Постанова

від 26.02.2025 по справі 334/381/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.02.2025 Справа № 334/381/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/381/22

Провадження №22-ц/807/158/25

Головуючий в 1-й інстанції Ісаков Д.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.,секретарКниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 03 жовтня 2024 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Ткаліч Вікторії Олегівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

25 січня 2022 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Ткаліч Вікторії Олегівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що житловий будинок АДРЕСА_1 - одноповерховий котедж на 3-х співвласників знаходиться у приватній власності. Право власності співвласників визначено як частини будинку та одна квартира. Позивач, ОСОБА_1 є власником 2/5 частки житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.12.1999 року виданого державним нотаріусом Другої запорізької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №2-1290 та на підставі свідоцтва про право власності №1557 від 19 червня 1992 року, виданого згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Власниками 33/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 та займає 27/100 часток вказаного будинку (що відповідно до технічного паспорта на будинок за 2011 рік становить 54 кв.м.). Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 1970 кв.м. Порядок користування земельною ділянкою, яка є прибудинковою територією, між співвласниками не визначений. Відповідач ОСОБА_2 самовільно, без погодження з позивачем, захопив частину прилеглої до будинку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Запорізькій міській раді та перебуває в спільному користуванні співвласників будинку та збудував на ній: літню кухню, у тому числі підвал площею 135,4 кв.м., гараж площею 40,1 кв.м., вольєр площею 3,8 кв.м. Також відповідач зробив прибудову до своєї квартири, яка значно збільшила фактичну площу квартири, закривши позивачу та членам його родини прохід на горище де розташовані комунікації. Вихідна площа квартири - 54 кв.м. з формулюванням «без зміни розмірів», була збільшена ОСОБА_2 до 111,2 м.кв., чим зайняла значну частину прибудинкової території. Після цього, ОСОБА_2 , 10.01.2017 року зареєстрував за собою право власності на вказане самовільно побудоване нерухоме майно, шляхом надання державному реєстратору декларації про готовність об`єкта до експлуатації шляхом реконструкції господарських споруд. 10.07.2020 року ОСОБА_2 , шляхом укладення договору дарування, здійснив відчуження незаконно побудованих будівель, власному сину, відповідачу - ОСОБА_3 , одразу ж уклавши з ним договір позики та забезпечивши зобов`язання ОСОБА_3 за договором позики іпотекою подарованого майна. Таким чином, відповідач ОСОБА_2 здійснив будівництво будівель і споруд на земельній ділянці спільного користування по АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу про передачу йому земельної ділянки у користування та без виконання містобудівних умов для проектування об`єкту будівництва та без одержання висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Так, відповідне будівництво з боку відповідача ОСОБА_2 створює позивачу перешкоди для користування земельною ділянкою спільного користування за адресою: АДРЕСА_1 , які полягають: в неможливості доступу, вільного проходу та користуванню співвласниками прибудинковою територією; неможливості доступу на горище належної позивачу частини будинку, де розташовані комунікації та доступу до інших комунікацій, оскільки відповідач ОСОБА_2 фактично на свій власний розсуд без відповідних дозвільних документів змінив функціональне призначення земельної ділянки спільного користування, яка була відведена для обслуговування житлового будинку. Отже, державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Ткаліч В.О. 10.01.2017 року прийнято рішення індексний номер: 18549013 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: літ.З вольєр, площею 3,8 кв.м.; літ.М літня кухня, площею 86,0 кв.м.; погреб під літ.М (літ.пг5), площею 49,4 кв.м.; гараж літ.Н, площею 40,1 кв.м. загальною площею 179,3 кв.м., в порушення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 42, 43 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, через відсутність зареєстрованого за відповідачем ОСОБА_2 речового права (права власності чи користування) на земельну ділянку на якій розташовані відповідні будівлі. Запорізькою міською радою рішення щодо передачі у власність чи користування земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 не приймалося. Отже, рішення державного реєстратора порушує інтереси позивача, оскільки створює перешкоди в користуванні спільною земельною ділянкою. Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 здійснив на користь відповідача ОСОБА_3 відчуження майна, до складу якого входять самовільні будівлі, з подальшим оформленням договору іпотеки, лише з метою позбавлення позивача права на оскарження незаконного будівництва. З урахуванням уточненого позову від 26.06.2022 позивач просив:

скасувати реєстрацію декларацій про готовність об`єкта до експлуатації від 04.12.2015 року серія та номер ЗП 142153390062, та від 17.02.2014 року серія та номер ЗП 143140520063 що зареєстровані Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Ткаліч Вікторії Олегівни від 10.01.2017 року індексний номер: 18549013 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: квартира АДРЕСА_4 площею 111,3 кв.м, літ.З вольєр, площею 3,8 кв.м.; літ.М літня кухня, площею 86,0 кв.м.; потреб під літ.М (літ.пг5), площею 49,4 кв.м.; гараж літ.Н, площею 40,1 кв.м., загальною площею 179,3 кв.м., що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності на вказані об`єкти самочинного будівництва;

визнати недійсним договір дарування від 10.07.2020 року посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. та зареєстрований в реєстрі за №2430, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині дарування об`єктів самочинного будівництва, а саме нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 площею 111,3 кв.м, літ.З вольєр, площею 3,8 кв.м.; літ.М літня кухня, площею 86,0 кв.м.; погреб під літ.М (літ.пг5), площею 49,4 кв.м.; гараж літ.Н, площею 40,1 кв.м. загальною площею 179,3 кв.м.;

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Ткаліч Вікторії Олегівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору дарування.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що оспорювана декларація подана та оформлена з порушенням установлених вимог, що в свою чергу виключає наявність правових підстав для її реєстрації уповноваженим органом владних повноважень, крім того така декларація має недостовірні відомості. Вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора підтверджені належними доказами, і їх неприйняття необґрунтовано судом у своєму рішенні. Відмова у задоволені вимог щодо недійсності договору дарування взагалі не мотивована.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, № НОМЕР_1 , виданий 11.09.1997, ККП ДАЕК «Запоріжжяобленерго» (дублікат свідоцтва видано 02.12.2011 року) та 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, за заповітом, № 2-1290, виданий 17.12.1999, видавник: Друга Запорізька державна нотаріальна контора, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №236505861 від 11.12.2021 року.

Відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування квартири №2430, виданий 10.07.2020 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №290729861 від 16.12.2021 року.

Порядок користування земельною ділянкою, яка є прибудинковою територією, між співвласниками не визначений.

Власниками 33/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що підтверджується копією технічного паспорту Запорізького БТІ, інвентаризаційна справа № 215/58917.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя, що набрало законної сили, по справі № 334/5737/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 «про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії» встановлено, що «Частина будинку по АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, розташована на земельній ділянці, яка є комунальною власністю Запорізької міської ради, в користування та у власність учасників справи та попередніх власників зазначеного будинку не передавалась».

Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Стосовно вимог про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 04.12.2015 року ЗП №142153390062 та від 17.02.2014 року ЗП №143140520063, що зареєстровані Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, то оскільки при поданні Декларацій відповідачем ОСОБА_2 було внесено всі необхідні відомості, в діях Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області - порушення відсутні. Заявлена позивачем вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 04.12.2015 року пред`явлено до неналежних відповідачів.

Стосовно скасування рішення державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Ткаліч Вікторії Олегівни від 10.01.2017 року за індексним номером: 18549013, суд першої інстанції вважав вибраний позивачем спосіб захисту неефективним.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується частково враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.

При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20)).

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що незаконними діями відповідачів, пов`язаними з реєстрацією деклараціїпро готовністьоб`єкта доексплуатації,ухваленням рішеннядержавного реєстраторапро реєстраціюправа власності,укладанням договорударування,порушено його право на користування земельною ділянкою спільного користування, а також створено перешкоди у користуванні горищем, де розташовані житлові комунікації.

В процесі розгляду справи підстави позову були змінені, і зокрема було зазначено, що діями відповідачів порушено права позивача передбачені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Між тим, слід зазначити наступне.

Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , у власність або користування не надавалась та належить до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, межа земельної ділянки не сформована, земельна ділянка не зареєстрована.

Враховуючи викладене, стверджувати про порушення права користування земельною ділянкою з боку відповідачів по відношенню до позивача безпідставно.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування в судовому порядку, зокрема у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи власності або користування щодо спірного майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України).

За змістом статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідні для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (стаття 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 є одноповерховим котеджем на 3-х співвласників, який знаходиться у приватній власності. Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок та правовстановлюючих документів зазначено розмір часток співвласників.

З огляду на викладене житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , не належить до багатоквартирних будинків в розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Враховуючи наведене, помилковими є доводи позивача про те, що закріплена за житловим будинком земельна ділянка є прибудинковою територією, оскільки таке твердження не узгоджується ні з фактичними обставинами, ні з положеннями статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

ЗК України розмежовує поняття «земельні ділянки багатоквартирних будинків (прибудинкова територія)» (стаття 42 ЗК України) та «земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва (присадибна територія)» (стаття 40 ЗК України) і відповідно пов`язує можливість виникнення різних майнових прав щодо цих земельних ділянок, зокрема у даному випадку частина земельної ділянки, яка є присадибною територією, може бути в натурі виділена у володіння чи користування одному із співвласників житлового будинку відповідно до його частки у спільному майні.

Такі висновкивикладені впостанові Верховногосуду від28.06.2023року усправі № 334/5737/20, предмет і підстави, якої стосуються розгляду даної справи.

Доводи позивача,з приводустворення перешкоду користуваннігорищем,де розташованіжитлові комунікації,жодними доказамине підтверджено.При цьомуслід зазначити,що вказанепитання такожбуло предметомрозгляду цивільноїсправи № 334/5737/20.

Зважуючи на викладене, під час розгляду справи не встановлено порушеного права або інтересу позивача, яке б підлягало захисту, що є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

З висновками суду першої інстанції, щодо мотивів відмови у позові, погодитися не можна зважуючи на те, що суд послався одночасно на дві підстави відмови у позові, а саме пред`явлення позову до неналежних відповідачів та обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає зміні в частині викладення мотивів відмови у позові в редакції цієї постанови.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2024 року у цій справі змінити в частині викладення мотивів відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27 лютого 2025 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: Е. А. Онищенко

Д. А. Трофимова