Постанова від 19.02.2025 по справі 359/3641/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 359/3641/19

провадження № 61-14656св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська обласна філія Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Міхачова В`ячеслава Анатолійовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Обслуговуючий кооператив «Ідея»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Солдаткін Олександр Сергійович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у складі колегії суддів

Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Міхачова В. А. (далі - державний реєстратор), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка

не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Обслуговуючий кооператив «Ідея» (далі - ОК «Ідея», кооператив) про визнання недійсною реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 червня 2016 року позивач та ОК «Ідея» уклали кооперативну угоду про сплату пайового внеску № 1/17 (далі - кооперативна угода), відповідно до якої пайовик оплачує (вносить), а ОК «Ідея» приймає пайовий внесок, який зараховується до пайового фонду кооперативу та закріплює за пайовиком пай у пайовому фонді кооперативу, визначений згідно з реєстром паїв кооперативу за ідентифікаційним кодом 1/17, про що до реєстру паїв вноситься відповідний запис.

За додатком № 1 до кооперативної угоди на виконання підпункту 5.2.2. пункту 5.2. цієї угоди сторони дійшли згоди, що повернення паю здійснюється у натуральній формі шляхом передання майна, що має такі характеристики: квартира, розташована на 2-му поверсі Ц+З+манс. 5 поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 18,1 кв. м, кухні площею 11,0 кв. м, вбиральні (сполученої) площею 3,2 кв. м, коридору площею 3,70 кв. м.

Згідно з довідкою, виданою ОК «Ідея», з метою реєстрації права власності ОСОБА_1 станом на 01 листопада 2016 року вніс, або надав послуг, на суму у розмірі 423 200,00 грн, чим повністю виконав умови кооперативної угоди.

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 01 листопада 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_1 , на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м.

26 січня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Івченко О. В. зареєстрував

за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрацій номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224.

30 липня 2018 року державний реєстратор Міхачов В. А. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про виправлення інформації про власника квартири загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і замість ОСОБА_1 вніс як власника ОСОБА_2 .

Підставою для внесення таких змін стала заява ОК «Ідея» без номеру та дати, підписана головою правління Шулянським А. В., в якій було викладено прохання про виправлення технічної помилки та проведення перереєстрації права власності однією дією шляхом внесення змін про власника квартири без проміжної реєстрації квартири за кооперативом щодо квартири АДРЕСА_1 , оскільки квартира була помилково зареєстрована за ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 , який є власником квартири.

До заяви долучений акт приймання-передавання квартири від 20 жовтня

2016 року, відповідно до пункту 1 якого на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди, кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м.

Вказував, що надалі 10 серпня 2018 року між ОСОБА_2 (продавець)

та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_2 відчужив у власність ОСОБА_3 квартиру під номером АДРЕСА_1 .

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. та зареєстрований у реєстрі за № 951.

Позивач зазначав, що внесення запису державним реєстратором Міхачовим В. А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про виправлення інформації про власника квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , проведено незаконно, подальше відчуження цієї квартири ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу спірної квартири також є незаконним, оскільки продавець ОСОБА_2 у законний спосіб не набув право власності на вказане нерухоме майно та не мав права розпоряджатися цим майном (спірною квартирою).

Виходячи з наведеного, позивач просив суд:

? визнати недійсною реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1067292732224, номер запису про право власності - 22532087;

? визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. та зареєстрований у реєстрі за № 951;

? витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження підстав, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині витребування майна, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 як законний власник спірної квартири відчужив її ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 10 серпня 2018 року, а тому підстав для застосування положень частини статті 388 ЦК України суд не вбачав.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною реєстрації права власності, суди керувалися тим, що належних та допустимих доказів того, що рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну квартиру прийнято з порушенням вимог закону позивач не надав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування статті 118 ЖК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних

правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-619цс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, та постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц;

? на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених пункту 1 частиною третьої статті 411 цього Кодексу),

а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підставі касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Додатково зазначає, що суди не звернули уваги на те, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент вчинення реєстраційної дії) у разі, якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду. У зв`язку з тим, що рішення державного реєстратора впливали на права заявника, тому, на його думку, зміни до Державного реєстру прав мали вноситися виключно на підставі відповідного рішення суду.

Провадження у суді касаційної інстанції

01 листопада 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2024 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного від 31 січня 2025 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи відзивів на касаційну скаргу

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_3 в інтересах якої діє Шапошнікова Т. Г. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін.

У відзиві ОСОБА_3 вказує, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу дотримані всі вимоги, передбачені статтею 203 ЦК України.

Також звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 362/4616/19, за яким реєстрація права власності або права оренди хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

2. У листопаді 2023 року ОК «Ідея», в інтересах якого діє ОСОБА_4 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду залишити без змін.

У відзиві ОК «Ідея» вказує, що позивач зобов`язання зі сплати пайового внеску у строк до 16 вересня 2016 року у розмірі 423 200,00 грн не виконав, грошові кошти на користь ОК «Ідея», як передбачено умовами кооперативної угоди, кооперативу не надходили.

Зазначає, що ОСОБА_2 повністю виконав покладені на нього зобов`язання за кооперативною угодою шляхом передачі будівельних матеріалів на суму 423 200,00 грн і того ж дня з відповідачем було підписано акт приймання-передавання квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, кооператив звертає увагу, що помилку з невнесенням ОСОБА_2 до реєстру паїв кооперативу та не закріплення за ним паю і квартири АДРЕСА_1 не було виявлено і виправлено своєчасно, а підготовка і подання документів кооперативом з метою реєстрації квартир відбувалася шляхом роздруківки та формування менеджерами великої кількості пакетів документів для їх підписання керівництвом кооперативу та подальшого їх подання державному реєстратору відповідно до реєстру паїв, тому сталася помилка у реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , внаслідок чого право власності на спірну квартиру було помилково зареєстровано за ОСОБА_1 . У зв`язку з наведеним 30 липня 2018 року після виявлення допущеної помилки, ОК «Ідея» звернувся до державного реєстратора із заявою про виправлення вказаної помилки та внесення відповідного запису щодо виправлення відомостей про власника квартири.

3. У листопаді 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду залишити без змін.

У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що на підтвердження виконання зобов`язання за кооперативною угодою він передав ОК «Ідея» будівельні матеріали (плити перекриття) на загальну суму 423 200,00 грн, про що сторони підписали акт приймання-передавання від 20 жовтня 2016 року № КУ-1/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОК «Ідея» уклали кооперативну угоду № 1/17 про сплату пайового внеску.

Відповідно до пункту 1.1 кооперативної угоди, пайовик оплачує (вносить),

а кооператив приймає пайовий внесок, який зараховується до пайового фонду кооперативу.

Згідно з пунктом 1.2 кооперативної угоди кооператив закріплює за пайовиком пай

у пайовому фонді кооперативу, визначений згідно із реєстром паїв кооперативу за ідентифікаційним кодом 1/17, про що до реєстру паїв вноситься відповідний запис.

Відповідно до додатку № 1 до кооперативної угоди на виконання підпункту 5.2.2. пункту 5.2. кооперативної угоди сторони дійшли згоди, що повернення паю здійснюється у натуральній формі шляхом передання майна, що має наступні характеристики: квартира розташована на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 36,80 кв. м, у тому числі 1-а кімната 18,0 кв. м; кухні площею 10,8 кв. м, вбиральні (сполученої) площею 3,1 кв. м, коридору площею 3,70 кв. м (т. 1, а. с. 13, зворот).

За довідкою, виданою ОК «Ідея», ОСОБА_1 станом на 07 липня

2016 року вніс грошові кошти у розмірі 423 200,00 грн згідно з кооперативною угодою (т. 1, а. с.14, зворот).

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 01 листопада 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_1 , на виконання додатку № 1

до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 37,1 кв. м ( (т. 1, а. с.15).

26 січня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Івченко О. В. зареєстровав за

ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224 (т. 1, а. с.18, 20).

У заяві, поданій ОК «Ідея» до державного реєстратора, зазначено: «Прошу виправити технічну помилку та здійснити перереєстрацію права власності однією дією через внесення змін про власника квартири без проміжної реєстрації квартири за кооперативом щодо квартири АДРЕСА_1 , оскільки було допущено помилку у веденні реєстру. Квартира була помилково зареєстрована за ОСОБА_1 , так як насправді власником квартири є ОСОБА_2 . Представниками фізичних осіб була спроба укласти нотаріальний договір купівлі-продажу цієї квартири, але за ініціативою кооперативу даний договір було розірвано» (т. 1, а. с. 21).

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 20 жовтня 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_2 , на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 37,1 кв. м (т. 1, а. с. 22).

Згідно з довідкою, виданою ОК «Ідея», ОСОБА_2 станом на 20 жовтня 2016 року вніс або надав послуг на суму у розмірі 423 200,00 грн, чим повністю виконав умови кооперативної угоди (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №132619927 від 30 липня 2018 року за ОСОБА_2 26 вересня 2017 року зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22532087 (т. 1, а. с.123).

10 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 квартиру під номером АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 24, 25). Крім того, апеляційний суд встановив, що відповідно до Додатку № 1 до кооперативної угоди, укладеного зі ОСОБА_1 , спірна квартира розташована на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку (т. 1, а. с. 13, зворот). Згідно з додатком № 1 до кооперативної угоди, укладеного з ОСОБА_2 , спірна квартира розташована на 2-му поверсі Ц+3+манс. 5-ти поверхового будинку (т. 1, а. с. 119).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання

про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених

у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду

за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджував, що він та ОК «Ідея» повністю виконали умови кооперативної угоди, при цьому позивач сплатив на користь третьої особи 423 200,00 грн, що підтверджується довідкою, виданою ОК «Ідея». Однак факт сплати вказаних коштів ОК «Ідея» заперечує, та у своїх заявах по суті спору вказує, що ОСОБА_1 умови кооперативної угоди не виконав, грошові кошти на рахунок кооперативу не вносив.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що:

відповідно до акта приймання-передавання квартири від 20 жовтня 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_2 , на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 37,1 кв. м;

згідно з довідкою, виданою ОК «Ідея», ОСОБА_2 станом на 20 жовтня 2016 року вніс або надав послуг на суму у розмірі 423 200,00 грн, чим повністю виконав умови кооперативної угоди;

26 січня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Івченко О. В. зареєстрував

за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрацій номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224;

26 вересня 2017 року державний реєстратор Міхачов В. А. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про виправлення інформації про власника квартири загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і замість ОСОБА_1 внесено як власника ОСОБА_2 ;

підставою для внесення таких змін стала заява ОК «Ідея» без номеру та дати, підписана головою правління Шулянським А. В., в якій було викладено прохання про виправлення технічної помилки та проведення перереєстрації права власності однією дією шляхом внесення змін про власника квартири без проміжної реєстрації квартири за кооперативом щодо квартири АДРЕСА_1 , оскільки квартира була помилково зареєстрована за ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 , який є власником квартири;

до цієї заяви долучений акт приймання-передавання квартири від 20 жовтня

2016 року, відповідно до пункту 1 якого на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди, кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову, керувався, зокрема, тим, що права ОСОБА_1 не порушені, а позивач не довів, що спірна квартира є одним і тим же об`єктом нерухомості.

З висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кооперацію» (далі - Закон України «Про кооперацію») кооперація - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Абзацом п`ятим статті 2 Закону України «Про кооперацію» визначено, що обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з абзацом сьомим статті 2 Закону України «Про кооперацію» пай - це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу: виконання своїх зобов`язань перед кооперативом: сплата визначених статутом кооперативу внесків.

За статтею 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Також статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на

новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності

на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності

на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8цс21).

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його

в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на момент ухвалення державним реєстратором рішення від 26 вересня 2017 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 8) формує за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідно до додатку № 1 до кооперативної угоди від 29 червня 2016 року № 1/17 ОСОБА_1 виконано умови цієї угоди повністю та вказавши, що спірна квартира розташована на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку, дійшов передчасного висновку про те, що права ОСОБА_1 при вчиненні спірної реєстраційної дії не були порушені.

Колегія суддів зазначає, що у цій справі внаслідок внесення державним реєстратором відомостей щодо власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м, змінено власника нерухомого майна, а саме замість позивача ОСОБА_1 зазначено відповідача ОСОБА_2 .Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що рішення державного реєстратора про внесення виправлень щодо власника квартири до Державного реєстру прав здійснено без відповідного рішення суду, разом з тим, це впливає на права позивача, який вважає себе законним власником квартири. Такими діями позивачу завдано шкоди, оскільки його позбавлено права власності на квартиру, яку він набув на законних підставах. Отже, вказана квартира підлягає витребуванню на користь позивача.

Подібний висновок щодо застосування абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент вчинення реєстраційної дії) викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 140/2667/19.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши в нормах ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.

Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23 листопада 2023 року у справі № 906/1314/21).

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов передчасного висновку про відсутність порушеного права позивача у цій справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» частково підтвердилися.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, § 45)).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів, як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 28 жовтня 1999 року BRUMARESCU v. ROMANIA, заява № 28342/95, § 61).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE», заява № 19336/04, §§ 166-168).

ЄСПЛ неодноразово констатував за подібних фактичних обставин порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема, рішення ЄСПЛ від 17 листопада 2016 року у справі PCHELINTSEVA AND OTHERS v. russia, заяви № 47724/07, № 58677/11, № 2920/13, № 3127/13, № 15320/13).

За наведених обставин право позивача на мирне володіння майном було порушено, оскільки позивач позбавлений права власності у спосіб, не передбачений чинним законодавством, з урахуванням того, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент вчинення реєстраційної дії) зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду, якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, а не шляхом зміни прізвища особи власника у Державному реєстрі прав.

Зважаючи на те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися з урахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21, провадження № 61-11609сво23; від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).

Норми закону полягають в такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18, провадження № 61-3809св24).

Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).

ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовані вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача про наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог як законного власника майна, що він підтверджував належними та допустимими доказами.

Недостатнє наведення у рішенні підстав про відхилення доводів (заперечень) суперечить вимогам верховенства права. Ефективної перевірки обставин справи доказами, що дало б змогу підтвердити або відхилити доводи позивача, судом апеляційної інстанції не здійснено.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не з`ясував правомірність отримання у власність ОСОБА_1 спірної квартири, а також не перевірив належність та допустимість доказів на підтвердження цього з огляду на встановлені обставини справи.

Отже, вирішальним у цій справі є питання про те, чи забезпечено справедливий судовий розгляд та чи дотримано справедливий баланс між правомірними очікуваннями позивача на захист його права власності, яке судом апеляційної інстанції не спростовано, та добросовісністю відповідача.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду - скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з вимогами пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що апеляційний суд, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалив рішення, не мотивувавши відхилення доводів, наведених у позовній заяві та в апеляційній скарзі, тому оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою і в силу вимог статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Солдаткін Олександр Сергійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік