Постанова від 05.03.2025 по справі 372/1729/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 372/1729/17

провадження № 61-5688св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_10 , яка підписана представником ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_12 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп»), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що під час проведення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року, встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

У вказаних правочинах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно з державними актами на право власності на землю: серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року та від 12 квітня 2004 року.

Однак, у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних правочинів, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , а також звітами та реєстрами про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року. Державні акти на право власності на спірні земельні ділянки Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21.

Крім того, згідно з інформацією ДП «Київський лісгосп» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), у зв`язку із чим правом розпоряджатися такими об`єктами був наділений виключно Кабінет Міністрів України, а не міська рада.

Також у порушення вимог земельного законодавства при набутті права власності відповідачами змінено цільове призначення спірних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства.

Перший заступник прокурора Київської області просив:

витребувати на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння:

ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007;

ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002;

ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004;

ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року, у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ДП «Київський лісгосп», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди:

не встановили, чи відносилися спірні земельні ділянки до земель лісогосподарського призначення, яким чином вони вибули з державної власності та чи було дотримано, передбачену законом, процедуру відчуження цих ділянок до першого власника на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року № № 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року № № 3136, 3138, 3140, 3142;

не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема не з`ясували, чи була письмова вказівка (наказ) Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Зінченко О. М. у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ДП «Київський лісгосп», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що:

державі та, зокрема органам прокуратури, було відомо про укладення оспорюваних договорів від 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , щонайменше з грудня 2007 року. Так, 31 березня 2008 року заступником прокурора Київської області Ричкою О. І. було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки в межах Козинської селищної ради Обухівського району, розташовані між Новообухівським та Старообухівським автошляхами, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. У вказаній кримінальній справі розслідувались факти щодо придбання ОСОБА_1 та відчуження ним в подальшому за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 2007 року земельних ділянок. Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Попова А. О. від 31 липня 2008 року кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. від 06 грудня 2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносились 25 травня 2011 року та 12 жовтня 2012 року;

відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Прокурор, заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів не зазначив після якого недійсного правочину останні набули права власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність цього правочину. Крім того, в задоволенні позову прокурора щодо оспорення підстав набуття громадянами права власності на спірні земельні ділянки було відмовлено чинними судовими рішеннями (справа № 372/1988/15-ц) у іншій цивільній справі, тому станом на цей час правові та фактичні підстави отримання відповідачами права власності в судовому порядку не скасовані та чинні. Вироки у кримінальному провадженні № 12013000000000148 не виносились;

щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вказав, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки придбали їх у третіх осіб на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб, при цьому не допускали будь-якої неправомірної поведінки. Таким чином, витребування із володіння відповідачів спірних земельних ділянок не ґрунтується на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання в право осіб на мирне володіння майном;

крім того, суд врахував, що позов пред`явлено прокурором в інтересах держави, він обґрунтовується загальними посиланнями на необхідність дотримання законності, однак прокурор не посилався і не довів порушення прав саме вказаного у позові позивача. Залишились неспростованими доводи заперечень представників відповідачів щодо неналежності визначеного позовом позивача - КМУ через неправильне застосування прокурором редакції частини дев`ятої статті 149 ЗК України станом на час виникнення спірних правовідносин, а також те, що спірні земельні ділянки не відносились до лісів першої групи, не можуть вважатись єдиним масивом загальною площею більше 10 га, перебувають в межах Козинської селищної ради.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ДП «Київський лісгосп», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок задоволено.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004;

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Стягнуто судовий збір.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_10 , яка подана його представником - адвокатом Проконовою К. В., ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка подана їхнім представником - адвокатом Корнієнком В. І., задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів відповідачів, які подали касаційні скарги, про сплив позовної давності. Зокрема, суд не визначив, чи було відомо прокурору про заявлені ним у позові обставини ще з 2008 року, коли були проведені відповідні прокурорські перевірки, а також у рамках кримінального провадження від 23 січня 2013 року № 12013000000000148.

Крім того, при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно перевірити доводи касаційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо недослідження обставин незаконності вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, а також про те, що КМУ не є особою, в інтересах якої прокурор міг звернутися до суду з позовом у цій справі, так як не був розпорядником спірних земельних ділянок станом на час їх вибуття з власності держави.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської області прокуратури задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок задоволено.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Стягнуто судовий збір.

Постанова суду мотивована тим, що:

в провадженні Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України перебувало кримінальне провадження № 12013000000000148 в ході якого встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та іншими відповідачами як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області. Зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , встановлено, що в 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів. Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні. Відповідно до інформації ДП «Київський лісгосп» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1). Відповідачі не спростували інформацію ДП «Київський лісгосп» і не порушували питання про призначення в справі відповідної земельно-технічної експертизи. Позовні вимоги заявлені до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого володіння як до володільців спірних земельних ділянок, а не осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що в дійсності державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 не видавалися, а підстави для вибуття земельних ділянок із державної власності були відсутні. Відтак, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права. Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею. Враховуючи викладене, позовні вимоги першого заступника до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок відповідають вимогам статей 387, 388 ЦК України.

Щодо заяв ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд вказав, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор. КМУ дізнався про порушення права державної власності на спірні земельні ділянки після отримання ним листа від 01 червня 2017 року № 05/1-1641вих-17, яким повідомлено про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського визначення. Позов прокурора в інтересах КМУ поданий до суду 13 червня 2017 року. Факт порушення кримінальної справи не може свідчити про те, що саме з цієї дати прокурор або КМУ могли дізнатися про те, що спірне майно незаконно вибуло з власності держави. Твердження про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати саме з 2008 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи за фактом підроблення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, не заслуговують на увагу, так як порушення кримінальної справи свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення. КМУ не визнавався потерпілим у вказаній кримінальній справі та не мав можливості ознайомитися з нею. До його повноважень не належить ведення судового слідства, перевірка процесуальних рішень слідчих; він не повідомлявся про порушення всіх кримінальних справ та про прийняті процесуальні рішення в них, а тому не мав можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у 2008 році, оскільки не знав та не мав можливості дізнатися про порушення, викладені у позові, у 2008 році.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У квітні 2024 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_11 , в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі застосуванням позовної давності, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд мотивував оскаржене рішення, в тому числі, численними протоколами допитів свідків, отриманих в рамках кримінального провадження, як письмовими доказами. Суд помилково відніс відповідні протоколи слідчих (розшукових) дій - допитів до письмових доказів. Доказом є саме показання свідків, протокол допиту є процесуальним джерелом доказу. В ході розгляду справи позивач клопотань про допит свідків не заявляв, а суд безпосередньо показання свідків не досліджував (свідки не допитані);

суд апеляційної інстанції належним чином не виконав вказівки Верховного Суду, не дослідив обставини проведення прокурорських перевірок, як форми здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, не встановив чи є КМУ особою, в інтересах якої прокурор міг звернутися до суду з позовом;

залишено поза увагою суду, що наприкінці 2007 року Генеральна прокуратура України розпочала перевірку законності виділення спірних земельних ділянок, про результат якої прокуратура Київської області повідомила Управління земельних ресурсів у Обухівському районі листом від 24 серпня 2008 року. Було відомо про прокурорську перевірку і Управлінню земельних ресурсів у Обухівському районі, і Київському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, як територіальному органу Державного комітету лісового господарства України. З 2000 по 2011 роки Державний комітет лісового господарства України - центральний орган виконавчої влади, одним із завдань якого було охорона, захист, раціональне використання і відтворення лісових ресурсів. Його діяльність також спрямовувалась і координувалась КМУ. Про вибуття земельних ділянок також відомо Управлінню земельних ресурсів в Миронівському районі, Головному управлінню земельних ресурсів у Київській області;

апеляційний суд не надав оцінки дотриманню справедливого балансу під час витребування майна, оскаржуване рішення відповідного обґрунтування не має.

У квітні 2024 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_12 , в якій просять постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення яким доповнити або змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року, яким у задоволенні позову до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено, застосувавши позовну давність. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що:

апеляційний суд проігнорував вказівку Верховного Суду, не визначив, чи було відомо прокурору про вказані ним обставини ще у 2008 році, а також у рамках кримінального провадження № 1201300000000148. Вказує, що відповідно до постанов слідчих прокуратури Київської області від 31 листопада 2008 року, від 06 грудня 2010 року, від 25 травня 2011 року та від 12 жовтня 2012 року, якими кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину, ще у 2008 та 2010 роках слідство запитувало від ДП «Київський лісгосп» необхідні документи та інформацію, були допитані колишні та чинні на той час керівники цього підприємства. Фактично 23 січня 2013 року розпочалося досудове розслідування в кримінальному провадженні вже № 1201300000000148 (на вказане кримінальне провадження прокурор посилається у позові) за тими ж самими фактичними обставинами, які мали місце в кримінальній справі № 47-976. Про те, що прокурору було відомо про незаконність вибуття спірних земельних ділянок, які належать до земель лісового фонду починаючи з 2007-2008 років, свідчать матеріали справи (лист Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 07 грудня 2007 року, відповідь ГУ Земельних ресурсів у Київській області від 16 травня 2008 року);

крім того, про вищевказану прокурорську перевірку та у подальшому стосовно кримінальних проваджень, які неодноразово порушувалися / закривалися протягом 2006-2012 років, було відомо також і Управлінню земельних ресурсів у Обухівському районі, і Київському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, як територіальному органу Державного комітету лісового господарства України, який у період 2000 по 2011 роки був центральним органом виконавчої влади, одним із завдань якого було охорона, захист, раціональне використання і відтворення лісових ресурсів. При цьому діяльність Державного комітету лісового господарства України також спрямовувалась і координувалась КМУ, а відтак Комітет був зобов`язаний поінформувати стосовно вищевказаних порушень КМУ;

у період часу з грудня 2007 року по травень 2015 року ДП «Київський лісгосп» було підконтрольне КМУ, тому КМУ міг та зобов`язаний був отримати інформацію щодо незаконного вибуття спірних земельних ділянок;

у листі від 01 червня 2017 року прокуратура Київської області повідомила КМУ про підготовку позову в інтересах держави в особі КМУ та зазначила в якості підстави позову незаконне заволодіння фізичними особами в 2007 році земельними ділянками на підставі підроблених договорів купівлі-продажу. З позовом звернулась 07 червня 2017 року, що не відповідає розумності та є порушенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;

апеляційний суд за вказівкою Верховного Суду не спростував доводи заперечень представників всіх відповідачів щодо неналежності позивача - КМУ через неправильне застосування прокурором редакції частини дев`ятої статті 149 ЗК України станом на час виникнення спірних правовідносин, а також те, що спірні земельні ділянки не відносились до лісів першої групи, не можуть вважатись єдиним масивом загальною площею більше 10 га, перебувають в межах Козинської селищної ради, тому право розпорядження спірними земельними ділянками не відносилось до сфери компетенції КМУ, який не є органом місцевого самоврядування. У матеріалах справи відсутня письмова вказівка заступника Генерального прокурора України прокурору регіональної прокуратури Київської області про здійснення представництва в суді інтересів держави в особі КМУ. Спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту - смт Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує про необхідність захисту територіальної громади, не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради;

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не було відомо про розпочату наприкінці 2007 року прокурорську перевірку, що стосувалася питань законності виділення, отримання, купівлі-продажу спірних земельних ділянок, яка тривала до серпня 2008 року, оскільки відповідачі придбали свої земельні ділянки до початку цієї перевірки. Відсутні будь-яких сумніви у добросовісності набуття ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельних ділянок, а відтак ці відповідачі є добросовісними набувачами у розумінні приписів статті 388 ЦК України;

апеляційний суд помилково відніс протоколи слідчих (розшукових) дій до письмових доказів. Засобом отримання даних (доказів) є показання свідків, протокол допиту є процесуальним джерелом доказу. В ході розгляду справи позивач клопотань про допит свідків не заявляв, а суд безпосередньо показання свідків не досліджував (свідків не було допитано), ці докази судом не перевірялися, а тому вони є неналежними та недопустимими;

апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду щодо дослідження обставин незаконності вибуття спірних земельних ділянок із власності держави, а також про необхідність встановити, чи відносилися спірні земельні ділянки до земель лісогосподарського призначення, яким чином вони вибули з державної власності та чи було дотримано передбачену законом процедуру відчуження цих ділянок до першого власника на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982,2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3156,3138,3140,3142. Вказавши, що відповідачі не надали жодних доказів того, що у ОСОБА_1 були наявні підстави для набуття прав на спірні земельні ділянки, апеляційний суд поклав тягар доказування на відповідачів;

судом апеляційної інстанції не враховані приписи ЦПК України та висновки Верховного Суду про те, що, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності;

апеляційний суд не врахував, що питання наявності «суспільного інтересу» у втручанні тісно пов`язане з пропорційністю втручання, тому суд повинен розглянути його у контексті пропорційності;

зазначає, що моментом порушення прав держави в особі КМУ на спірні земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування ДП «Київський лісгосп», що мало місце у 2007 ропі, а не момент відчуження останньому власнику (відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), в зв`язку з чим законним та обґрунтованим є висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої до ухвалення рішення заявлено стороною.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_12 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_10 , витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.

У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 372/1729/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у задоволенні клопотання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката Корнієнка В. І.про розгляд справи за участі представника відповідачів відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_10 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 03 лютого 2019 року у справі № 619/720/17, від 31 січня 2024 року у справі № 370/1706/21, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 14 грудня 2022 року № 461/12525/15-ц, від 07 листопада 2018 року № 488/6211/14-ц та у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_6 та ОСОБА_7 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-д, віл 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 19 листопада 2019 року у справі 911/3677/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справах № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі N° 183/1617/16, від 15 березня 2023 року у справі 372/1629/17, від 05 червня 2018 року в справі № 911/3721/16, від 12 квітня 2018 року в справі № 369/6772/15-ц, від 04 жовтня 2023 року в справі № 359/2421/15-ц, в ід 05 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17, від 20 червня 2018 року у справі № 911/3023/15, від 27 вересня 2023 року в справі № 372/3805/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 372/391/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 груддя 2019 року у справі № 917/2101/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, від 03 лютого 2019 року у справі № 619/720/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 907/574/16, від 16 травня 2019 року у справі № 911/3677/17, від 11 березня 2021 року у справі № 522/4690/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17, від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 28 серпня 2019 року у справі № 372/404/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 18 грудня 2018 року в справі № 911/1437/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 652цс16, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах тасудове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в смт Козин, Обухівського району Київської області та посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0008; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0001; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0004; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0007; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0010; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0009; площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0006.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт Козин, Обухівського району Київської області, та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 0,5000 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,2000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0019 (державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався).

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт Козин, Обухівського району Київської області, та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0014.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0014.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована в смт Козин, Обухівського району Київської області, та посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_7 сформовано земельну ділянку загальною площею 0,5000 га із кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Згідно з інформаційною довідкою Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 31 серпня 2016 року № 10-1003-99.2-4369/2-16 державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не видавалися.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено сім нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

У зв`язку з об`єднанням зазначених земельних ділянок 30 жовтня 2007 року ОСОБА_8 було видано два державних акти серії ЯЕ № 954880 та серії ЯД № 954879 на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0019) та площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) відповідно.

В подальшому ОСОБА_8 відчужив вищевказані земельні ділянки, а саме:

земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року;

1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року;

1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року.

ОСОБА_20 отримано державний акт серії ЯЖ № 239181 від 23 липня 2008 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:012:0007.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені два нотаріально посвідчених договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна (кадастрові номери 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:011:0005) з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0005 на користь ОСОБА_9 .

В подальшому ОСОБА_9 було видано два державних акти: серії ЯЕ № 954975 від 27 лютого 2008 року - на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0004) та серії ЯЖ № 239180 від 23 липня 2008 року - на земельну ділянку площею 1,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0006).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року у справі № 2/752/1390/13-ц здійснено розподіл спільно нажитого майна подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_21 , зокрема визнано за останньою право власності на земельні ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0004 та площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0006.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зазначено, що продавець є власником земельних ділянок згідно з державними актами на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та іншими відповідачами, як покупцями, були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№ 864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№ 794105, 94107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№ 2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№ 3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом ОСОБА_22 за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у вищевказаних договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах АДРЕСА_1 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1).

ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (частина п`ята статті 116 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на яку посилаються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у касаційній скарзі, зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_15 у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_15 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки».

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України) (див.: пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18); пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18); пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208ц 18), пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 61-4964св23) зазначено, що:

«при задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_3 та ОСОБА_6 земельних ділянок, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення щодо вилучення та зміни цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення повноважним органом не приймалось та правильно вважав, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, тому позовні вимоги прокурора про їх витребування у ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є обґрунтованими. Апеляційний суд проаналізував сумісність втручання в право ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу та правильно вказав, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах лісогосподарства, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 372/378/17-ц (провадження № 61-40476св18) зазначено, що: «необґрунтованим є і висновок апеляційного суду про те, що немає підстав вважати, що спірні землі вибули від власника поза його волею через відсутність вироку, який би підтверджував факти, викладені у позові, оскільки незаконність вибуття спірних земельних ділянок з власності держави є предметом доказування у цій справі, а тому суди зобов`язані встановити обставини такого вибуття і, відповідно, набуття у власність фізичними особами, а також надати правову оцінку встановленим ним правовідносинам. Водночас суди не надали правової оцінки правомірності набуття спірних ділянок у власність ОСОБА_1, який у подальшому на підставі цивільно-правових угод відчужив їх іншим фізичним особам. Сама по собі реєстрація права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами у відповідному державному реєстрі не свідчить про те, що внаслідок такої реєстрації вони стали його фактичними володільцями, оскільки у разі доведення незаконності вибуття земельних ділянок з власності держави вона має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа».

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок відліку позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження № 61-504св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилаються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у касаційній скарзі, зазначено, що:

«в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. […]

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові, врахувавши те, що прокуратура та Іванковичівська сільська рада дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірні земельні ділянки ще у червні 2009 року, оскільки була порушена кримінальна справа за фактами вчинення службовими особами Іванковичівської сільської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення при наданні у приватну власність земельних ділянок, зокрема відповідачам, що підтверджено постановою Васильківського міськрайонного суду від 21 травня 2010 року; у 2012 році прокурор подавав аналогічний позов, але той був залишений без розгляду, а повторно звернувся з позовом до суду аж 5 січня 2017 року, тобто, пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17 (провадження № 61-574св21), на яку посилаються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у касаційній скарзі, зазначено, що: «про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у жовтні 2007 року з її володіння спірних земельних ділянок прокурору стало відомо ще в 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю, про що свідчить, зокрема, лист прокуратури Київської області від 06 травня 2008 року (том І, а. с. 106). Крім того у позовній заяві прокурор зазначає, що про незаконність набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки він дізнався під час розслідування кримінального провадження № 12013000000000148, відкритого 23 січня 2013 року. Враховуючи наведене, оскільки з позовом до суду прокурор звернувся лише у липні 2017 року, правильним є висновок апеляційного суду про пропуск ним позовної давності щодо пред`явлених до ОСОБА_3 позовних вимог про витребування земельних ділянок та відповідно залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 61-4964св23) зазначено, що:

«суд апеляційної інстанції, зробивши висновок, що прокурором не пропущений строк позовної давності, оскільки визначальним для встановлення початку перебігу позовної давності є момент, з якого саме КМУ дізнався про порушення права власності на спірні земельні ділянки, залишив поза увагою, що у цій справі відповідачі посилались, що прокурор довідався про незаконне вибуття спірної земельної ділянки раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тому у цьому випадку позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор».

У справі, що переглядається:

у червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ звернувся з позовом про витребування земельних ділянок з незаконного володіння, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . З урахуванням уточнених позовних вимог просив витребувати з незаконного володіння:

ОСОБА_10 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007, вартістю 5 505,44 грн;

ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014, вартістю 2 752,72 грн;

ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013, вартістю 2 752,72 грн;

у листопаді 2015 року представник ОСОБА_10 - ОСОБА_23 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 6, а. с. 126-132);

у травні 2021 року представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_12 у додаткових поясненнях проти позову просив застосувати позовну даність та відмовити у задоволенні позову прокурора (т. 7 а. с. 58-89);

при відмові у задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 земельних ділянок, суд першої інстанції вказав, що відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Прокурор, заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів не зазначив після якого недійсного правочину останні набули права власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність даного правочину. Вироки у кримінальному провадженні № 12013000000000148 не виносились. Крім того, суд врахував, що позов пред`явлено прокурором в інтересах держави, він обґрунтовується загальними посиланнями на необхідність дотримання законності, однак прокурор не посилався і не довів порушення прав саме вказаного у позові позивача;

суд апеляційної інстанції при задоволенні позову вказав, що в ході розслідування кримінального провадження № 12013000000000148 встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та іншими відповідачами як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області. Зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , встановлено, що в 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів. Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні. Відповідно до інформації ДП «Київський лісгосп» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1). Тому позовні вимоги першого заступника до ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок, відповідають вимогам статей 387, 388 ЦК України;

щодо пропорційності втручання у право ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, колегія суддів касаційного суду зауважує, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах лісогосподарства, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо неналежності позивача - КМУ, колегія суддів відхиляє, оскільки судами встановлено, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1). Матеріалами справи підтверджено та встановлено судами, що площа спірних земельних ділянок (лісу) перевищує 1 га, тому саме до компетенції КМУ відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, було віднесено право розпорядження спірними земельними ділянками.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що у матеріалах справи відсутня письмова вказівка заступника Генерального прокурора України прокурору регіональної прокуратури Київської області про здійснення представництва в суді інтересів держави в особі КМУ, спростовуються листом заступника Генерального прокурора України Стрижевської A. A. від 09 лютого 2017 року № 05/1-46вих-17, відповідно до якого прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову щодо спірних земель лісогосподарського призначення загальною площею 6 га (т. 6, а. с. 102).

Щодо заяв ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про застосування наслідків спливу позовної давності:

у позовній заяві прокурор зазначав, що про незаконність набуття відповідачами права власності на спірні земельні ділянки він дізнався під час розслідування кримінального провадження № 12013000000000148, відкритого 23 січня 2013 року;

суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову через його недоведеність, вказав, що державі та, зокрема органам прокуратури, було відомо про укладення оспорюваних договорів від 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , щонайменше з грудня 2007 року. Так, 31 березня 2008 року заступником прокурора Київської області Ричкою О. І. було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки в межах Козинської селищної ради Обухівського району, розташовані між Новообухівським та Старообухівським автошляхами, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України (справа № 47-976). У вказаній кримінальній справі розслідувались факти щодо придбання ОСОБА_1 та відчуження ним в подальшому за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 2007 року земельних ділянок. Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Попова А. О. від 31 липня 2008 року кримінальну справу № 47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. від 06 грудня 2010 року кримінальну справу № 47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносились 25 травня 2011 року та 12 жовтня 2012 року;

апеляційний суд вказав, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор. КМУ дізнався про порушення права державної власності на спірні земельні ділянки після отримання ним листа від 01 червня 2017 року № 05/1-1641вих-17, яким повідомлено про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського визначення. Позов прокурора в інтересах КМУ поданий до суду 13 червня 2017 року. Факт порушення кримінальної справи не може свідчити про те, що саме з цієї дати прокурор або КМУ могли дізнатися про те, що спірне майно незаконно вибуло з власності держави. Твердження про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати саме з 2008 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи за фактом підроблення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, не заслуговують на увагу, так як порушення кримінальної справи свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення. КМУ не визнавався потерпілим у вказаній кримінальній справі та не мав можливості ознайомитися з нею. До його повноважень не належить ведення судового слідства, перевірка процесуальних рішень слідчих; він не повідомлявся про порушення всіх кримінальних справ та про прийняті процесуальні рішення в них, а тому не мав можливості звернутися до суду за захистом свого порушеного права у 2008 році, оскільки не знав та не мав можливості дізнатися про порушення, викладені у позові, у 2008 році;

апеляційний суд:

не врахував, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

не виконав вказівки Верховного Суду щодо з`ясування, чи було відомо прокурору про заявлені ним у позові обставини ще з 2008 року, коли були проведені відповідні прокурорські перевірки, а також у рамках кримінального провадження від 23 січня 2013 року № 12013000000000148, які на підставі статті 417 ЦПК України є обов`язковими;

не встановив чи довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися прокурор (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах .

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що прокурором не пропущений строк позовної давності до позовних вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_10 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 спірної земельної ділянки є передчасним, тому постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 61-4964св23), дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_10 , яка підписана представником ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка підписана представником ОСОБА_12 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко