Ухвала

від 06.03.2025 по справі 320/7949/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 березня 2025 року

м. Київ

справа №320/7949/24

адміністративне провадження №К/990/7384/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №320/7949/24 за адміністративним позовом Підприємства об`єднання громадян «Аввелум» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

До Верховного Суду 21.02.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №320/7949/24.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025, задоволено позов Підприємства об`єднання громадян «Аввелум» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2024 №00073490704 за формою «Р», яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3575091,50 грн, №00073510704 за формою «В1», яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2023 року у розмірі 44267434, 00 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 22133717,00 грн, № 00073410704 за формою «В4», яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2023 року у розмірі 5017745,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункт 44.1, пункт 44.6 статті 44, пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункт 197.6 статті 197 Податкового кодексу України та пункт 8 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XX «Перехідні положення» ПК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 по справі №808/9397/13-а, від 27.04.2022 по справі №420/13197/20, від 23.10.2020 у справі №816/2932/15, від 04.03.2020 у справі №0440/5658/18, від 01.04.2020 у справі №640/637/19, від 08.08.2019 у справі №802/1069/13-а, від 27.07.2020 по справі №824/843/16-а, від 05.05.2023 у справі №1340/5998/18, від 05.03.2020 у справі №826/9368/15, від 22.05.2024 року у справі № 520/13234/21.

Верховний Суд зауважує, що, як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2024 у справі №380/5557/22, від 03.10.2023 у справі №640/16289/22, від 14.06.2022 у справі №870/4828/12, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судами таких правових позицій Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.

Також скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень було враховано надані позивачем до суду документи, які, на думку судів, фактично підтверджують реальність проведених господарських операцій. Проте вказаний висновок фактично нівелює приписи матеріального закону та не свідчить про дотримання процесуального закону щодо стандартів доказування, а саме оцінки доказів та обставин, які можуть свідчити про недопустимість чи допустимість доказів, які використано судом для встановлення фактів та не встановлення обставин, що складає предмет доказування у даній справі. Суди попередніх інстанцій долучили до матеріалів справи і дослідили первинні документи Товариства, які не надавалися під час перевірки та не надали оцінку доводам відповідача, не встановили обставини щодо відсутності документів під час перевірки й до прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням заявленої підстави касаційного оскарження.

Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано та не обґрунтовано дану підставу касаційного оскарження, не конкретизовано, які норми процесуального права порушено судами попередніх інстанцій щодо оцінки доказів.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, уточнити, які норми процесуального права порушено судами попередніх інстанцій, в чому полягає помилковість висновків судів попередніх інстанцій при врахуванні висновків Верховного Суду.

Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 у справі №320/7949/24 залишити без руху.

Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.А. Васильєва

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду