Ухвала від 10.03.2025 по справі 486/1378/21

УХВАЛА

10 березня 2025 року

м. Київ

справа № 486/1378/21

провадження № 61-2450ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області.

Свої вимоги заявник мотивував тим, що судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2021 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 серпня 2021 року і до повноліття дитини.

Вказував, що Другим відділом ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Зазначав, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем Манзенко В. В. нараховано заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 56 966,52 грн. Вказану заборгованість боржник вважав необґрунтованою, оскільки державним виконавцем безпідставно значно завищено розмір його доходів.

З урахування наведеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати постанову державного виконавця Манзенко В. В. від 11 червня 2024 року про арешт коштів боржника та зобов`язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним нарахування заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2021 року у справі № 486/1378/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 серпня 2021 року і до повноліття дитиною. Скасовано постанову державного виконавця Манзенко В. В. від 11 червня 2024 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2021 року у справі № 486/1378/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Зобов`язано державного виконавця відділу ДВС здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2021 року у справі № 486/1378/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області залишено без задоволення. Ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року касаційну скаргу подану від імені Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Омельченко Т. М. на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у справі № 486/1378/21 повернуто особі, яка її подала.

26 лютого 2025 року Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1

Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області вважає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо стягнення аліментів з доходу, отриманого від продажу рухомого майна. Посилається на те, що суди помилково застосували висновки Верховного Суду, які не є тотожними до правовідносин у цій справі та не підлягали врахуванню при вирішенні спірних питань.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі статтею 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.

Відповідно до статті81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним.

Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункти 1, 13 Переліку видів доходів).

Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається зокрема і дохід від операцій з майном, розмір якого визначається відповідно до статті 173 цього Кодексу (підпункт 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК).

Абзацом третім пункту 173.1 статті 173 ПК України встановлено, що дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної, ринкової вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Водночас дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об`єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню (абзац другий пункту 173.2. статті 173 ПК України).

Тобто дохід, отриманий від першого продажу легкового автомобіля протягом звітного (податкового) року, не підлягає оподаткуванню, а тому такий дохід не є доходим який враховується при визначенні розміру аліментів.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, дивіденди, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість, грошовий дохід, який є лише еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не враховується під час визначення розміру аліментів.

Виручення боржником грошових коштів від продажу одного протягом року автомобіля, яким він користувався для задоволення особистих потреб, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене рухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Такий висновок узгоджується з висновком, висловленим Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Верховного Суду у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13-ц.

Суди встановили, що судовим наказом Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 вересня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 серпня 2021 року і до досягненню дитиною повноліття.

У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем Манзенко В. В. нараховано заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 56 966,52 грн. Ця заборгованість ОСОБА_1 розрахована виходячи з доходу у розмірі 189 000,00 грн від продажу ним транспортного засобу за договором від 04 серпня 2021 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення скарги, оскількикошти, отримані ОСОБА_1 від продажу одного протягом року транспортного засобу, не є доходом, з якого можуть бути відраховані аліменти, в розумінні законодавства України. Вартість автомобіля є еквівалентом відчуженого платником аліментів майна та не повинна враховуватись під час визначення розміру аліментів, що є підставою для визнання неправомірним нарахування заборгованості зі сплати аліментів і скасування постанови державного виконавця про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не виявлено порушення судами норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних вище норм права не викликає розумних сумнівів.

Аналогічний підхід застосований в ухвалі Верховного Судувід 15 березня 2021 року у справі № 641/5016/20.

Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року (не відноситься до переліку ухвал, якими закінчено розгляд справи) та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 рокує необґрунтованою.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії Другого відділу Державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович