Ухвала

від 03.03.2025 по справі 460/3434/25

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

03 березня 2025 року м. Рівне№460/3434/25

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду К.М.Недашківська, розглядаючи матеріали адміністративного позову Рівненської міської ради до Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинення певних дій, та перевіривши на предмет відповідності позовної заяви вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України,

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Рівненської міської ради (далі - позивач) до Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд

визнати незаконним, скасувати рішення державного реєстратора - Другої Рівненської державної нотаріальної контори від 27.08.2008 (архівна дата 26.02.1998) про внесення до єдиного реєстру заборон запису: реєстраційний номер обтяження 7803950, дата реєстрації 27.08.2008 року, тип майна: невизначено, усе нерухоме майно, адреса нерухомого майна: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Лєрмонтова, будинок 3, суб`єкт: ВТФ «Еліксир», Реєстратор: Друга рівненська державна нотаріальна контора. Підстава обтяження: ухвала, б/н, 11.12.1995, Ровенський міський народний суд. Додаткові дані: Архівний номер: 11952R0VN01, Архівна дата: 26.02.1998, Дата виникнення: 11.12.1995, № реєстра: 170-3, внутр. №0401033В23ЕF3D2Е2124, комментарий: 566-94;

зобов`язати Рівненську державну нотаріальну контору Рівненської області виключити такий запис з Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;

визнати незаконним, скасувати рішення державного реєстратора - Другої Рівненської державної нотаріальної контори від 27.08.2008 (архівна дата 02.03.1998) про внесення до єдиного реєстру заборон запису: реєстраційний номер обтяження 7807454, дата реєстрації 27.08.2008 року, тип майна: невизначено, усе нерухоме майно, адреса нерухомого майна: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Лєрмонтова, будинок 3, суб`єкт: ВТФ «Еліксир», Реєстратор: Друга рівненська державна нотаріальна контора. Підстава обтяження: ухвала, б/н, 17.02.1997, Ровенський міський народний суд. Додаткові дані: Архівний номер: 13149R0VN01, Архівна дата: 02.03.1998, Дата виникнення: 08.04.1997, № реєстра: 344-3, внутр. №1901032324ЕF562А2537, коментарій: 195;

зобов`язати Рівненську державну нотаріальну контору Рівненської області виключити такий запис з Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

За результатами перевірки матеріалів позовної заяви в порядку статті 171 КАС України, суддя встановив, що адміністративний позов подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Разом з позовною заявою позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якому зазначив, що про існування вказаних рішень державного реєстратора щодо наявності заборони на будівлю (комунальне майно), яка належить Рівненській міській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, позивач дізнався із службової записки начальника Управління комунальною власністю Олесі Смоловик, адресованої секретарю міської ради 25.10.2024. Тому Рівненська міська рада була позбавлена можливості оскаржити рішення державного реєстратора у строки, визначені статтею 122 КАС України.

За правилами частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатися».

Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Разом з тим право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду.

Одним із правових механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Одним з найбільш складних питань у процесі прийняття рішення про поновлення строку звернення до суду є визначення критеріїв, за якими суд може визнати причини попуску строку поважними, а підстави для його поновлення виправданими з метою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що причини пропуску строку звернення до суду можуть вважатися поважними, якщо вони відповідають одночасно таким умовам:

(1) виникли протягом строку, який пропущено;

(2) унеможливили або ускладнили можливість вчинення процесуальних дій вчасно;

(3) виникли об`єктивно, незалежно від волі особи;

(4) не залежали від волевиявлення особи;

(5) пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій;

(6) підтверджуються належними та допустимими доказами.

Так, позивач зазначає, що про існування оскаржуваних рішень державного реєстратора щодо наявності заборони на будівлю (комунальне майно), яка належить Рівненській міській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради, позивач дізнався із службової записки начальника Управління комунальною власністю Олесі Смоловик, адресованої секретарю міської ради 25.10.2024. Тому Рівненська міська рада була позбавлена можливості оскаржити рішення державного реєстратора у строки, визначені статтею 122 КАС України.

До клопотання надано службову записку Олесі Смоловик (Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради) від 25.10.2024, адресовану секретарю міської ради Віктору Шакирзяну, в якій зазначається, що в ході виконання своїх обов`язків посадовими особами Управління комунальною власністю з`ясовано, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №396427643 від 25.09.2024 щодо комунального майна, що належить громаді в особі Рівненської міської ради, нежитлової будівлі площею 236 кв.м. за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова (Казимира Любомирського), 3, наявне обтяження у вигляді арешту, як на майно іншої особи. Заборону відчуження зареєстровано 27.08.2008 на підставі ухвали б/н від 11.12.1995, а також від 27.08.2008 - на підставі ухвали б/н від 17.02.1997.

Управління комунальною власністю є виконавчим органом Рівненської міської ради, місцевим органом приватизації, створене рішенням міської ради № 41 від 02.07.2002 «Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету» і є правонаступником комітету з приватизації та управління економіки міста щодо прийнятих рішень, взятих зобов`язань та укладених договорів оренди комунального майна.

Основними завданнями управління комунальною власністю є :

- управління комунальним майном, що перебуває у власності Рівненської міської територіальної громади ;

- організація та проведення приватизації комунального майна, продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

- ведення обліку комунального майна;

- забезпечення захисту майнових та немайнових інтересів міської ради та її виконавчого комітету в судах з використанням усіх процесуальних прав позивача, відповідача та третьої особи відповідно до чинного законодавства з питань, що відносяться до завдань і повноважень управління;

Управління виступає організатором аукціонів з продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними. Проводить консультаційну та інформаційну роботу з питань приватизації та оренди комунального майна. Управління фінансується з місцевого бюджету, кошти витрачаються відповідно до кошторисних призначень.

За змісту службової записки від 25.10.2024 вбачається, що Управлінню комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради було відомо про наявність заборон відчуження після отримання витягу є Реєстру - 25.09.2024.

Окрім цього, до позовної заяви додано лист Рівненського обласного державного нотаріального архіву, адресований І.В.Борисовій (заступник начальника Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради) від 13.11.2023 №555/01/24, де зазначено про надання копії ухвали Рівненського міського суду від 06.03.1997 стосовно накладення арешту на майно ВТФ «Еліксир», яка знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Лермонтова, 3; надання інформації стосовно ухвали б/н від 17.02.1997 не вбачається можливим, оскільки відомості стосовно даної ухвали в Архіві відсутні.

Вказане свідчить про те, що Управлінню комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради було достеменно відомо про наявність заборон в Реєстрі, і саме тому Управління зверталося до Рівненського обласного державного нотаріального архіву із заявою про надання документів - ухвал (станом на 13.11.2023).

Тому, суд відхиляє доводи позивача про те, що про існування заборон він дізнався лише 25.10.2024 - після отримання службової записки Олесі Смоловик (Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради).

Отже, позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, а наведені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду з позовом доводи є необґрунтованими, причини пропуску строку - неповажними.

За приписами частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилами частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Позивачу слід усунути недоліки позовної заяви шляхом фактичного надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із зазначенням поважності причин такого пропуску.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Рівненської міської ради до Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинення певних дій - залишити без руху.

Надати Рівненській міській раді строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали надіслати Рівненській міській раді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо не оскаржується.

Суддя К.М. Недашківська