Ухвала

від 25.02.2025 по справі 725/5624/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

25 лютого 2025 року

м. Київ

Справа № 725/5624/23

Провадження № 61-16048ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Мар`ян Іван Степанович (далі - адвокат),

на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 5 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року

у справі за позовом позивачки до Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 Фінанс»</a> (далі - відповідач, ТОВ «2х2 Фінанс») за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Чернівецької міської ради в особі державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Алейнікова Миколи Володимировича (далі - приватний нотаріус) - про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та

в с т а н о в и в :

1. У липні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:

(1) визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, згідно з яким за Приватним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) зареєстрували право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 ), припинивши право власності банку на неї;

(2) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 серпня 2023 року, який посвідчив приватний нотаріус;

(3) визнати незаконним і скасувати рішення приватного нотаріуса від 16 серпня 2023 року про державну реєстрацію права власності за відповідачем на квартиру АДРЕСА_2 , припинивши його право власності на неї;

(4) витребувати з незаконного володіння відповідача на користь позивачки квартиру АДРЕСА_2 .

2. 5 липня 2024 року Першотравневий районний суд м. Чернівців ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову.

3. 30 жовтня 2024 року Чернівецький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виклавши її у редакції тієї постанови.

4. 26 листопада 2024 року адвокат в інтересах позивачки подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить: скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Касаційну скаргу обґрунтував так:

- визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18 та № 554/9144/17);

- незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19);

- усупереч зазначеним висновкам суд першої інстанції не розглянув клопотання про залучення відповідачем ТОВ «2х2 Фінанс», а третьою особою - приватного нотаріуса до участі у справі за позовом позивачки до банку, за участю Чернівецької міської ради в особі державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Відсутність будь-якого процесуального рішення стосовно розгляду цього клопотання є підставою для скасування судового рішення й ухвалення нового;

- суд першої інстанції не ухвалив жодного судового рішення щодо поданої позивачкою заяви про уточнення позовних вимог. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальний закон не передбачає право позивача подавати заяви (клопотання) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї з таких заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви й обставин справи, має розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У разі подання вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримувати правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких зумовлює процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України;

- суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19);

- суди першої й апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що у матеріалах справи немає жодного доказу (1) отримання позивачкою письмового повідомлення з вимогою про виконання порушеного зобов`язання протягом 30-денного строку, про намір звернути стягнення на іпотечне майно у випадку невиконання цієї вимоги та (2) того, що державний реєстратор пересвідчився в отриманні позивачкою такої письмової вимоги банку відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку»;

- державний реєстратор усупереч статті 37 Закону України «Про іпотеку», приймаючи рішення про державну реєстрацію права власності за банком, не визначив вартість квартири на момент набуття (мала бути встановлена на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності), чим позбавив позивачку права відшкодувати суму перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог й отримати різницю між вартістю квартири та кредитною заборгованістю;

- у матеріалах справи немає повідомлення про вручення поштового відправлення (письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики), врученого й оформленого відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211;

- Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц);

- на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, та яке використовує позивачка як місце постійного проживання, не можна примусово звернути стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зокрема шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки. Суди це не взяли до уваги, не дослідили щодо цього всі докази;

- на момент державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за відповідачем на неї був накладений арешт та заборона іншим особам вчиняти будь-які дії щодо цієї квартири. Продаж майна, обіг якого був обмежений у зв`язку з накладенням арешту (про що продавець знав), порушує публічний порядок. Якщо доведена наявність заборони на відчуження й обізнаність продавця про її існування, те, що ця заборона не була зареєстрована у відповідному реєстрі, не має юридичного значення, тобто не може бути перешкодою для визнання правочину недійсним (див. постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16);

- правила частини першої статті 388 ЦК України передбачають обмежений перелік випадків, коли майно можна витребувати у добросовісного набувача. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не доведуть протилежне. Якщо суд встановить, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема про те, що продавець не мав права відчужити майно, це може підтверджувати недобросовісність набувача та є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16);

- суди першої й апеляційної інстанції не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах

Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № 552/91/18 та № 554/9144/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 грудня 2019 року справі № 917/1739/17, від 4 червня 2019 року № 916/3156/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19,

Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19,

Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19, від 20 січня 2021 року в справі № 127/14089/18, від 23 червня 2021 року в справі № 676/62/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц,

Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19,

Верховного Суду України від 25 червня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

5. 20 січня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Позивачка мала: зазначити про наявність або відсутність у неї електронного кабінету та надати копії квитанції про сплату судового збору, ордера на надання правничої допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до кількості інших учасників справи.

6. 30 січня 2025 року адвокат в інтересах позивачки сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 3205/0/220-25 від 30 січня 2025 року). Того ж дня заяву аналогічного змісту (вх. № 3412/0/220-25 від 3 лютого 2025 року) подав до Верховного Суду поштою. Вказав про відсутність у позивачки електронного кабінету та додав для всіх учасників справи копії квитанції про сплату судового збору, ордера на надання правничої допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

9. Позивачка до касаційної скарги та до клопотання про усунення недоліків касаційної скарги додала клопотання про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду. Обґрунтувала так: у разі виконання судових рішень буде порушене право позивачки на житло, вона буде змушена жити на вулиці; у разі задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень поворот виконання рішення суду може бути утруднений як пов`язаний зі значними витратами на вселення у раніше займане житло, яке можуть отримати треті особи, а також із вирішенням питання про виселення з житла у судовому порядку.

9.1. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України).

9.2. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України).

9.3. За змістом наведених приписів можна зупинити виконання лише того судового рішення, яке передбачає примусове виконання. Згідно з оскарженими судовими рішеннями суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, а суд апеляційної інстанції змінив вказане судове рішення лише у його мотивувальній частині, тобто відмову в задоволенні позову залишив без змін. Такі судові рішення не можна виконати примусово, тому неможливо зупинити їхнє виконання. Про зупинення дії оскаржених судових рішень позивачка не просила. З огляду на викладене у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 5 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «2х2 Фінанс»</a> за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Чернівецької міської ради в особі державного реєстратора Карвацької Галини Федорівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Алейнікова Миколи Володимировича - про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності.

2. Витребувати з Першотравневого районного суду м. Чернівці цивільну справу № 725/5624/23.

3. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 5 липня 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року.

4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко