Постанова

від 05.03.2025 по справі 369/340/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 369/340/22

провадження № 61-14708св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Немировської О. В., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (далі - ТОВ «УБК») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг» (далі - ДП «Дніпровський круг»), про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.

Позов мотивований тим, що 22 грудня 2006 року між Товариством

з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма» (далі - ТОВ «КБ «Арма») і ДП «Дніпровський круг» укладено кредитний договір

№ 14/01/980-KL/190.

21 листопада 2008 року між ТОВ «КБ «Арма» і ДП «Дніпровський круг» укладено іпотечний договір, за умовами якого ДП «Дніпровський круг»

на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передало первісному іпотекодержателю майнові права на 53 житлові та нежитлові приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

До складу нежитлових приміщень входило приміщення з будівельним номером 11а, площею 58,3 кв. м. Вказані номери є умовними та можуть бути замінені відповідно до технічної документації, виготовленої після завершення будівництва.

ДП «Дніпровський круг» на підтвердження відсутності майнових прав інших осіб на нежитлові приміщення, які були предметом іпотеки, надало довідку, за змістом якої станом на 30 жовтня 2008 року приміщення з будівельним номером 11а, площею 58,3 кв. м, вільне.

Після укладення договору іпотеки до Державного реєстру іпотек було внесено запис про іпотеку на нежитлове приміщення з будівельним номером АДРЕСА_2 .

У подальшому іпотекодержателя за вказаним іпотечним договором було змінено з ТОВ «КБ «Арма» на ТОВ «УБК» на підставі договору про відступлення прав вимоги.

08 серпня 2013 року між ТОВ «КБ «Арма» і ТОВ «УБК» укладено біржову угоду договору купівлі-продажу № 3-167, за умовами якої до ТОВ «УБК» перейшли майнові права за вказаним кредитним договором.

06 вересня 2013 року у зв`язку з укладенням біржової угоди між ТОВ «КБ «Арма» і ТОВ «УБК» укладено договір відступлення права за іпотечним договором.

У процесі встановлення інформації щодо закінчення будівництва предмета іпотеки ТОВ «УБК» отримало відповідь Боярської міської ради від 30 травня 2019 року, за змістом якої товариству стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 14 червня 2018 року № 37/14 багатоквартирному житловому будинку за адресою:

АДРЕСА_1 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 , згідно із сертифікатом від

05 червня 2018 року серії КС № 162181561339, яким департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта.

У зв`язку з невиконанням ДП «Дніпровський круг» зобов`язань за кредитним договором ТОВ «УБК» прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме на нежитлове приміщення з будівельним номером

АДРЕСА_5 .

Відповідно до висновку щодо відповідності поштових та проектних адрес, складеного генеральним проектувальником ФОП ОСОБА_2 , від

19 вересня 2019 року нежитловому приміщенню

АДРЕСА_6 , загальною площею 58,3 кв. м надано поштову (фактичну) адресу: АДРЕСА_7 , та розмежовано на два окремі приміщення з номерами: СDLVIII (53,2 кв. м), СDLІХ (58,1 кв. м).

При перевірці вказаних приміщень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ «УБК» встановило, що ця група приміщень була об`єднана в одне нежитлове приміщення, і змінено його нумерацію на приміщення № 34, загальною площею 58,1 кв. м, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Договір майнових прав на нежитлове приміщення з ОСОБА_1 укладений 16 грудня 2008 року, тоді як іпотечний договір та відповідні обтяження було укладено 21 листопада 2008 року.

Тобто ДП «Дніпровський Круг», на думку позивача, після закінчення будівництва будинку, в якому розташовані надані в іпотеку приміщення,

всупереч іпотечному договору не повідомило ТОВ «УБК» як нового іпотекодержателя про завершення будівництва, натомість відчужило іпотечні приміщення на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2008 року та видачі відповідних дозвільних документів після завершення будівництва.

Посилаючись на викладене, ТОВ «УБК» просило визнати за ним право іпотеки на нежитлове приміщення № 34, загальною площею 58,1 кв. м на

АДРЕСА_7 , яке було передане в іпотеку на підставі іпотечного договору від 21 листопада 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою В. В. та внесений в реєстр за № 1978, належне ОСОБА_1 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення, серія та номер 16-1/12/08/Б-О, виданий 16 грудня 2008 року ДП «Дніпровський круг».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

07 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів належними, допустимим та достовірними доказами порушення своїх прав, не спростував доводи відповідача про невідповідність предмета іпотеки нежитловому приміщенню, яке належить відповідачу, а також факт відсутності в іпотечному договорі належного опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «УБК» залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

07 лютого 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

28 жовтня 2024 року ТОВ «УБК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року, провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили безпідставні висновки про те, що житлові/нежитлові приміщення на

вул. Білогородській, 51, корпус 6 не були предметом іпотеки за іпотечним договором від 21 листопада 2008 року; відсутність у ТОВ «УБК» суб?єктивного матеріального права, на захист яких подано позов, є підставою для відмови

в задоволенні позову. Вказує, що ДП «Дніпровський круг» не мало права на укладення будь-яких договорів щодо майнових прав на нерухоме майно без узгодження з іпотекодержателем. ТОВ «УБК», як іпотекодержатель спірного майна, не надало іпотекодавцю письмової згоди на розпорядження предметом іпотеки. Вказує, що між сторонами виникли правовідносини, що ґрунтуються на кредитному договорі від 22 грудня 2006 року

№ 14/01/980-KL/190, укладеному між ТОВ «КБ «Арма» і ДП «Дніпровський круг». Заявник також просить під час розгляду касаційної скарги врахувати постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 369/1759/22 (провадження № 61-2328св24).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 березня

2018 року у справі № 461/12052/15, від 23 січня 2019 у справі

№ 210/2104/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15,

від 29 листопада 2023 року у справі № 372/4145/19, від 07 лютого 2024 року

у справі № 953/4958/20, від 27 березня 2024 року у справі № 607/1125/22,

від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670, постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

03 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого

2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня

2024 року - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року ТОВ «УБК» поновлено строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

30 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,

а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

22 грудня 2006 року між ТОВ «КБ «Арма» і ДП «Дніпровський круг» укладено кредитний договір, за умовами якого ТОВ «КБ «Арма» надало

ДП «Дніпровський круг» кредитні кошти з максимальним лімітом заборгованості у сумі 9 000 000,00 грн на строк до 22 січня 2007 року зі сплатою 25 % річних за користування кредитним коштами.

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є договір застави основних засобів ДП «Дніпровський круг», договір застави цінних паперів (безпроцентні цільові облігації) емітента

ДП «Дніпровський круг» та договір резервування об`єкта нерухомості, укладений з ДП «Дніпровський круг».

21 листопада 2008 року ТОВ КБ «Арма» (іпотекодержатель)

і ДП «Дніпровський круг» (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, за умовами якого предметом іпотеки є майнові права на житлові та нежитлові приміщення згідно з переліком, визначеним у пункті 1.1 іпотечного договору, які розташовані у 16-поверховому житловому будинку на

АДРЕСА_1 , будівництво яких не завершено.

Згідно з актом державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 23 листопада 2007 року в експлуатацію прийнято об`єкт «ІІ черга житлового комплексу в АДРЕСА_1 ».

Рішенням виконкому Боярської міської ради від 04 березня 2008 року № 31/19 об?єкту надано юридичну адресу: АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 16 грудня 2008 року

№ 16-1/12/08-Б-О ОСОБА_1 купив майнові права на спірне нежитлове приміщення № 34, площею 58,3 кв. м, а відповідно до додаткової угоди від

02 квітня 2020 року до вказаного договору сторони остаточно уточнили площу нежитлового приміщення - 58,1 кв. м, а також його складові частини та їх площу: приміщення № CDVIІІ (52,3 кв. м) та приміщення № CDLIX (4,9 кв. м).

Згідно з довідкою ДП «Дніпровський круг» від 02 квітня 2020 року

№ 02-04-6/2020 ОСОБА_1 повністю сплатив усі платежі та внески за нежитлове приміщення № 34, що складається з групи нежитлових приміщень № CDVIІІ та № CDLIX, майнові права на яке належать йому згідно з договором від 16 грудня 2008 року № 16-1/12/08-Б-О.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 проведена на підставі договору купівлі майнових прав на нежитлове приміщення від 16 грудня

2008 року № 16-1/12/08-Б-О, договору про відступлення права вимоги на нежитлове приміщення № 34 від 10 травня 2018 року № 10-2-05/2018, додаткової угоди від 02 квітня 2020 року до договору № 16-1/12/08-Б-О від

16 грудня 2008 року, довідки від 02 квітня 2020 року № 02-04-6/2020, акта від 02 квітня 2020 року приймання-передачі нежитлового приміщення за договором від 16 грудня 2008 року № 16-1/12/08-Б-О, витягу з переліку осіб, кошти яких залучались для будівництва, від 02 квітня 2020 року

№ 17/34-НП/2020.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника

у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця

і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором

в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

У статтях 1 та 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України

і визначено завдання та основні засади цивільного судочинства.

Зокрема ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно у статтях 1 та 2 ГПК України визначено призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства.

Зокрема ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема,

з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 6 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких

є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи

у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема

у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження

№ 14-597цс18) та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання

є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15, провадження № 14-409цс18).

Відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду застосовано зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі

№ 372/4145/19 (провадження № 61-2150св22), від 07 лютого 2024 року

у справі № 953/4958/20 (провадження № 61-1267св23), від 27 березня

2024 року у справі № 607/1125/22 (провадження № 61-17154св23) та інших.

У справі, яка переглядається, спір стосується договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, сторонами якого

є юридичні особи - ТОВ «КБ «Арма» і ДП «Дніпровський круг», тобто стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин

є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Подібний за змістом висновок щодо наслідків порушення правил юрисдикції також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19).

Крім того, аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від

25 вересня 2024 року у справі № 369/1759/22 (провадження № 61-2328св24), на яку заявник посилається у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалював судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

07 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 рокускасувати.

Провадження у справі № 369/340/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» до ОСОБА_1 , третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг», про визнання нерухомого майна предметом іпотеки закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду,

і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивач може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов