Постанова

від 04.03.2025 по справі 638/19628/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 р.Справа № 638/19628/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Семіряд І.В., м. Харків, по справі № 638/19628/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції , Управління патрульної поліції в Херсонській області третя особа Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2024 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до Управління патрульної поліції в Херсонській області, Департаменту патрульної поліції, третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просив суд:

- скасувати постанову серії ЕНА № 3050964 від 14.09.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року у справі № 638/19628/24 у задоволені позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Херсонській області, Департаменту патрульної поліції, третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючи на не повне з`ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2024 року у справі № 638/19628/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої відповідачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2024 року поліцейським взводу №2 роти №2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Денисовим Володимиром Івановичем відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3050964 від 14.09.2024 року та притягнуто Позивача до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 14.09.2024 о 19-47 год. у с. Чорнобаївка, вул. Покровська водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом та не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а ПДР України керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у суду наявні беззаперечні підстави для висновку, що ОСОБА_1 було вчинене порушення п.2.1.а ПДР, у зв`язку з чим, з огляду на норми ч. 2 ст. 77 КАС України, у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).

Положеннями статті 245 КУпАП зазначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як випливає з положень пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Частиною першою статті 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту ,зокрема, передбачені частиною другою статті 126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно статті 14 Закону України Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Статтею 15 Закону України Про дорожній рух передбачено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія та пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, або пред`явити електронне посвідчення водія.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п. 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.10 ПДР встановлення, що водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Підпункт «а» пункту 2.4 ПДР встановлює, що на вимогу поліцейського водій повинен пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

З аналізу вказаного вбачається, що кожен громадянин, який досяг відповідного віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами може отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Вказане право підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії за відповідною категорією.

Таким чином, на водія, який в розумінні ПДР є особою, яка керує транспортним засобом, покладається обов`язок при собі мати посвідчення водія відповідної категорії.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що особі надається право керування транспортним засобом лише за наявності посвідчення водія, отриманим в установленому законом порядком. За відсутності посвідчення водія відповідної категорії у особи відсутнє право на керування таким транспортним засобом.

Частиною другою статті 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, саме за керування транспортним засобом особою, яка не має права на його керування передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст. 126КУпАП.

Із матеріалів справи встановлено, що 14 вересня 2024 року поліцейським взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Херсонській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Денисовим Володимиром Івановичем відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3050964 від 14.09.2024 року та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 14.09.2024 о 19-47 год. у с. Чорнобаївка, вул. Покровська водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а ПДР України керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідачем разом з відзивом на позовну заяву було надано відео нагрудної бодікамери БК 476603.

З наданого відеозапису колегією суддів встановлено, що під час розмови позивача з поліцейськими ним було зазначено, що його посвідчення водія знаходиться у м. Харкові та він не встиг його забрати, бо закінчилась відпустка. Надалі в ході спілкування з позивачем було підтверджено, що він навчається в автошколі та йому залишилось лише одне водіння. У подальшому на запитання працівника поліції з якого періоду позивач керує транспортним засобом без посвідчення водія, позивач одразу відповідає, що з 2022 року.

Враховуючи вказане, позивач при спілкуванні з поліцейськими не заперечував про відсутність у нього посвідчення водія та те, що він його не отримував.

Крім того, працівники поліції за допомогою інформаціно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» перевіряли наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами, під час перевірки було встановлено, що позивач не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Вказане підтверджується довідкою ВАП УПП в Херсонській області від 08.10.2024 в якій встановлено, що відповідно до інформаційно- телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами. (а.с. 31)

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про вірну кваліфікацію вчиненого позивачем правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, з огляду на відсутність у позивача посвідчення водія, що свідчить про відсутність у позивача права на керування транспортним засобом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність у постанові технічного засобу, яким здійснено відеозапис, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в графі № 5 працівником поліції вказано портативний відеореєстратор БК 476603, яким зроблено відеозапис вчиненого правопорушення.

Доводи апелянта, що позивачу не були роз`яснені права, оскільки на відеозаписах не має факту роз`яснення прав з боку поліцейських, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, згідно до відеозапису колегією суддів встановлено, що на відрізку часу 14.09.2024 року з 19:49:30 по 19:50:50 поліцейськими були роз`яснені права позивачу.

Крім того, у графі постанови №8 міститься підпис позивача, що спростовує твердження, що йому не було роз`яснено права, адже у вказаній графі він поставив свій підпис про те, що права за ст. 268 КУпАП та строк оскарження за ст. 289 КУпАП йому роз`яснено.

Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на той факт, що в оскаржуваній постанові не зазначено місце вчинення правопорушення з огляду на відсутність номеру будинку, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в постанові зазначено місце вчинення правопорушення, а саме: с. Чорнобаївка, вул. Покровська, а не зазначення номеру будинку не впливає на правомірність винесеної постанови, оскільки відсутність у особи посвідчення водія свідчить про порушення норм діючого законодавства незалежно від місця вчинення правопорушення, тобто в межах населеного пункту або поза його межами, а тому дана неточність містить формальний характер.

Крім того, відповідач зазначає, що село Чорнобаївка розташоване поблизу міста Херсона, та постійно перебуває під ворожим вогнем. Винесена Постанова про адміністративне правопорушення складена в електронній формі з використанням мобільного логістичного пристрою. Через нестабільну роботу інтернет ресурсу, через постійні обстріли, при винесені оскаржуваної постанови не підвантажилась прив`язка сталого орієнтиру.

Щодо посилань апелянта, що відповідачем не вірно кваліфіковано правопорушення, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Частиною 2 та 3 статті 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити:

найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;

дату розгляду справи;

відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;

опис обставин, установлених під час розгляду справи;

зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;

прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:

дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;

транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);

технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);

розмір штрафу та порядок його сплати;

правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;

відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Колегія суддів зазначає, що в графі 5 оскаржуваної постанови наведені встановлені оставини, а саме те, що позивач керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та зазначено про порушення норм ПДР, яке полягало в керуванні транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Таким чином, в оскаржуваній постанові викладені обставини та зміст вчиненого позивачем адміністративного правопорушення.

Отже, приймаючи оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 3050964 від 14.09.2024, відповідач діяв на підставі та у спосіб, передбачений законодавством України.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 по справі № 638/19628/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.М. МакаренкоСудді Т.С. Перцова С.П. Жигилій