Ухвала

від 25.02.2025 по справі 500/1117/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 лютого 2025 року

м. Київ

справа №500/1117/24

адміністративне провадження № К/990/6309/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Державна служба України з безпеки на транспорті на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року за позовом Lux-Reizen Bis Spolka z.o.o до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

УСТАНОВИВ:

Lux-Reizen Bis Spolka z.o.o., через представника - адвоката Гетманюка О.В., звернулось в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу Державного нагляду (контролю) у Тернопільській області, просило визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів № 027925 від 12 грудня 2023 року та № 027926 від 12 грудня 2023 року.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 027925 від 12 грудня 2023 року у розмірі 34000 грн та постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 027926 від 12 грудня 2023 року у розмірі 34000 грн.

17 лютого 2025 року Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року справу № 400/2254/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що ця справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у сфері дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник зазначає, що ця справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача та вказує, що висловлення правової позиції про кваліфікацію порушення частини восьмої статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», в першу чергу стосується усіх автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом, крім того, усіх випадків застосування адміністративних та адміністративно-господарських санкцій за порушення законодавства при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.

Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній щодо застосування статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III) та абзацу 6 статті 60 Закону № 2344-III, пункт 3.3 Інструкції № 385 в не використання особистої картки водія, особою що керує транспортним засобом під час здійснення міжнародних перевезень.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що підставою позовних вимог було, на думку позивача, протиправна постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 34000 грн, винесена на підставі абзацу 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Так, відповідно до абзацу 6 частини першої статті 60 Закону № 2344-III встановлено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону.

У свою чергу, стаття 53 Закону № 2344-III, передбачає, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, а у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Тобто, роздруківка на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водіїв є тим документом, який, в розумінні статті 53 Закону № 2344-III, підтверджує перевізником дотримання умов організації міжнародних перевезень вантажів. Наявність цієї роздруківки з інформацією про роботу та відпочинок водія обумовлена наявністю картки водія (картка цифрового контрольного пристрою (тахографа) із вбудованою мікросхемою, призначеною для використання в цифровому контрольному пристрої), яка виготовляється відповідно до п. 2.1 Порядку обліку карток, що використовується в цифрових контрольних пристроях (тахографах), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 30 травня 2013 року № 329.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що транспортний засіб марки VAN HOOL н.з. НОМЕР_1 , який був об`єктом перевірки, обладнаний працюючим цифровим тахографом, а водії мали при собі діючі картки водія, що не заперечується відповідачем. Також, матеріали справи містять копії роздруківок з даними цифрового тахографа за 12 грудня 2023 року щодо водії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказані документи є загальнообов`язкові при виконанні міжнародних перевезень транспортними засобами, обладнаними цифровими тахографами.

Своєю чергою доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із оцінкою судами попередніх інстанцій доказів, а саме роздруківки про роботу та відпочинок водія транспортного засобу, що виходить за межі перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, які визначені статтею 341 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

При цьому колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийняті у справі, яка розглянута за правилами спрощеного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державна служба України з безпеки на транспорті на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2025 року за позовом Lux-Reizen Bis Spolka z.o.o до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов