Постанова

від 10.02.2025 по справі 910/18282/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2025 р. Справа№ 910/18282/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - Кіян А.В., Федько Т.В.,

від відповідача - Зимня В.В., Алієв В.В.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (повне рішення складено 30.04.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 (повне рішення складено 09.05.2024) у справі № 910/18282/23 (суддя Балац С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни про стягнення 2 038 811,16 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" (далі також ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни (далі також ФОП Зимня В.В.) про стягнення 2 038 811,16 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачкою порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідачки 2 038 811,16 грн, з яких: 1 649 818,64 грн - основна заборгованість, 312 585,64 грн - пеня, 33 223,64 грн - 3% річних та 43 183,24 грн - інфляційні втрати.

Господарський суд міста Києва рішенням від 15.04.2024 у справі №910/18282/23 позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП Зимньої В.В. на користь ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" основну заборгованість в сумі 1 649 818,64 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 24 747,28 грн.

Судове рішення мотивовано порушенням відповідачкою умов договору в частині здійснення орендної плати.

Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 06.05.2024 заяву ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/18282/23 задовольнив частково. Стягнув з ФОП Зимньої В.В. на користь ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" витрати на правову допомогу в сумі 60 000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив повністю.

Приймаючи до уваги приписи статті 126 Господарського процесуального кодексу України, часткове задоволення позовних вимог та заперечення представника відповідача на заявлену позивачем суму правничої допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 60.000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі № 910/18282/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 312 585, 64 грн., 3% річних у розмірі 33 223, 64 грн. та інфляційних витрат у розмірі 43 183, 24 грн., та ухвалити нове рішення в цій частині яким позовні вимоги задовольнити.

Також, позивач просив додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, збільшивши розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 60 000 грн. до 200 000 грн.

Крім цього, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.07.2024 рішення від 15.04.2024 та додаткове рішення від 06.05.2024 Господарського суду міста Києва у справі №910/18282/23 - залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.10.2024 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі №910/18282/23 скасовано щодо позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18 у сумі 1 649 818,64 грн та в частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 і в цій частині передано справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. В іншій частині (щодо відмови в позові про стягнення 312 585,64 грн пені, 33 223,64 грн 3% річних та 43 183,24 грн інфляційних втрат) постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 залишено без змін.

Під час апеляційного перегляду відповідачкою 27.01.2025 заявлено клопотання про залучення до участі у даній справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (власник та орендодавець приміщень, яка надала право позивачу передавати їх в суборенду) та Поліщук В.І. (керівник позивача).

Так, заявниця вказує про обставини прийняття вказаними особами та за взаємною згодою спільного рішення про призупинення дії та виконання зобов`язань відповідачкою за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО - 18 в частині здійснення платежів, а також консервування об`єкту.

За доводами відповідачки, з метою з`ясування питання участі / неучасті в указаному процесі всіх осіб зі сторони позивача, ОСОБА_1. та Поліщук В.І. слід залучити до участі у даній справі, як третіх осіб.

Колегією суддів у судовому засіданні 27.01.2025 розглянуто вказане клопотання та відмовлено у його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (ч. 3 вказаної статті).

Отже, підставою для залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є вплив рішення у справі на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Проте, відповідачкою не наведено жодних доводів стосовно того, як рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки вказаних осіб.

В свою чергу, посилання заявниці на те, що залучення цих осіб необхідне для з`ясування питання участі / неучасті цих осіб в процесі погодження призупинення дії та виконання зобов`язань відповідачкою за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО - 18 підставою для задоволення клопотання бути не може, з огляду на недоведеність обставин впливу рішення на права та обов`язки ОСОБА_1. та Поліщук В.І.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні.

В судовому засіданні 27.01.2025 було ухвалено про перехід до стадії судових дебатів та оголошено перерву в судовому засіданні до 10.02.2025.

До Північного апеляційного господарського суду 10.02.2025 від відповідачки надійшли клопотання про призначення судової експертизи та про виклик директора позивача в судове засідання для надання пояснень.

Колегія суддів, дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на наступне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 прийнято апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" та фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 до провадження; призначено їх до розгляду на 16 грудня 2024 року о 14 год. 00 хв.

При цьому, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

Зазначена ухвала була доставлена до електронного кабінету представника відповідачки 09.12.2024 об 11:20, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Отже, з 10.12.2024 розпочався перебіг, встановленого судом, 15-тиденного строку для подання, зокрема, клопотань.

Відповідно 24.12.2024 вказаний строк сплив.

Клопотання про призначення судової експертизи та про виклик директора позивача в судове засідання для надання пояснень були подані відповідачкою 10.02.2025 та 08.02.2025 відповідно, тобто із пропуском 15-тиденного строку.

