Ухвала

від 10.03.2025 по справі 461/1938/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 березня 2025 року

м. Київ

справа № 461/1938/24

провадження № 61-2721ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу Офісу спорту Львівської міської ради (Управління спорту та молодіжної політики департаменту розвитку Львівської міської ради) на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради,

в якому просила суд:

- поновити її на посаді директора установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району Львівської міської територіальної громади;

- стягнути з Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2024 року до її поновлення на роботі з розрахунку 1 525,87 грн за один робочий день.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 липня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 згідно наказу Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради від 07 лютого 2024 року № 14к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району Львівської міської територіальної громади.

Стягнуто з Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2024 року у розмірі 183 104,40 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради на користь ДСА України судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня

2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалено додаткове рішення у справі № 461/1938/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради про поновлення на роботі.

Стягнуто з Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу

у розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу Управління спорту та молодіжної політики департаменту розвитку Львівської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 липня 2024 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2024 року залишено без змін.

03 березня 2025 року Офіс спорту Львівської міської ради (Управління спорту та молодіжної політики департаменту розвитку Львівської міської ради) через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року (надійшла до суду 04 березня 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі

ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19

ЦПК України).

Зазначена справа є справою незначної складності та не належить до виключень

із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,

а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову якої не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», заява № 47921/08,

від 09 жовтня 2018 року).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що посилання

в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,

з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводиться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи

в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій

у межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки Офіс спорту Львівської міської ради (Управління спорту та молодіжної політики департаменту розвитку Львівської міської ради) подав касаційну скаргу на судове рішення у справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу спорту Львівської міської ради (Управління спорту та молодіжної політики департаменту розвитку Львівської міської ради) на рішення Галицького районного суду м. Львова

від 24 липня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня

2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління молодіжної політики Департаменту розвитку Львівської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник