Постанова

від 20.02.2025 по справі 344/3718/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/3718/24

Провадження № 22-ц/4808/233/25

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А, Луганської В.М.

секретар Гудяк Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського судуІвано-Франківської області від 28 листопада 2024 року, ухвалене суддею Атаманюк Б.М., повне судове рішення складено 03.12.2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КНП Обласної клінічної стоматологічної поліклініки Івано-Франківської обласної ради про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КНП Обласної клінічної стоматологічної поліклініки Івано-Франківської обласної ради про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за вимушений прогул.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 16 вересня 2021 року працював в КНП Обласної клінічної стоматологічної поліклініки Івано-Франківської обласної ради на посаді лікаря-стоматолога-ортопеда на 0,75 ставки на підставі наказу №65-к від 15.09.2021 року. Робочим місцем був стоматологічний кабінет № 17. Відповідно до затвердженого графіку роботи, робочий час становив з 8-00 год. до 14-30 год. по парних числах місяця, та з 14-30 год. до 21-06 год. по непарних числах місяця.

14.12.2023 приблизно о 13-00 год. в.о. директора КНП "ОКНП" Данилків С.М. викликала позивача до себе в кабінет та запропонувала написати заяву на відпустку. Позивач відмовився, оскільки тривалий час перебував на лікарняному і не працював та у 2023 році перебував вже у черговій відпустці. З цих підстав, між ними виникла суперечка. В цей час в кабінеті також знаходилися медичний директор ОСОБА_2 , голова профспілкового комітету ОСОБА_3 , завідувач лікувально-профілактичного відділення ОСОБА_4 та головна медична сестра ОСОБА_5 . У присутності даних осіб, в.о. директора КНП "ОКНП" ОСОБА_6 почала безпідставно звинувачувати позивача у тому, що він перебуває в нетверезому стані, оскільки від нього чути запах спиртного. Позивач заперечував та пояснював, що даний запах не спиртного, а ліків, які він вживає щоденно за рекомендацією лікаря. Також в цей час прибула патрульна поліція. Працівник поліції незаконно освідував позивача на предмет вживання алкоголю за допомогою приладу «Drager» та склав протокол серії ВАВ № 213923, копію якого вручили позивачу. Після цього позивач надалі продовжував працювати.

З 27.12.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні. 01.02.2024 позивач приступив до роботи, однак йому було вручено копію наказу №8-к від 01.02.2024 року про звільнення його з роботи, на підставі п.7 ч. 1 ст.40 КЗпП України. До наказу додано акт про перебування працівника на роботі в нетверезому стані та докази виклику поліції та фіксації його перебування у стані алкогольного сп`яніння.

Позивач вважає звільнення незаконним, так як він не перебував у нетверезому стані на робочому місці, а звільнення пов`язує з упередженим ставленням до нього керівника.

Вказує, що медичне освідування на стан алкогольного сп`яніння не проводилося, а акт про перебування в стані алкогольного сп`яніння складено на підставі суб`єктивної оцінки посадових осіб КНП "ОКНП": ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є зацікавленими та залежними від керівника установи. Вказані працівники, до моменту появи у кабінеті ОСОБА_6 , позивача не бачили, так як працюють в різних кабінетах, що розташовані на різних поверхах. Водночас, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з якими позивач працював в одному кабінеті, зможуть підтвердити, що з 8-00 години 14.12.2023 року він постійно знаходився на робочому місці, приймав пацієнтів та спиртні напої не вживав.

Позивач у 2005 переніс інфаркт міокарда. З 2017 року у нього загострилась гіпертонічна хвороба, і з даного часу він періодично проходить лікування, в тому числі і стаціонарне, запах спиртного міг мати місце, оскільки позивач використовує спиртовмісні дезинфікуючі засоби у великій концентрації (АХД аеродизин).

Що стосується освідування позивача працівником поліції з допомогою приладу «Drager», то таке освідування вважає незаконним, оскільки використання цього приладу здійснюється відповідно до Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735. Тобто даний порядок стосується тільки водіїв транспортних засобів. Також не встановлено наявність терміну використання приладу, його сертифікацію. Окрім того, під час використання приладу позивачу було запропоновано пройти тест двічі безперервно, а відповідно до Інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу тривалість підготовки до повторного тесту не повинна бути меншою 40 сек. З огляду на зазначене, вважає показники технічного засобу недопустимим доказом.

До інших порушень під час звільнення позивач відносить відсутність згоди профспілкової організації.

Просив поновитийого напосаді лікаря-стоматолога-ортопедаКНП "Обласнаклінічна стоматологічнаполіклініка Івано-Франківськоїобласної ради"з 01.02.2023,виплатити середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу,починаючи з1лютого 2023року урозмірі середньомісячногозаробітку,відповідно доподаної довідкипро доходи,та допуститинегайне виконаннярішення судув частиніпоновлення нароботі тавиплати заробітноїплати замісяць.

Рішенням Івано-Франківськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від28листопада 2024року узадоволенні позову ОСОБА_1 до КНПОбласної клінічноїстоматологічної поліклінікиІвано-Франківськоїобласної радипро поновленняна роботіта виплатузаробітної платиза вимушенийпрогулвідмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення Івано-Франківськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від28листопада 2024року необґрунтованим та незаконним.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд взяв до уваги наступні докази: протокол про адміністративні правопорушення ВАВ № 2139213 від 14.12.2023; показники приладу "Drager"; акт про перебування на робочому місці в нетверезому стані від 14.12.2024 року, а також пояснення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Разом з тим не враховано, що апеляційний адміністративний суд, розглядаючи апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в адміністративній справі за його позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у постанові від 19 листопада 2024 року визнав недопустимим доказом протокол про адміністративні правопорушення ВАВ N° 2139213 від 14.12.2023, що має преюдиційне значення для прийняття рішення в цивільній справі. Відтак всі дії поліцейських та здобуті ними у справі дані, в тому числі процедура огляду приладом "Drager", є неправомірними.

Також суд першої інстанції незаконно визнав належним та допустимим доказом акт від 14.12.2023 року про перебування в нетверезому стані, який підписаний представниками адміністрації КНП "Обласної клінічної стоматологічної поліклініки Івано-Франківської обласної ради" в.о. директора С.Данилків, медичним директором ОСОБА_14 , головною медичною сестрою г.Судус, завідувачами відділення ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які є зацікавленими особами.

Так, в.о. директора С.Данилків неодноразово раніше погрожувала йому, що звільнить з роботи, безпідставно звинувачуючи його у невиконанні фінансових показників. В грудні 2023 року виникла суперечка через його відмову брати відпустку, оскільки він вже використав відпустку в 2023 році.

Медичний директор ОСОБА_11 , завідувач ОСОБА_12 та головна медична сестра Г.Судус є залежними від директора, а тому змушені були підписати вищезгаданий акт.

Крім того твердження суду про відсутність суперечок в показах свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надали суперечливі покази стосовно часу та місця підписання акту від 14.12.2023 р., що ставить під сумнів їх покази.

Апелянт вважає, що належно довів власні вимоги, а відповідач не спростував їх в суді першої інстанції, просить рішення Івано-Франківськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від28листопада 2024року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий, відповідно до положень ч.3ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката Олексюка Л.В., які підтримали апеляційну скаргу, заперечення представника відповідача КНП «Обласнаклінічна стоматологічнаполіклініка Івано-Франківськоїобласної ради» адвоката Тиніва І.Д., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений позивачем в законний спосіб, і позивачем не доведено порушення його трудових прав при звільненні, оскільки факт знаходження на роботі в нетверезому стані достатньо підтверджений роботодавцем.

Переглядаючи справу, апеляційний суд погоджується з висновками суду.

Матеріалами справи встановлено, що № 65-к від 15.09.2021 р. КНП "Обласна клінічна стоматологічна поліклініка Івано-Франківської обласної ради" ОСОБА_1 прийнято на 0,75 посади лікаря стоматолога-ортопеда з 16.09.2021 року (а.с.5).

01.02.2024 ОСОБА_1 наказом №8-к від 01.02.2024 року звільнено з роботи на підставі п.7 ч. 1 ст.40 КЗпП України за те, що 14.12.2023 лікар стоматолог-ортопед ОСОБА_1 перебував на роботі в стані алкогольного сп`яніння. В наказі зазначено, що вказаний факт підтверджено актом від 14.12.2023, в якому присутні свідки зазначили про наявність в працівника явних ознак алкогольного сп`яніння, та результатами приладу Drager, який підтвердив факт перебування працівника в стані алкогольного сп`яніння з показником 2,05 промілле (а.с.6-7).

Судом встановлено, що відповідно до затвердженого графіку роботи робочий час позивача становив з 8-00 год. до 14-30 год. по парних числах місяця, та з 14-30 год. до 21-06 год. по непарних числах місяця.

Згідно з актом від 14.12.2023, складеним та підписаним в присутності в.о. директора ОСОБА_10 , медичним директором ОСОБА_17 , головою профспілкового комітету ОСОБА_12 , завідувачем лікувально-профілактичного відділення В.Панова, головною медичною сестрою Г.Судус, лікар-стоматолог-ортопед ОСОБА_1 14.12.2023 перебував на роботі в стані ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: почервоніння обличчя, тремтіння рук, різкий запах алкоголю з порожнини рота, агресивна поведінка (а.с.8).

Наказом КНП «Обласна клінічна стоматологічна поліклініка Івано-Франківської обласної ради" №73 від 18.12.2023 за несумлінне виконання трудових обов`язків, що проявилися у безконтрольності за станом трудової дисципліни у ввіреному структурному підрозділі, а саме за перебування на роботі лікаря-стомаголога-ортопеда ОСОБА_1 в нетверезому стані, завідувачу лікувально-профілактичного відділення ОСОБА_4 оголошено догану (а.с.120-121).

ОСОБА_4 , як працівник, який притягувався до дисциплінарної відповідальності, надавав з даного приводу письмові пояснення, в яких вказав, що у лікаря ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння не було (а.с.125).

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 в суді першої інстанції підтвердили обставини, викладені в акті від 14.12.2023 року.

В письмових поясненнях від 22.12.2023 лікар стоматолог-ортопед ОСОБА_1 пояснив, що він відмовився писати заяву на відпустку у зв`язку із тим, що тривалий час перебував на лікарняному та не працював, а тепер набрав пацієнтів та має завершити початі роботи, оскільки пацієнти не хочуть чекати, вони заплатили гроші на рахунок поліклініки, що дасть йому змогу підтягнути виробничі показники. Стосовно того, що він перебував на робочому місці у нетверезому стані, вказує, то спиртних напоїв не вживав на робочому місці, що можуть підтвердити працівники поліклініки, які працювали з ним у одну зміну. Протокол про вчинення адміністративного правопорушення за ст. 179 КУпАП України він має намір оспорити в суді. (а.с.9).

Згідно з протоколом серії ВАВ №213923 від 14.12.2023, ОСОБА_1 перебував в робочий час на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився за допомогою приладу «Drager», результат огляду - 2,05% (а.с.110).

Позивачем такі обставини не спростовані. Клопотання про допит ОСОБА_4 в якості свідка та працівників, які працювали в одному з ним кабінеті, яке було задоволено судом, їм не реалізовано. В суді апеляційної інстанції позивач знов заявляв клопотання про допит таких свідків, але не підтримав його, пояснив, що заявлені особи не являться до суду, оскільки не бажають конфлікту з адміністрацією.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст.5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до частини першої статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняти на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Частиною першою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У відповідності до пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 7 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов`язки.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп`яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку (пункт 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Згідно з роз`ясненнями п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст.41, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що актом від 14.12.2023, складеним і підписаним адміністрацією та працівниками клініки засвідчено, що лікар стоматолог-ортопед ОСОБА_1 14.12.2023 о 13.30 год., перебував на роботі з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: почервоніння обличчя, тремтіння рук, різкий запах алкоголю з порожнини рота, агресивна поведінка. Такий факт підтверджений в суді показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 .. Суд врахував свідчення осіб, що складали акт, як належний і допустимий доказ.

Думка позивача, викладена в апеляційній скарзі стосовно того, що до показів свідків необхідно ставитися критично, оскільки вони є підлеглими особами, і діють в цьому випадку виключно за вказівками директора, яка давно має конфлікт з позивачем, нічим в ході розгляду справи не підтверджена, є припущенням, не може бути колегією суддів прийнята до уваги. Також не мають значення для результату розгляду спору посилання позивача на те, що в поясненнях свідків є суперечки стосовно місця та часу підписання ними акту 14.12.2023 року, що на його думку ставить під сумнів вказаний акт як доказ, оскільки всі свідки в суді підтвердили обставини, за яких було встановлено факт перебування позивача на роботі в нетверезому стані.

Також неможливо прийняти до уваги доводи позивача про те, що суд не врахував належно його стан здоров`я, у зв`язку із чим він має приймати спиртовмісні ліки, і що 14.12.2023 року він мав їх вживати також, оскільки такі обставини він не підтвердив, більш того, за медичним освідуванням самостійно не звертався в цей день, хоча об`єктивно мав таку можливість, тому що викликав швидку допомогу додому. Як пояснив в апеляційному суді позивач, він не ставив працівникам швидкої допомоги питання щодо освідчення його на предмет перебування у стані алкогольного сп`яніння. Не витримують критики і доводи позивача про те, що запах алкоголю від нього 14.12.2023 року міг бути пов`язаний із використанням спиртовмісних дезинфікуючих засобів у великій концентрації (АХД аеродизин), оскільки працівники, що складали акт, зазначали про конкретні ознаки алкогольного сп`яніння, в тому числі запах алкоголю від позивача саме з ротової порожнини.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги під час розгляду справи, що згідно з протоколом серії ВАВ №213923 від 14.12.2023, ОСОБА_1 перебував в робочий час на робочому місці в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився за допомогою приладу «Drager», результат огляду - 2,05% (а.с.110). При цьому суд не враховував як докази постанову адмінкомісії та рішення суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.179 КУпАП, а брав до уваги тільки складений працівниками поліції протокол, в якому зафіксований факт перебування позивача 14.12.2023 року в нетверезому стані.

Оскаржуючи в апеляційному суді рішення, позивач вказує, що на час вирішення спору вже була ухвалена постанова апеляційного адміністративного суду, який розглядаючи апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в адміністративній справі за його позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, отже, протокол про адміністративні правопорушення ВАВ N° 2139213 від 14.12.2023 є недопустимим доказом, що вимагає виключення його з підстав, якими роботодавець обґрунтовував його звільнення за п.7 ч.1 ст.40 КЗпПУ.

Як вбачається з постанови апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 року №344/4722/24, протокол серії ВАВ№213923від 14.12.2023був складенийне уповноваженоюна тоособою,тому неє належнимдоказом усправі,що вказуєна неправомірністьпритягнення ОСОБА_1 до адміністративноївідповідальності,тому постанова від 23.01.2024року маєбути скасована, асправа закритау зв`язкуз відсутністюподії таскладу адміністративногоправопорушення.(а.с.178-179).Тобто,адміністративний судне перевіряв інші обставинискладання протоколуна стансп`яніння,крім відповідностійого нормамп.3,5та 9ч.1 ст. 255КУпАП,і не оцінював правомірність використання приладу «Drager». Крім того, вказані обставини достатньо підтверджені актом від 14.12.2023, складеним та підписаним в присутності в.о. директора ОСОБА_10 , медичним директором ОСОБА_19 , головою профспілкового комітету ОСОБА_12 , завідувачем лікувально-профілактичного відділення В.Панова, головною медичною сестрою ОСОБА_13 , про те, що лікар-стоматолог-ортопед ОСОБА_1 14.12.2023 перебував на роботі в стані ознаками алкогольного сп`яніння. Позивач не представив суду інших доказів, зокрема, заявлених ним суду свідків.

Отже позивачем в апеляційній скарзі не наведено переконливих мотивів, які в свідчили про неправильність висновку суду про те, що роботодавцем звільнено ОСОБА_1 за перебування на роботі в нетверезому стані з порушенням закону.

Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові. Вирішуючи справу, суд вичерпно і аргументовано відповів у рішенні на всі доводи позивача, якими він обґрунтовував порушення власних прав. Колегія суддів погоджується з такими висновками, тому що вони повністю відповідають встановленим обставинам справи, вимогам закону, і позивачем об`єктивно нічим на спростовані.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовних вимог, які суд перевіряв під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського судуІвано-Франківської області від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М. Луганська