Постанова

від 03.03.2025 по справі 478/339/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.03.25

22-ц/812/139/25

Справа №478/339/24 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/139/25

Постанова

Іменем України

03 березня 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О.,

із секретарем Носіковим І.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області ухвалене 07 листопада 2024 року, під головуванням судді Іщенко Х.В., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а:

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Казанківської селищної ради Баштанського району Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 16 червня 2012 року перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який 07 лютого 2024 року розірвано заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області. У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після припинення шлюбних відносин, з серпня 2022 року дитина проживає разом з ним, ходить до Великоолександрівської гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області та знаходиться на його утриманні. Із вказаного часу відповідачка проживає окремо, припинила спілкування з сином, не виконує своїх батьківських обов`язків щодо його виховання та утримання.

Він працює, має достатній заробіток, час відводити дитину до шкоди, займатися з ним та піклуватися про нього, а тому, має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина. Відповідачка на даний час знаходиться за кордоном, дитина не може проживати з нею за відсутності у останньої житла та джерел існування.

Посилаючись на викладене, просив визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його проживання, за адресою: АДРЕСА_1 .

07 листопада 2024 року рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що сторони у позасудовому порядку досягли взаємної згоди щодо місця проживання дитини разом з батьком, тобто врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини. Дитина фактично проживає з батьком і це право не оспорюється, відповідачка не виявляє наміру чи бажання змінювати місце проживання сина, тому між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування районним судом обставин справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо відсутності між сторонами спору про визначення місця проживання сина та домовленості стосовно його утримання. При ухваленні рішення суд не взяв до уваги, що ОСОБА_3 на протязі 27 місяців не виконує батьківських обов`язків з утримання та виховання дитини.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 червня 2012 року.

Від шлюбу мають дитину - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина з народження проживає та зареєстрована у будинку позивача по АДРЕСА_1 .

На даний час навчається у Великоолександрівській гімназії Казанківської селищної ради Миколаївської області.

Заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 лютого 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Із змісту вказаного судового рішення вбачається, що подружжя з серпня 2022 року припинили спільне проживання, із вказаного часу дитина проживає з позивачем, знаходиться на його утриманні. Спору між сторонами щодо місця проживання дитини немає. До часу виникнення спору щодо місця проживання дитини після розірвання шлюбу буде проживати з позивачем.

Під час розгляду справи судом першої інстанції малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснив, що після розірвання шлюбу між батьками він проживає з батьком.

Відповідно до відомостей, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 має дохід, характеризується за місцем проживання позитивно, проживає разом з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , піклується про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток сина та забезпечує його всім необхідним.

Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання № 23 від 18 березня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 проживає у власному будинку з 4 кімнат, забезпечений продуктами харчування, дитина має власну кімнату та повністю забезпечена всім необхідним для проживання, розвитку та навчання. Батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню сина.

Згідно з висновком комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Казанківської селищної ради № 135 від 27 червня 2024 року, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України", а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналіз доказів, які містяться в матеріалах справи свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_3 після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 добровільно змінила місце свого проживання, сторони фактично дійшли згоди про те, що малолітня дитина проживатиме разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього, не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Жодних доказів, які б свідчили, що на час звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача, останній не надав, і матеріали справи не містять.

Встановивши наведене, та врахувавши положення ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч.1 ст. 15 ЦК України, якими передбачено право на звернення до суду особи, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову батька дитини про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки останнім не доведено, що його права порушені.

Колегія суддів звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання сина.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки рішення про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено виключно якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між батьками такого спору. Матеріали справи не містять доказів, що між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини, навпаки, свідчать про те, що сторони добровільно визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком.

За наведених обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

Повне судове рішення складено 04.03.2025 р.