При цьому, про поважність причин неподання вказаних клопотань у встановлений судом строк, заявник не вказав.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки клопотання були подані апелянтом після закінчення, встановленого, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі № 910/18282/23, 15-тиденного строку, вони не можуть бути розглянуті та залишаються судом без розгляду.

В судовому засіданні 10.02.2025 представники апелянтів підтримали свої апеляційній скарги та заперечили проти скарг один одного.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми витрат правничої допомоги, з наступних підстав.

27.11.2013 року між ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" (орендар) та ФОП Зимньою Вікторією Володимирівною (суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень №СО - 18 (далі - договір), відповідно до пункту 2.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування приміщення, визначене в пункті 1.1 цього договору, в порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до пункту 1.1 договору приміщення - об`єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення загальною площею 113,7 кв.м, групи приміщень №24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку №21 по вулиці Лютеранській в місті Києві, що складає 78,7 квадратних метрів та перебувають у власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за один квадратний метр приміщення (пункт 4.2 договору);

За умовами пункту 4.5 договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення орендарем суборендарю відповідного рахунку.

Відповідно до пункту 4.6 договору суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується гарантійний платіж, передбачений пунктом 4.2.2 договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється орендарем та передається суборендарю не пізніше третього числа поточного місяця. У випадку, якщо третє число є святковим чи вихідним днем, такий рахунок може бути надано наступного робочого дня.

Договір набирає чинності з 01.12.2013 і діє до 30.11.2023 або до його розірвання сторонами в порядку, передбаченому цим договором (пункт 3.1 договору).

Додатковою угодою від 30.01.2022 №15 пункт 4.2 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 становитиме 523 грн за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду. Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за один квадратний метр приміщення. Через 5 років з моменту укладання цього договору та у випадку збільшення ринкової вартості ставки оренди на 30% і більше, позивач має право ініціювати питання про перегляд розміру орендної плати, але не більше ніж на 30%. Наступний перегляд з цих підстав може бути здійснено через 3 роки.

За актом прийому-передачі приміщень від 02.12.2013 №б/н орендар передав, а суборендар прийняв приміщення за договором.

На виконання умов пункту 4.2.2 договору відповідачем здійснено на користь позивача гарантійний платіж в сумі 52 841,06 грн.

Як стверджує позивач, відповідачем не здійснено оплату за користування приміщенням за договором в період з березня 2022 року до жовтня 2023 року на загальну суму 1 702 659,70 грн. За розрахунками позивача, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вирахуванням гарантійного платежу в сумі 52 841,06 грн становить 1 649 818,64 грн.

У цій справі, спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідачки орендної плати у період з березня 2022 року по листопад 2023 року.

Заперечуючи проти позовних вимог, Зимня В.В. посилалась на існування обставин, які звільняють її від сплати орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 ЦК.

Так, відповідачка зазначала, що з урахуванням специфіки здійснюваної нею виробничої діяльності та характеру обставин, які виникли з незалежних від неї причин, виключалась навіть потенційна можливість користування орендованим майном, зокрема, через ведення бойових дій на території Київської області у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 та обмеження доступу до приміщення унаслідок його розташування в межах "Урядового кварталу" протягом усього спірного періоду.

Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18 у сумі 1 649 818,64 грн, вказав, що суд апеляційної інстанції такі доводи скаржниці не перевірив, не дослідив та не послався на будь-які акти, які б містили визначення поняття "урядового кварталу", місце його територіального розташування, режим доступу до нього як власників/орендарів майна, розташованого у відповідному будинку, так і осіб, що не є останніми; не з`ясував, ні обставин можливості використання орендованого майна відповідачкою за призначенням, ні обставин об`єктивної можливості мати доступ до цього приміщення з метою його звільнення. Суд не встановлював правові акти, що регламентували порядок доступу до орендованого майна як у період ведення активних бойових дій на території Київської області, так і після закінчення цього періоду, можливість та порядок в`їзду/виїзду вантажного автотранспорту до орендованого майна, питання щодо строку розгляду та оформлення відповідних дозвільних документів у разі встановлення розташування майна у районі з обмеженим доступом. Суд не перевірив які органи/об`єднання у спірний період могли обмежувати доступ до орендованого майна та в який формі.

Отже, як зазначив Верховний Суд, здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний суд взагалі не проаналізував наявність/відсутність підстав для звільнення відповідачки від орендної плати за весь час протягом якого майно не могло нею бути використане відповідно до частини шостої статті 762 ЦК, обмежившись лише висновком про існування заборгованості, а також про недоведення відповідачкою існування форс-мажорних обставин як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не для звільнення від виконання основного зобов`язання.

На виконання вказаних вказівок Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/599/23).

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (див. постанови Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21, №916/599/23).

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Згідно п. 15.1 договору суборенди будь які зміни або доповнення до цього договору будуть мати юридичну силу тільки тоді, коли вони складені у письмовому вигляді, підписані уповноваженими представниками сторін та посвідчені нотаріально.

Так, письмових угод між сторонами спору про припинення користування відповідачкою приміщенням, або звільнення її від обов`язку здійснення оплати за Договором матеріали справи не містять.

Також, колегією суддів враховуються надані позивачем до суду першої інстанції докази (на спростування доводів відповідачки щодо неможливості використання приміщення), а саме: лист Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві від 07.03.2024 № 130-Аз/125/52/02-2024 та лист Управління державної охорони України від 20.03.2024 № 2/8-470.

Згідно інформації наведеної у листі Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві від 07.03.2024 № 130-Аз/125/52/02-2024 (т.2, а.с. 9) обмежень у вільному доступі фізичних осіб до нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 21 в період з 24.02.2022 по 31.10.2023 не виявлено.

Крім цього, відповідно до листа Управління державної охорони України від 20.03.2024 № 2/8-470 (т.2, а.с. 26) останнє повідомило про відсутність обмежень УДО України доступу до будинку №21 по вул. Лютеранській в місті Києві у період з 24.02.2022 по 31.10.2023, у зв`язку з тим, що вказаний будинок перебуває поза межами встановленого режиму.

Колегія суддів враховує, що адреса місцезнаходження приміщення, переданого відповідачці в суборенду, збігається із адресою вказаною у наведених листах, тобто наведена інформація щодо відсутності обмежень у доступі до майна стосувалася саме того приміщення, яке передано в суборенду.

Наведені листи були наявними в матеріалах даної справи станом на момент прийняття оскаржуваного наразі рішення суду першої інстанції та правомірно враховані останнім при його ухваленні.

Відповідачкою під час первісного апеляційного перегляду були подані до апеляційного суду додаткові докази, а саме: копія відповіді УДО України від 11.06.2024 №19-1137-2024 на адвокатський запит від 06.06.2024, з якої вбачається, що УДО було встановлено режим обмеження на прохід та проїзд до будинку, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 21/12, з 24.02.2022 і по теперішній час; копія відповіді УДО України від 04.06.2024 про відсутність обмежень у пересуванні по вул. Лютеранській, 21 в м. Києві; запити адвоката Бившева С. від 06.06.2024 №4421/7 та від 30.05.2024; відповідь із Управління СБУ у м. Києві від 14.06.2024; листи ТОВ "Престиж" від 17.08.2023 та від 02.07.2023.

Стосовно прийняття вказаних доказів, колегія суддів зазначає наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідачка в обґрунтування неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції вказала, що після випадкового потрапляння до неї інформації з господарської справи №910/7206/23 їй стало відомо про наявність листа УДО України від 29.06.2023 №1/4-671, в якому була зазначена протилежна інформація - про наявність обмежень у пересуванні вказаною вулицею, у зв`язку з чим адвокатом і було зроблено два запити.

Щодо листів ТОВ "Престиж" стосовно неможливості здійснити відвантаження майна із приміщення, то за доводами заявниці, вони не були їй своєчасно відправлені, а тому відповідно унеможливлено було їх подання до місцевого господарського суду.

Колегія суддів вказує, що копія відповіді УДО України від 11.06.2024 №19-1137-2024 на адвокатський запит від 06.06.2024, з якої вбачається, що УДО було встановлено режим обмеження на прохід та проїзд до будинку, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, 21/12, з 24.02.2022 і по теперішній час; копія відповіді УДО України від 04.06.2024 про відсутність обмежень у пересуванні по вул. Лютеранській, 21 в м. Києві; запити адвоката Бившева С. від 06.06.2024 №4421/7 та від 30.05.2024 є новими доказами, яких не існувало на момент прийняття оскаржуваного наразі рішення.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли заявник апеляційної скарги просить долучити матеріали, які з`явилися після вирішення справи судом першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Щодо листів ТОВ "Престиж", то на переконання колегії суддів обставини несвоєчасного їх направлення відповідачці не є поважною та об`єктивною причиною їх не подання до місцевого господарського суду.

Так, як вже вказувалося, всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву.

Відповідачка, посилаючись на неможливість використання спірного приміщення, мала подати на підтвердження своїх доводів всі докази, які вважала за необхідне.

При цьому, відповідачка, яка стверджує про неможливість вивезення обладнання з приміщення, не могла не знати про обставини не допуску (за її ж доводами) вантажного автомобіля на територію розташування приміщення.

З огляду на вищевикладене, надані відповідачкою докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Так само колегією суддів не приймаються надані позивачем під час нового розгляду до суду апеляційної інстанції нові докази, а саме: копія адвокатського запиту від 30.10.2024; копія відповіді УДО України від 06.11.2024 (в якому відображена інформація про те, що лист УДО України від 11.06.2024 №19-1137-2024 не стосується приміщення в буд. 21 по вул. Лютеранській, 21 в м. Києві та про відсутність обмежень до вказаного приміщення); копія адвокатського запиту від 05.11.2024; копія листа КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" від 15.11.2024 №105/44-3341 (стосовно того, що житловий будинок №21 та житловий будинок №21/12 на вул. Лютеранській, це два окремих житлових будинки).

Враховуючи те, що вказані докази є новими, тобто їх не існувало на момент прийняття оскаржуваного наразі рішення, з підстав наведених вище вони не можуть бути прийняті судом.

Таким чином, відповідачкою належними та допустимими доказами не було доведено суду наявності виключних обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування приписів частини 6 статті 762 ЦК України, що полягають в істотному втручанні у правовідносини сторін договору шляхом звільнення наймача від плати орендних та інших платежів за Договором за весь спірний період у даній справі.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Стосовно оскаржуваного сторонами додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач заявив, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку із розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу), становить 200 000 грн.

Відповідні докази понесення цих витрат подані позивачем в межах вказаного п`ятиденного строку.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 200 000 грн. заявник надав: договір про надання правової допомоги від 15.11.2023 №15/11-02, укладений між Заявником, як замовником, та адвокатським об`єднанням "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ", як виконавцем; акт приймання наданих послуг правової допомоги від 17.04.2024 № б/н на суму 200.000,00 грн.; рахунок-фактуру від 17.04.2024 № АО-0015.

Згідно п. 2.2 договору винагорода за допомогу становить 200 000 грн.

Відповідно до Акту приймання наданих послуг правової допомоги від 17.04.2024 Виконавцем надано Замовнику наступні послуги:

проведено вивчення наявних документів щодо договірних відносин між Замовником та ФОП Зимня В.В.; проведення їх аналізу; формування правової позиції;

робота над підготовкою й складанням позовної заяви (в інтересах Замовника) до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості; оформлення та направлення позовної заяви на адреси ФОП Зимня В.В. та подача її до Господарського суду міста Києва;

підготовка клопотання про залишення Відзиву Відповідача без розгляду та подання його до Господарського суду міста Києва;

підготовка перечень проти клопотання Відповідача про витребування доказів та подання їх до Господарського суду міста Києва;

проведено вивчення та аналіз матеріалів поданого представником ФОП Зимньої В.В. письмового Відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів у справі № 910/18282/23;

підготовка Відповіді на відзив Відповідача по справі №910/18282/23; направлення Відповіді на відзив Відповідача по справі № 910/18282/23 на адресу ФОП Зимня В.В., а також подання його до канцелярії Господарського суду міста Києва;

підготовка та направлення адвокатських запитів;

підготовка клопотань про приєднання до справи письмових доказів у справі № 910/18282/23; направлення клопотань на адресу ФОП Зимня В.В. та подача його до Господарського суду міста Києва;

представництво інтересів Замовника у судових засіданнях в приміщенні Господарського суду міста Києва: 22.01.2024, 12.02.2024, 26.02.2024, І 1.03.2024, 25.03.2024, 03.04.2024, 08.04.2024 та 15.04.2024.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як вивчення наявних документів щодо договірних відносин між Замовником та ФОП Зимня В.В.; проведення їх аналізу; формування правової позиції, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка позовної заяви.

Крім цього, обсяг технічної роботи, зазначеної позивачем в акті надання послуг (щодо подачі / направлення документів до суду та відповідачу), не потребує спеціальних знань в галузі права та може бути виконаний не адвокатом, а іншим працівником.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши, визначену судом першої інстанції суму витрат позивача в розмірі 60 000 грн., з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що визначена судом сума витрат в розмірі 60 000 грн., не відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, вчинені адвокатом дії, слід зазначити, що задоволений судом розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Отже, на переконання колегії суддів, розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката у даній справі є 30 000 грн.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми витрат професійної правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі № 910/18282/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі № 910/18282/23 - без змін.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 залишити без задоволення.

3. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 задовольнити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 змінити в частині присудженої судом до стягнення суми правничої допомоги.

5. Викласти резолютивну частину рішення (п.2) в наступній редакції.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" витрати на правову допомогу в сумі 30.000 грн. 00 коп.

6. В решті додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 у справі № 910/18282/23 залишити без змін.

7. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування судді Руденко М.А. у відпустці з 17.02.2025 по 21.02.2025) складена: 26.02.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук