Постанова від 06.03.2025 по справі 930/1025/23

Справа № 930/1025/23

Провадження № 22-ц/801/464/2025

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 рокуСправа № 930/1025/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О. Ю. (судді доповідача),

суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Профі Праця»

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Праця» про визнання договорів недійсними, стягнення коштів, сплачених за договором, та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Праця» - адвоката Кузьменка Євгенія Анатолійовича на заочне рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Науменка С. М., дата складення повного рішення невідома,

встановив:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Праця» (далі ТОВ «Профі Праця») про визнання недійсним договору, стягнення коштів, сплачених за договором, та моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що кожним із 25 червня 2019 року з відповідачем укладено договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. За цими договорами відповідач зобов`язаний надати послуги щодо працевлаштування позивачів у Австралії шляхом посередництва від їх імені, в їх інтересах та за їх рахунок. Одразу після укладення договору позивачами було сплачено відповідачу в рахунок авансування робіт за договором кожним готівкою по 2500,00 Євро.

З метою отримання відомостей про виконання умов договору позивачі намагалися зателефонувати відповідачу на що їм повідомлялося про відсутність будь-якого виконання договору відповідачем без повідомлення істотних причин. Враховуючи довготривалу бездіяльність відповідача з виконання укладеного договору, позивачі намагалися повернути сплачені ними кошти на що їм було відмовлено. Згодом відповідач перестав відповідати на будь-які телефонні дзвінки.

03 серпня 2020 року позивачами був направлений лист ТОВ «Профі Праця» про надання інформації щодо обставин, що спричинили затягування виконання договору, фактичний обсяг виконаних робіт та орієнтовну дату повного виконання предмету договору. Однак відповідь на даний лист отримано не було.

На момент укладення оскаржуваних договорів ТОВ «Профі Праця» здійснювало господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі виданої ліцензії серії АЕ №637164 від 26 травня 2015 року, однак безпосередніх відомостей про країни, у які відповідач має право працевлаштувати громадян у ліцензії не зазначено. У процесі листування позивачів з Мінекономіки України ними було встановлено розповсюдження ліцензії відповідача на працевлаштування громадян виключно у країні Республіка Польща. Листом Мінекономіки України також повідомлено, що до них не надходило будь-якої інформації з укладання ТОВ «Профі Праця» зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні закордоном з іноземним суб`єктом господарювання, країна працевлаштування якого Австралія. Тобто відповідач, укладаючи договори із позивачами взяв обов`язок працевлаштування позивачів у країні, по якій свою господарську діяльність не мало права здійснювати, до того ж відповідно до Ліцензійних умов не мав прав права на визначення у договорі будь-яких сум авансування своєї діяльності.

Враховуючи наявність ознак шахрайських дій позивачами подано заяву до ВРЗЗС СВ Білоцерківського РУП ГУНП щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_3 від 03 червня 2021 року було присвоєно номер кримінального провадження 12021111030001215. Слідчі дії за цим кримінальним провадження продовжуються.

Вважаючи, що укладені договори вчиненими під впливом обману, а дії та бездіяльність відповідача відповідно до Закону України «про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою практикою, яка вводить споживача в оману стосовно наявності продукції, її поставки, а також стосовно очікуваних результатів, тому такі належить визнати недійсними.

Також позивачі вважають, що в результаті порушених відповідачем прав позивачів, їм спричинена моральна шкода, оскільки не отримавши послугу позивачі не лише не заробили кошти, на які розраховували, але і позбавилися значної суми коштів у зв`язку із зверненнями до адвокатів, безрезультатним листуванням та відвідуванням органів поліції за місцем реєстрації відповідача. Враховуючи глибину та характер душевних страждань, у зв`язку з протиправними діями відповідача, понесення матеріальних витрат, позивачі оцінюють завдану їм моральну шкоду у 5000,00 грн кожен.

За таких обставин, просять визнати недійсними договори від 25 червня 2019 року про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні закордоном, укладені між ТОВ «Профі Праця» та позивачами, стягнути з відповідача на користь кожного із позивачів грошові кошти в розмірі по 2500,00 Євро, в сумі еквівалентній гривні України, згідно офіційного курсу НБУ на момент ухвалення судового рішення, сплачені за договорами, моральну шкоду у розмірі по 5000,00 грн кожному, а також судові витрати.

Заочним рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним з моменту укладення договір від 25 червня 2019 року про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, укладений між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Профі Праця» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 500,00 Євро, в сумі еквівалентній гривні України, згідно офіційного курсу Національного банку України на момент ухвалення судового рішення, сплачені за договором, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073, 60 грн, та витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 8000,00 гривень.

Визнано недійсним з моменту укладення договір від 25 червня 2019 року про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, укладений між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_2 . Стягнуто з ТОВ «Профі Праця» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 500,00 Євро, в сумі еквівалентній гривні України, згідно офіційного курсу Національного банку України на момент ухвалення судового рішення, сплачені за договором, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073, 60 грн, витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн.

Визнано недійсним договір від 25 червня 2019 року про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, укладений між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_3 . Стягнуто з ТОВ «Профі Праця» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2 500,00 Євро, в сумі еквівалентній гривні України, згідно офіційного курсу Національного банку України на момент ухвалення судового рішення, сплачені за договором, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073, 60 грн, витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 8000, 00 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Профі Праця» - адвокат Кузьменко Є. А. оскаржує його в апеляційному порядку. Вважаючи, що оскаржуване рішення ухвалене за неповного дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої доводи обґрунтовує тим, що на його думку позивачами обрано неправильний спосіб захисту, який полягає у визнанні договорів недійсними, на противагу формі захисту розірвання договору, а тому суд мав би самостійно це встановити і ухвалити рішення навіть без активної участі відповідача. При цьому вважає відсутніми підстави для визнання договорів недійсними, оскільки сторони досягли певних домовленостей, що не суперечать закону. Окрім того, вказує, що позивачами не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання коштів відповідачем, а зафіксована сума у договорі не підтверджує передачу відповідних грошових коштів. В свою чергу, звертає увагу, що на момент звернення до суду вже закінчилися строки позовної давності, які не були застосовані під час розгляду справи та не могли бути застосовані, оскільки суд першої інстанції заочне рішення не скасував та не перейшов до стадії судового процесу, що надало би відповідачу звернутися із заявою про застосування таких строків.

22 січня 2025 року представником позивача ОСОБА_3 адвокатом Браславцем Я. Ю. поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Викладаючи обставини укладення оспорюваних правочинів, вказуючи на добросовісність дій позивачів та їх реальне бажання отримати відповідні послуги, адвокат в свою чергу зазначає, що за змістом апеляційної скарги скаржником наводяться аргументи і заперечення, які не стосуються предмету спору та його обставин, вони зводяться до безпідставних аргументів щодо обраного способу захисту позивачами, а також повідомлень про ненадання доказів щодо оплати коштів відповідно до вимог законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції цілком відповідає.

Як слідує із матеріалів справи, 25 червня 2019 року між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

За п. 1.2. цього договору його предметом є надання ТОВ «Профі Праця» (посередник) посередницькі послуги з: пошуку роботодавця та проведення переговорів; клопотання, подання заяв та пред`явлення особистих документів клієнта для вивчення та розгляду юридичними та фізичними особами для оформлення візи, купівлі проїзних документів, отримання дозволів та узгоджень; отримання в інтересах клієнта довідки, інформації, документів, грошей та інших цінностей, якщо це необхідно для виконання замовлення; оплати послуг юридичних та фізичних осіб мито та інші платежі, які необхідні для виконання замовлення; здійснення перекладу необхідних документів за рахунок клієнта; передачі документації та її отримання з-за кордону; підготовки та оформлення документів, необхідних для подачі в консульську установу Австралії; оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів, установ, підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності; інформаційно-консультаційних послуг; виконання будь-яких дій, необхідних для виконання обов`язків за даним договором.

Пунктом 1.4. договору також передбачено, що реалізацією даного договору є факт отримання клієнтом офіційного дозволу на роботу в Австралії.

У п. 10 договору сторонами узгоджено, що сума цього договору визначається сторонами у розмірі 6000,00 Євро по курсу НБУ. Сплата клієнтом суми договору здійснюється перерахуванням коштів на поточний рахунок посередника на момент укладення цього договору.

Також, після зазначення реквізитів сторін договору, міститься інформація про проплати ОСОБА_1 за послуги, зокрема 2500,00 Євро по курсу НБУ за «договір про співпрацю + дозвіл на роботу на 4 роки в Австралії, авіа переліт до місця роботи, страховка» із підписом представника посередника скріпленим печаткою товариства.

Окрім того, 25 червня 2019 року між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

За п. 1.2. цього договору його предметом є надання ТОВ «Профі Праця» (посередник) посередницькі послуги з: пошуку роботодавця та проведення переговорів; клопотання, подання заяв та пред`явлення особистих документів клієнта для вивчення та розгляду юридичними та фізичними особами для оформлення візи, купівлі проїзних документів, отримання дозволів та узгоджень; отримання в інтересах клієнта довідки, інформації, документів, грошей та інших цінностей, якщо це необхідно для виконання замовлення; оплати послуг юридичних та фізичних осіб мито та інші платежі, які необхідні для виконання замовлення; здійснення перекладу необхідних документів за рахунок клієнта; передачі документації та її отримання з-за кордону; підготовки та оформлення документів, необхідних для подачі в консульську установу Австралії; оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів, установ підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності; інформаційно-консультаційних послуг; виконання будь-яких дій, необхідних для виконання обов`язків за даним договором.

Пунктом 1.4. договору також передбачено, що реалізацією даного договору є факт отримання клієнтом офіційного дозволу на роботу в Австралії.

У п. 10 договору сторонами узгоджено, що сума цього договору визначається сторонами у розмірі 6000,00 Євро по курсу НБУ. Сплата клієнтом суми договору здійснюється перерахуванням коштів на поточний рахунок посередника на момент укладення цього договору.

Після зазначення реквізитів сторін договору у ньому міститься інформація про проплати ОСОБА_2 за послуги, зокрема 2500,00 Євро по курсу НБУ за «договір про співпрацю + дозвіл на роботу на 4 роки в Австралії, авіа переліт до місця роботи, страховка» із підписом представника посередника скріпленим печаткою товариства.

25 червня 2019 року також між ТОВ «Профі Праця» та ОСОБА_3 був укладений договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

За п. 1.2. цього договору його предметом є надання ТОВ «Профі Праця» (посередник) посередницькі послуги з: пошуку роботодавця та проведення переговорів; клопотання, подання заяв та пред`явлення особистих документів клієнта для вивчення та розгляду юридичними та фізичними особами для оформлення візи, купівлі проїзних документів, отримання дозволів та узгоджень; отримання в інтересах клієнта довідки, інформації, документів, грошей та інших цінностей, якщо це необхідно для виконання замовлення; оплати послуг юридичних та фізичних осіб мито та інші платежі, які необхідні для виконання замовлення; здійснення перекладу необхідних документів за рахунок клієнта; передачі документації та її отримання з-за кордону; підготовки та оформлення документів, необхідних для подачі в консульську установу Австралії; оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів, установ, підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності; інформаційно-консультаційних послуг; виконання будь-яких дій, необхідних для виконання обов`язків за даним договором.

Пунктом 1.4. договору також передбачено, що реалізацією даного договору є факт отримання клієнтом офіційного дозволу на роботу в Австралії.

У п. 10 договору сторонами узгоджено, що сума цього договору визначається сторонами у розмірі 6000,00 Євро по курсу НБУ. Сплата клієнтом суми договору здійснюється перерахуванням коштів на поточний рахунок посередника на момент укладення цього договору.

Після зазначення реквізитів сторін договору у ньому міститься інформація про проплати ОСОБА_3 за послуги, зокрема 2500,00 Євро по курсу НБУ за «договір про співпрацю + дозвіл на роботу на 4 роки в Австралії, авіа переліт до місця роботи, страховка» із підписом представника посередника скріпленим печаткою товариства.

Згідно копії ліцензії серії АЕ №637164, виданої 26 травня 2015 року на підставі рішення про видачу ліцензії від 19 травня 2015 року №106, ТОВ «Профі Праця» здійснює діяльність з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, строк дії ліцензії безстроково. При цьому, у ліцензії країни працевлаштування не зазначені.

05 серпня 2020 року позивачами був направлений лист від 03 серпня 2020 року ТОВ «Профі Праця» із проханням повідомити про обставини, що спричинили затягування виконання договору, фактичний обсяг виконаних робіт та орієнтовну дату повного виконання предмету договору.

На запит ОСОБА_3 від 17 лютого 2021 року Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 11 березня 2021 року №5203-11/15306-09 повідомлено, що відповідно до наявних даних щодо суб`єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні закордоном, ТОВ «Профі Праця» (ідентифікаційний код юридичної особи: 39608212, місцезнаходження: вул. Нагорна, 3, офіс 36, м. Біла Церква, Київська область, 09100) ліцензія на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном видавалась (ліцензія серії АЕ №637164 від 26 травня 2015 року, строк дії ліцензії безстроково, країна працевлаштування Республіка Польща). Інформація щодо укладання ТОВ «Профі Праця» зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з іноземним суб`єктом господарювання, країна працевлаштування якого Австралія, до Мінекономіки не надходила.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26 жовтня 2021 року, за заявою ОСОБА_3 від 03 червня 2021 року, 04 червня 2021 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, за №12021111030001215.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх доведеними, вказуючи, що відповідач не виконав своїх зобов`язань, ухиляється від спілкування з позивачами, а також дійшов висновку про спричинення позивачам моральної шкоди, що полягає у втраті життєвих зв`язків, що вимагали та вимагають від них додаткових зусиль для організації життя, вимушеному пошуку роботи самотужки, очікуванні працевлаштування відповідачем, та яка підлягає відшкодуванню у розмірі по 5000,00 грн кожному із позивачів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів цілком погоджується.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам(див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовували свої вимоги тим, що ТОВ «Профі Праця» ввело їх в оману щодо повноважень, тобто наявності ліцензії, на працевлаштування саме в Австралії, що і є предметом оспорюваних договорів, та фактично з використанням нечесної підприємницької практики товариство спонукало на укладення цих договорів не маючи наміру працевлаштовувати їх закордоном.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регламентуєтьсяЗаконом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Пунктом 20 ч. 1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваних правочинів) передбачено, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності,як посередництво у працевлаштуванні за кордоном.

Посередництво у працевлаштуванні за кордоном як вид економічної діяльності суб`єкта господарювання передбачає певні умови, а саме укладення з іноземним суб`єктом (іноземними суб`єктами) господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового контракту.

Вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, а також вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання під час провадження зазначеної діяльності визначається Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затвердженніпостановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1060 (далі Ліцензійні умови).

Так, вказаним вище Ліцензійними умовами (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів) визначено, що господарська діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном -послуга, яка надається суб`єктами господарювання в межах укладених з іноземним суб`єктом (іноземними суб`єктами) господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового договору (контракту наймання) відповідно до заявок іноземного роботодавця щодо вільних робочих місць (вакансій), включаючи надання інформаційно-консультаційних послуг щодо можливостей працевлаштування, найменування та місцезнаходження роботодавця, інформації про умови праці.

Пунктом 9 Ліцензійних умов (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів) передбачено, що ліцензіат зобов`язаний провадити господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном у межах укладеного між ліцензіатом та іноземним суб`єктом господарювання зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, який повинен відповідати вимогам законодавства; зберігати протягом строку дії ліцензії документи, копії яких подавалися органу ліцензування, зокрема ті, що підтверджують достовірність даних, зазначених здобувачем ліцензії в документах, які подавалися органу ліцензування для отримання ліцензії, до укладення договору (контракту) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном безоплатно надати клієнту завірену ним достовірну інформацію про умови праці та умови проживання у державі працевлаштування; укладати з клієнтом письмовий договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном; надавати клієнтам ліцензіата, яким надано послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, інформацію з питань правового і соціального захисту та про механізм добровільної участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні в Україні; забезпечувати захист конфіденційної та іншої інформації, що охороняється законом; надавати клієнтам достовірну інформацію.

Згідно з п. 11 Ліцензійних умов (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів), виконання умов договору між ліцензіатом і клієнтом про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном оформляється актом наданих послуг, який підписується обома сторонами після укладення клієнтом ліцензіата трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, умови праці якого відповідають тим, що визначені в проекті трудового договору (або поліпшують їх), поданого ліцензіатом органу ліцензування.

Ліцензіат не має права отримувати від клієнтів плату за послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном до підписання акта наданих послуг (п. 12 Ліцензійних умов (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів)).

Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів) передбачено, що до послуг з посередництва у працевлаштуванні належать пошук роботи та сприяння у працевлаштуванні особи, добір працівників відповідно до замовлень роботодавців (у тому числі іноземних) у межах укладених з роботодавцями договорів (контрактів).

Статтею 38 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваних правочинів) передбачено, що послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном надаються відповідно до заявок іноземного роботодавця (його контрагента) щодо вільних робочих місць (вакансій) і лише в межах укладених іноземними суб`єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування з метою сприяння підписанню трудового договору (контракту найму). Обов`язковим додатком до зовнішньоекономічного договору (контракту) про надання посередницьких послуг у сфері працевлаштування за кордоном є проект трудового договору, завірений іноземним роботодавцем.

У випадку здійснення виду діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, відповідач виконував би функції представника на території України певного роботодавця та надавав би послуги за заявою іноземного суб`єкта, щодо пошуку та працевлаштування певних робітників, а також надавав би консультації з приводу умов праці конкретного роботодавця.

Досліджуючи договори, слід виявляти справжню природу укладеного договору, незалежно від найменування документів, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зі змісту договорів від 25 червня 2019 року, укладених окремо між позивачами та відповідачем, аналогічних за змістом, зокрема п. 1.2, убачається, що його предметом є саме надання широкого спектру посередницьких послуг у працевлаштуванні за кордоном, що серед іншого включають пошук роботодавця та оформлення необхідних документів. Тобто досліджуючи зміст оспорюваних договорів, належить стверджувати, що вони цілком підпадають під ознаки посередництва у працевлаштуванні за кордоном позивачів, і для здійснення такої господарської діяльності на час їх укладення потрібно отримувати ліцензію.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року в справі № 201/8412/18)

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 зазначено, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Разом з тим, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За приписамич.1,2ст.19Закону України«Про захистправ споживачів»нечесна підприємницькапрактика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації.Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, щопід обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 293/780/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 307/3807/19, від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Умовами оспорюваних договорів, укладених між позивачами та ТОВ «Профі Праця», передбачено надання послуг з їх працевлаштування за кордоном, зокрема в Австралії. Однак згідно з офіційною інформацією Мінекономіки ліцензія ТОВ «Профі Праця» поширюється виключно на Республіку Польща. Жодної інформації щодо наявності зовнішньоекономічного контракту з іноземним роботодавцем з Австралії немає.

Слід зазначити, що у договорах сторін зазначено здійснення відповідачем діяльності на підставі ліцензії, її серії, номер та дату видачі. Як встановлено судом, позивачі при укладенні оспорюваних у даний час правочинів вживали заходів для перевірки добросовісності відповідача, отримували інформацію у ТОВ «Профі Праця» про ліцензування їх діяльності, знайомилися із відповідною ліцензією. Проте у наданій їм ліцензії, копія якої наявна у матеріалах справи, інформація про країни працевлаштування відсутня. Тобто на момент укладення договору позивачі, зважаючи на обсяг наданих їм відомостей, вважали, що відповідач діє добросовісно і чесно.

Дані обставини свідчать про те, що ТОВ «Профі Праця» не мало права надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні в Австралії, це не відповідає його ліцензійним можливостям, а тому належить дійти обґрунтованого висновку про застосування ним нечесної підприємницької практики та введення клієнтів-позивачів в оману щодо обставин, які мають істотне значення і могли б перешкоджати вчиненню правочину.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання укладених договорів від 25 червня 2019 року саме недійсними, що є єдиним правомірним способом захисту прав позивачів.

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція (лат. restitutio «відновлення») повернення становища сторін недійсного правочину у початковий стан.

Реституція як спосіб захисту порушеного права закріплена у статті 216 ЦК України, відповідно до частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (у цій нормі матеріального права закріплено саме двосторонню реституцію).

Реституція визначає спеціальний наслідок недійсного правочину, а тому її ознаки та особливості застосування безпосередньо пов`язані із природою самого недійсного правочину.

Реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Верховний суд у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15 та від 09 вересня 2021 року у справі № 925/1276/19 зазначив, що відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодозастосування наслідків недійсності правочинуне подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Враховуючи, що позивачами сплачено ТОВ «Профі Праця» по 2500,00 Євро на виконання визнаного недійсним правочину, то такі кошти мають бути їм повернуті.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання платіжних документів на підтвердження отримання ТОВ «Профі Праця» коштів від позивачів на увагу не заслуговують, оскільки факт отримання коштів підтверджений безпосередньо записом у оспорюваних договорах, скріплений підписом представника, яким здійснювалося укладення договору, та печаткою товариства. При цьому відповідачем жодних доказів на спростування даних обставин також не надано.

Окрім того, за змістом ст. 227 ЦК України якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Враховуючи глибину та характер душевних страждань, у зв`язку з протиправними діями відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивачів завданої моральної шкоди, сплата якої передбачена ч. 2 ст. 227 ЦК України та ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», у сумі по 5000,00 грн кожному.

У апеляційній скарзі представником відповідача також порушується питання про застосування строків позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовноїдавності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Тлумачення ч. 1 ст. 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦПК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц зроблено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення.Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Вимогами закону не встановлено форми заяви сторони у справі про застосування позовної давності, тому цю заяву на стадії апеляційного провадження може бути викладено, як в апеляційній скарзі так і в окремому клопотання чи заяві.

Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від30 жовтня 2019 року у справі № 127/5872/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц зроблено висновок, що «відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення її під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про її доставлення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», не є доказом належного інформування позичальника про час і місце розгляду справи».

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 18 січня 2023 року у справі № 537/909/17, від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21, від 19 грудня 2022 року у справі № 203/3899/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 203/99/20.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, враховує, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача який не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи; поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23).

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, не повідомивши належним чином відповідача про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування строків позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Унаслідок цього судом дійсно порушені принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення, проте в ухвалі від 02 грудня 2024 року суд не удався до встановлення причини неявки відповідача у судові засідання та не звернув увагу на неналежне повідомлення його про час і місце розгляду справи.

Разом із тим, щодо застосування строків позовної давності, про які зазначає відповідач, то слід зазначити, що відповідно п.12 розділу «Прикінцеві положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України введено карантин, який надалі продовжувався та діяв до 24 год. 30 червня 2023 року.

Окрім того, згідно п. 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Тобто, враховуючи вище викладене, строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину та зупиняються на строк воєнного стану, що і враховано під час звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Праця» - адвоката Кузьменка Євгенія Анатолійовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді: О. С. Панасюк

Т. М. Шемета