Постанова

від 26.02.2025 по справі 460/4926/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4926/24 пров. № А/857/29294/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я.,

Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 460/4926/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зозулею Д.П. в м. Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (в якості суб`єкта державної реєстрації та владних повноважень) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, в особі Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , ухвалене за результатами розгляду заяви позивача, за № 72885556 від 30.04.2024 року; визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідач по справі, у вигляді непроведення реєстрації права власності на домоволодіння за позивачем та не внесення відомостей про позивача, як про власника домоволодіння до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання відповідача зареєструвати за позивачем право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та внести відомості про право власності на даний житловий будинок до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за власником майна позивачем по справі (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Трохимчук Катерини Миколаївни від 30.04.2024 № 72885556 про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язано Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно, здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що державний реєстратор діяв в межах чинного законодавства, підстав для реєстрації права власності за позивачем нерухомого майна, яке перебуває на окупованій території, не було. Звертає увагу на порушення юрисдикційності розгляду даного спору.

Позивач надав апеляційному суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 01.04.2024 року ОСОБА_1 , звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме житловий будинок розміщений за адресою: АДРЕСА_1 .

05.04.2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду справи № 60229723, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013 року.

10.04.2024 Державним реєстратором в порядку пункту 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» направлено запит № 01-20/04-01/735-24 до Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про надання інформації щодо реєстрації права власності до 01.01.2013 року, а саме власності на житловий будинок розміщений за адресою: АДРЕСА_1 .

Рубіжанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області за результатом розгляду запиту державного реєстратора, листом від 11.04.2024 року № вих./843/2024 повідомила, що КП «Бюро технічної інвентаризації» Рубіжанської міської ради, яке здійснювало державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно не відновило свою діяльність та як наслідок, архівні документи залишилися на тимчасово окупованій території міста Рубіжне. Зважаючи на вищенаведене, надати інформацію стосовно підтвердження реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме права власності на житловий будинок розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , немає можливості у зв`язку з її відсутністю.

З урахуванням листа-відповіді Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій від 30.04.2024 року № 72885556.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та вважаючи його таким, що порушує матеріальні права, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).

Відповідно до пункту частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно частини третьої статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (частина четверта статті 3 Закону № 1952-IV).

За правилом абзацу четвертого частини п`ятої статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.

Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 1952-IV визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення), які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Згідно статті 23 Закону № 1952-IV розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (пункт 8 частини першої статті 24 Закону).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Згідно із пунктом 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Пунктом 14 Порядку № 1127 визначено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Отже законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

У спірних правовідносинах Державний реєстратор відмовив позивачці у проведенні державної реєстрації прав з посиланням на пункт 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-VI.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором не було прийнято до уваги норми Постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 209 «Про деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану», норм Цивільного законодавства та норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Так, статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній станом на 30 грудня 2004 року) закріплено правило, за яким договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладався у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною третьою статті 209 ЦК України (у зазначеній редакції) визначено, що нотаріальне посвідчення правочину могло бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідав загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу, тобто загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Дані норми кореспондується з нормами ЦК Української РСР в редакції чинні станом на 30.10.1999 року.

Враховуючи зазначене, а також те, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 19.11.1996 року між ОСОБА_1 та третіми особами, у письмовій формі, є нотаріально посвідченим та зареєстрованим у державному реєстрі правочинів, цей договір є дійсним, а отже право власності позивача на житловий будинок розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , установленню не підлягає.

Разом з тим, у зв`язку зі змінною законодавства, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 р. № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року № 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 (Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв`язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445).

За пунктами 1.5, 1.6 вказаної Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб було передбачено, що Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства-бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. За пунктами 2.1, 2.4, 2.5 Інструкції, реєстрація провадиться на підставі право встановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники право встановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім`я та по-батькові фізичних осіб -власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; д) на оригіналі право встановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на право встановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа. Після проведення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна бюро технічної інвентаризації повинно здійснювати державну реєстрацію всіх змін у правовому стані цього об`єкта, тобто проводити поточну реєстрацію. Поточна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна-це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших. Право встановлювальний документ, що свідчить про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації, якщо непроведена первинна реєстрація права власності на цей об`єкт. Відповідно до додатку №1 до Інструкції, до переліку право встановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна вказаною Інструкцією віднесено Договори купівлі продажу, міни, зареєстровані біржею (п. 9 Додатку до Інструкції).

З наявного в матеріалах справи нотаріально завіреного договору купівлі продажу об`єкта нерухомого майна, речове право на яке зареєстровано Рубіжанським БТІ, вбачається, що реєстраційний напис від 05.12.1996 вчинений БТІ, який у свою чергу, є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013 року.

Крім того, судом першої інстанції вірно враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м. Рубіжне, що відноситься до Рубіжанської міської територіальної громади, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, нормами статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Суд першої інстанції слушно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, у випадку позивачки документ (договір купівлі-продажу), що посвідчує набуття її права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким остання зверталась до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація у Рубіжанської міської військової адміністрації не може бути надана у зв`язку із окупацією міста Рубіжне, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.

У зв`язку із зазначеним, суд першої інстанції правильно вказав, що прийняте рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Трохимчук Катериною Миколаївною № 72885556 про відмову в проведенні реєстраційних дій від 30.04.2024 року з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013 року на житловий будинок розміщений за адресою: вулиця Хлібозаводська, 11, місто Рубіжне, Сєвєродонецький район, Луганська область, є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також судом першої інстанції правильно вирішено вимогу про зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок розміщений за адресою: вулиця Хлібозаводська, 11, місто Рубіжне, Сєвєродонецький район, Луганська область, суд зазначає про таке.

У відповідності до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Проаналізувавши вказані положення Закону № 1952-IV. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи те, що єдиною підставою для відмови позивачу в проведенні реєстраційних дій слугувала відсутність інформації щодо реєстрації права власності на житловий будинок, у зв`язку з окупацією Рубіжанської територіальної громади, оцінку якій судом надано в межах даного рішення, суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок розміщений за адресою: вулиця Хлібозаводська, 11, місто Рубіжне, Сєвєродонецький район, Луганська область.

За вимогами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Також апеляційний суд погоджується із правильним застосуванням у межах даної справи правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові № 240/4894/23, де зазначено про те, що загально прийнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».

При цьому, принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Щодо покликань апелянта на порушення юрисдикційності при розгляді справи, апеляційний суд зазначає, що спір у даній справі стосується виключно правомірності дій державного реєстратора щодо належного позивачу нерухомого майна, належність якого саме позивачу ніким не заперечується.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах, тому рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування спірного наказу відповідача є обґрунтованим.

Отже всі наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 460/4926/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар