Постанова

від 03.03.2025 по справі 906/1429/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2025 року Справа № 906/1429/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Крейбух О.Г.

без участі представників сторін

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 25.09.2024 суддею Лозинською І.В. у м. Житомир (повний текст рішення складено 02.10.2024) у справі № 906/1429/23

за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

до ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради

про стягнення 60300 грн.

ВСТАНОВИВ:

Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Богданенка О.Р. про стягнення з останнього 49446 грн неустойки у розмірі подвійної плати за період з 01.05.2020 до 01.10.2023.

Ухвалою суду першої інстанції від 30.01.2024 залучено КП "Міський ринок" Коростишівської міської ради до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 23.07.2024 місцевий господарський суд постановив, серед іншого, заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 12.07.2024 прийняти до розгляду та вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з Богданенка О.Р. 60300 грн неустойки у розмірі подвійної плати за період з 01.05.2020 до 01.07.2024.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.09.2024 у даній справі у задоволенні позову ПКР "Кооперативний ринок" відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив останнє скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у даній справі не з`ясовано та не доведено всіх обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України, є підставами для повного скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Від скаржника на адресу суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких підприємство просило суд при розгляді даної справи врахувати постанову Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 906/562/20.

В силу ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2013 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договори оренди № 200 та № 201, згідно п. 1.1 яких предметом договору № 200 є металевий кіоск № 30 загальною площею 6 кв. м., а предметом договору № 201 є торгівельні майданчики № 87; 30/1 загальною площею 4 кв. м., 2 кв. м.; місцезнаходження останніх зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку. Відповідно до п. п. 1.2-1.4 договорів № 200 та № 201, об`єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності. Об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності. Сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов`язків за ним. Відповідно до 2.1 договору № 200 орендодавець передає орендарю об`єкт оренди за актом приймання-передачі, що є невід`ємною частиною даного договору, в якому сторони зазначають стан об`єкта оренди на момент здачі. Складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця. Згідно п. 2.1 договору № 201, орендар набуває права користування об`єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п. 6. Згідно п. 3.1 договору № 200, що орендна плата за металевий кіоск № 30 складає 468 грн на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата. Водночас, за п. 3.1 договору № 201 орендна плата за торгівельний майданчик № 87; 30/1 складає 216 грн та 135 грн на місяць. Згідно п. п. 4.2.3-.4.2.5 договорів, орендодавець має право: вимагати в орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату; відмовитися від цього договору, якщо орендар систематично порушує умови договору або не вносить орендну плату протягом двох місяців підряд; у разі якщо орендар після припинення дії договору в семиденний термін не звільнить об`єкт оренди, орендодавець переміщає тимчасову споруду, що встановлена на орендованому торговельному місці, на штраф майданчик ринку. У свою чергу орендар зобов`язується: своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря (п. п. 4.3.3, 4.3.8 договорів № 200 та № 201). Відповідно до п. 5.2 договорів, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України. Договори укладено на 1 рік: з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно. Згідно п. 6.3 договорів, якщо орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов`язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору подати орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів. За умови відсутності в орендодавця заперечень договір може бути пролонгований на такий же термін. В іншому випадку договір припиняє дію відповідно до п. 6.1 договорів.

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування майно - металевий кіоск № 30 загальною площею 6 кв. м., що є предметом оренди та розташоване на ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: Житомирська обл., м. Коростишів, вул. Шевченка, 40.

Згідно повідомлення № 391 від 06.08.2014, відповідачем була припинена господарська діяльність, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

17.12.2014 сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди № 200 від 31.12.2013, відповідно до якої останні домовились пролонгувати вказаний договір на термін з 01.01.2015 по 31.12.2015.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 30.10.2018 у справі № 280/498/18 за позовом ПКР "Кооперативний ринок" до Богданенка О.Р. стягнено з відповідача 20844 грн заборгованості з орендної плати, 8442 грн неустойки; у зазначеному рішенні судом встановлено, що після укладення додаткової угоди від 17.12.2014 договір оренди № 200 від 31.12.2013 за ст. 764 ЦК України пролонгований з 01.01.2016 по 31.12.2016 і з 01.01.2017 по 31.12.2017; - договір № 201 відповідно до ст. 764 ЦК України пролонгований з 01.01.2015 по 31.12.2015 та з 01.01.2016 по 31.12.2016 і з 01.01.2017 по 31.12.2017; - ПКР "Кооперативний ринок" було надіслано Богданенку О.Р. лист-претензію № 6 від 09.01.2018, в якому повідомлено про припинення дії договорів і відсутність у підприємства намірів пролонговувати договори оренди на 2018 рік; - орендар після припинення дії договорів не виконав вимог ч. 1 ст. 785 ЦК України, не повернув орендодавцю за договором № 200 металевий кіоск № 30 і за договором № 201 торгівельний майданчик № 30/1 (об`єкт оренди), надалі використовує їх і у орендодавця виникло право, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, нараховувати неустойку за час прострочення користування предметами оренди в подвійному розмірі.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.12.2020 у справі № 906/559/20, яке набрало законної сили, задоволено позов ПКР "Кооперативний ринок" до Богданенка О.Р.; стягнуто з відповідача 25326 грн неустойки та зобов`язано повернути кіоск № 30 ПР "Кооперативний ринок" шляхом складання акту прийому-передачі згідно з п. 2.2 договору № 200. Відповідно до вказаного рішення відповідач сплатив кошти за рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області по справі № 280/498/18, однак не виконав зобов`язання за договором № 200 та не передав орендодавцю кіоск № 30, як того вимагає п. 2.2 договору та за договором № 201 не звільнив торгівельний майданчик № 30/1 згідно з п. 4.3.8 договору.

Наявним в матеріалах справи актом від 01.04.2020 підтверджено, що станом на 01.04.2020 металевий кіоск № 30 від товару не звільнений, а Богданенко О.Р. продовжує використовувати його в своїй господарській діяльності. Комісією встановлено неможливість переміщення кіоску на штраф майданчик, в зв`язку з невиконанням обов`язку щодо звільнення його від товару, який в ньому знаходиться і належить Богданенку О.Р.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує рішення судів, не сплачує присуджені суми, не передав кіоск № 30 за актом прийому-передачі позивачу та продовжує використовувати останній у своїй господарській діяльності та отримує прибутки, а підприємство несе витрати по його утриманню, ПКР "Кооперативний ринок" нарахувало орендарю неустойку, на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, за час прострочення користування та звернулось до господарського суду з відповідним позовом.

Суд першої інстанції, за результатами розгляду даної справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтями 626, 627, 629 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначено вище, між сторонами даного господарського спору укладено договори оренди № 200 та № 201 від 31.12.2013.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В силу ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2 ст. 795 ЦК України).

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.12.2020 у справі № 906/559/20, яке набрало законної сили, задоволено позов ПКР "Кооперативний ринок" до ОСОБА_1 ; стягнуто з відповідача 25326 грн неустойки та зобов`язано повернути кіоск № 30 ПР "Кооперативний ринок" шляхом складання акту прийому-передачі згідно з п. 2.2 договору № 200. Відповідно до вказаного рішення відповідач сплатив кошти за рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області по справі № 280/498/18, однак не виконав зобов`язання за договором № 200 та не передав орендодавцю кіоск № 30, як того вимагає п. 2.2 договору та за договором № 201 не звільнив торгівельний майданчик № 30/1 згідно з п. 4.3.8 договору.

Наявним в матеріалах справи актом від 01.04.2020 підтверджено, що станом на 01.04.2020 металевий кіоск № 30 від товару не звільнений, а Богданенко О.Р. продовжує використовувати його в своїй господарській діяльності. Комісією встановлено неможливість переміщення кіоску на штраф майданчик, в зв`язку з невиконанням обов`язку щодо звільнення його від товару, який в ньому знаходиться і належить Богданенку О.Р.

Із оскаржуваного у даній справі рішення суду першої інстанції вбачається, що суд дійшов висновку про не доведення позивачем факту вживання заходів щодо примусового виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 10.12.2020 у справі № 906/559/20 в частині повернення кіоску № 30 ПР "Кооперативний ринок" шляхом, складання акту прийому-передачі, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за вказаний період.

Такий висновок суду попередньої інстанції колегія суддів вважає таким, що не відповідає нормі матеріального права, закріпленій ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки відповідальність у вигляді неустойки за неповернення речі з найму (оренди), не може перебувати в залежності від вживання заходів примусового виконання судового рішення у справі № 906/559/20.

При цьому судом зауважується, що у позовній заяві відмічалось про невиконання орендарем рішень судів як в частині присуджених до стягнення коштів, так і в частині передачі кіоску № 30. Відповідачем в свою чергу не надано жодних доказів виконання свого обов`язку з повернення орендованого майна ні в добровільному ні в примусовому порядку.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що право на стягнення неустойки, встановлене нормою ч. 2 ст. 785 ПК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди і жодним чином не стосується вжиття заходів примусового виконання судових рішень у інших справах.

Відтак, колегія суддів вважає, що вказаний помилковий висновок суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, висновкам Верховного Суду, фактичним обставинам справи та жодним чином не може обмежувати реалізацію позивачем свого права, передбаченого ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Окрім того, місцевим господарським судом не враховано висновків Верховного Суду щодо правової природи неустойки за невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди), викладених у численних постановах суду касаційної інстанції, в тому числі у справах, у яких стороною був позивач (постанови від 06.07.2021 у справі № 906/562/20, від 08.06.2021 у справі № 906/564/20, від 21.01.2021 у справі № 906/1077/19, від 02.12.2020 у справі № 906/1078/19).

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов`язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Зазначений особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі визначеному статтею 785 ЦК України. Тому, важливим при здійсненні оцінки правомірності заявленої вимоги про стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, є урахування обставин невиконання зобов`язання орендарем щодо повернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на неповернення майна (аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

У постановах від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17 та від 28.08.2018 у справі № 913/155/17 Верховним судом зазначено, що при розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. При цьому обставини, чи продовжує орендар, стосовно якого припинився договір оренди фактично користуватись орендованим приміщенням, отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності у такому приміщенні, не виключають відповідальність, встановлену ч. 2 ст. 785 ЦК України. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановлене нормою ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, а не фактичним користуванням майном чи то перебуванням орендаря на цій території.

У постанові Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 906/562/20 касаційним господарським судом вказано, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не з`ясовано та не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог ст. ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Під час нового розгляду справи судам слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в тій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Так, приймаючи оскаржувані судові рішення, судами попередніх інстанцій не було враховано висновків у наведеній постанові Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та: - не надано оцінки змісту п. 4.3.8 договору, яким сторонами унормовано, що орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря; - не встановлено обставин, які б засвідчували факт повернення орендарем предмету договору, який він отримав від позивача та використовував, що підтверджується обставинами, встановленими у справі № 295/6827/16-ц; - не надано оцінки тій обставині, що позивач просив звільнити від майна відповідача саме той предмет оренди, який він йому передав і який він повинен повернути саме позивачу, де б він не знаходився, оскільки матеріали справи не містять ані доказів, ані позиції відповідача, відповідно до яких належний останньому на праві власності кіоск розміщено не на території позивача; - залишено поза увагою, що обов`язок з повернення орендованого майна як законом так і договором був покладений саме на орендаря, який під час розгляду справи не надав будь-яких пояснень чи доказів про те, що він повернув об`єкт оренди, вживав заходів з повернення об`єкта оренди орендодавцю, але незалежно від його бажання об`єкт оренди не був повернутий орендодавцю. Суд зазначає про хибність висновків судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду з позовом про стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України до особи, яка отримала майно у користування, і не виконала обов`язку щодо його негайного повернення після припинення договору, позивач зловживає правом та порушує такі засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, оскільки у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим утриманням у своєму володінні після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, правовідносини не можуть врегульовуватись іншим, чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України. Також є хибними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що припинення відповідачем підприємницької діяльності в якості фізичної особи - підприємця та відсутність права здійснювати підприємницьку діяльність, свідчить про звільнення орендованого майна, оскільки не відповідають умовам п. 4.3.8 договору щодо дотримання орендарем обов`язку зі звільнення об`єкта оренди та повернення його орендодавцеві за наслідком припинення цього договору. Крім того, суд вказав, що посилаючись на те, що позивач допускає бездіяльність щодо використання свого права, передбаченого п. 4.2.5 договору з переміщення на штраф майданчик тимчасової споруди, що встановлена на орендованому торговельному місці, суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що така умова договору є правом орендодавця, а не його обов`язком, застосовується за його волевиявленням і не може перешкоджати зверненню з позовом про звільнення орендованого майна та стягнення неустойки. Суд касаційної інстанції констатував, що місцевий та апеляційний господарські суди не надали оцінки доводам позивача та не дослідили того, чи є обставина неповернення відповідачем, орендованого майна позивачу наслідком його недобросовісної поведінки, та чи вчинялись ним дії, спрямовані на свідоме уникнення повернення орендованого майна орендодавцю.

Всупереч зазначеним висновкам Верховного Суду, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення у даній справі, взагалі не надав оцінку обставинам невиконання відповідачем (орендарем) зобов`язання щодо повернення позивачу (орендодавцю) металевого кіоску № 30 та торгівельних майданчиків № 87; 30/1 відповідно до п. 4.3.8. договорів оренди № 200 , № 201 та вимог ч. 1 ст. 785 ЦК України.

У свою чергу, обставини невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо повернення об`єктів оренди були достеменно встановлені рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.12.2020 у вищевказаній справі № 906/559/20, а відтак мають преюдиційне значення в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України. За загальною судовою практикою преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у вищевказаному судовому рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Відмовляючи у задоволенні позову у даній справі місцевий господарський суд також послався на те, що позивач з 18.12.2018 не мав будь-яких речових прав на вказану земельну ділянку, в тому числі користування та розпоряджання, а відповідно не має права нараховувати неустойку у розмірі подвійної плати.

Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає не обґрунтованим в силу того, що у даній справі не розглядався спір про наявність чи відсутність у позивача речових прав на земельну ділянку, а стосувався правомірності користування відповідачем майном кооперативного ринку після припинення договорів оренди й нарахування йому у зв`язку з цим неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Додатково суд зауважує, що питання користування позивачем спірною земельною ділянкою неодноразово розглядалось судами та з цього приводу зроблені вичерпні висновки, викладені у судових рішеннях, що набрали законної сили.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.11.2023 у справі № 906/375/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024, за позовом Коростишівської районної спілки споживчих товариств до Коростишівської міської ради про скасування рішення Коростишівської міської ради № 655 від 28.02.2023 "Про затвердження документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Шевченка, 40 в м. Коростишеві та надання земельних ділянок у постійне користування", визнано незаконним поділ цілісної земельної ділянки по вул. Шевченка, 40 м. Коростишева на 26 частин та надання 12 з них КП "Міський ринок" у постійне користування, у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка не є вільною, оскільки на ній знаходиться цілісний майновий комплекс - Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок". Тобто судами неодноразово вирішувалося питання щодо права користування земельною ділянкою за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, на якій розташований цілісний майновий комплекс - ПР "Кооперативний ринок", а відтак суд констатує, що питання врегулювання земельних відносин позивача з органом місцевого самоврядування жодним чином не стосується відповідальності за невиконання відповідачем договірних зобов`язань, які є предметом розгляду даної справи.

Крім того, судом попередньої інстанції не враховано обставин, встановлених рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі № 906/560/20 касаційне провадження у якій було закрито постановою Верховного Суду від 09.03.2023, за участі того самого позивача в аналогічних правовідносинах, де судами зроблено висновок про те, що використання орендарем торговельного місця/торговельного майданчика на ринку для здійснення торгівлі не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання, оскільки продавці товарів на ринку не зобов`язані оформляти право на торгівлю у певному місці договором оренди земельної ділянки тощо.

Таким чином, вищевказаними судовими рішеннями, встановлено, що торгівельне місце не можна ототожнювати з асфальтобетонним покриттям або земельною ділянкою, а правовідносини між ПР "Кооперативний ринок" та Коростишівською міською ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування уданій справі та не мають правового значення для спору про стягнення неустойки за користування об`єктами оренди позивача після припинення договірних відносин.

Перевіривши нарахування позивачем неустойки, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що неустойка в розмірі 60300 грн подвійної плати за період з 01.05.2020 до 01.07.2024 є законною та обґрунтованою, а тому підлягає стягненню в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведені обставини судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги ПКР "Кооперативний ринок" заявлені правомірно, а наведені підстави для їх задоволення відповідають обставинам спору та вимогам чинного законодавства, отже позов підприємства обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2024 у справі № 906/1429/23 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

За результатами розгляду апеляційної скарги позивача, усі витрати останнього по сплаті судового збору у даній справі, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2024 у справі № 906/1429/23 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (12501, Житомирська область м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 ЄДРПОУ 31843604) 60300, 00 грн неустойки та 2684, 00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Видати накази.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (12501, Житомирська область м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 ЄДРПОУ 31843604) 4026 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. На виконання даної постанови Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Справу № 906/1429/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.