Постанова

від 26.02.2025 по справі 520/28844/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 р. Справа № 520/28844/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 (ухвалене суддею Шевченко О.В.) в справі № 520/28844/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Харківській області в особі голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці Голуба Є.В. в частині ухилення від укладання трудового договору протиправною; зобов`язати суб`єкта владних повноважень Головне управління Держпраці у Харківській області укласти трудовий договір з фізичною особою ОСОБА_1 , головним державним інспектором відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про державну службу", Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 за № 08-03/322 "Про звільнення з посади ОСОБА_2 " позивача звільнено з посади у зв`язку із ліквідацією державного органу відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 520/11344/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, скасовано Наказ Головного управління Держпраці у Харківській області № 08-03/332 від 29.11.2022 Про звільнення з посади ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 з 01.12.2022 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області.

Позивачем 13.09.2024 через Державну установу Урядовий контактний центр подано заяву № 10 про складання трудового договору.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви, листом Головним управлінням Держпраці у Харківській області листом від 19.09.2024 за № ХК/1/1371-22, ОСОБА_1 повідомлено, що підстави для укладення трудового договору, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану від 15.03.2022 за № 2136-IX відсутні, оскільки позивача поновлено на посаді за рішенням суду та позивач не є таким, що припинив виконання функцій держави.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо укладення трудового договору протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час подання заяви № 10 від 13.09.2024 та звернення про складання трудового договору (13.09.2024 та 16.09.2024 відповідно) апелянт перебував у трудових відносинах з ГУ Держпраці у Харківській області, у зв`язку з чим відсутні підстави для укладення трудового договору, у тому числі в письмовій формі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу (в подальшому - Закон № 889-VIII) .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно із ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (в подальшому - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України № 889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Питання укладення трудового договору не врегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом № 889-VIII, а відповідно, за загальним правилом, до вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця (у випадку якщо трудовий договір укладено в письмовій формі, то саме він є підставою для видання наказу, якщо трудовий договір укладено в усній формі, то підставою для видання наказу буде заява працівника про прийняття на роботу).

Законом України від 15.03.2022 № 2136 Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (в подальшому - Закон № 2136) визначено особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (в подальшому - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (ч. 1 ст. 1 Закону № 2136).

Закон № 2136, який є частиною законодавства про працю, поширюється на вступ, проходження та припинення державної служби в частині, не врегульованій Законом України Про державну службу (ч. 3 ст. 5 Закону № 2136).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2136, у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору.

Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 520/11344/23 Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 27.05.2024 за № 08-03/1, наявним в матеріалах справи, поновлено ОСОБА_1 з 01.12.2022 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці, Наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 за № 08-03/322 Про звільнення з посади ОСОБА_2 - скасовано. Позивача з наказом про поновлення на посаді ознайомлено під особистий підпис 03.07.2024.

Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 08.07.2024 за № 344 позивачу визначено робоче місце за адресою: м. Харків, проспект Науки, 9, корпус А5, поверх 4, кабінет 8. Позивача із вказаним наказом ознайомлено під особистий підпис 29.09.2024.

Виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 520/11344/23 про поновлення ОСОБА_1 на посаді підтверджується матеріалами виконавчого провадження, яке відповідно до постанови ВП № 75137680 від 27.06.3024 закінчено, згідно із п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно із виконавчим документом).

Згідно із даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 520/11344/23 встановлено, що на виконання постанови Верховного Суду України від 26.09.2019 у справі № 820/10744/15 Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 17.01.2022 за № 08-03/17 "Про поновлення на посаді ОСОБА_2 " скасовано Наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 за № 42-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області з 26.10.2015.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2016 у справі № 820/10744/15 встановлено, що наказом № 40-К від 30.09.2015 ОСОБА_1 призначено з 30.09.2015 на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області на підставі його особистої заяви.

Отже, укладення трудового договору між ОСОБА_1 та територіальним органом Державної служби з питань праці здійснювалося в усній формі на підставі заяви працівника про прийняття на роботу.

У подальшому ОСОБА_1 неодноразово поновлено на посаді, востаннє з 01.12.2022 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 520/11344/23.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що, оскільки на час подання позивачем заяви № 10 від 13.09.2024 та звернення про укладання трудового договору (13.09.2024 та 16.09.2024 відповідно) апелянт після поновлення його на посаді на підставі наказу відповідача № 08-03/1 від 27.05.2024 перебував у трудових відносинах з ГУ Держпраці у Харківській області, то відсутні підстави для укладення трудового договору, у тому числі в письмовій формі.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апеляційної скарги, що, так як місто Харків віднесене до територій активних бойових дій, з умовами підвищеного ризику для здоров`я в умовах воєнного стану, у роботодавця виникає обов`язок укласти письмовий трудовий договір з працівником, трудові відносини з яким оформлені наказом роботодавця на підставі заяви працівника про прийняття на роботу (тобто на підставі усного трудового договору), оскільки чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, зокрема Кодексом законів про працю України та Законом України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, не передбачений такий обов`язок роботодавця.

Доводи апелянта, що на виконання рішення суду в справі № 520/11344/23 від 20.05.2024 його на посаді не поновлено, робоче місце не визначено, про дату фактичного виходу на роботу не повідомлено, трудовий договір не оформлено, що є умисним не допуском позивача до продовження ним посадових обов`язків на посаді та вважається ухиленням від виконання законодавства про працю суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки ці доводи позивача є фактичною незгодою з виконанням рішення суду Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі520/11344/23 та не стосується спірних правовідносин.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта щодо застосування в спірних правовідносинах висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2024 у справі № 120/12494/23, від 02.10.2024 у справі № 560/11269/23 та від 27.01.2024 у справі № 460/52392/22, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки предметом спору у вказаних справах, які розглядались Верховним Судом, було питання правомірності винесення рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в частині наявності повноважень у територіального органу Державної служби з питань праці притягувати роботодавця до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акту перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, тому відповідні судові рішення Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.

Таким чином, із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги та позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 в справі № 520/28844/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич