Постанова

від 07.03.2025 по справі п/811/1871/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2025 року

м. Київ

справа № П/811/1871/17

адміністративне провадження № К/9901/52327/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Гімона М.М., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 (суддя: Сагун А.В.)

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 (судді: Божко Л.А., Щербак А.А., Дурасова Ю.В.)

у справі № П/811/1871/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крембітпостач»

до Головного управління ДФС у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крембітпостач» (далі - позивач, ТОВ «Крембітпостач») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Кіровоградській області, податковий/контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати:

1) податкове повідомлення - рішення від 26.01.2017 № 0000111405, відповідно до якого ПП «Крембітпостач» збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 390026 грн. 00 коп. (260017,00 грн. - за основним платежем, 130009 грн. 00 коп. - штрафні санкції),

2) податкове повідомлення - рішення форми від 26.01.2017 № 0000121405, відповідно до якого ПП «Крембітпостач» збільшено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 240480 грн. 00 коп. (240480,00 грн. - за основним платежем),

В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.12.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.01.2017 № 0000111405 та № 0000121405.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Прайм Гарант Груп» мали реальний характер, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами та свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. При цьому, обґрунтування касаційної скарги відповідачем базуються виключно на порушеннях контрагентом позивача - ТОВ «Прайм Гарант Груп» вимог податкового законодавства.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу до Суду від позивача не надходили, що не є перешкодою розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15 по 16 червня 2016 року посадовими особами Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Прайм Гарант Груп» за грудень 2015 року, за результатами якої складено акт від 24.06.2016 № 5/11-26-1400/37015646 (т. 1 а.с. 14-31), яким встановлено порушення позивачем вимог:

1) п/п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України до складу інших доходів не включено дохід від одержаних активів 1336000 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 1336000,0 грн., в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 240480 грн., за 2015 рік;

2) п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2. п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість в грудні 2015 року на суму 260017 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 26.01.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000111405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 260017 грн., а також за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 130009 грн.,

2) №0000121405, яким позивачу, збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 240480 грн.

Позивач вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п/п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п/п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

У відповідності до ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п/п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог ст. 185.1 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В контексті викладених норм права, суди попередніх інстанцій встановили, що також підтверджується матеріалами справи, між ПП «Крембітпостач» (Покупець) та ТОВ «Прайм Гарант Груп» (Постачальник), укладено договір поставки від 23.12.2015 № 17-12/15/ДП (т. 1 а.с. 34-36), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором, передати у власність Покупця нафтопродукти (бітум дорожній БНД 60/90, БНД 90/130, сировина для виробництва нафтобітумів, мазут М100, пічне паливо), а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату .

Факт поставки вказаного товару посвідчується наявними у матеріалах справи податковими накладними, на загальну суму ПДВ 267200, за грудень 2017 року, всього на загальну суму 1336000 грн., видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передавання продуктів (товарів).

Зазначені податкові накладні були внесені до Єдиного державного реєстру податкових накладних.

При цьому, суди встановили, що на час вчинення господарських операцій між позивачем та контрагентом, останній мав статус юридичної особи, був зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства України та включений до ЄДРПОУ.

Крім того, ТОВ «Прайм Гарант Груп» на момент їх виписки був зареєстрований платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, з огляду на що відповідно до вимог п. 201.8 та п. 201.10 ст. 201 ПК України мав обов`язок нараховувати податок на додану вартість та виписувати податкові накладні.

При цьому, суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що в подальшому зазначений товар (нафтопродукти) було реалізовано відповідно до генерального договору від 23.07.2015 № 42/П-15 та договору від 10.02.2016 № 10/02-16 (т. 1 а.с. 57-119).

В той же час, з касаційної скарги та акту перевірки вбачається, що в основу правового обґрунтування факту нереальності здійснення позивачем операцій з придбання товарів (послуг, робіт) по взаємовідносинах з зазначеними вище контрагентом та подальшого їх використання у господарській діяльності, податковий орган посилається на податкову інформацію Світловодського відділення Олександрівської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області від 07.06.2016 № 41/1400/39271342 відносно контрагента позивача, а саме: ТОВ «Прайм Гарант Груп», за період з 25.06.2014 по 31.01.2016 по взаємовідносинам з конрагнетами та покупцями, в якій зазначено, що ТОВ «Прайм Гарант Груп», було порушено вимоги п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що факт наявності господарських операцій з контрагентом, який порушує податкове законодавство може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно для цієї особи - контрагента, з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а відтак не може свідчити про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, посилання податкового органу у касаційній скарзі та акті перевірки на те, що слідчим відділом фінансових розслідувань Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32015170090000030, внесеному до ЄРДР 23.09.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що проведення досудового розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, не є належним доказом у розумінні ч. 1 ст. 70 КАС України, оскільки не стосується предмета доказування зважаючи на відсутність вироку у кримінальній справі, який би набрав законної сили та який, в силу вимог ч. 4 ст. 72 КАС України, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відтак, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу, щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, ґрунтуються виключно на припущеннях щодо відсутності факту здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Прайм Гарант Груп», що не відповідає фактичним обставинам, у зв`язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та, як наслідок їх скасування.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018 у справі № П/811/1871/17, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді М.М. Гімон

В.В. Хохуляк