Ухвала

від 28.02.2025 по справі 640/16078/19

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№640/16078/19

У Х В А Л А

про передачу справи до іншого адміністративного суду

28 лютого 2025 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження питання про передачу на розгляд до іншого суду адміністративної справи за позовом Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365», Бердичівської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифановка Енерджі» та Державного підприємства «Гарантований покупець» про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в

Міське комунальне підприємство «Бердичівводоканал» (адреса місцезнаходження: 13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Житомирська, 87; ЄДРПОУ: 32569790) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (адреса місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19; ЄДРПОУ: 39369133), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 18/2, оф. 12; ЄДРПОУ: 41447959), Бердичівської міської ради (адреса місцезнаходження: 13300, Житомирська область, м. Бердичів, пл. Центральна, 1; ЄДРПОУ: 13576960), Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25; ЄДРПОУ: 00100227), у якому просить:

скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 12 липня 2019 року №1411 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» у відношенні до Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал»;

скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 серпня 2019 року №1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «Укренерго» у відношенні до Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 09.01.2020 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Трифановка Енерджі» (адреса місцезнаходження: 74150, Херсонська обл., Великоолександрівський р-н, с. Трифонівка, вул. Степова, 14; ЄДРПОУ: 37232157) та Державне підприємство «Гарантований покупець» (адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ЄДРПОУ: 43068454).

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/16078/19 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/16078/19 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та отримано судом 28.01.2025.

Ухвалою від 03.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від третьої особи Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 21.02.2025 до суду надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що рішення НКРЕКП з питань установлення цін та тарифів, у тому числі на передачу електричної енергії та її постачання, є за своєю юридичною природою нормативно-правовим актом. Згідно з ч. 1 ст. 27 («Виключна підсудність») КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. НКРЕКП є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»). Як випливає з наведених норм, справа № 640/16078/19 підлягає розгляду Київським окружним адміністративним судом у порядку загального позовного провадження.

При розгляді адміністративної справи суд дійшов до таких висновків.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною першою ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

За змістом позовних вимог позивач оскаржує постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 12 липня 2019 року №1411 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП «НЕК «Укренерго» у відношенні до Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал» та від 01 серпня 2019 року №1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «Укренерго» у відношенні до Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал».

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовим актом є акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до вимог ст. 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень передбачено у ст.ст. 27, 264, 265 КАС України.

Зокрема, частиною першою статті 27 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та про скасування реєстрації політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

За пунктом 2 частини першої ст. 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

11 червня 2017 року набув чинності Закон України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 2019-VIII, правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про альтернативні джерела енергії", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 7 указаного Закону, на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають: 1) тарифи на послуги з передачі електричної енергії; 2) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії; 3) тарифи на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; 4) ціни на універсальні послуги, ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", в частині методик (порядків) їх формування; 5) ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" у випадках, передбачених статтями 63 та 64 цього Закону; 6) ціни на допоміжні послуги у випадках, передбачених статтею 69 цього Закону; 7) ставки плати за приєднання потужності та ставки плати за лінійну частину приєднання; 8) "зелені" тарифи; 9) інші тарифи та ціни в рамках покладення спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2019-VIII, державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

У розумінні Закону № 2019-VIII Регулятором є НКРЕКП (пункт 72 частини першої статті 1).

В силу пункту 7 частини третьої статті 6 Закону № 2019-VIII, до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать встановлення: цін (тарифів) на послуги постачальника універсальної послуги, постачальника "останньої надії" у випадках, передбачених статтями 63 та 64 цього Закону; тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; тарифів на послуги з передачі електричної енергії; тарифів на послуги з розподілу електричної енергії; алгоритму розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; граничних нижніх меж обсягів обов`язкового продажу та купівлі електричної енергії на ринку "на добу наперед" відповідно до цього Закону; економічних коефіцієнтів нормативних технологічних витрат електричної енергії в електричних мережах.

Частиною першою статті 1 Закону України від 22 вересня 2016 року №1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що НКРЕКП (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Мета, форми діяльності Регулятора та його основні завдання визначені у статті 3 Закону №1540-VIII.

Зокрема, Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до частин шостої, дев`ятої статті 14 Закону № 1540-VIII рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження. Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку.

Рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Указом Президента України № 715/2014 від 10 вересня 2014 року затверджено Положення про НКРЕКП (далі - Положення № 715/2014).

Згідно з пунктом 3 Положення № 715/2014, основними завданнями НКРЕКП є, зокрема, забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пункт 4 цього Положення передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.

Пунктом 13 Положення №715/2014 визначено, що рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту наведеної правової норм вбачається, що рішення НКРЕКП з питань установлення цін та тарифів, у тому числі на передачу електричної енергії та її постачання, є за своєю юридичною природою нормативно-правовим актом.

Визначаючись щодо кола осіб, на яких може поширюватися дія нормативно-правового акту необхідно враховувати таке.

Дія нормативно-правового акта за колом осіб - це здатність акта створювати юридичні наслідки для певних суб`єктів права.

Дію нормативно-правових актів за колом осіб можна класифікувати залежно від її обсягу:

Загальна дія - акт поширюється на всіх осіб на території держави (громадяни, іноземні громадяни, біженці тощо).

Спеціальна дія - деякі акти поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб`єктів права на території держави, що діють у певній визначеній сфері відносин; інші охоплюють лише конкретну категорію осіб (ліцензіатів, держслужбовців, депутатів, військовослужбовців тощо).

Виняткова дія - акти поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на території держави (іноземні громадяни, особи без громадянства тощо).

Аналіз змісту спірних постанов НКРЕКП свідчить, що ці постанови встановлюють тарифи на послуги з передачі електричної енергії, їх норми поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на неодноразове застосування, що в свою чергу дає підстави вважати, що дані постанови є нормативно-правовими актами.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №640/12695/19.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою.

Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність скасовується за спеціальною процедурою чи припиняється через настання певної події або дати.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується, вичерпується у зв`язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18 та від 19 березня 2019 року у справі №826/16994/15.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що предметом спору у справі, що розглядається, є нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Як вже зазначалось судом, згідно з частиною першою статті 27 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Отже, нормами статті 27 КАС України встановлено виключну підсудність щодо розгляду справ, у яких предметом спору є нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади.

Окрім того, з норм абзаців 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ випливає, що адміністративні справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27 КАС України не підлягають передачі на розгляд інших окружних адміністративних судів України.

Відповідно до статті 30 КАС спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються. Адміністративна справа, передана з одного адміністративного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження адміністративним судом, до якого вона надіслана. Справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду (частина третя цієї статті).

За загальним визначенням підсудність адміністративних спорів (справ) є правовим інститутом, що містить адміністративно-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення адміністративних справ між окремими інституціями судової системи і між адміністративними судами одного інституційного рівня. Визначення компетентного суду для розгляду адміністративної справи провадиться, серед іншого, залежно від предмета публічно-правового спору або його суб`єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.

Правила підсудності у своїй сукупності певним чином встановлюють алгоритм обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Правильне визначення компетентного суду для розгляду і вирішення адміністративної справи має значення для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення в адміністративній справі.

Процесуальний закон встановлює три різновиди підсудності адміністративних справ: предметну або родову; територіальну або просторову, інстанційну або функціональну.

Як предмет підсудності розуміють сукупність правил, що визначають, чи розмежовують компетенції судів із розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб`єктного складу.

Водночас, якщо суд відповідно до положень цієї норми та інших положень процесуального законодавства виявить, що не є судом для розгляду окресленого предмета спору, він повинен направити справу до компетентного суду або на підставі закону ухвалити інше рішення, якщо неможливо направити справу до суду іншого інстанційного рівня (приміром у ситуації, коли в позовній заяві об`єднані вимоги, які підсудні судам різних інстанцій (пункт 6 частини третьої статті 169 КАС).

Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.

Отож, з наведеного можна підсумувати, що якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС.

Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом.

Таке рішення є виконанням вимог закону.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі №855/364/19.

Пунктом 3 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Враховуючи зазначене, а також проаналізовані судом вище норми положень щодо підсудності даної справи, суд вважає, що в даному випадку відсутній спір щодо підсудності, оскільки чинним процесуальним законодавством чітко врегульовано, що такий позов повинен розглядатися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

При цьому, суд зазначає, що у випадку розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з п. 24 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006, заяви № 29458/04 та № 29465/04, фраза «встановленого законом» викладена в частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Абзацом 2 пункту 2 Перехідних положень Закону №2825-ІХ передбачено, що до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Отже, оскільки вказана адміністративна справа підсудна іншому суду, а саме адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ згідно з вимогами частини першої статті 27 КАС України, а станом на момент постановлення ухвали Київський міський окружний адміністративний суд не розпочав роботу, суд приходить до висновку про передачу адміністративної справи №640/16078/19 на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 19, 20, 27, 243, 248, 256, 294, КАС України, суд

п о с та н о в и в

адміністративну справу №640/16078/19 за позовом Міського комунального підприємства «Бердичівводоканал» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365», Бердичівської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифановка Енерджі» та Державного підприємства «Гарантований покупець» про визнання протиправними та скасування постанов передати на розгляд до Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали із урахуванням п.п.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України та абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Суддя Чаплик І.Д.