Постанова

від 18.02.2025 по справі 914/1334/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1334/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокурора - Валевач М. М.,

відповідача-1 -Пилип'як Х. І. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 -Попова Д. І. (адвоката, в режимі відеоконференції), Медвідь Ю. О. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Кравчук Н. М., Матущак О. І.) у справі

за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області

до: 1) Львівської міської ради, 2) Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (далі - ОК "ГБК "Пікап") про:

- визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4821 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки";

- скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295119;

- припинення речового права - права приватної власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295119.

1.2. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що рішення Рясне-Руської сільської ради є незаконним, оскільки прийняте з порушенням вимог статті 41 Земельного кодексу України (за відсутності затвердженої містобудівної документації). Крім того, на думку Прокурора, при передачі ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки порушено її цільове призначення, оскільки згідно зі статтею 41 Земельного кодексу України для гаражного будівництва можуть передаватися земельні ділянки лише із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, водночас рішенням Рясне-Руської сільської ради передано земельну ділянку з категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та оборони.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор посилався на те, що органом, уповноваженим на захист інтересів держави, є Львівська міська рада, однак позивач та відповідач у цьому спорі збігаються в одній особі, тому Львівська міська рада може бути виключно відповідачем. Прокурор при цьому зазначав про відсутність іншого органу, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/1334/22 (суддя Щигельська О.) задоволено позов Прокурора повністю.

Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4821 "Про передачу у власність ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки".

Скасовано державну реєстрацію права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2204806346101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39295119.

Здійснено розподіл судових витрат.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що надання ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки для будівництва гаражів з кодом КВЦПЗ 12.04 "для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)" не відповідає вимогам чинного законодавства.

Як зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті оспорюваного рішення органом місцевого самоврядування здійснювалося дослідження обґрунтованості передання ОК "ГБК "Пікап" у складі трьох засновників земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування гаражів і саме в розмірі 0,1000 га. При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про порушення приписів статті 41 Земельного кодексу України при прийнятті оспорюваного рішення органом місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції зазначив, що гараж чи гаражний комплекс, який мав намір збудувати ОК "ГБК "Пікап" на отриманій земельній ділянці, не є об'єктом транспортної інфраструктури. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що передати у приватну власність земельну ділянку комунальної власності гаражному кооперативу можна було лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

Суд першої інстанції, надаючи оцінку способу захисту, обраному Прокурором, дійшов висновку про те, що він відповідає пунктам 4 і 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22 рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/1334/22 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, виходив із того, що згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4821 земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, передано у приватну власність ОК "ГБК "Пікап" та зареєстровано право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 є ОК "ГБК "Пікап", тому належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов. При цьому суд зазначив, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що Львівська міська рада раніше не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації права власності за ОК "ГБК "Пікап" не відновить право власності Львівської міської ради на спірне майно.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погодившись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду Львівської області від 20.03.2023 у справі № 914/1334/22 залишити в силі.

3.2. Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 152, 155 Земельного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 06.12.2023 у справах № 925/1006/22 та № 906/296/23, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 10.01.2024 у справі № 296/888/22, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування статей 172, 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) з таких питань:

- щодо застосування положень статті 172 Земельного кодексу України при вирішенні питання про ефективність способу захисту порушених прав держави в особі територіальної громади шляхом визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки, в тому числі при наявності попередньої (до здійсненої на підставі такого рішення державної реєстрації права приватної власності) державної реєстрації права комунальної власності та при відсутності факту подальшого відчуження земельної ділянки;

- щодо застосування положень статті 41 Земельного кодексу України (зокрема, чи визначає стаття 41 Земельного кодексу України, яка розміщена в главі 6 Земельного кодексу України "Землі житлової та громадської забудови", віднесення земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови під час надання таких земельних ділянок у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва, чи з урахуванням положень статті 41 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії - це виключна компетенція власника земельної ділянки відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України);

- щодо законності надання на підставі статті 41 Земельного кодексу України у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва із земель промисловості, транспорту, (зв'язку) електронних комунікацій, енергетики, оборони (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства);

- щодо можливості надання на підставі статті 41 Земельного кодексу України у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва лише із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 - для колективного гаражного будівництва) з урахуванням статей 19, 20, 41 Земельного кодексу України, частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".

3.3. ОК "ГБК "Пікап" у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22. ОК "ГБК "Пікап" зазначає, що доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду та посилання скаржника на помилкові висновки суду апеляційної інстанції про обрання Прокурором неефективного способу захисту у справі, що розглядається, є безпідставними. ОК "ГБК "Пікап" також посилається в касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. ОК "ГБК "Пікап" вважає, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

3.4. Львівська міська рада подала 07.01.2025 до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури.

Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 20.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 06.01.2025. Проте Львівська міська рада подала відзив на касаційну скаргу 07.01.2025 через систему "Електронний суд", тобто із пропуском встановленого строку. При цьому Львівська міська рада не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив Львівської міської ради має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4676 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова", беручи до уваги ухвали Львівської міської ради від 16.11.2017 № 2588 "Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою" та від 07.12.2017 № 2677 "Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 № 5143", звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132 (зареєстроване у Львівській міській раді 18.12.2018 за № 19-39518-001), керуючись статтею 144 Конституції України, підпунктом 34 пункту 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 12, 791, 117, 123, 186, 1861 Земельного кодексу України, статтею 57 Закону України "Про землеустрій", статтею 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", вирішено:

"1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі:

1.13. Земельної ділянки № 15 площею 91,1650 га (кадастровий номер 4610136300:06:012:0003), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення".

4.2. Пунктами 2 та 3 цієї ухвали Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4676 вирішено:

- Львівській міській раді у встановленому законом порядку здійснити державну реєстрацію речового права на земельні ділянки, які зазначені у підпунктах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.11, 1.12, 1.13, 1.14, 1.15 цієї ухвали;

vQXh7VH0HD4Ab- передати земельні ділянки, які зазначені у підпунктах 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.11, 1.12, 1.13, 1.14, 1.15 цієї ухвали, з комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності.

4.3. Згідно з пунктом 5 ухвали Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4676 Львівській обласній державній адміністрації рекомендовано розглянути питання про прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність із подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

4.4. Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

4.5. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 № 916/0/5-19 "Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність" земельні ділянки (в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га) із земель комунальної власності Львівської міської ради прийняті в державну власність.

4.6. Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

4.7. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 № 1483/0/5-19 "Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність" передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки (в тому числі й земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га)

4.8. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність" прийнято до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

4.9. Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.

4.10. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 № 3432 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)" вирішено надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га на такі ділянки: земельна ділянка № 1 площею 7,7415 га; земельна ділянка № 2 площею 9,1897 га; земельна ділянка № 3 площею 7,4685 га; земельна ділянка № 4 площею 0,2179 га; земельна ділянка № 5 площею 0,2290 га; земельна ділянка № 6 площею 8,1730 га; земельна ділянка № 7 площею 21,8466 га; земельна ділянка № 8 площею 20,9306 га; земельна ділянка № 9 площею 3,2914 га; земельна ділянка № 10 площею 3,2914 га; земельна ділянка № 11 площею 3,2913 га; земельна ділянка № 12 площею 2,7472 га; земельна ділянка № 13 площею 2,7470 га.

4.11. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3698 від 19.05.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 91,1650 га, на такі земельні ділянки:

- земельна ділянка № 1 площею 7,7415 га (4610136300:06:012:0007);

- земельна ділянка № 2 площею 9,1897 га (4610136300:06:012:0015);

- земельна ділянка № 3 площею 7,4685 га (4610137500:12:005:0041);

- земельна ділянка № 4 площею 0, 2179 га (4610137500:12:005:0042);

- земельна ділянка № 5 площею 0,2290 га (4610137500:12:005:0043);

- земельна ділянка № 6 площею 8, 1730 га (4610137500:12:005:0044);

- земельна ділянка № 7 площею 21,8466 га (4610136300:06:012:0008);

- земельна ділянка № 8 площею 20,9306 га (4610136300:06:012:0009);.

- земельна ділянка № 9 площею 3,2914 га (4610136300:06:012:0010);

- земельна ділянка № 10 площею 3,2914 га (4610136300:06:012:0011).

4.12. Пунктом 4 вказаного рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3698 від 19.05.2020 змінено функцію використання земель в межах категорії (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення щодо земельних ділянок № 11 площею 3,2913 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0012, № 12 площею 2,7472 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0013 та №13 площею 2,7470 га з кадастровим номером 4610136300:06:012:0014 з КВЦПЗ 16.00 "землі запасу" (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 "для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства" (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

4.13. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 11.09.2020 № 4194 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)" Рясне-Руська сільська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0008 площею 21,8466 га, на земельні ділянки (згідно з додатком № 9 до рішення).

4.14. У подальшому рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 22.10.2020 № 4584 "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок" Рясне-Руська сільська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0008 загальною площею 21,8466 га на 190 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169.

4.15. Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 23.10.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 площею 0,1000 га.

4.16. 11.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення, в якому керівник ОК "ГБК "Пікап" Піх А. З. просив розглянути можливість передати у власність ОК "ГБК "Пікап" земельні ділянки: площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,1239 га, площею 0,1000 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га площею 3,2914 га.

4.17. Рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4821 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки" вирішено передати ОК "ГБК "Пікап" земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0169), Львівська область, місто Львів, (територія що межує з Рясне-Руською сільською радою), у власність для будівництва та обслуговування гаражів, код КВЦПЗ - 16.00 "землі запасу" (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Відповідно до пункту 2.3 цього рішення зобов'язано ОК "ГБК "Пікап" забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 "землі запасу" (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 12.04 "для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства" (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

4.18. Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 20.11.2020 зареєстровано право власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 площею 0,1000 га.

4.19. 16.06.2022 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради на запит Франківської окружної прокуратури міста Львова від 03.06.2022 № 14.51/04-16-3010 ВИХ-22 надіслало прокуратурі лист № 2401-вих-37713 стосовно надання інформації з документами, що підтверджують відповідність містобудівній документації м. Львова та с. Рясне-Руське місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169.

У цьому листі зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000) розташована в межах території міських та районних парків. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 не визначено. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно із санітарно-гігієнічним регламентом - в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами.

Крім того вказано, що в межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

4.20. Спір виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4821 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки", скасування державної реєстрації права права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га та припинення речового права - права приватної власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169, площею 0,1000 га.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав, припинення речового права.

5.4. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на порушення Рясне-Руською сільською радою вимог земельного законодавства та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" під час прийняття оспорюваного рішення. Відтак Прокурор зазначав, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства, тому наявні підстави для його скасування та скасування державної реєстрації права власності ОГ "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку.

5.5. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги Прокурора та зазначив про належний спосіб захисту, обраний позивачем.

5.6. Натомість суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову Прокурора через обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав Львівської територіальної громади.

5.7. Не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.9. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 152, 155 Земельного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21,від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20,від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18,від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 06.12.2023 у справах № 925/1006/22 та № 906/296/23, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 10.01.2024 у справі № 296/888/22, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

5.10. Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.11. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.12. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.13. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

5.14. Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

5.15. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.16. Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.17. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.18. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

5.19. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

5.20. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

5.22. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, установив, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4821 передано у приватну власність ОК "ГБК "Пікап" та право власності ОК "ГБК "Пікап" на цю земельну ділянку зареєстровано 20.11.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис. Оскільки фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0169 є ОК "ГБК "Пікап", тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов.

5.23. Оскільки на момент звернення Прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 № 4821 було реалізоване шляхом реєстрації за ОК "ГБК "Пікап" права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20.

5.24. Крім того, колегія суддів установила, що останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

5.25. З урахуванням наведеного Суд вважає необґрунтованими також доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 15, 16 Цивільного кодексу України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 06.12.2023 у справах № 925/1006/22 та № 906/296/23, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 10.01.2024 у справі № 296/888/22, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23. При цьому Верховний Суд зауважує, що висновки щодо належності та ефективності способу захисту у кожній справі зроблені Судом на основі аналізу як змісту спірних правовідносин, так і встановлених фактичних обставин кожної справи.

5.26. Посилання скаржника на неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 911/61/21, не може бути враховане Судом, оскільки замість висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник наводить висновок Верховного Суду за результатами касаційного перегляду цієї справи № 911/61/21. Крім того колегія суддів установила, що, переглядаючи у межах доводів та вимог касаційної скарги судові рішення у справі № 911/61/21, Верховний Суд не викладав висновку щодо належності та ефективності способу захисту у справі № 911/61/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, на яку посилається скаржник, викладено висновки про те, що оспорювання рішення сільської ради ненормативного характеру (правозастосовний акт), яке вичерпало дію внаслідок виконання, не призведе до захисту інтересів держави, тому у задоволенні цієї вимоги суди мали відмовити. Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо визнати недійсним договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку її власникові.

Посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки за встановленими у справі № 910/5201/19 обставинами оспорюване рішення органу місцевого самоврядування не вичерпало дію внаслідок його виконання / не було реалізоване на момент подання позову (станом на час розгляду справи міська рада та відповідач не уклали договору оренди спірної земельної ділянки).

Колегія суддів зазначає, що оскільки висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду, сформульовані з урахуванням обставин, установлених під час розгляду зазначених справ, і саме вони визначали зміст спірних правовідносин, то наведені Прокурором доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови. Крім того, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.27. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування статей 172, 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".

5.28. Колегія суддів зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.29. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.30. Оскільки в цьому випадку підставою для відмови у позові є обрання Прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади, тому у Верховного Суду немає підстав для формування висновків щодо застосування статей 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" у подібних правовідносинах.

5.31. При цьому посилання Прокурора на статтю 172 Земельного кодексу України, якою передбачено можливість оскарження рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у сфері земельних відносин у судовому порядку, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про витребування земельної ділянки.

5.32. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.33. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 914/1334/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак