Рішення

від 26.02.2025 по справі 467/1848/24

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/1848/24

Провадження № 2/467/84/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ДогарєвоїІ.О.,

за участю секретаря СкорняковоїС.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щіАрбузинка Первомайського району Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Благодатненської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Благодатненської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, в якому просить ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на домоволодіння та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що з 2003 року і по теперішній час вона разом з батьками, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добросовісно, відкрито та безперервно володіли і користувались домоволодінням та присадибною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , підтримували його в належному стані, проводили поточний ремонт, постійно проживали, сплачували комунальні платежі. 26.09.2024 року громадянкою ОСОБА_4 (колишнім співвласником зазначеного домоволодіння) на підставі договору дарування належного їй майна позивачці було передано у приватну власність вказану частину майна. Станом на 31.12.2012 року право власності на іншу частину (1/2) житлового будинку зареєстроване за нині померлим ОСОБА_5 . За повідомленням старости Воєводського старостинського округу після смерті ОСОБА_5 , який не мав спадкоємців ані за законом, ані за заповітом, Воєводський старостинський округ Благодатненської сільської ради не звертався до суду для визнання спадщини відумерлою. Присадибна ділянка за вказаною адресою перебуває у комунальній власності. За використання цієї земельної ділянки батько позивачки, ОСОБА_2 систематично, протягом 20 років, сплачував податки. Вказувала, що вона добросовісно заволоділа чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися житловим будинком та присадибною ділянкою, вважає за можливе визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Ухвалою судді від 19.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 04.02.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів та задоволено клопотання позивача про виклик свідків.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила визнати за нею право власності на домоволодіння та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Пояснила, що її батьки у 2002 році придбали спірний будинок, і вона володіє вказаним майном від народження, з 2003 року, оскільки постійно в ньому проживає, на даний момент з батьком. Утримує будинок, ремонтує, сплачує комунальні послуги батько, ОСОБА_2 .

Сільський голова В.Неграй від імені відповідача Благодатненської сільської ради, 28.01.2025 року направив на електронну адресу суду заяву про визнання позову, у якій вказав, що користуючись своїм правом, передбаченим п.1 ч.2 ст.49 ЦПК України, визнає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, а саме на житлового будинку та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Розгляд справи просив провести за відсутності представника Благодатної сільської ради.

Третя особа ОСОБА_2 04.02.2025 року надав суду письмові пояснення, у яких вказав, що на його думку ОСОБА_1 добросовісно, відкрито володіє нерухомим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно проживати у будинку АДРЕСА_1 та користуватись прилеглою земельною ділянкою. Так, з 2003 року і по теперішній час його дочка, ОСОБА_1 , разом з ним, добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується домоволодінням та присадибною ділянкою за вказаною адресою, вони підтримують його в належному стані, проводять поточний ремонт, постійно проживають, оплачують комунальні платежі. 26.09.2024 року громадянкою ОСОБА_4 (колишнім співвласником зазначеного домоволодіння) на підставі договору дарування належного їй майна, ОСОБА_1 передано у приватну власність вказану частину майна. Станом на 31.12.2012 року право власності на іншу частину (1/2) житлового будинку зареєстроване за нині померлим ОСОБА_5 . За повідомленням старости Воєводського старостинського округу після смерті ОСОБА_5 , який не мав спадкоємців ані за законом, ані за заповітом, Воєводський старостинський округ Благодатненської сільської ради не звертався до суду для визнання спадщини відумерлою. Присадибна ділянка за вказаною адресою перебуває у комунальній власності. він підтверджує, що ОСОБА_1 добросовісно і відкрито володіє спірним нерухомим майном понад 10 років і просить суд визнати за ОСОБА_1 домоволодіння та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що придбав будинок АДРЕСА_1 у 2002 році у ОСОБА_4 і з тих пір проживає там з родиною. Його дочка, позивачка у цій справі, ОСОБА_1 , проживає у спірному будинку від народження. Договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 він не укладав, угода відбулася в усній формі, так як ОСОБА_4 не мала документів на будинок. В подальшому ОСОБА_4 в судовому порядку оформила на себе право власності на частину будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 і подарувала її ОСОБА_1 . Інша частина належала ОСОБА_5 , який помер, однак спадкоємців не мав, спадщину після його смерті ніхто не прийняв, оформити право власності через це наданий час іншим способом аніж через суд не можливо. ОСОБА_2 зазначив, що він здійснює догляд за будинком, оплачує комунальні платежі та є фактичним володільцем цього майна, однак бажає щоб будинок був оформлений на його дочку.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що є мешканкою АДРЕСА_1 . Їй відомо, що ОСОБА_8 , її сусід, проживає по АДРЕСА_1 з 2002 року з дружиною. В подальшому у них народилась дочка, ОСОБА_9 . ОСОБА_8 з дочкою Радою проживають по АДРЕСА_1 постійно до цього часу, ремонтують його, обробляють присадибну ділянку. Раніше будинок належав подружжю ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розлучилися і ОСОБА_12 виїхав, а ОСОБА_13 проживала у будинку, доки не захворіла на психічну хворобу та її не помістили до лікарні. Після цього будинком опікувалася племінниця ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , яка будинок здавала, поки не продала ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що є мешканкою с.Воєводське Первомайського району Миколаївської області, родина ОСОБА_17 , батько ОСОБА_18 , син ОСОБА_19 та дочка ОСОБА_20 , проживають на сусідній АДРЕСА_1 понад 20 років. ОСОБА_8 придбав будинок ще до народження дочки Ради. Так як свідок працює у сільській раді, їй відомо, що документи на будинок не переоформлені, оскільки власник будинку помер, спадкоємців після його смерті не було, заповіту він не залишив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на домоволодіння та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Під поняттям «домоволодіння» у відповідності до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, яка втратила свою чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу №56 від 13.12.1995 року, розумілось два і більше будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

Цивільний кодекс України (в редакції 2003 року) такого поняття як домоволодіння не містить, натомість містить поняття житла та житлового будинку.

За змістом ст.379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно з положеннями статті 380 ЦК житловий будинок як об`єкт права власності це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Деталі пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19.

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між сторонами, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Так як ОСОБА_1 використала у позовній заяві поняття «домоволодіння», притаманне законодавству Української РСР, яке втратило свою чинність та не відповідає нормам діючого ЦК України щодо об`єктів цивільних прав, виходячи зі змісту застосованого нею поняття в контексті позовної заяви, та зважаючи, що згідно матеріалів справи об`єктом цивільних прав за адресою: АДРЕСА_1 є нерухоме майно саме у виді житлового будинку, суд при вирішенні спору виходить саме з такого визначення об`єкту цивільних прав.

Спір щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю регулюється вимогами ст.344 ЦК України, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Набувальна давність визначається, як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Відповідно до п.п.9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У своїй постанові від 14.05.2019 року у справі №910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Верховного Суду від 28.04.2020 року № 552/1354/18, постановленій в справі у подібних правовідносинах суд касаційної інстанції зазначив, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

З матеріалів справи встановлено, що частка у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_21 на підставі договору дарування від 26.09.2024 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області МорозЛ.В., реєстровий №1-683. Дарувальник ОСОБА_4 . Відчужувана частка житлового будинку належала дарувальнику на підставі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20.01.2015 року, справа №467/22/92/14-ц.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.02.2025 року, реєстрація житлового будинку з відкриттям основного розділу відбулася 19.08.2018 року. В реєстрі наявні відомості про ОСОБА_1 як власника частки житлового будинку. Відомості щодо власника іншої частки житлового будинку у реєстрі відсутні.

За інформацією Арбузинського районного комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації №41 від 21.05.2024 року, станом на 31.12.2012 року згідно паперових носіїв право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 частка згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 07.04.1999 року та ОСОБА_6 частка згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок від 07.04.1999 року.

Копії зазначених свідоцтв також наявні в матеріалах справи.

Відповідно до реєстраційного напису на правовстановлюючому документі до свідоцтва про право власності на жилий будинок від 24.03.1999 року, жилого будинку по АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_5 , запис в реєстровій книзі №2 за реєстровим №281 від 07.04.1999 року. За текстом свідоцтва, воно видане на підставі рішення Арбузинського районного суду.

За інформацією, наданою старостою Воєводського старостинського округу Благодатненської сільської ради КрючковаС.В., на запит адвоката БойкоЮ.А., без дати та без номера, щодо права власності на житло та присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , частка житлового будинку належала ОСОБА_4 , правовстановлюючий документ рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20.01.2015 року, справа №467/22/92/14-ц. Щодо іншої частки житлового будинку документ, що посвідчує право власності відсутній, у зв`язку з тим, що після смерті ОСОБА_5 , який не мав спадкоємців за законом та заповітом орган місцевого самоврядування не звертався до суду задля визнання спадщини відумерлою та переходу цього майна у комунальну власність на підставі ст.1277 ЦК України. Присадибна ділянка за цією адресою перебуває у комунальній власності Благодатненської ОТГ, заяви на приватизацію цієї земельної ділянки не надходило.

Як убачається з копії запису акту про смерть №26 від 25.09.2000 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Воєводське Арбузинського району Миколаївської області.

З Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 11.02.2025 року встановлено, що спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у реєстрі відсутні.

За даними Воєводського старостинського округу Благодатненської сільської ради, згідно інформації №15-2025 від 20.02.2025 року, в реєстрі територіальної громади/Єдиному демографічному реєстрі по АДРЕСА_1 станом на 24.09.2000 року та до цього часу зареєстровані особи відсутні.

За змістом довідки (витягу з по господарської книги) №557 від 14.05.2024 року, згідно відомостей по господарської книги №5 2021-2025 роки, житловий будинок по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 . Останні 20 років ОСОБА_2 проживає за цією адресою та сплачує податки за земельну ділянку.

За змістом довідки №268 від 19.02.2025 року, згідно відомостей по господарської книги №5 2021-2025 роки, земельна ділянка для ожб площею 0,20 га та житловий будинок по АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 . Останні 20 років ОСОБА_2 проживає за цією адресою та сплачує податки за земельну ділянку.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 , який у цій справі залучений у якості третьої особи, і самостійних вимог на предмет спору не заявляв, у 2002 році придбав у ОСОБА_4 спірний житловий будинок, вступив у володіння ним, і з того часу використовує для проживання свого та своєї родини. При цьому ОСОБА_4 не була власницею, та не мала права розпоряджатися цим нерухомим майном, а лише згодом набула права власності на частку житлового будинку в судовому порядку, яку і подарувала 24.09.2024 року позивачці ОСОБА_1 .

В свою чергу ОСОБА_2 був обізнаний щодо відсутності у ОСОБА_4 правовстановлюючих документів на житловий будинок на момент заволодіння майном у 2002 році, та про те, що частка житлового будинку як на момент заволодіння майном так і на даний час зареєстрована за ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виключає наявність такого обов`язкового елементу набувальної давності як добросовісність заволодіння майном.

Що стосується позивача, ОСОБА_1 , то згідно копії її паспорту та свідоцтва про народження, вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі ст.30ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 34ЦК України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Таким чином, ОСОБА_1 , в силу свого віку не маючи цивільної дієздатності, не могла володіти нерухомим майном протягом десяти років, які передували зверненню до суду, що є необхідною передумовою для застосування положень ст.344 ЦК України. Більше того, на момент заволодіння спірним нерухомим майном її батьком у 2002 році, ОСОБА_1 ще не народилася.

Стосовно вимог про визнання права власності на земельну ділянку слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Позивачем не надано відомостей, що спірна земельна ділянка була сформована та їй було присвоєно кадастровий номер. Більше того, за інформацією старости Воєводського старостинського округу Благодатненської сільської ради, спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади і заяв про її приватизацію не надходило. Оскільки земельна ділянка ще не сформована і не може бути об`єктом цивільних прав, право на неї не може бути визнане і за набувальною давністю.

Виходячи з викладеного, судом не встановлено підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на частку житлового будинку та на присадибну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Суд не приймає визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання суперечить діючому законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,81,265,268,354 ЦПК України,суд

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Благодатненської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.У разіподання апеляційноїскарги рішення,якщо йогоне скасовано,набирає законноїсили післяповернення апеляційноїскарги,відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційноїінстанції занаслідками апеляційногорозгляду.Апеляційна скаргана рішеннясуду можебути поданаучасниками справидо Миколаївськогоапеляційного судупротягом тридцятиднів здня йогопроголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 07 березня 2025 року.

Суддя І.О.Догарєва