Постанова

від 26.02.2025 по справі 335/3617/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.02.2025 Справа № 335/3617/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/3617/23 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б.

Провадження №22-ц/807/56/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Полякова О.З., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому неодноразово уточнювала, остання редакція в липні 2023 року, до Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

На обґрунтування позову зазначено, що 01 вересня 2018 року вона була прийнята на посаду викладача до Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради. 27 березня 2023 року наказом №11о/с її було звільнено за прогули без поважних причин згідно з п.4 ст.40 КЗпП України.

Зазначений наказ позивач вважає незаконним, оскільки, починаючи з 24 лютого 2022 року роботу коледжу переведено на дистанційний режим, тобто всі викладачі проводили заняття зі студентами через онлайн спілкування (месенджер, вайбер, телеграм), тому відвідування саме навчального закладу було не потрібно.

Крім того, 12, 13, 14, 16, 17 січня 2020 року відбувалися масові відключення електроенергії та оголошення повітряної тривоги, що у свою чергу перешкоджало проведення занять в онлайн режимі, а також у разі виходу на вулицю була ймовірна загроза заподіяння шкоди здоров`ю чи втраті життя через обстріли міста. А 14 та 16 січня 2023 року згідно з розкладом навчальних занять зі студентами, який складала сама ОСОБА_1 , як викладач, вона занять не мала, тому і не повинна була в ці дні їх проводити.

Вважає, що 12, 13, 17 січня 2020 року вона не проводила заняття з поважних причин, тому вказані дні не можуть вважатися прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, а отже, звільнення з цієї підстави є незаконним.

Крім того, ОСОБА_1 вказала, що в наказі № 11 від 27 березня 2023 року їй були встановлені прогули 12, 13, 14, 16, 17 січня 2023 року і безпосередньо в ці дні скадалися акти, які фіксують її відсутність на робочому місці, а враховуючи, що вона була на роботі з 04 лютого 2023 року по 14 лютого 2023 року, тому вважає, що строк притягнення її дисциплінарної відповідальності, передбачений ст. 148 КЗпП України пропущений, оскільки проступок виявлено 12 січня 2023 року.

Отже, при застосуванні дисциплінарного стягнення відповідачем пропущений строк для його застосування, передбачений ст.148 КЗпП України, попередньо не застосовано догану. Звільнення вважає наслідком неприязного ставлення до неї безпосереднього керівника, голови циклової комісії «Співів» ОСОБА_2 . Вважає, що наказом про звільнення їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює в 24000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 вважала своє звільнення незаконним та таким, що порушує її права, тому просила суд визнати її звільненою без законних підстав та поновити її на роботі на колишній посаді у Комунальному закладі «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради. Стягнути з відповідача на її користь утримання з нарахованої компенсації за невикористану відпустку у розмірі 9335,75 грн, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 24000,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевськогорайонного судум.Запоріжжя від21червня 2024року у задоволеніпозову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від21червня 2024рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив позовні вимоги, не врахував, що 14 січня 2023 року не може бути визнано днем прогулу, оскільки це вихідний день субота, заняття з 12 по 17 січня 2023 року були проведені в режимі онлайн, що було дозволено внутрішнім наказом коледжу. Невихід на роботу через воєнні дії не може мати наслідком звільнення чи бути підставою прогулу, тому зважуючи на масовані обстріли 12,14,16 січня 2023 року у позивачки не було прогулів. Датою дисциплінарного проступку на думку суду є 12 січня 2023 року, таким чином у відповідності до ч. 1 ст. 148 КЗпП строком видання наказу про звільнення є 12 лютого 2023 року, а оскільки звільнення відбулося пізніше відповідачем пропущено відповідний строк.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Комунальний заклад «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, представник закладу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що згідно з наказом Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №44-ос від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 прийнята на посаду викладача та концертмейстера з 01 вересня 2018 по 30 червня 2019 за строковим трудовий договором, що підтверджується трудовою книжкою (т.1 а.с.10,110).

Відповідно до наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №33-ос від 06 червня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду викладача за основним місцем роботи. (т.1 а.с.10,111).

Згідно з посадовою інструкцією викладача Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради, затвердженої директором коледжу, викладач проводить навчальні заняття за розкладом, який своєчасно складає і подає на затвердження директору коледжу. Зміни у розкладі занять в обов`язковому порядку погоджує із заступником директора з навчальної роботи (п.2.23). З посадовою інструкцією Пашкова Т.С. ознайомлена 08 лютого 2022 року (т.1 а.с.112-113).

Відповідно до Журналу ознайомлення працівників з правилами внутрішнього розпорядку, посадовими інструкціями та колективним договором Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради Пашкова Т.С. ознайомлена з цими локальними нормами 08 лютого 2022 року, запис №51 (т.1 а.с.114-115).

Згідно з протоколом № 1 засідання профспілки культури комунального закладу «Запорізьке музичне училище ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради від 10 січня 2020 року до профспілкового комітету обрано: Горського В.М., Вакало Д.Г., Піддубняка Є.О., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т.1 а.с.130-131).

Відповідно до витягу з протоколу № 2 засідання профспілкового комітету культури комунального закладу «Запорізьке музичне училище ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради від 10 січня 2020 року головою профспілкового комітету обрано Горського В.М. (т.1 а.с.132).

Згідно наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №140-осн від 23 серпня 2022 року навчальний процес у коледжі у 2022-2023 навчальному році проводиться в очному форматі (т.1 а.с.171).

Відповідно до наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №155-осн від 06 вересня 2022 року навчальний процес у коледжі з 07 вересня 2022 року проводиться в змішаному форматі (т.1 а.с.172).

Згідно з наказом Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №190-осн від 21 жовтня 2022 року навчальний процес у коледжі з 22 жовтня 2022 року проводиться в дистанційному форматі (т.1 а.с.173).

Відповідно до наказу № 205осн про терміни навчального процесу від 07 листопада 2022 року другий семестр 2022-2023 навчального року розпочати 12 січня 2023 року (т.1 а.с.116).

Згідно з розкладом навчальних занять зі студентами викладача ОСОБА_1 навчальні заняття передбачені у вівторок з 11-05 до 13-35 та з 15-30 до 18-00 у середу з 12-50 до 13-35, з 14-35 до 15-20, з 16-20 до 18-00, у четвер з 15-30 до 17-05, у п`ятницю з 10-15 до 11-00, з 12-50 до 15-20 (т.1 а.с.117).

Відповідно до акту № 1 про відсутність працівника на робочому місці від 12 січня 2023 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці і не проводила занять зі студентами класу впродовж 12 січня 2023 року без поважної причини (т.1 а.с.121).

Згідно з актом № 2 про відсутність працівника на робочому місці від 13 січня 2023 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці і не проводила занять зі студентами класу впродовж 13 січня 2023 року без поважної причини (т.1 а.с.122).

Відповідно до акту № 3 про відсутність працівника на робочому місці від 14 січня 2023 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці і не проводила занять зі студентами класу впродовж 14 січня 2023 року без поважної причини (т.1 а.с.122).

Згідно акту № 4 про відсутність працівника на робочому місці від 16 січня 2023 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці і не проводила занять зі студентами класу впродовж 16 січня 2023 року без поважної причини (т.1 а.с.122).

Відповідно до акту № 5 про відсутність працівника на робочому місці від 17 січня 2023 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці і не проводила занять зі студентами класу впродовж 17 січня 2023 року без поважної причини (т.1 а.с.125).

Згідно з актом № 6 про відмову надати пояснення щодо відсутності на робочому місці від 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 відмовилась надати письмові пояснення щодо прогулів з 12 січня 2023 року по 17 січня 2023 року (т.1 а.с.126).

Відповідно до акту № 7 про відмову про ознайомлення та отримання актів від 14 лютого 2023 року ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись та отримати акти №1 від 12 січня 2023 року, №2 від 13 січня 2023 року, №3 від 14 січня 2023 року, №4 від 16 січня 2023 року, №5 від 17 січня 2023 року, №6 від 10 лютого 2023 року (т.1 а.с.122,123).

Згідно з службовою запискою голови циклової комісії Юдіної В.В. від 02 лютого 2023 року викладач ОСОБА_1 порушує трудові обов`язки: не надала розклад на другий семестр, студенти не мають програми на другий семестр тощо (т.1 а.с.120).

Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради від 14 лютого 2023 року надано згоду на звільнення ОСОБА_1 за прогули з 12 січня 2023 року по 17 січня 2023 року включно без поважних причин (т.1 а.с.129).

Згідно довідки КЗ «ЗФМК ім.П.І. Майбороди» ЗОР по листам тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 18 січня 2023 по 20 січня 2023, з 21 січня 2023 по 23 січня 2023, з 24 січня 2023 по 27 січня 2023, з 28 січня 2023 по 31 січня 2023, з 01 лютого 2023 по 03 лютого 2023, з 15 лютого 2023 по 17 лютого 2023, з 18 лютого 2023 по 21 лютого 2023, з 22 лютого 2023 по 24 лютого 2023, з 25 лютого 2023 по 01 березня 2023, з 02 березня 2023 по 03 березня 2023, з 04 березня 2023 по 10 березня 2023, з 11 березня 2023 по 13 березня 2023, 14 березня 2023, з 15 березня 2023 по 20 березня 2023, з 21 березня 2023 по 24 березня 2023 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (т.1 а.с.146-147).

Відповідно до наказу директора Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради Сергія Пелюка, №11-ос від 27 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », ОСОБА_1 - викладач КЗ ЗФМК ім. П.І. Майбороди була відсутня на робочому місці і не проводила заняття зі студентами класу 12 січня 2023, 13 січня 2023, 14 січня 2023, 16 січня 2023, 17 січня 2023 без поважних причин, надати письмові пояснення відмовилася, згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1 за прогул надана, керуючись п. 4 ст. 40, ст.43 КЗпП України, звільнено ОСОБА_1 з посади викладача КЗ ЗФМК ім. П.І. Майбороди 27 березня 2023 року за прогули 12 січня 2023, 13 січня 2023, 14 січня 2023, 16 січня 2023, 17 січня 2023 без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підстава: Службова записка голови ЦУ «Спів» від 02 лютого 2023; Акт №1 про відсутність ОСОБА_1 від 12 січня 2023; Акт № 2 про відсутність ОСОБА_1 від 13 січня 2023; Акт № 3 про відсутність ОСОБА_1 від 14 січня 2023; Акт № 4 про відсутність ОСОБА_1 від 16 січня 2023; Акт № 5 про відсутність ОСОБА_1 від 17 січня 2023; Акт № 6 про відмову надати письмові пояснення від 10 лютого 2023; Протокол засідання профспілкового комітету №4 від 14 лютого 2023.

ОСОБА_1 з наказом ознайомилася 28 березня 2023 року, про що свідчить її підпис в наказі. В графі пояснення, ОСОБА_1 зазначила, що з наказом не згодна (т.1 а.с.5,33).

Згідно розрахунку суми компенсації відпустки від 27 березня 2023 року КЗ «ЗФМК ім.П.І. Майбороди» ЗОР, ОСОБА_1 складає 13 443,60 гривень (т.1 а.с.143).

Відповідно до Положення про організацію освітнього процесу у комунальному закладі «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради, схваленого Педагогічною радою коледжу (протокол засідання від 31 серпня 2022 року №1) дистанційне навчання визначено як сукупність інформаційних технологій та методик викладання, які передбачають здобуття освіти без фізичної присутності здобувачів в навчальному закладі з використанням синхронного режиму при якому здобувачі освіти працюють разом з педагогічними працівниками наживо, використовуючи засоби та технічні рішення зв`язку в реальному часі, дотримуючись встановленого закладом освіти розкладу групових занять. Розклад індивідуальних занять складається особисто педагогічним працівником коледжу та подається затвердженим головою циклової комісії до навчальної частини за день до початку семестру (т.1 а.с.118-119).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного. Оголошення в Україні воєнного стану не є поважною причиною невиконання трудових обов`язків, покладених на працівника трудовим договором. Доказів того, що у студентів з якими повинна була займатися позивач були відключення електроенергії до суду надано не було. У разі відсутності електроенергії у позивача, вона не позбавлена була права з`явитися до КЗ «Запорізький фаховий коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної та проводити заняття з приміщення навчального закладу, тим паче, що електроенергію у приміщенні коледжу не вимикали. Як вбачається із наказу №57/01-06 від 04 березня 2019 року до позивача застосовано один із передбачених законом заходів стягнення звільнення, що відповідає вимогам ч.1 ст. 147 КЗпП України. При обранні виду стягнення відповідачем враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, попередню роботу позивача. Дисциплінарний проступок позивача було виявлено відповідачем 12 січня 2023 року, наказ №11 о/с про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України) видано 27 березня 2023 року, оскільки позивачка з 18 січня 2023 по 20 січня 2023, з 21 січня 2023 по 23 січня 2023, з 24 січня 2023 по 27 січня 2023, з 28 січня 2023 по 31 січня 2023, з 01 лютого 2023 по 03 лютого 2023, з 15 лютого 2023 по 17 лютого 2023, з 18 лютого 2023 по 21 лютого 2023, з 22 лютого 2023 по 24 лютого 2023, з 25 лютого 2023 по 01 березня 2023, з 02 березня 2023 по 03 березня 2023, з 04 березня 2023 по 10 березня 2023, з 11 березня 2023 по 13 березня 2023, 14 березня 2023, з 15 березня 2023 по 20 березня 2023, з 21 березня 2023 по 24 березня 2023 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що відповідає вимогам ст. 148 КЗпП України. Суд не погодився з аргументами позивачки щодо неправильного нарахування страхових виплат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, бо наданий позивачкою розрахунок застосовується до застрахованих осіб, які мають страховий стаж менше шести місяців, а страховий стаж позивачки більше шести місяців, тому до неї не є застосовною ч.4 ст. 12 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Також, судом не встановлено фактів, які б підтверджували неприязного ставлення до позивачки її безпосереднього керівника, голови циклової комісії «Співів» Юдіної В.В. Оскільки суд констатував правомірність спірного наказу, вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Устаттях 43-46 Конституції Українипередбачено основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України).

Устатті 147КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП Україниє видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першоїстатті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Згідно зстаттею 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження №61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).

Якщо виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу, якщо ні, - працівнику можуть бути надані відпустки, в тому числі і без збереження заробітної плати. Якщо простій не оголошувався, місцезнаходження працівника невідоме, трудові обов`язки він не виконує, - доцільно обліковувати його відсутність як відсутність з нез`ясованих причин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15травня 2024 року у справі № 229/511/23 (провадження № 61-91св24)).

Відповідно достатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом ПрезидентаУкраїни від24лютого 2022№ 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який є продовженим до теперішнього часу.

Згідно з пунктом 3 Указу ПрезидентаУкраїни від24лютого 2022№ 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийнялаЗакон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцевіположення» ЗаконуУкраїни «Проорганізацію трудовихвідносин вумовах воєнногостану» главу XIX«Прикінцеві положення»Кодексу законівпро працюУкраїни доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю- мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Устатті 60-2КЗпП України зазначено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором.

При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу.

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі.

З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьоїстатті 32 цього Кодексуне застосовуються.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Як було вказано вище та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 була звільнення з посади викладача КЗ ЗФМК ім. П.І. Майбороди 27 березня 2023 року за прогули 12 січня 2023, 13 січня 2023, 14 січня 2023, 16 січня 2023, 17 січня 2023 без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставою звільнення були: Службова записка голови ЦУ «Спів» від 02 лютого 2023; Акт №1 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 12 січня 2023; Акт № 2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці і не проведення занять від 13 січня 2023; Акт № 3 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці і не проведення занять від 14 січня 2023; Акт № 4 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці і не проведення занять від 16 січня 2023; Акт № 5 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці і не проведення занять від 17 січня 2023; Акт № 6 про відмову надати письмові пояснення від 10 лютого 2023; Протокол засідання профспілкового комітету №4 від 14 лютого 2023.

Також судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до Положення про організацію освітнього процесу у комунальному закладі «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради, схваленого Педагогічною радою коледжу (протокол засідання від 31 серпня 2022 року №1) дистанційне навчання визначено як сукупність інформаційних технологій та методик викладання, які передбачають здобуття освіти без фізичної присутності здобувачів в навчальному закладі з використанням синхронного режиму при якому здобувачі освіти працюють разом з педагогічними працівниками наживо, використовуючи засоби та технічні рішення зв`язку в реальному часі, дотримуючись встановленого закладом освіти розкладу групових занять. Розклад індивідуальних занять складається особисто педагогічним працівником коледжу та подається затвердженим головою циклової комісії до навчальної частини за день до початку семестру (т.1 а.с.118-119).

Згідно наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №140-осн від 23 серпня 2022 року навчальний процес у коледжі у 2022-2023 навчальному році проводиться в очному форматі (т.1 а.с.171).

Відповідно до наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №155-осн від 06 вересня 2022 року навчальний процес у коледжі з 07 вересня 2022 року проводиться в змішаному форматі (т.1 а.с.172).

Згідно знаказом Комунальногозакладу «Запорізькийфаховий музичнийколедж ім.П.І.Майбороди» Запорізькоїобласної ради№190-оснвід 21жовтня 2022року навчальнийпроцес уколеджі з22жовтня 2022року проводитьсяв дистанційномуформаті,місце роботипрацівників цимнаказом невизначено.Також відсутнєпогодження міжпрацівником і роботодавцем, що виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. (т.1 а.с.173).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що перехід на дистанційний режим роботи було здійснено за наказом роботодавця за умовами якого працівник фактично самостійно визначає робоче місце.

Позивачка ОСОБА_1 працювала дистанційно поза межами робочих приміщень та території роботодавця, через онлайн спілкування зі студентами за місцем свого проживання відповідно до умов вищезазначеного наказу, що не заперечується в судовому засіданні відповідачем, тому доводи відповідача щодо здійснення ОСОБА_1 прогулу не відповідають обставинам справи, адже її відсутність встановлена нормативним документом підприємства.

Таким чином, Акти №1 від 12 січня 2023 року, № 2 від 13 січня 2023 року, № 3 від 14 січня 2023 року, № 4 від 16 січня 2023 року, №5 від 17 січня 2023 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місця не встановлюють факт прогулу в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а їх зміст свідчить про не проведення ОСОБА_1 занять зі студентами впродовж цих днів.

За таких обставин суд дійшов помилкового висновку про законність звільнення позивачки за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

При цьому слід зауважити, що якщо з працівником не укладався трудовий договір про дистанційну роботу, а перехід на дистанційний режим роботи було здійснено за наказом роботодавця, то з метою належної організації виконання дистанційної роботи, ознайомлення працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, дорученнями, завданнями та іншими документами роботодавець заздалегідь повинен домовитись з працівником про комунікацію та взаємодію між ними під час виконання дистанційної роботи, зокрема визначити: засоби електронного зв`язку (електронна пошта, номер телефону, мобільний додаток тощо); умови звітності працівника про виконану роботу (якщо це необхідно); умови повідомлення працівником про виникнення ситуацій, що унеможливлюють належне виконання дистанційної роботи; інші умови щодо комунікації та взаємодії.

Втім матеріали справи не містять доказів вчинення таких дій роботодавцем, а у наказі про запровадження дистанційного режиму роботи не передбачено певних засобів комунікації між сторонами.

Відповідач не довів те, що необхідні засоби комунікації з працівниками внесені до змісту наказу, а працівники з ними ознайомлені.

Отже, встановивши, що в навчальному закладі була змінена форма начального процесу з змішаної, яка встановлюється положенням навчального закладу на дистанційну, яка визначена на рівні законодавства, суд першої інстанції не приділив належної уваги та не дав належної оцінки саме визначеної форми навчального процесу та нюанси його відтворення у воєнний час.

Крім того, апеляційний суд наголошує, що зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин.

Ухвалюючи рішенні про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на внесені зміни у законодавстві, зокрема пункту 2 розділу «Прикінцевихположень» ЗаконуУкраїни «Проорганізацію трудовихвідносин вумовах воєнногостану» главу XIX «Прикінцевих положень» Кодексу законів про працю України, які доповнено пунктом 2 змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»,у зв`язку з чим помилково вважав, що відповідач довів факт відсутності позивача на роботі без поважних причин більше трьох годин.

З огляду на викладене, встановивши, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 2022 року працювала дистанційно відповідно до умов наказу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради №190-осн від 21 жовтня 2022 року, яким не визначено її конкретне робоче місце, а відповідно до положень статті 60-2КЗпП України зазначено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, тому колегія суддів приходить до висновку, що самого факту порушення трудової дисципліни, а саме вчинення позивачкою прогулу немає, оскільки не може бути поставлено в провину позивачці відсутність на робочому місці, коли її відсутність встановлена нормативним документом підприємства.

Отже,звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40КЗпП України є незаконним, а позовні вимоги про поновлення на роботі обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 235КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 08лютого 1995року №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Із довідки Комунального закладу Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж ім. П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради від 19 вересня 2023 року № 01-23/218 вбачається, що за два останні місяці, які передували звільнення ОСОБА_1 , вона отримала за січень 2023 року - 6199,00 грн заробітної плати, а за лютий 2023 року 5777,45 грн ( т. 1 а.с. 145). При цьому в січні та лютому 2023 року було 42 робочі дні. Виходячи із вказаного, середньоденна заробітна плата становить 285,15 грн (6199,00+5777,45 =11976,45 :2).

Вимушений прогул позивачки тривав з 28.03.2023 по 26.02.2024 року, тобто 503 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 143430,45 грн ( 285,15х503).

Статтею 237-1КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи встановлений факт незаконності звільнення позивача, що призвело до порушення її трудових прав та заподіяло їй моральних страждань, апеляційний суд вважає наявними підстави для стягнення з роботодавця на його користь 3 000,00 грн компенсації моральної шкоди, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо вимог позову ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористану відпустку в сумі 9335,75 грн., то колегія суддів вважає, що вказані вимоги позову не підлягають задоволенню.

Згідно норм статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», частини 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічноївідпустки, а також додатковоївідпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, компенсації за невикористану відпустку входить до складу фонду додаткової заробітної плати та виплачується працівнику у разі його звільнення з посади, оскільки ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді, то її вимоги щодо стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористану відпустку в сумі 9335,75 грн не підлягають задоволенню в судовому порядку, адже мають вирішуватись у відповідності до норм Закону України «Про відпустки» роботодавцем.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судові рішення ухвалене без дотримання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , задовольнивши вимоги позову останньої в частині поновлення її на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від21червня 2024року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізькийфаховий музичнийколедж іменіП.І.Майбороди» Запорізькоїобласної радипро визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради № 11- о/с від 27 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради.

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради з 28 березня 2023 року.

Стягнути з Комунального закладу «Запорізькийфаховий музичнийколедж іменіП.І.Майбороди» Запорізькоїобласної радина користь ОСОБА_1 середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу у сумі143430, 45 гривень (сто сорок три тисячі чотириста тридцять гривень 45 копійок) за період з 28 березня 2023 року по 26 лютого 2025 року з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Комунального закладу «Запорізький фаховий музичний коледж імені П.І. Майбороди» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 3000 гривень (три тисячі гривень 00 копійок) компенсації моральної шкоди.

У задоволені решти вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 03 березня 2025 року

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Кочеткова І.В.Поляков О.З.