Постанова

від 22.01.2025 по справі 405/2352/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2025 року м. Кропивницький

справа № 405/2352/23

провадження № 22-ц/4809/109/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Дуковського О.Л.

суддів: Дьомич Л.М., Письменного О.А.

з участю секретаря: Демешко Л.В.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське Пароплавство»;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Станкової Анастасії Володимирівни, яка представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2024 року, у складі головуючого судді Іванової Л.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» (далі ПрАТ «УДП») про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності, заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації моральної шкоди.

Вказував на те, що відповідачем порушено його законні права, а саме щодо невиплати роботодавцем при його звільненні належних сум: допомоги по тимчасовій непрацездатності ,заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки.

Зазначав, що повного розрахунку з ним, ні в день звільнення, ні на дату подання позовної заяви з боку ПрАТ «УДП» здійснено не було, що стало підставою для його звернення до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Позивач просив:

стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за період з 21.12.2022 по 04.01.2023 в розмірі 34 000, 00 грн;

стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь заробітну плату за робочий день, а саме 05.01.2023, в розмірі 3 500, 00 грн;

стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 99 778, 92 грн;

стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 220 500, 00 грн (сума визначена на день подання позову) по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

стягнути з ПрАТ «УДП» на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 12 000, 00 грн .

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 :

допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за період з 21 грудня 2022 року по 04 січня 2023 року в розмірі 52500,00 грн;

заробітну плату за робочий день 05 січня 2023 року в розмірі 3500,00 грн;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 451 400 грн за період з 06 січня 2023 року по 05 червня 2023 року та компенсацію моральної шкоди в розмірі 7000, 00 грн;

судовий збір в розмірі 3697,80 грн .

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за робочий день, 05 січня 2023 року, в розмірі 3500, 00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду Станкова А.В., яка представляє інтереси ПрАТ «УДП» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним та необгрнутованим та таким, що ухвалено з неправильною оцінкою обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильних висновків щодо відсутності вини позивача в неналежному оформленні листків непрацездатності та виникнення обов?язку у відповідача здійснити оплату за дні перебування позивача на лікарняному.

Вказував на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення відповідача щодо неправильного оформлення листків непрацездатності.

Вважає, що тимчасова непрацездатність позивача мала бути засвідчена саме листками непрацездатності, які мали бути надіслані ПрАТ «УДП» через кабінет страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Зазначає, що інформація в реєстр застрахованих осіб по застрахованій особі - ОСОБА_1 була внесена після настання страхового випадку.

Відповідач вказує, що 05.01.2023 позивач не виконував трудові функції, а лише певний час перебував в адмінбудівлі №1 (не на робочому місці), а заробітна плата виплачується працівнику за виконану роботу, а не за фактом перебування у трудових відносинах.

Вказує, що оскільки позивача було поновлено на роботі та вже було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, і при цьому саме рішення суду на момент повторного звільнення позивача не набрало законної сили, обов?язку щодо виплати усіх присуджених за рішенням суду сум у роботодавця не виникло.

Посилається на те, що працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Тому вважає, що трудові права позивача не порушені і як наслідок не підлягає стягненню моральна шкода.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача та позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно дост. 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтувантися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21 грудня 2019 року був прийнятий та призначений виконувачем обов`язків заступника голови ПрАТ «УДП», згідно наказу №337 від 20 грудня 2019 року.

Наказом ПрАТ «УДП» «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності виконувача обов`язків заступника голови Правління ОСОБА_1 » №22л від 14.06.2021, звільнено з ПрАТ «УДП» ОСОБА_1 - виконувача обов`язків заступника голови Правління за прогули без поважної причини 14 червня 2021 року.

Зазначений наказ скасовано рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП».

Зазначеним судовим рішенням стягнуто з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2021 по 20.12.2022 в розмірі 1407 000 грн, компенсацію моральної шкоди у розмірі 3000 грн, а також судовий збір у розмірі 1503,44 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління ПрАТ «УДП» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, - допущено до негайного виконання.

Зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили 18 травня 2023 року, також встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 згідно довідки ПрАТ «УДП» від 23.06.2022 року №ЦБ-514, становив 3 500 грн.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно наказу ПрАТ «УДП» «Щодо особового складу» № 604 від 21.12.2022 на виконання рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 20 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 на посаді виконувача обов`язків заступника голови Правління з 21 грудня 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ПрАТ «УДП» про звільнення його із займаної посади за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України та просив здійснити в день його звільнення повний з ним розрахунок.

Наказом ПрАТ «УДП» № 10-Б від 05 січня 2023 року звільнено ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків заступника голови Правління, за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Останній робочий день - 05 січня 2023 року.

Доручено Департаменту бухгалтерського обліку здійснити наступні виплати ОСОБА_1 : середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць;компенсацію щорічної відпустки за один місяць у кількості 2 календарних днів.

З розрахункового листа за січень 2023 року вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано виплату за рішенням суду в розмірі 70000,00 грн, та компенсацію за невикористані два дні відпустки в розмірі 4 640,88 грн, всього нараховано 74 640,88 грн, до виплати за вирахуванням податку на доходи та військового збору, - 60 085, 91 грн.

Звернувшись із цим позовом до суду позивач посилавсяна те,що зним не було проведено повного розрахунку, а саме, в день звільнення у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України не була виплачена заробітна плата за період з 15 червня 2021 року і по день звільнення, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за період з 21.12.2022 року по 04.01.2023 року та не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки, на підставі чого відповідач в порядку ст.117 КЗпП України повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Щодо позовної вимоги про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за період з 21 грудня 2022 року по 04 січня 2023 року в розмірі 52 500 грн встановлено, що відповідно до довідки «Загальної медичної практики» ФОП « ОСОБА_2 » № 4869/3 від 03.01.2023, за підписом лікаря ОСОБА_2 , пацієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на лікуванні у сімейного лікаря з 21.12.2022 по нинішній момент у зв`язку з втратою працездатності. Орієнтовна втрата працездатності - по 04.01.2023 включно (відповідні медичні висновки про тимчасову непрацездатність зареєстровані в Електронному реєстрі листків непрацездатності).

Суд першої інстанції послався на те, що позивачем доведено факт його перебування на лікарняному, а порушення в оформленні листка непрацездатності не може бути підставою для обмеження законодавчо гарантованої позивачу виплати по тимчасовій непрацездатності передбаченої Законом України «Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування».

Тому ,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягення на користь позивача допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворюваності в період з 21.12.2022 по 04.01.2023.

Щодо позовної вимоги про стягнення заробітної плати за робочий день 05 січня 2023 року в розмірі 3 500 грн, суд першої інстанції правильно встановив обставини та дійшов правильного висновку про задоволення цієї вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав заяву 05.01.2023 , скерованої на адресу генерального директора ПрАТ «УДП» про звільнення його із займаної посади за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України - 05 січня 2023 року.

Згідно наказу ПрАТ «УДП» № 10-Б від 05 січня 2023 року «Про звільнення», ОСОБА_1 , виконувача обов`язків заступника голови Правління, звільнено 05 січня 2023 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Останнім робочим днем вважати 05 січня 2023 року.

Встановлено, що 05 січня 2023 року був останній робочий день позивача, однак заробітна плата позивачу за цей день не була виплачена.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Доводи відповідача, що в день звільнення 05.01.2023 позивач не виконував трудові обов?язки, а лише перебував в адмінбудівлі №1 (не на робочому місці) є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах трудового законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст.117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, відповідач ПрАТ «УДП» повинен виплатити позивачу ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, що за період з 06 січня 2023 року по 05 червня 2023 року складає 451 400, 00 грн. (129 днів х 3 500 грн. розмір середньоденного заробітку позивача ОСОБА_1 , визначений в рішенні Ленінського районного суду м.Кіровограда від 20 грудня 2022 року).

Колегія суддів погоджується із таким висновокм суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст.116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч.1 ст.117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачаєвідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди.

Встановлено, що відповідачем було порушено конституційні права ОСОБА_1 на оплату праці, вналідок чого він втратив нормальні життєві зв`язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд апеляційної інстанції згідно діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Станкової Анастасії Володимирівни, яка представляє інтереси Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське Пароплавство» - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Л. Дуковський

Судді: Л.М. Дьомич

О.А. Письменний