Ухвала

від 07.04.2025 по справі 520/28844/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 квітня 2025 року

м. Київ

справа №520/28844/24

адміністративне провадження № К/990/11024/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 520/28844/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Харківській області в особі голови комісії з ліквідації Головного управління Держпраці Голуба Є.В. в частині ухилення від укладання трудового договору; зобов`язати суб`єкта владних повноважень Головне управління Держпраці у Харківській області укласти трудовий договір з фізичною особою ОСОБА_1 , головним державним інспектором відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025, позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з указаною касаційною скаргою.

Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі скаржник посилається на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 560/11269/23, від 02.10.2024 у справі № 120/12494/23, від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18, від 27.06.2024 у справі № 380/761/20, від 17.09.2024 у справі № 460/13803/21, що відповідає положенню пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Так, у справах № 560/11269/23, № 120/12494/23, № 815/5427/17, № 820/1432/17, № 815/954/18, № 1840/2507/18, № 824/896/18-а, № 1540/3913/18, № 380/761/20, № 460/13803/21 Верховний Суд не досліджував та не сформував правових висновків щодо правових норм, які б застосовувалися саме до спірних правовідносин щодо зобов`язання укласти трудовий договір з фізичною особою. Як убачається із постанов Верховного Суду у вказаних справах, правовідносини у них стосувалися саме накладення штрафів за порушення законодавства про працю. Таким чином, постанови Верховного Суду у вказаних справах не містять правового висновку, який можна було б застосувати у подібних правовідносинах стосовно позовних вимог у цій справі № 520/28844/24.

Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами розгляду заяви № 10 від 13.09.2024 та звернення про складання трудового договору, що надійшли від позивача через Державну установу "Урядовий контактний центр" 13.09.2024, 16.09.2024 Головним управлінням Держпраці у Харківській області направлено ОСОБА_1 лист від 19.09.2024 за № ХК/1/1371-22, за змістом якого підстави для укладення трудового договору відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 за № 2136-IX відсутні, оскільки позивача поновлено на посаді за рішенням суду та позивач не є таким, що припинив виконання функцій держави. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо укладення трудового договору протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі.

Таким чином, висновки висловлені Верховним Судом у справах № 560/11269/23, № 120/12494/23, № 815/5427/17, № 820/1432/17, № 815/954/18, № 1840/2507/18, № 824/896/18-а, № 1540/3913/18, № 380/761/20, № 460/13803/21, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування норм права, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі № 520/28844/24.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не навів доводів на обґрунтування подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях, не вказав в чому полягає подібність правовідносин у справах на які він посилається у взаємозв`язку із правовідносинами у справі № 520/28844/24.

Касаційна скарга подається також з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, оскільки суди попередніх інстанції порушили норми процесуального права, необґрунтовано відхилили заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.

Водночас для застосування пункту 3 частини другої статті 353 КАС України необхідним є встановлення наявності наступних умов: 1) наявність клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 2) необґрунтоване його відхилення судом.

Проте зі змісту касаційної скарги наявності таких умов не встановлено, а відтак посилання скаржників на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України також є необґрунтованим.

У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а" та "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Щодо аргументів касаційної скарги про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, необхідно зазначити, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних прикладів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Саме лише посилання на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань у чому полягає її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Щодо посилання скаржника про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа має виняткове значення для скаржника необхідно зазначити, що допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником обґрунтовувалося у взаємозв`язку із доводами щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктам "а" та "в" частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.

У тексті касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду у справах № 580/5209/22, № 520/4187/21, № 320/6801/21, № 140/16207/21, № 340/6531/21, № 380/11427/21, № 520/4187/21. Проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України, Суд не бере такі до уваги.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 520/28844/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов