Постанова

від 05.02.2025 по справі 916/1795/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1795/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Кодимського споживчого товариства - не з`явився,

Кодимської міської ради Одеської області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кодимського споживчого товариства

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 (у складі колегії суддів: Діброва Г.І. (головуючий), Принцевська Н.М., Ярош А.І.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 (суддя Пінтеліна Т.Г.)

у справі № 916/1795/24

за позовом Кодимського споживчого товариства

до Кодимської міської ради Одеської області

про визнання незаконним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Кодимське споживче товариство звернулося до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області (далі - Кодимська міська рада), у якому просило суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 № 4671-VIII «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, м. Кодима, Подільський район, Одеська область»;

- зобов`язати вчинити певні дії, якими визнати за Кодимським споживчим товариством право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499, площею 0,0912 га, розташованою під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, магазин «Гастроном», що знаходиться за адресою: Одеська обл., Подільський район, м. Кодима, вул. Соборна, 86,

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами отримання позивачем у постійне користування спірної земельної ділянки, на якій в подальшому побудовано нежитлову будівлю магазину «Гастроном» за адресою: м. Кодима, вул. Леніна (Соборна), 86, у спосіб та на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин, проте таке право не визнається відповідачем, тому таке право підлягає захисту в обраний позивачем спосіб.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2024 року Кодимське споживче товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/1795/24 за касаційною скаргою Кодимського споживчого товариства з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2025.

Кодимська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Кодимське споживче товариство подало клопотання про залишення відзиву Кодимської міської ради без розгляду.

Поданий відповідачем відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду з огляду на таке.

У статті 113 ГК перебачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частини 1 статті 295 ГПК учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд в ухвалі від 12.12.2024 установив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.01.2025.

Як свідчать матеріали справи, Кодимська міська рада відзив на касаційну скаргу надіслала засобами поштового зв`язку 15.01.2025, тобто поза межами зазначеного строку. Клопотання щодо продовження строку на подання відзиву заявлено не було.

За змістом статті 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина 2).

З урахуванням наведеного, відзив Кодимської міської ради Суд залишає без розгляду

Сторони в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення сторонам ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв сторін щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Кодимське споживче товариство звернулося до суду за захистом порушеного права, пред`явивши позов до Кодимської міської ради позов про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування від 19.04.2024 «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, м. Кодима, Подільський район, Одеська область» та визнання за Кодимським споживчим товариством права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею 0,0912 га, що розташована під належним Кодимському споживчому товариству на праві власності об`єктом нерухомості - нежитловим приміщенням - магазином «Гастроном», що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Кодима, вул. Соборна (Леніна), 86.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, зокрема про наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5122510100:02:003:0499, площею 0,0912 га, розташованою під належним йому на праві власності об`єктом нерухомості - нежитловим приміщенням, магазином «Гастроном», що знаходиться за адресою: Одеська обл., Подільський район, м. Кодима, вул. Соборна, 86, і таке право набуте позивачем відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідних правовідносин, проте таке право не визнається відповідачем, тому позивач звернувся до суду за захистом порушеного права в обраний ним спосіб.

Позивач на підтвердження обставин, що обґрунтовують позовні вимоги, подав такі докази:

- акт інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства від 20.08.2002, з якого вбачається, що загальна площа ділянок, які знаходяться в користуванні Кодимського районного споживчого товариства на території Кодимської міської ради згідно з обліковими даними становить 4,4343 га;

- витяг з Державного земельного кадастру станом на 09.02.2022, де зазначено, що спірна земельна ділянка по вул. Соборній (Леніна), 86 знаходиться на території Кодимської міської ради територіальної громади Подольського району вул. Соборна, 86;

- копію рішення Кодимської міської ради народних депутатів від 10.11.1993 № 308 «Про закріплення земельних ділянок»;

- копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.09.2003, з якого вбачається, що власником нежитлової будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » м. Кодима, вул. Леніна, 86 є Кодимське райспоживтовариство на підставі свідоцтва про право власності 02.07.2003, рішення про реєстрацію права власності 09.09.2003;

- копію довідки від 18.10.2001 № 185 Кодимського відділу земельних ресурсів, яка надана Кодимському райспоживтовариству про те, що технічна документація на видачу державного акта на право постійного користування землею під Кодимськими магазинами знаходиться на стадії розробки;

- копію клопотання Кодимського споживчого товариство від 14.03.2024 до Кодимської міської ради, в якому порушено питання щодо прийняття рішення про право постійного користування спірною земельною ділянкою;

- копію додатку до рішення Кодимської міської ради від 31.08.2017 № 590, в якому визначений перелік земельних ділянок комерційного використання в місті Кодима;.

- копію відповіді Кодимської міської ради (від 22.04.2024 № 03-17/1502) на лист Кодимського споживчого товариства від 14.03.2024 з доданням копії рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 № 4671 «Про відмову Кодимському споживчому товаристу у передачі у постійне користування земельної ділянки за адресою: вул. Соборна, 86»;

- копію листа Кодимської міської ради від 05.09.2023 № 03-17/2799, адресованого Кодимському споживчому товариству, про те, що товариство користується земельними ділянками без будь-яких правовстановлюючих документів більше 60 років;

- копію листа відділу містобудування та архітектури Кодимської районної державної адміністрації від 29.03.2013 № 59 з переліком об`єктів торгівлі станом на 1984 рік;

- копію листа прокуратури Кодимського району від 19.02.2004 № 3/187-вих на адресу державного інспектора по контролю за використанням та охороною земель, яким підтверджено (абзац 2 листа), що Кодимським РайСТ використовуються земельні ділянки по 20 торгових об`єктах, які знаходяться у м. Кодима, загальною площею 4,4343 га, без документів, що посвідчують право на ці земельні ділянки, що в свою чергу є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України;

- копію рішення виконкому Кодимської районної ради депутатів трудящих від 18.11.1958 № 520 «Про відведення земельної ділянки під будівництво раймагу Кодимської райспоживспілки»;

- копію рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 № 4671-VIII, яким відмовлено Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, у зв`язку із невідповідністю приписам діючого законодавства;

- копію рішення Кодимської міської ради від 06.02.2015 № 1492-VI «Про внесення змін в рішення Кодимської міської ради від 20.08.2013 № 856 «Про надання дозволу добровільному об`єднанню громадян Кодимського районного споживчого товариства Одеської області споживчих товариств на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою вул. Леніна, 86 м. Кодима», яким слова «на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою» замінено словами «на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)»; у вирішальній частині пункт слова та цифри «ст. 56 Закону України «Про землеустрій» замінено словами та цифрами «ст. 55 Закону України «Про землеустрій»; пункт 2 викладено в такій редакції: технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) подати до Кодимської міської ради для затвердження та прийняття рішення»;

- копію рішення Кодимської міської ради «Про надання дозволу Кодимській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості ) в місті Кодима», за змістом якого надано дозвіл Кодимській міській раді на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима (пункт 1); вирішено проаналізувати всі земельні ділянки комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима та доповнити додаток 1 незареєстрованими земельними ділянками з подальшим затвердженням на послідуючих сесіях міської ради (пункт 2); технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима згідно з додатком 1 подати на розгляд сесії Кодимської міської ради для прийняття рішення про затвердження (пункт 3); вирішено передбачити в міському бюджеті кошти на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок комерційного використання в натурі (на місцевості) в місті Кодима. Рішення засвідчено секретарем Кодимської міської ради 29.09.2017;

- копію рішення Кодимської міської ради від 10.11.1993 № 308 «Про закріплення земельних ділянок»;

- копію розпорядження Кодимської районної державної адміністрації від 2013 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться у користуванні Кодимського РСТ»;

- копію свідоцтва про право власності Кодимського райспоживтовариства на магазин «Гастроном» по вул. Леніна, 86;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно магазин «Гастроном» по вул. Соборна (Леніна) ;

- копію листа Кодимської міської ради на адресу Кодимського районного споживчого товариства Одеської облспоживспілки від 03.10.2014 № 841/0216, у якому повідомлено, що Кодимська міська рада рішень про прийом вказаних земельних ділянок не приймала, актів прийому-передачі зазначених земельних ділянок не складалося; також зазначено, що було прийнято рішення від 10.11.1993 № 308 «Про закріплення земельних ділянок», яким відповідно до вимог діючого на той час земельного законодавства було закріплено право постійного користування земельними ділянками під об`єктами нерухомості Кодимського РайСТ у м. Кодима;

- копію листа від 25.07.2000 № 516 Одеської філії інституту землеустрою Української академії аграрних наук на адресу Кодимського міського голови про те, що філія може виконати роботи по складанню державного акта на право постійного користування землею Кодимському райспоживтовариству, однак для цього необхідно надати відповідні документи.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, та мотивував таке рішення тим, що в даному випадку відсутні факти порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки позивачем не доведено ті обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги.

У поданій касаційній скарзі Кодимське споживче товариство в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, послалося, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц, від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 17.01.2024 у справі № 522/3999/23, від 16.10.2019 № 633/1738/16-ц. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано обставини того, що право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5122510100:02:003:0499 площею - 0.0912 га, у Кодимського споживчого товариства, було набуте на підставі вимог законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин.Приймаючи оскаржуване рішення «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, м. Кодима, Подільський район, Одеська область», № 4671-VIII від 18.04.2024 року, Кодимська міська рада, фактично, не скасувавши всі попередні рішення, на підставі яких виникли відповідні правовідносини, прийняла рішення, яке не відповідає по суті заявленому в клопотанні Кодимського споживчого товариства № 27 від 14.03.2024, а також повністю суперечить всім раніше прийнятим рішенням, що приймалися органами Кодимської районної ради, органами державної влади та самої Кодимської міської ради, чим було створено умови правової невизначеності. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та апеляційного перегляду справи не було досліджено обставин та причини ненадання з боку відповідача відповідних документів, на якого згідно з чинним законодавством покладено видача та реєстрація Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою в період з 1958 року по 2002 рік і до 2024 року, незважаючи на те, що фактично попередньо всю земельно-правову процедуру для оформлення права постійного користування Кодимським споживчим товариством земельною ділянкою було проведено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту яких є, зокрема, визнання права, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Разом із тим визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є одним із способів захисту прав на земельні ділянки, передбаченим статтею 152 ЗК, згідно з частиною 2 якої саме власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (стаття 116 ЗК).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК).

При цьому законодавство значно обмежує коло суб`єктів, які можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, зокрема суб`єктами права постійного користування земельними ділянками можуть бути, між іншим, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 19.11.2024 у справі № 915/447/21 та інш).

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).

У справі, що розглядається, при вирішенні питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на спірну земельну ділянку, яке підлягає захисту в обраний ним спосіб, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки поданих сторонами доказів, з огляду, зокрема, на положення статей 158, 168, 169,180, 187, 192-195, 198, 201 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922, статті 20 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970, статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 у редакції від 05.05.1993, Земельного кодексу України у чинній редакції, установили такі обставини та дійшли висновків:

- Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927) передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю (правові висновки наведено постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17);

- дотримання порядку надання земельних ділянок у користування, який включає не тільки прийняття рішення про її надання, а й проведення відповідних землевпорядних робіт, у тому числі розроблення землевпорядних планів, винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а також підтвердження права користування відповідними державними актами було визначено як обов`язкові умови землекористування як у Земельному кодексі УСРР від 29.11.1922 (статті 158, 193, 194), так і Земельному кодексі Української РСР від 08.07.1970 (статті 20-21); схожі за змістом положення щодо підтвердження права користування земельними ділянками були викладені у Земельному кодексі УРСР (18.12.1990) та Земельному кодексі України (25.10.2001);

- на момент ухвалення рішення виконавчого комітету Кодимської ради депутатів трудящих від 18.11.1957 № 520 щодо відведення земельної ділянки під будівництво Раймага Кодимської райспоживспілки, на яке посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, земельне законодавство визначало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачою правопідтверджуючих документів;

- доказів належного оформлення Кодимським районним споживчим товариством та його правонаступником Кодимським споживчим товариством права користування спірною земельною ділянкою, у тому числі права постійного користування, відповідно до вимог як раніше діючого, так і чинного на цей час земельного законодавства позивач суду не надав, як і не надав доказів оформлення до 01.01.2002 та отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, розташованою під належними позивачу спорудами, та проведення державної реєстрації відповідного права;

- посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, яким пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), є безпідставним, оскільки стосується вже набутого особою права постійного користування земельною ділянкою відповідно до раніше визначеного порядку, проте за встановлених обставин позивачем не вчинено дій щодо належного оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою та отримання належним чином засвідченого документа на користування спірною земельною ділянкою;

- відповідно до положень частини 2 статті 92 Земельного кодексу України Кодимське споживче товариство на даний час не може бути суб`єктом права постійного користування землею;

- позивач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по вул. Соборна, 86 в м. Кодима Подільського району з кадастровим номером 5122510100:02:003:0499, з площею земельної ділянки, яка використовується, - 0.0912 га;

- клопотання позивача, за результатами розгляду якого Кодимська міська рада ухвалила оспорюване рішення, є неконкретним, оскільки містить вимоги прийняти відповідне рішення для проведення державної реєстрації права постійного користування, що не узгоджується з вимогами законодавства; при цьому оспорюване рішення ради не суперечить положенням статті 92 Земельного кодексу України;

- доказів невідповідності рішення Кодимської міської ради від 18.04.2024 № 4671-VIII «Про відмову Кодимському споживчому товариству у передачі в постійне користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вул. Соборна, 86, м. Кодима, Подільський район, Одеська область» вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції відповідача позивач суду не надав, як і не довів у встановленому законом порядку порушення у зв`язку з прийняттям оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування його прав та охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про не доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин виникнення та наявності у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою, а також обставин, які є підставою для визнання незаконним і скасування рішення ради, тому правомірно відмовили у задоволенні позову.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Кодимське споживче товариство у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (позов про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 (позов про визнання протиправною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель КСП), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (позов про визнання дій незаконними, договору оренди укладеним), від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц (позов про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів), від 08.08.2019 у справі № 910/21468/17 (позов про визнання договору недійсним), від 15.01.2020 у справі № 925/361/19 (позов про визнання незаконними та скасувати рішення ради щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (позов про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку), від 17.01.2024 у справі № 522/3999/23 (заява про забезпечення позову до пред`явлення позову), від 16.10.2019 № 633/1738/16-ц (позов про визнання недійсними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, витребування земельних ділянок).

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що скаржником у касаційній скарзі не наведено норм матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі, що розглядається, у контексті норм права, висновки щодо застосування яких наведено Верховним Судом у зазначених скаржником справах.

Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/1795/24, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

При цьому необхідно зазначити, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Разом із тим посилання скаржника в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах без вказівки на те, які саме норми права було неправильно застосовано судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет позову (визнання незаконним і скасування рішення ради щодо відмови у передачі в постійне користування позивачу земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії, якими визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою), за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, також не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржником доводи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи касаційної скарги щодо не дослідження судами попередніх інстанцій наведених скаржником доказів, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації саме спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Кодимського споживчого товариства залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 у справі № 916/1795/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко