Рішення

від 18.02.2025 по справі 914/2569/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025 Справа № 914/2569/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Яремко В. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Юридичне агентство, м. Львів

про: стягнення 18 027 401, 10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шмотолоха О.П.;

від відповідача: Радковський Т.Р.

Хід розгляду справи.

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства Юридичне агентство про стягнення 18 027 401, 10 грн.

Ухвалою від 21.10.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 26.11.2024.

04.11.2024 через систему Електронний суд відповідачем подано відзив на позовну заяву (Вх. № 26586/24).

Ухвалою від 26.11.2024 суд відклав підготовче засідання до 16.12.2024.

16.12.2024 відповідачем подано клопотання (Вх. №30350/24) у якому він просив встановити позивачу строк для подання письмового обґрунтування послідовності математичного ланцюга проведених розрахунків; витребувати у позивача інформацію про надходження від відповідача коштів пайової участі та зарахування таких за кодом класифікації доходів бюджету 2470000 із зазначенням дати та суми відповідних зарахувань, зокрема надати виписку з органу Державної казначейської служби України за рахунком зазначеним у договорі про пайову участь від 08.08.2019 №182.

16.12.2024 представник відповідача через відділ документообігу подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження (Вх. №4675/24).

Ухвалою без виклику представників сторін від 16.12.2024, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 914/2569/24 на 30 днів.

16.12.2024 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 07.01.2025.

02.01.2025 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі (Вх. № 15/25).

В судовому засіданні 07.01.2025 ухвалою, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (Вх. № 15/25 від 02.01.2025).

07.01.2025 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.01.2025.

14.01.2025 представником відповідача через систему Електронний суд подано клопотання (Вх. №155/25) про зупинення провадження у справі, а також заяву (Вх. №1025/25) про вирішення поданого відповідачем клопотання від 16.12.2024.

Ухвалою від 14.01.2025 суд відхилив клопотання представника відповідача вх. № 30350/24 від 16.12.2024 та вх. №1025/25 від 14.01.2025, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.02.2025.

17.02.2025 через систему Електронний суд представником відповідача подано заяву (Вх. № 4081/25) та клопотання (Вх. № 4085/25) про зменшення штрафних санкцій, нарахованих позивачем у формі пені на 90 %.

В судове засідання 18.02.2025 з`явилась представник позивача, яка надала пояснення по суті спору, просила позов задоволити. Представник відповідача у судове засідання з`явився, заперечив проти задоволення позовних вимог. Не погодився з розрахунком основного боргу, просив зменшити розмір пені на 90%.

В судовому засіданні 18.02.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за договором про пайову участь № 182 від 08.08.2019, укладеним між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Приватним підприємством Юридичне агентство.

Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язався сплатити пайовий внесок у розмірі 1 000 000 грн до 20.12.2020 та 9 343 033, 36 грн до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив лише часткову оплату пайового внеску у розмірі 1 000 000, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, будівництво завершених об`єктів проводилося поетапно. Останнім завершеним комплексом став VI (шостий) пусковий комплекс.

Згідно з витягом з Реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ), 30.12.2022 Державною інспекцією архітектури та містобудування України було видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом, вбудованою трансформаторною підстанцією та даховою котельнею на вул. Професора П. Буйка, 27 у місті Львові» (Житловий будинок № 4, VI пусковий комплекс).

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до господарського суду з метою стягнення з відповідача залишку пайового внеску у розмірі 9 343 033, 36 грн.

За несвоєчасне виконання зобов`язання щодо сплати основного боргу, позивач нарахував відповідачу 2 329 359, 00 грн пені, 5 866 409, 85 грн інфляційних втрат та 488 598, 86 грн - 3 % річних.

Щодо вимоги відповідача про зменшення пені, заперечив, зазначивши, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність згідно умов договору, доказів об`єктивної неможливості виконання зобов`язання відповідачем не надано, як і не надано доказів в підтвердження наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки.

Правова позиція відповідача.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій зазначив наступне.

Зокрема, заперечив проти розрахунку основного боргу, вважає, що позивач визначив його без урахування змін законодавства щодо визначення розміру граничного пайового внеску.

Окрім цього, за результатами ознайомлення з матеріалами справи та розрахунками позивача, відповідач виявив математичну неточність щодо нарахування інфляційних втрат, що призвела до завищення заявлених до стягнення сум.

З огляду на це відповідач просить суд врахувати поданий ним контррозрахунок та визначити належні до стягнення суми відповідно до правильних розрахунків.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2 329 359, 00 грн просить зменшити розмірі пені на 90 %, посилаючись на введення воєнного стану на території України, що негативно впливає на його діяльність.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

08.08.2019 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та Приватним підприємством Юридичне агентство (замовник за договором) укладено договір про пайову участь № 182 про будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом та вбудованою трансформаторною підстанцією на вул. Професора П. Буйка, 27 у місті Львові.

Згідно з п. 2.1. договору, відповідач був зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме завершення "грудень 2024 року".

Відповідно до п. 2.2. договору, відповідач зобов`язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 10 343 033, 36 грн: 1 000 000, 00 грн по 20.12.2020 та 9 343 033, 36 грн по 20.12.2024 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Згідно з п. 2.3. договору, у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайового внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до сертифікатів про прийняття в експлуатацію № IУ123200921128 від 21.09.2020, № 1У123210326262 від 06.04.2021, № 1У121210526798 від 31.05.2021, № 1У121210526315 від 31.05.2021, № 1У123220527840 від 10.06.2022, № IУ123220527212 від 10.06.2022, № ІУ123221222217 від 30.12.2022, будівництво завершених об`єктів проводилося поетапно і складалося із семи пускових комплексів. Однак, останнім завершеним комплексом став VI (шостий) пусковий комплекс, що підтверджується витягом з Реєстру документів Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ІУ123221222217), в якому зазначено, що 30.12.2022 Державною інспекцією архітектури та машинобудування України видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта «Будівництво багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом та вбудованою трансформаторною підстанцією і даховою котельнею на вул. Професора П. Буйка, 27 у місті Львові» Житловий будинок № 4 (VI пусковий комплекс)».

Як зазначає позивач, відповідачем сплачено пайовий внесок в сумі 1 000 000, 00 грн, що не заперечується відповідачем.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань щодо оплати пайового внеску, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 329 359, 00 грн за період з 31.12.2022 по 29.06.2023, 5 866 409, 85 грн інфляційних втрат за період з 01.09.2019 по 26.09.2024 та 488 598, 89 грн - 3 % річних, нарахованих за період з 30.12.2022 по 26.09.2024.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положеннями ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Як встановлено судом, на виконання вимог закону, 08.08.2019 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Приватним підприємством Юридичне агентство укладено договір про пайову участь № 182.

Відповідно до ч.ч. 9-10 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору), невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132- IX), якими статтю 40 Закону №3038-УІ виключено. Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Суд зазначає, що відповідно до умов договору сторони погодили сплату пайового внеску у розмірі 10 343 033, 36 грн: 1 000 000, 00 грн до 20.12.2020 та 9 343 033, 36 грн до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Як вказує позивач, останній сплатив лише 1 000 000, 00 грн. Приватне підприємство Юридичне агентство не виконало зобов`язання за Договором про пайову участь № 182 від 08.08.2019 у повному обсязі, не сплативши кошти у розмірі 9 343 033, 36 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (у редакції, чинній станом на час укладення договору), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Суд встановив, що будівництво об`єкта здійснювалося поетапно та складалося із семи пускових комплексів. Водночас останнім завершеним комплексом є VI (шостий) пусковий комплекс, що підтверджується сертифікатом про прийняття в експлуатацію від 30.12.2022, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2020 2022 років об`єкти будівництва поступово вводилися в експлуатацію, що підтверджується відповідними сертифікатами (№ IУ123200921128 від 21.09.2020, № 1У123210326262 від 06.04.2021, № 1У121210526798 від 31.05.2021, № 1У121210526315 від 31.05.2021, № 1У123220527840 від 10.06.2022, № IУ123220527212 від 10.06.2022).

При цьому відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували зазначені обставини або підтверджували інший порядок завершення будівництва. Відтак, суд оцінює надані докази як достатні для встановлення факту завершення будівництва 30.12.2022 та прийняття його в експлуатацію відповідним державним органом.

З наведеного суд констатує, що укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь 08.08.2019 № 182 є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами, рішень суду щодо внесення змін, або розірвання договору не постановлялося.

Щодо заперечень відповідача про неправильність розрахунку позивачем розміру пайового внеску, то такі не беруться судом до уваги, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази коригування розміру пайового внеску або внесення відповідних змін до договору про пайову участь № 182 від 08.08.2019.

Враховуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача.

Відтак, відповідач свої договірні зобов`язання по сплаті пайового внеску не виконує належним чином, у зв`язку з чим, станом на дату подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати пайового внеску становить 9 343 033, 36 грн. Доказів зворотного суду не надано.

Окрім вищезазначеного, внаслідок неналежного виконання зобов`язання щодо оплати основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 2 329 359, 00 грн пені, 5 866 409, 85 грн інфляційних втрат та 488 598, 89 грн 3% річних.

Щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування пені за період з 31.12.2022 по 29.06.2023.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойка (штраф, пеня) це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Стосовно вказаного клопотання відповідача про зменшення пені на 90 %, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов, на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, висновок повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Крім того, судом не береться до уваги клопотання відповідача щодо зменшення пені з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Саме лише посилання на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин.

Відповідач у заяві (Вх. № 4081/25) та клопотанні (Вх. № 4085/25) від 17.02.2025 про зменшення пені не навів посилань на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі належними та допустимими доказами.

Слід також зазначити, що відповідач, уклавши договір про пайову участь № 182 від 08.08.2019, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про нарахування пені у випадку невиконання зобов`язань за договором.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні вимоги відповідача про зменшення розміру пені необхідно відмовити.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи вищевикладене, обраний позивачем період та суму боргу, встановлений законом шестимісячний строк для нарахування пені, дійшов висновку, що кількість днів у періоді, зазначеному позивачем, розрахунку пені становить 181 день, а не 182, як зазначив позивач, відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 316 560, 33 грн, в задоволенні решти відмовити за безпідставністю.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Позивачем нараховано 3% річних у розмірі 488 598, 89 грн за період з 30.12.2022 по 26.09.2024.

Відповідно до ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд звертає увагу, що датою виконання зобов`язання щодо сплати пайового внеску є момент введення об`єкта в експлуатацію (30.12.2022).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України). Відтак, строк нарахування 3 % повинен обчислюватися з 31.12.2022 (з наступного дня після введення об`єкта в експлуатацію) до 26.09.2024.

Позивач здійснив нарахування 3 % річних з 30.12.2022, що є передчасним. Нарахування має обчислюватися з 31.12.2022.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем зазначено не правильний період прострочення грошового зобов`язання 3% річних (позивачем помилково включено до періоду нарахування день, коли зобов`язання ще не було прострочене), відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 487 830, 97 грн, в задоволенні решти відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.09.2019 по 26.09.2024 у розмірі 5 866 409, 85 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019, інфляційні нарахування розраховуються окремо за кожен місяць прострочення, виходячи із суми боргу на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державною службою статистики України. У розрахунок включаються всі періоди, незалежно від того, чи мав місце інфляційний або дефляційний коефіцієнт.

Суд встановив, що позивачем при нарахуванні інфляційних втрат так само безпідставно включено до розрахунку дні, коли зобов`язання ще не було прострочене. Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України, строк виконання зобов`язання сплив 30.12.2022, а тому прострочення починається з 31.12.2022.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що інфляційні втрати слід нараховувати з 01.09.2019, оскільки представник не змогла обґрунтувати підставність такого нарахування. Покликання на пункт 2.3 договору, а саме, що розмір несплаченої частки пайового внеску коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку, не береться судом до уваги, оскільки це суперечить статті 625 ЦК України. Коригування слід здійснювати щодо простроченого грошового зобов`язання, а не на суму пайового внеску, який ще не є боргом.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань, дійшов висновку, що позивачем зазначено неправильний період прострочення грошового зобов`язання інфляційних нарахувань, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 1 109 101, 72 грн (розрахунок додається), в задоволенні решти відмовити.

Окрім того, не заслуговує на увагу суду твердження представника відповідача, що Приватне підприємство Юридичне агентство не укладало спірний договір. Оскільки, дані заперечення спростовуються наступним: перерахуванням пайового внеску в розмірі 1 000 000, 00 грн; зазначенням у сертифікатах про введення об`єкта в експлуатацію покликання на договір про пайову участь № 182 від 08.08.2019 та зазначенням платіжних доручень, суми яких збігаються з банківськими виписками.

Договір про пайову участь № 182 від 08.08.2019, долучений до матеріалів справи, є належним чином посвідченим і не викликає у суду сумнівів щодо його чинності, оскільки сам відповідач при введенні об`єкта в експлуатацію посилався на нього, а також на платіжні доручення про перерахування пайового внеску. В даному випадку, відповідач, стверджуючи про неукладення договору між сторонами, вдається до суперечливої поведінки, що є несумісною з принципом добросовісності та забороні суперечливої поведінки.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.

Так, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Узагальнюючи викладене, суд доходить висновку про те, що стверджуючи про не укладення договору між сторонами, відповідач вдається до суперечливої поведінки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково у розмірі 13 256 526, 38 грн заборгованості, з яких 9 343 033,36 грн основного боргу, 2 316 560, 33 грн пені, 487 830, 97 грн 3% річних та 1 109 101, 72 грн інфляційних втрат. В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.

Судові витрати.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 198 847, 89 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 73, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Юридичне агентство (79024, м. Львів, вул. Старознесенська, буд. 24-26, код ЄДРПОУ 25554047) на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, код ЄДРПОУ 34814859) 13 256 526, 38 грн заборгованості та 198 847, 89 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2025.

СуддяЗапотічняк О.Д.