Ухвала

від 26.02.2025 по справі 635/12780/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 635/12780/24 (1-кс/635/2145/24) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/178/25 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 рокуколегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023222130000257 від 10.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_7 , за матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 42023222130000257 від 10.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України про арешт майна, яке було вилучене під час проведення обшуку 27.11.2024 року, а саме заборони відчуження, розпорядження та користування вилученим майном.

На зазначенуухвалу слідчогосудді представниквласника майна адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила її частково скасувати та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на протокольні рішення, договір закупівлі товару, додаток до договору, додаткові угоди, сертифікація до договору, звіт про результат проведеної закупівлі, які, як на її думку, мають відношення до кримінального провадження, а на решту майна відмовити в накладенні арешту.

В обґрунтуванняапеляційної скарги посилалася на те, що слідчий суддя посилався на необхідність використання вилучених документів під час проведення судових експертиз, однак серед матеріалів, доданих до клопотання відсутні постанови про призначення будь-яких експертиз, тобто стороною обвинувачення таких відомостей суду не надано. Вважала, що лише частина документів є речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, а тому інша частина арештованого майна повинна бути повернута власнику.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відомості телефонних повідомлень, причин неявки суду не повідомив.

Поряд з цим, розгляд апеляційної скарги було призначено на 19.02.2025 року.

19.02.2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява від адвоката ОСОБА_6 , яка просила відкласти розгляд апеляційної скарги у зв`язку зі станом здоров`я.

Враховуючи відомості цієї заяви, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26.02.2025 року.

21.02.2025 року ОСОБА_6 була повідомлена про дату, місце та час розгляду її апеляційної скарги, про що свідчать відомості телефонного повідомлення.

Враховуючи такі відомості, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_6 повідомлена належним чином про дату. час та місце розгляду її апеляційної скарги.

Належить врахувати, що станом на 26.02.2025 року 13%50 год. від ОСОБА_6 не надходило будь-яких клопотань, в тому числі про відкладення розгляду її апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів провадження вбачається, що СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42023222130000257 від 10.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4ст. 191 КК України.

29.11.2024 року прокурор звернувся до слідчого судді Харківського районного суду Харківської області з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме документи, які були вилучені під час обшуку за адресою: Харківська область, Ізюмський район, сел. Донець, вул. Весняна, буд. 44, яка фактично є місцем здійснення діяльності КП ДСР «П`ятигірське».

В обґрунтування клопотання прокурор зазначав, що в провадженні СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області перебувають кримінальні провадження, які об`єднані в одне провадження за ч.4 ст. 191 КК України. З відомостей цього кримінального провадження вбачається, що посадові особи КП Донецької селищної ради «П`ятигірське» спільно з іншими особами налагодили протиправну схему заволодіння бюджетними коштами, шляхом проведення публічних закупівель матеріально-технічних цінностей за завищеними цінами. Вилучені під час обшуку речі та документи мають важливе значення для швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування, можуть бути використані для доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України та з метою їх збереження потребує накладення арешту, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаними речами та документами.

Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що вищевказане майно, має значення для забезпечення кримінального провадження та з метою повного, об`єктивного та всебічного розслідування всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, проведення судових експертиз, збереження речових доказів, запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, передачі, відчуження зазначеного майна, наклав арешт на це майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно доч.11ст.170КПК України,заборона абообмеження користування,розпорядження майномможуть бутизастосовані лишеу разі,коли існуютьобставини,які підтверджують,що їхнезастосування призведедо приховування,пошкодження,псування,зникнення,втрати,знищення,використання,перетворення,пересування,передачі майна.

Відповідно до положень статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як зазначено в ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно вимог ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна в порядку п.1 ч.2 ст.170 КПК України, слідчий суддя повинен враховувати можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Відомості клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна, на яке слідчим суддею накладено арешт, ознакам речового доказу і обставини провадження стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, в тому числі, для проведення експертних досліджень. Тому, не застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може в подальшому перешкодити кримінальному провадженню, оскільки існує ризик того, що у разі не накладення арешту існує можливість відчуження, зіпсування, до закінчення досудового розслідування.

На переконання колегії суддів, вимоги клопотання, на цій стадії досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, що чітко узгоджується з нормами ст. 170 КПК України.

З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості пошкодження, псування, знищення, відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав щодо арешту мана, яке було вилучене 27.11.2024 року в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , група нежитлових приміщень 4, розташована на 1-му поверсі будинку літ. «А-5», яка зареєстрована за Донецькою селищною радою Ізюмського району Харківської області, враховуючи можливість використання його як доказу у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Отже, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає лише, чи може майно бути предметом або доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Майно, на яке спрямоване кримінальне правопорушення підлягає арешту незалежно від того, хто є його власником, де знаходиться і незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування запобіжного заходу, а саме: запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Поряд з цим, відповідно до відомостей ухвали слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2024 року, надано дозвіл на проведення обшуку за місцем здійснення КП ДСР «П`ятигірське» господарської діяльності за адресою: Харківська область, Ізюмський район, сел. Донець, вул. Весняна, буд. 44. Також в цій ухвалі зазначено осіб, в тому числі, слідчих СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, які саме і здійснювала обшук, що підтверджується відомостями протоколу обшуку від 27.11.2024 року.

Отже враховуючи наведене колегія суддів не вбачає порушень чинного законодавства з боку працівників поліції під час проведення обшуку, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Поряд з цим, відповідно до відомостей постанови про визнання речовими доказами від 28.11.2024 року (арк. 87) вбачається, що вилучені у ході проведення обшуку за місцем здійснення КП ДСР «П`ятигірське» своєї господарської діяльності за адресою: Харківська область, Ізюмський район, сел. Донець, вул. Весняна, буд. 44, документи визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, передані на відповідальне зберігання до камери зберігання речових доказів ВП № 3 ЗРУП № 1 ГУНП в Харківській області.

Колегія суддів дійшла висновку, що в мотивувальній частині цієї постанови наведені підстави визнання цих документів речовими доказами, а тому такі твердження апелянта є необґрунтованими.

Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна без обмеження права користування власником майна не надано та колегією суддів не встановлено.

Крім цього, істотних порушень нормКПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.

Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, а його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

У подальшому, за наявністю певних процесуальних підстав та фактичних обставин, що можуть бути встановлені під час досудового розслідування, власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту, згідно положень ст. 174 КПК України.

За таких обставин, оскаржувана ухвала слідчого судді, відповідно до вимогст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника власника майна адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Харківського районного судуХарківської областівід 05грудня 2024року- залишити без змін.

Роз`яснити, що за наявністю певних процесуальних підстав та фактичних обставин, що можуть бути встановлені під час досудового розслідування, власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту, згідно положень ст. 174 КПК України.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :