Ухвала від 05.03.2025 по справі 420/25165/24

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

05 березня 2025 року

м. Київ

справа №420/25165/24

адміністративне провадження № К/990/6445/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року

у справі №420/25165/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 21 рік 10 місяців 6 днів, що дає право на відставку, - додатково трьох років роботи в галузі права під час призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді;

- зобов`язати Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, зарахувавши їй до стажу роботи на посаді судді додатково три роки роботи в галузі права та виходячи з загального стажу роботи судді - 24 роки 10 місяців 6 днів - з моменту призначення довічного грошового утримання з 11 липня 2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, зарахувавши їй до стажу роботи на посаді судді додатково три роки роботи в галузі права та виходячи з загального стажу роботи судді - 24 роки 10 місяців 6 днів - з моменту призначення довічного грошового утримання з 11 липня 2024 року.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 10 лютого 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №420/25165/24, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2021 року у справі №580/492/21.

Оцінюючи підставу, передбачену підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, колегія суддів наголошує на її необґрунтованості та відхиляє, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення і стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2021 року у справі №580/492/21 (пункти 71-73, 77) вказав, що «статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Також, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Разом із цим, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.».

Така позиція Верховного Суду є усталеною і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від останньої.

Згідно з усталеного судовою практикою Великої Палати Верховного Суду частину другу статті 137 Закону 1402-VІІІ (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18).

В цілому мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі №420/25165/24, у повній мірі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18, та правовій позиції Верхового Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2021 року у справі №580/492/21, які містять висновки щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 01 лютого 2024 року у справі №560/7702/23, від 03 червня 2024 року у справі №420/1084/24, від 15 липня 2024 року у справі №380/27769/23.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі №420/25165/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа