Постанова

від 28.02.2025 по справі 490/10407/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 490/10407/19

Категорія:106030000Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Дата складання повного тексту: 08.11.2024 р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Лук`янчук О.В.

Ступакової І.Г.

при секретарі Молодові В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", третя особа: Міністерство інфраструктури України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства (далі ДП) "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", третя особа: Міністерство інфраструктури України про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 в частині поновлення на роботі з 21 грудня 2018 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 621 093,62 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 за його позовом до відповідача та Міністерства інфраструктури України, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О, яким припинено повноваження позивача на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" та звільнено його, відповідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України; поновлено позивача на вказаній посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 521 152,17 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 64 739,40 грн. Проте, як вказав позивач, наказ про його поновлення на посаді Міністерства інфраструктури України видало тільки 25 вересня 2019 року. Посилаючись на викладене та ст. 236 КЗпП України позивач вважав, що відповідач повинен був виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі з 21 грудня 2018 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 621 093,62 грн.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що ним на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 06 лютого 2019 року виплачено позивачу стягнуту суму вимушеного прогулу в розмірі 52 115,22 грн за один місяць та 23 травень 2019 року суму у розмірі 367 412,77 грн за весь час вимушеного прогулу. 30 вересня 2019 року о 16:00 год позивача було допущено до роботи, тобто негайно у день отримання наказу про його поновлення на роботі. Таким чином, відповідач здійснив усі необхідні дії, спрямовані на фактичне виконання рішення суду. Також він наголосив на тому, що прийняття рішення про прийом та звільнення з роботи капітана морського порту не належить до його функцій та повноважень, капітан йому не підпорядковується. Отже, належним відповідачем у справі є Міністерство інфраструктури України та Державна служба морського та річкового транспорту України, які є правомочні приймати та звільняти з посади позивача відповідно до положень п.п.23, 25 частини 3 Положення про Морську адміністрацію, ст.ст. 75, 77 Кодексу торговельного мореплавства України і ст. 13 Закону України "Про морські порти України" від 17 травня 2012 №4709-VI (далі Закон №4709-VI).

17 листопада 2020 року представником Міністерства інфраструктури України надав письмові пояснення, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що відповідно до статуту відповідач є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року №133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" (далі Розпорядження №133); веде самостійний баланс, має власні рахунки, печатки та штампи зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Крім цього, виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі розпочате за відповідним волевиявленням позивача 06 вересня 2019 року, фактично виконано 30 вересня 2019 року. Тобто таке невиконання обумовлене виключно бездіяльністю самого позивача.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України, задоволено частково.

Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 в частині поновлення на роботі за період з 22 грудня 2018 року по 24 вересня 2019 року в розмірі 605 313,39 грн.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 в частині поновлення на роботі за 21 грудня 2018 року та за період з 25 вересня 2019 року по 30 вересня 2019 року в розмірі 15 780,23 грн.

В апеляційній скарзі ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги:

-філія не має законних підстав добровільно виконувати рішення суду про поновлення на роботі капітана морського порту без видання відповідного наказу Мінінфраструктури;

-апелянт вказує, що Морська адміністрація як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті, наділена повноваженнями ініціювати призначення та звільнення капітанів морських портів;

-Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 11 вересня 2018 року, після утворення Державної служби морського та річкового транспорту України (Морської адміністрації), згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2017 року №1095 (далі Постанова №1095) розмежало функції між ДП "Адміністрація морських портів" та Морською адміністрацією, капітан порту перебуває у підпорядкуванні Морської адміністрації, призначається на посаду і звільняється з посади Міністерством інфраструктури України за поданням Морської адміністрації;

-капітан морського порту, забезпечуючи функції держави, є суб`єктом публічної служби у правовідносинах, що випливають із безпеки мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях, ці повноваження реалізуються на підставі законів України та у визначених випадках, зокрема, шляхом прийняття адміністративних актів. Капітан морського порту є суб`єктом з компетенцією спеціального характеру як представник адміністративної влади, юридичні наслідки від його діянь переважно у формі адміністративних (індивідуальних) актів справляють вплив на суб`єктів приватного права, що не перебувають зі службовими особами в службово-правових відносинах;

-ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" не є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений правами приймати та звільняти (поновлювати) капітана морського порту та не може бути відповідачем в адміністративній справі;

-правовий висновок щодо встановлення неналежності відповідача та необхідності скасування рішення суду першої інстанції викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року по справі №400/3989/19 (провадження - №К/9901/14845/20);

-на підставі вищенаведеного, станом на дату подачі апеляційної скарги, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року скасовано, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року;

-ДП "Адміністрація морських портів України" не є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений правами приймати та звільняти (поновлювати) капітана морського порту та не може бути відповідачем в адміністративній справі.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року іншими учасниками справи не оскаржено.

Таким чином, відповідно до правил ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто, в частині задоволених позовних вимог.

Розгляд справи 28 січня 2025 року колегією суддів проведено у відкритому судовому засіданні з участю сторін.

З урахуванням обмежень обумовлених військовим станом в Україні та обмеження в електропостачанні будівлі апеляційного суду, колегія суддів, вислухавши доводи апелянта, у відповідності до ст. 311 КАС України, вирішила продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксації судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Обставини справи.

Відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О "Про капітана морського порту Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)" припинено повноваження позивача на роботі на посаді капітана морського порту Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), звільнивши його 02 травня 2018 року, відповідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 за його позовом до відповідача та Міністерства інфраструктури України, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О, яким припинено повноваження позивача на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" та звільнено його відповідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України; поновлено позивача на вказаній посаді, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 521 152,17 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 64 739,40 грн.

17 травня 2019 року від Міністерства інфраструктури України та ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії надійшли до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, в яких обидва заявники ставлять питання про скасування цих судових рішень в повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У задоволенні клопотання голови ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії про зупинення виконання судових рішень відмовлено.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 25 вересня 2019 року №1-Ос "Про поновлення ОСОБА_2 " на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18, що набрало законної сили, поновлено позивача з 03 травня 2018 року на посаді капітана морського порту Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), а також скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О "Про капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)".

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року скасовано рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, провадження у справі закрито.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу №490/4465/18 передано для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №490/4465/18, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О.

Відповідно до розрахунку відповідача таб. №116 і довідки розрахунку суми заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі, доданих до листа відповідача від 18 листопада 2019 року №4095/18-01-02/Вих/18, середньоденний заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 3 236,97 грн, а за весь період з 21 грудня 2018 року по 30 вересня 2019 року 621 093,62 грн.

07 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача з вимогою перерахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

Листом від 17 жовтня 2019 року №3741/18-01-02/Вих/18 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеної його вимоги.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суд із цим позовом.

Вирішуючи справу, (в частині задоволених позовних вимог) суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22 грудня 2018 року (наступний день після ухвалення Центральним районним судом м. Миколаєва рішення у справі №490/4465/18) по 24 вересня 2019 року включно (день перед прийняттям Міністерством інфраструктури України наказу про поновлення позивача на посаді капітана морського порту, тобто виконання ним відповідного рішення суду), а не з 21 грудня 2018 року по 30 вересня 2019 року як стверджує позивач.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, п.3 ч.1 ст. 371 КАС України, ст. 236 КЗпП України, абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч.1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також в ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що станом на дату подачі апеляційної скарги, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року скасовано, а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

З огляду на зазначене, після прийняття рішення Центральним районним судом м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18 у ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Колегія суддів звертає увагу, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно ст. 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.

Також, ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11 червня 2020 року у справі №816/1895/18 та від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17.

Враховуючи викладене, відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість вчасного виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Центральним районним судом м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18.

Щодо посилань апелянта про невірне встановлення строку з якого обчислюється розрахунок в затримці виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 25 вересня 2019 року №1-Ос "Про поновлення ОСОБА_2 " на виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18, що набрало законної сили, поновлено позивача з 03 травня 2018 року на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), а також скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року №32-О "Про капітана морського порту Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України (адміністрації Миколаївського морського порту)".

Фактичне поновлення позивача на вказаній посаді відбулось 30 вересня 2019 року, що підтверджується його особистим підписом на наказі Міністерства інфраструктури України від 25 вересня 2019 року №1-Ос "Про поновлення ОСОБА_2 " про ознайомлення з ним, а також листом відповідача від 17 жовтня 2019 року №3741/18-01-02/Вих/18.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22 грудня 2018 року (наступний день після ухвалення Центральним районним судом м. Миколаєва рішення у справі №490/4465/18) по 24 вересня 2019 року включно (день перед прийняттям Міністерством інфраструктури України наказу про поновлення позивача на посаді капітана морського порту, тобто виконання ним відповідного рішення суду), а не з 21 грудня 2018 року по 30 вересня 2019 року як стверджує позивач.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із розрахунком таб. №116, доданого до листа відповідача від 18 листопада 2019 року №4095/18-01-02/Вих/18, середньоденна заробітна плата за останні два календарні місяці (за березень і квітень 2018 року), що передували місяцю звільнення позивача (травню 2018 року), складала 3 236,97 грн.

Позивач будь-яких зауважень до розрахунку відповідача цього середнього заробітку не висловив.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив, що середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі складає 605 313,39 грн (187 (робочі дні за період затримки) х 3236,97 (середньоденна заробітна плата) = 605 313,39 грн.).

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції проігноровано правовий висновок Великої Палати у цій же справі, щодо належності посади позивача до посадових осіб, на яких розповсюджується дія п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, колегія суддів вказує на помилковість доводів апелянта, оскільки у п.71 постанови по цій справі Велика Палата Верховного Суду у зазначає, що доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не беруться до уваги, оскільки спору по суті не розглядає.

При цьому, колегія суддів вказує, що посада капітана морського порту не належить до посад виконавчих (керівних) органів юридичної особи, тобто таких, які здійснюють управління юридичною особою, при звільнені яких можливе застосування підстав, передбачених п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, на відміну від осіб, визначених як посадові особи згідно зі Статутом ДП "Адміністрація морських портів України", а саме: голови підприємства, заступники голови підприємства, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, тощо), оскільки капітан морського порту виконує функцію нагляду за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях, а не управління юридичною особою.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" не є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень, а отже, не наділений правами приймати та звільняти (поновлювати) капітана морського порту та не може бути відповідачем в адміністративній справі, оскільки суть спору у даній справі правомірність стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання судового рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року у справі №490/4465/18.

Колегія суддів наголошує, що право на поновлення ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту вже встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №490/4465/18, яке набрало чинності 17 вересня 2024 року, за участю відповідачів ДП "Адміністрація морських портів України", Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, та третьої особи Державна служба України з безпеки на транспорті.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно розглядалась судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.