Постанова від 05.08.2025 по справі 372/1729/17

справа № 372/1729/17 головуючий у суді І інстанції Зінченко О.М.

провадження № 22-ц/824/9214/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури, поданою заступником керівника - Грабцем Ігорем Несторовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про витребування земельних ділянок,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп»), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння:

ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007;

ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0002;

ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 3,0 га з кадастровими номерами: 3223155400:06:012:0006, 3223155400:06:012:0004;

ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0019;

ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014;

ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013.

Позов мотивований тим, що під час проведення Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23 січня 2013 року, встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

У вказаних правочинах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно з державними актами на право власності на землю: серії ЯА №№864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ № 794450 від 10 червня 2004 року та №№794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року та від 12 квітня 2004 року.

Однак, у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних правочинів, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , а також звітами та реєстрами про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом Щур Н. Р. за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року. Державні акти на право власності на спірні земельні ділянки Головним управлінням Державного комітету із земельних ресурсів України у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року №21.

Крім того, згідно з інформацією ДП «Київський лісгосп» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1), у зв`язку із чим правом розпоряджатися такими об`єктами був наділений виключно Кабінет Міністрів України, а не міська рада.

Також у порушення вимог земельного законодавства при набутті права власності відповідачами змінено цільове призначення спірних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження 61-44068св18).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у складі судді Зінченко О.М. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І.Н. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказував, що судом не враховано, що підставою для звернення прокурора до суду з позовом є та обставина, що відповідачі отримали правовстановлюючі документи та фактично набули майно, яке є власністю держави і яке у встановлений законом спосіб з власності держави не вибувало. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту вибуття землі із власності держави та постійного користування ДП «Київське лісове господарство», зміни її цільового призначення та подальшого надання у власність для інших потреб, ніж ведення лісового господарства, в порядку, передбаченому чинним земельним законодавством.

Вважає надуманою і такою, що ґрунтується на припущеннях, позицію суду щодо наявності у ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, відчужені ним на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 за договорами купівлі-продажу від 23.10.2007 року. ОСОБА_1 ані в 2004, ані в 2007 роках не мав належних правовстановлюючих документів на відчужувані земельні ділянки, а означені землі станом на дату укладення договорів були власністю держави у складі угідь земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство».

Посилався на те, що судом проігноровано, що державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 серії ЯА №№864677, 864675, 864681, 864694 від 10.06.2004, №№864701, 864697 від 11.06.2004, серії ЯБ №№794450 від 10.06.2004, №№ 794105, 794107 від 18.06.2004, що зазначені у вищевказаних договорах купівлі продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, навіть теоретично не могли бути видані останньому у 2004 році, оскільки заявку на друк бланків державних актів з відповідними реквізитами Держкомземом України подано лише 02.09.2005 року, передано їх до Київського обласного головного управління земельних ресурсів 16.09.2005 року та надіслано за відповідними накладними до Обухівського та Миронівського районних відділів земельних ресурсів. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів відсутні, відповідачем їх оригінали чи засвідчені копії до матеріалів справи не долучались та судом не досліджувались. Той факт, що ОСОБА_1 не укладалися договори купівлі-продажу від 2004 року підтверджений також вилученими під час досудового розслідування у кримінальному провадженні 12013000000000148 від 23.01.2013 матеріалами.

Також вказував, що суд першої інстанції безпідставно послався на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29.10.2015, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.06.2016 у справі № 372/1988/15-ц, оскільки у задоволенні позову прокурора у згаданих рішеннях відмовлено виключно з підстав спливу строку позовної давності. Жодних обставин щодо законності укладення правочинів або набуття у власність земельних ділянок, які є предметом розгляду у даній справі, судами не встановлювалось. Крім того, вказані судові рішення скасовані постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року.

Зазначав, що суд безпідставно вважав недоведеним порушення права власності держави в особі Кабінету Міністрів України. Спірні земельні ділянки загальною площею 6 га в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, а саме - до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, що підтверджується інформацією та матеріалами лісовпорядкування, наданими ВО «Укрдержліспроект» і ДП «Київське лісове господарство». Посилаючись на добросовісність дій відповідачів, суд не врахував, що право власності держави, як і будь-яких інших учасників цивільних правовідносин, є непорушним, припиняється у спосіб, визначений цивільним законодавством та також захищене законом.

Зауважував, що суд проігнорував ту обставину, що згідно вимог ст. 388 ЦК України майно може бути витребуване навіть у добросовісного набувача, а права останнього захищені ст. 661 ЦК України. Вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на відсутність виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

На виконання вказівок Верховного Суду до матеріалів справи долучено лист заступника Генерального прокурора України Стрижевської A.A. від 09.02.2017 №05/1-46вих-17, згідно якого прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову щодо спірних земель лісогосподарського призначення загальною площею 6 га. Не будучи учасником спірних правовідносин та не маючи компетенції на здійснення безпосереднього контролю у сфері земельних правовідносин, Кабінет Міністрів України не вживав заходів для поновлення порушених прав держави до їх виявлення прокурором, про що вказано у позовній заяві.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою Київської області листом від 01.06.2017 №05/1-1641 вих-17 повідомлено Кабінет Міністрів України про встановлені порушення вимог земельного законодавства та права власності держави на спірні землі лісогосподарського призначення, і дані обставини Кабінетом Міністрів України підтримано і не оскаржено. При цьому позиція щодо повної підтримки доводів прокурора викладена у письмових процесуальних документах, наявних у матеріалах цієї справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ДП «Київський лісгосп», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування земельних ділянок задоволено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_4 , яка подана його представником - адвокатом Проконовою К.В., ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , яка подана їхнім представником - адвокатом Корнієнком В.І., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської області прокуратури задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок задоволено. Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0007. Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0014; Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0013. Стягнуто судовий збір.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_17 , ОСОБА_6. та ОСОБА_7 , яка підписана представником Корнієнком В.І., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року за клопотанням представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Семка В.Ю. залучено до участі у справі за позовом Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як правонаступника третьої особи Державного підприємства «Київське лісове господарство».

В судовому засіданні прокурор Батюк Інна Володимирівна підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. На виконання вказівок Верховного Суду повідомила, що у 2008 році прокуратурою порушено кримінальну справу №47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності. Водночас, як зазначено у позовній заяві, про факт незаконного набуття права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення прокурору стало відомо за результатом опрацювання матеріалів кримінального провадження № 120130000000000148 від 23 січня 2013 року.

Порушення кримінальної справи свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення.

Зокрема, в рамках кримінального провадження проведено комп`ютерно-технічну експертизу від 22 грудня 2016 року №302/2, висновки якої, як доказ незаконності оформлення права власності на землі державної власності, додано до позовної заяви.

При цьому, відсутність будь-яких рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, відсутність реєстраційного підтвердження права власності на спірні землі та вибуття у такий незаконний спосіб земель орієнтовною площею 119 га потребували значного часу для встановлення їх власників, отримання правовстановлюючих документів, направлення запитів у відповідні державні органи для підтвердження або спростування факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Вказане свідчить, що прокуратурою протягом тривалого часу вживалися заходи щодо збирання належних та допустимих доказів в підтвердження порушення інтересів держави, а сам лише факт порушення кримінальної справи чи внесення відомостей до ЄРДР не може свідчити про встановлення факту порушення інтересів держави і особи яка, їх порушила та, відповідно, наявності підстав для звернення до суду з позовом.

Також обвинувальний акт відносно ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 щодо вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 190, ч. 2, 3 ст. 358 КК України, скеровано до суду лише в жовтні 2017 року та на цей час триває його судовий розгляд.

Таким чином, лише за результатами отримання від компетентних органів інформації, її опрацювання та зібранням додаткових доказів було встановлено наявність підстав для вжиття заходів прокурорського реагування шляхом подання позовної заяви.

Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат Корнієнко Вадим Іванович проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Представниця ОСОБА_4 - адвокатка Половинка Марина Анатоліївна проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення.

У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в частині, що переглядається під час нового розгляду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами у цій справі встановлено, що 23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0019) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0014) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в смт Козин Обухівського району Київської області.

23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:011:0013) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області.

Згідно з інформаційною довідкою Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області від 31 серпня 2016 року № 10-1003-99.2-4369/2-16 державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не видавалися.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено сім нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

У зв`язку з об`єднанням зазначених земельних ділянок 30 жовтня 2007 року ОСОБА_8 було видано два державних акти серії ЯЕ №954880 та серії ЯД №954879 на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0019) та площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) відповідно.

В подальшому ОСОБА_8 відчужив вищевказані земельні ділянки, а саме:

- земельну ділянку площею 1,5 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0018) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2008 року;

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:012:0019 (площею 1,0 га) - на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року.

23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено два нотаріально посвідчених договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,5 га кожна (кадастрові номери 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:011:0005) з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в смт Козин Обухівського району Київської області.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3223155400:06:011:0005 на користь ОСОБА_9 .

В подальшому ОСОБА_9 було видано два державних акти: серії ЯЕ №954975 від 27 лютого 2008 року - на право власності на земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0004) та серії ЯЖ №239180 від 23 липня 2008 року - на земельну ділянку площею 1,0 га (кадастровий номер 3223155400:06:012:0006).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2013 року у справі №2/752/1390/13-ц здійснено розподіл спільно нажитого майна подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_20 , зокрема визнано за останньою право власності на земельні ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0004 та площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:012:0006.

У договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між продавцем ОСОБА_1 та покупцями ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зазначено, що продавець є власником земельних ділянок згідно з державними актами на право власності на землю серії ЯА №№864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ №794450 від 10 червня 2004 року та №№794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№3136, 3138, 3140, 3142.

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною першою статті 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та іншими відповідачами, як покупцями, були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ №794450 від 10 червня 2004 року та №№794105, 94107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом ОСОБА_18 за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , встановлено, що у 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 , що зазначені у вищевказаних договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року №21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18 , 19 , 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1).

ОСОБА_21 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали до суду першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, а тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність. Підстави для позбавлення права власності на об`єкти нерухомого майна не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі.

Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів є безпідставними, оскільки відсутній вирок суду, який би встановлював винуватість у вчиненні ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або правовстановлюючих документів попередніх власників спірних земельних ділянок.

Заявляючи вимоги про витребування земельних ділянок у відповідачів, прокурор не зазначив після якого недійсного правочину останні набули право власності на землю і яким рішенням встановлена недійсність даного правочину. Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а в інтересах Кабінету Міністрів України. Однак прокурором не надано доказів про наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема, чи була письмова вказівка Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту - смт Козин Обухівського району Київської області, але прокурор не вказує на необхідність захисту прав територіальної громади смт Козин Обухівського району Київської області. Обґрунтування позову стосується захисту загальнодержавної власності, разом з тим, прокурор не подав належних і допустимих доказів на підтвердження віднесення земель до лісового фонду, не обґрунтував порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (стаття 13 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої, пункту «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (частини друга, третя статті 56 ЗК України).

Відповідно до частин першої статті 57 ЗК України, частини першої статті 17 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі №6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі №6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц.

При цьому право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і набувача.

За обставинами цієї справи, у провадженні Головного слідчого управлінням Генеральної прокуратури України перебувало досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 як продавцем та іншими відповідачами як покупцями були укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області.

В укладених відповідачами договорах зазначено, що ОСОБА_1 набув у власність спірні земельні ділянки згідно державних актів на право власності на землю серії ЯА №№864675, 864677, 864681, 864694 від 10 червня 2004 року, №№864701, 864697 від 11 червня 2004 року, серії ЯБ №794450 від 10 червня 2004 року та №№794105, 794107 від 18 червня 2004 року, виданими на підставі договорів купівлі-продажу від 31 березня 2004 року №№2946, 2948, 2952, 2956, 2968, 2982, 2984 та від 12 квітня 2004 року №№3136, 3138, 3140, 3142.

Разом з тим, зі звітів та реєстрів про вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом ОСОБА_18 за період з 16 січня по 22 квітня 2004 року та протоколів допиту ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , встановлено, що в 2004 році ОСОБА_1 не укладав указаних договорів.

Державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 серії ЯА №№864677, 864675, 864681, 864694 від 10.06.2004, №№864701, 864697 від 11.06.2004, серії ЯБ №№794450 від 10.06.2004, №№794105, 794107 від 18.06.2004, що зазначені у вищевказаних договорах купівлі продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі лише 22 грудня 2005 року та в подальшому передані Миронівському районному центру Державного земельного кадастру на підставі накладної від 14 липня 2006 року № 21. Другі примірники вказаних держаних актів, звіти щодо їх використання чи підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 в органах земельних ресурсів також відсутні.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки розташовані на території Козинської селищної ради у кварталах 10, 14, 15, 18 , 19 , 20, 24 та відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1).

Матеріалами справи підтверджено, що площа спірних земельних ділянок (лісу) перевищує 1 га, тому саме до компетенції КМУ відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, було віднесено право розпорядження спірними земельними ділянками.

Висновки місцевого суду про відсутність в матеріалах справи письмових вказівок заступника Генерального прокурора України прокурору регіональної прокуратури Київської області про здійснення представництва в суді інтересів держави в особі КМУ, спростовуються листом заступника Генерального прокурора України Стрижевської A. A. від 09 лютого 2017 року №05/1-46вих-17, відповідно до якого прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову щодо спірних земель лісогосподарського призначення загальною площею 6 га (т. 6, а. с. 102).

Долучені до матеріалів справи прокурором документи є письмовими доказами та стосуються предмета спору, а тому підлягали оцінці в сукупності з іншими доказами.

Позовні вимоги заявлені до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого володіння як до володільців спірних земельних ділянок, а не осіб, винних у вчиненні кримінальних правопорушень, що не потребує наявності обвинувального вироку щодо них.

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №372/378/17-ц зазначено, що «необґрунтованим є і висновок апеляційного суду про те, що немає підстав вважати, що спірні землі вибули від власника поза його волею через відсутність вироку, який би підтверджував факти, викладені у позові, оскільки незаконність вибуття спірних земельних ділянок з власності держави є предметом доказування у цій справі, а тому суди зобов`язані встановити обставини такого вибуття і, відповідно, набуття у власність фізичними особами, а також надати правову оцінку встановленим ним правовідносинам».

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що в дійсності державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я відповідача ОСОБА_1 не видавалися, а підстави для вибуття земельних ділянок із державної власності були відсутні. Відтак, позивачем правильно обрано спосіб захисту права. Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею.

Враховуючи викладене, на думку апеляційного суду позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок, відповідають вимогам ст. ст. 387, 388 ЦК України, є обгрунтованими та доведеними.

В той же час, у суді першої інстанції ОСОБА_21 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог прокурора.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3677/17 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16, постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №442/5872/21).

За висновками Верховного Суду у постанові від 18 травня 2022 року у справі №369/9900/16 позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави прокурор у цій справі вказував, що про факт незаконного набуття права власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення прокурору стало відомо за результатом опрацювання матеріалів кримінального провадження №120130000000000148 від 23 січня 2013 року.

Разом з тим, за повідомленням самого органу прокурати, про укладення оспорюваних договорів від 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , йому було відомо щонайменше з грудня 2007 року. Так, 31 березня 2008 року заступником прокурора Київської області Ричкою О.І. було порушено кримінальну справу №47-976 за фактом службового підроблення державних актів на право власності на земельні ділянки в межах Козинської селищної ради Обухівського району, розташовані між Новообухівським та Старообухівським автошляхами, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. У вказаній кримінальній справі розслідувались факти щодо придбання ОСОБА_1 та відчуження ним в подальшому за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 2007 року земельних ділянок.

Постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Попова А. О. від 31 липня 2008 року кримінальну справу №47-976 було закрито за відсутністю складу злочину. Після додаткового розслідування постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області Бозовуляка М. І. від 06 грудня 2010 року кримінальну справу №47-976 було вдруге закрито за відсутністю складу злочину. Повторно постанови про закриття цієї кримінальної справи виносились 25 травня 2011 року та 12 жовтня 2012 року.

Отже, за встановлених обставин колегія суддів критично оцінює посилання прокурора на те, що порушення кримінальної справи (маючи на увазі кримінальне провадження №120130000000000148 від 23 січня 2013 року) свідчить лише про початок процедури розслідування кримінального правопорушення, натомість обставини щодо укладення оспорюваних договорів стали відомі на наступних стадіях розслідування цього кримінального правопорушення.

Адже такі твердження прокурора спростовуються матеріалами справи, у т.ч. долученими до позовної заяви. Так, 13 травня 2008 року Управління земельних ресурсів у Обухівському районі надало слідчому в ОВС прокуратури Київської області ксерокопію доручення та накладної, згідно якої видавалися бланки державних актів серії ЯГ №№240319, 240320, 240321, 240322, 240323, 240324, 240325. Додатково повідомило, що наступні серія та номер вказані у запиті взагалі не видавалися. (т. 1 а.с. 113)

Також, у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи №47-976 Прокуратура Київської області скеровувала запити до Управління земельних ресурсів у Миронівському районі щодо бланків державних актів, у т.ч. серії ЯА №№ 864675, 864677, 864681, 864694, 864701, 864697, 794450.(т. 1 а.с. 116), а також до Головного управління земельних ресурсів в Київській області (т. 1 а.с. 94).

Листом від 07 грудня 2007 року РП «Київське лісове господарство» повідомило прокурора, що погоджень на вилучення земельних ділянок лісового фонду Козинського лісництва не надавала.

При цьому про віднесення спірних земельних ділянок саме до земель лісового фонду та їх перебування у державній власності було повідомлено ДП «Київське лісове господарство» - 30 листопада 2011 року (т. 1 а.с. 48), а також ВО «Укрдержліспроект» ще 29 листопада 2013 року (т. 1 а.с. 88) та ДП «Київське лісове господарство» - 13 лютого 2013 року (т. 1 а.с. 81),

Наведене свідчить, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави ще під час здійснення перевірки у кримінальній справі №47-976.

Посилаючись на проведення комп`ютерно-технічної експертизи 22 грудня 2016 року №302/2 в рамках кримінального провадження №120130000000000148 від 23 січня 2013 року, та як наслідок обізнаність про порушення прав держави саме з цього часу, прокурор не вказала жодних обставин, які були встановлені цієї експертизою та впливали на неможливість пред`явити позов про витребування земельних ділянок до її проведення.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором не наведено аргументів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом відповідно до ст. 267 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в частині, що переглядалася про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами пункту 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій в частині, що переглядалася не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури, подану заступником керівника - Грабцем Ігорем Несторовичем - задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області у справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Державне підприємство «Київське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у частині позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про витребування земельних ділянок - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2025 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова