Рішення

від 05.03.2025 по справі 495/230/24

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/230/24

№ провадження 2/495/726/2025

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

05 березня 2025 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Ульвіс К.Є., Дарій О.М.,

справа № 495/230/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом представника Дочірнього підприємства Бази відпочинку «Тернопіль» адвоката Верховець К.С. до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення,-

представника третьої особи адвоката Білоус І.І.

ВСТАНОВИВ:

08.01.2024 представник Дочірнього підприємства Бази відпочинку «Тернопіль» адвокат Верховець К.С. звернулась до суду із позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ХХVII-a сесії VII скликання від 11.05.2018 № 629 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Стислий виклад позицій позивача та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Відповідача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 11.06.2001 між Затоківською селищною радою та Дочірнім підприємством база відпочинку «Тернопіль» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди строком на 25 років земельну ділянку площею 1,46 га, в тому числі 1,46 га під громадською забудовою, розташовану у Лиманському курортному районі смт. Затока, для організації масового відпочинку населення під розміщення бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Рішенням Виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 219 від 21.07.2004 «Про затвердження містобудівного обґрунтування майданчика активного відпочинку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в Лиманському курортному районі смт. Затока» надано дозвіл ДП «База відпочинку «Тернопіль» на виконання робіт по благоустрою майданчика активного відпочинку бази в південно-східній частині.

З матеріалів справи № 495/4887/17 та відкритих відомостей на сайті Публічної кадастрової карти стало відомо, що рішенням Затоківської селищної ради від 11.05.2018 № 629 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0985 га для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 5110300000:02:012:0204.

На підставі вказаного рішення за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності земельної ділянки.

ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:012:0204 з ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М.

Позивач вважає, що відведення, поділ земельних ділянок та подальша передача земельної ділянки у власність третім особам без врахування рішення Виконавчого комітету Затоківської селищної ради № 219 від 21.07.2004, порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою й проведення благоустрою.

Третя особа надала до суду пояснення щодо позову, у яких зазначає, що вважає позовні вимоги Дочірнього підприємства база відпочинку «Тернопіль» необґрунтованими, безпідставними, протиправними, не підтвердженими жодними належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами у справі, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі.

12 січня 2024 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відкрито загальне позовне провадження по справі, призначено підготовче судове засідання на 12 лютого 2024 року.

19 березня 2024 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Постановлено витребувати у Комунального підприємства Новоселівської сільської ради Регіональне бюро державної реєстрації, адреса: Одеська область, Березівський район, село Новоселівка, вулиця Нова, 77А, копії документів, що стали підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0985 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110300000:02:012:0204 за ОСОБА_1 ; копії матеріалів справи щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0985 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110300000:02:012:0204 за ОСОБА_1 . У зв`язку з витребуванням доказів у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 15 травня 2024 року.

23 жовтня 2024 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі відмовлено.

10 грудня 2024 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження по справі.

Фактичні обставини, встановлені судом.

11 червня 2001 року між Затоківською селищною радою та Дочірнім підприємством база відпочинку «Тернопіль» (свідоцтво про державну реєстрацію видане Білгород-Дністровським міськвиконкомом 12 серпня 1999 року, реєстраційна справа за № 04056799Ю0010186, ідентифікаційний код 20993109), на підставі рішення ХІІ-ї сесії ХХІІІ скликання Затоківської селищної ради від 10 вересня 1999 року за № 11, строком на 25 років укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,46 га, в тому числі 1,46 га під громадською забудовою, розташованою у Лиманському курортному районі смт. Затока, для організації масового відпочинку населення, під розміщення бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». /а.с. 10/

21 липня 2004 року виконавчий комітет Затоківської селищної ради прийняв рішення № 219 «Про затвердження містобудівного обґрунтування майданчика активного відпочинку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в Лиманському курортному районі смт Затока, відповідно до якого надав дозвіл ДП «База відпочинку «Тернопіль» на виконання робіт по благоустрою в південно-східній частині, розташованої в Лиманському курортному районі смт Затока, згідно з містобудівним обґрунтуванням. /а.с. 13/

19 листопада 2015 року виконавчий комітет Затоківської селищної ради прийняв рішення «Про надання дозволу б/в «Мєтєор», б/в «Міг», б/в «Ніка», б/в «Черкашанка», б/в «Красилівчанка», б/в «Смуглянка», б/в «Мікрон-1», б/в «Едельвейс», ОЦ «Одисей», б/в «Бодрість», б/в «Черемшина», б/в «Маямі», б/в «Тернопіль», б/в «Гудзон Клаб», СПД ОСОБА_3 на проведення робіт по влаштуванню пішохідної доріжки з елементами благоустрою вздовж прилеглої території», яким позивачу надано дозвіл на проведення робіт по влаштуванню пішохідної доріжки з елементами благоустрою вздовж прилеглої території./а.с.14/

Рішенням Затоківської селищної ради від 11 травня 2018 року № 629 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» постановлено надати гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,0985 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0204) із земель рекреаційного призначення комунальної власності для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 5110300000:02:012:0204. /а.с. 9/

22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0985 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 5110300000:02:012:0204. /а.с. 34/

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 17.11.2023 № 354915693 земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:012:0204, площею 0,0985 належить на праві власності ОСОБА_2 . /а.с. 20/

Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Частиною першою ст. 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до приписів статей152,155 ЗК Українизахист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в Постановах Верховного Суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18 та ін.)

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права.

Тобто спосіб захисту, який, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини справи, здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц зазначила, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо запитувач вважає, що його право порушено тим, що право власності зареєстровано за відповідачами, то належним способом захисту є віндикаційний позов, після його задоволення, таке рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права

Крім того, Верховний Суд у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року у справі № 495/8567/16- ц у постанові від 26 травня 2022 року вказав, що: «Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Окрім того, Верховний суд, у постанові від 28 червня 2023 року, справа № 495/9132/16-ц зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 642/5966/18.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 642/5966/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 495/1257/21 від 26 липня 2024 року.

З урахуванням усього вищенаведеного, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об`єктивності, та у їх логічному взаємозв`язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, з врахуванням позицій Верховного Суду, а також з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує відновлення порушеного права позивача, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 1, 16, 21, 182, 328, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства Бази відпочинку «Тернопіль» до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Дочірнє підприємство База відпочинку «Тернопіль», 67772, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський Курортний район, код ЄДРПОУ 20993109.

Відповідач 1: Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, 67844, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1.

Відповідач 2: ОСОБА_1 , Одеська область, м. Білгород-Дністровський.

Третя особа: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складений та проголошений 05 березня 2025 року.

Суддя: