Постанова

від 26.02.2025 по справі 804/7769/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 804/7769/17

адміністративне провадження № К/9901/56429/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Бившева Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року (Суддя: Жукова Є.О.),

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року (Судді: Малиш Н.І., Баранник Н.П., Щербак А.А.),

у справі № 804/7769/17

за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)»

до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області,

Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№34)» (далі - позивач, ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кам`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (відповідач-2), в якому просило суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 року № 0040281208.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 3 а.с. 46-48, 81-82).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві визначені до сплати суми штрафних санкцій, з огляду на відсутність податкового боргу у підприємства, що підтверджується поданими до контролюючого органу податковими деклараціями, в яких визначено суми податкових зобов`язань з ПДВ які сплачені підприємством у повному обсязі, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями. Скаржник посилався на те, що з січня 2011 року підприємство своєчасно та повністю сплачувало задекларовані податкові зобов`язання і не порушувало вимог Податкового кодексу України. Отже за доводами позивача, суди неправильно застосували норми статті 87 Податкового кодексу (ПК) України, чинні з січня 2011 року щодо права контролюючого органу спрямовувати сплачені платником податків поточні платежі у рахунок боргу, що виник до набрання чинності ПК України. Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову (т. 3 а.с. 84-85).

Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем, на підставі підпункту 191 1.1 пункту 19.1 статті 19, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І Податкового кодексу України, у порядку підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 та статті 76 глави 8 розділ) II Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку ДП «Підприємство ДКВС України (№34)» (код ЄДРПОУ 08679712) з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2012 року, січень-грудень 2013 року та січень-червень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.10.2017 року №14574/88/0436/12-08-33/08679712, з висновками про порушення позивачем вимог п.57.1 ст. 57 та п. 203.2 ст.203 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 278781,00 грн. за період грудень 2012 року, січень грудень 2013 року, січень-червень 2014 року на підставі поданих позивачем до контролюючого органу податкових декларацій з ПДВ, а саме: №9085030447 від 17.01.2013р., №9007436158 від 18.02.2013р., №9013940639 від 18.03.2013р., №9021317546 від 17.04.2013р., №9028375073 від 17.05.2013р., №9035355752 від 17.06.2013р., №9042095008 від 15.07.2013р., №9058148554 від 18.09.2013р., №9065087927 від 16.10.2013р., №9074029806 від 18.11.2013р., №9081204942 від 17.12.2013р., №9087642067 від 17.01.2014р., №9007897067 від 18.02.2014р., №9013697938 від 17.03.2014р., №9021200341 від 17.04.2014р., №9027501388 від 15.05.2014р., №9034627692 від 18.06.2014р., №9040587298 від 16.07.2014р. (т. 1 а.с. 5-6).

На підставі висновків акта перевірки №14574/88/0436/12-08-33/08679712 від 04.10.2017 р., контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.11.2017 р. №0040281208, яким позивачу у зв`язку з затримкою сплати узгоджених в податкових деклараціях сум ПДВ за грудень 2012 року, січень грудень 2013 року та січень червень 2014 року нарахований штраф у сумі 278 781,00 грн (т. 1 а.с. 15, 16).

Незгода з вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями стала підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність визначення до сплати позивачу штрафних санкцій, внаслідок зафіксованим актом перевірки від 04.10.2017 року № 14574/88/0436/12-08-33/08679712 фактом сплати підприємством сум податкових зобов`язань з ПДВ із затримкою. При цьому суди відхилили посилання позивача на своєчасну сплату ним податкових зобов`язань з ПДВ за спірні періоди посилаючись на те, що кошти які спрямовувалися підприємством на сплату грошових зобов`язань з ПДВ за грудень 2012 року, січень - грудень 2013 року та січень - червень 2014 року були зараховані контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу минулих років, що передбачено п. 87.9 ст. 87, п. 131.2 ст. 131 Податкового кодексу України. Тоді, як доказів щодо відсутності у позивача податкового боргу суду не надано.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Так, у відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 цього Кодексу встановлено, що сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України). Такі ж вимоги передбачені п. 203.2 ст.203 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 цього Кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У випадку зарахування контролюючим органом коштів, сплачених платником податків, у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, виникає недоїмка за податковими зобов`язаннями за поточні податкові періоди, яка також погашається у порядку, визначеному пунктом 87.9 статті 87 ПК України.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до п. 131.2 ст. 131 Податкового кодексу України, при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Отже, нормою пункту 87.9 ст. 87 ПК України законодавець чітко встановив черговість спрямування коштів, сплачених платником податків, у разі наявності податкового боргу. У випадку перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов`язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, у такого платника податків виникає недоїмка за податковими зобов`язаннями за поточні податкові періоди, яка погашається у порядку, визначеному пунктом 87.9 ст. 87 ПК України та у випадку несвоєчасного погашення якої, ДПІ нараховує штраф у розмірах, установлених ст. 126 ПК України у залежності від терміну затримки.

При цьому, санкція норми ст. 126 ПК України передбачає застосування до платника податків штрафу у випадку несплати ним узгодженої суми грошового зобов`язання безвідносно до підстав її виникнення. Будь-яких винятків до випадків застосування контролюючим органом норм пункту 87.9 ст. 87 ПК України, стаття 126 ПК України не містить.

Аналогічну позицію щодо застосування положень статті 87 та статті 126 Податкового кодексу України викладено і в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 813/3722/17, від 22 квітня 2019 у справі №804/15898/15, від 08 лютого 2021 року у справі № 2а-7192/12/2670, але не виключно.

Колегія суддів звертає увагу, що в доводах касаційної скарги скаржник не висловив незгоди щодо неможливості зарахування сплачених коштів в рахунок попереднього податкового боргу. Однак наголосив, що в межах спірних правовідносин таке зарахування контролюючим органом є неможливим, внаслідок відсутності у позивача податкового боргу у минулих періодах, оскільки з січня 2011 року він своєчасно та в повному обсязі сплачував всі задекларовані ним податкові зобов`язання, що потягнуло безпідставне застосування штрафних санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача і помилково залишено поза увагою судами попередніх інстанцій.

Надаючи оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що дійсно, під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про правомірність застосування штрафних санкцій до позивача із посиланням на наявний податковий борг минулих періодів, не встановили, саме в якому періоді позивач мав податковий борг в рахунок якого контролюючим органом були зараховані сплачені позивачем кошти, що в свою чергу входить до предмету даної справи в розрізі правомірності застосування штрафних санкцій до позивача і не знайшло своє відображення в судових рішеннях.

Разом із тим, за приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги зі скасуванням судових рішень і направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 34)», задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі № 804/7769/17 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: В.П. Юрченко

Л.І. Бившева