстава в силу статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, наведене скаржником судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, відповідно касаційне провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягало закриттю.

В іншій частині, з огляду на викладене вище стосовно відсутності у позивача майнових авторських прав на твір, яке (право) підлягало б захисту у судовому порядку, у задоволенні касаційної скарги належало відмовити, а судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, залишити без змін.

Зазначеною окремою думкою не охоплюється питання щодо наявності/відсутності підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/19775/23 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (питання щодо розподілу судових витрат у справі), оскільки постановою Верховного Суду від 20.02.2025 зі справи зазначені судові акти скасовані виключно як похідні від скасованих судових рішень попередніх інстанцій, ухвалених по суті спору (незалежно від наведених скаржником у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження додаткового рішення за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України), відповідно оцінка обґрунтованості/необґрунтованості доводів скаржника при оскарженні ним додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 окремо не надавалася та такі доводи по суті не розглядалися. Водночас, з огляду на те, що судові рішення попередніх інстанцій, які ухвалені по суті спору, належало залишити в силі, підлягали розгляду на предмет обґрунтованості/необґрунтованості й доводи касаційної скарги скаржника на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 у справі № 910/19775/23.

Суддя Верховного Суду І. Колос