Рішення від 10.03.2025 по справі 200/6933/24

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року Справа№200/6933/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

03 жовтня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 1), надіслана через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 03 жовтня 2024 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, (далі Порядок № 178);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

07 жовтня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази у відповідача 1.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).

06 лютого 2025 року суд постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі відповідач 2); встановив відповідачу 2 строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував докази у відповідача 2.

У зв`язку із залученням другого відповідача розгляд справи розпочато спочатку.

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 17 вересня 2018 року по 10 вересня 2024 року проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом на посадах осіб офіцерського складу.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344 позивач звільнений у відставку за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232), а згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 261 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10 вересня 2024 року.

Позивач вказував на те, що 25 липня 2024 року звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 , (яка безпосередньо здійснювала виплату йому грошового забезпечення), з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби за станом здоров`я за пп. «б» п. 3 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232 та при звільненні з військової служби, до виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , розрахувати по всім видам забезпечення (речовому, продовольчому, грошовому та іншим) згідно з вимогами законодавства.

Однак відповіді на цей рапорт він не отримав.

Позивач стверджував, що на момент звільнення з військової служби не був забезпечений речовим майном.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач покликався на норми ст. ст. 1-2, 9, 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011), п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, (далі Положення № 1153), п. п. 2, 3, 4 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі Інструкція № 232), п. п. 2-5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, (далі Порядок № 178) і доводив, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби; при цьому на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Спираючись на аналіз наведених вище норм права, позивач доводив, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього, за умови подання відповідного рапорту, яким висловлюється волевиявлення на отримання такої компенсації.

Позивач наголосив, що подав командиру Військової частини НОМЕР_2 рапорт про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, проте виплата компенсації у встановленому порядку та строки не була проведена.

Позивач покликався на витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 261 і доводив, що на момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу не був у повному обсязі забезпечений речовим майном відповідно до закріплених норм.

Позивач зауважив, що в адміністративних спорах обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення/дій покладено на суб`єкта владних повноважень, а згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти особі у здійсненні певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Позивач доводив, що у відповідача 1 відсутні законні підстави для відмови у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Просив задовольнити позов.

Відповідач 1 Військова частина НОМЕР_1 позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Зазначив, що відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідач 1 вказував на те, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 03 листопада 2023 року по 10 вересня 2024 року, тобто до звільнення з військової служби.

Наголосив, що на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби жодного звернення (заяви, рапорту) про надання довідки та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до Військової частини НОМЕР_1 не надходило.

Просив відмовити в позові.

Позивач надав письмові пояснення, в яких наголосив, що в рапорті про звільнення з військової служби, серед іншого, просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Зауважив, що з 17 вересня 2018 проходив військову службу за контрактом, дія якого продовжена понад встановлені строки на період дії воєнного стану на підставі ст. 23 Закону № 2232.

У Військовій частині НОМЕР_1 проходив військову службу з 03 листопада 2023 року по 10 вересня 2024 року, при цьому відповідач 1 видав атестат з належного позивачу речового майна за 2018-2024 роки.

Позивач просив врахувати, що має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 17 вересня 2018 року по 10 вересня 2024 року, а також зазначив, що під час дії контракту, крім Військової частини НОМЕР_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 та у Військовій частині НОМЕР_5 (нині Військова частина НОМЕР_6 ).

Відповідач 2 Військова частина НОМЕР_2 позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.

Відповідач 2 покликався на норми ст. 9-1 Закону № 2011, п. 4 розділу І Інструкції № 232, п. 3 Порядку № 178 і наголошував, що для виникнення права на компенсацію має вникнути право на отримання речового майна.

Водночас розділом V Інструкції № 232 установлені особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період.

П. 1 розділу V Інструкції № 232 визначено, що основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Згідно з п. 8 розділу V Інструкції № 232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Відповідно до п. 13 розділу V Інструкції № 232 речове майно відпускається в першу чергу для забезпечення діючих угруповань військ (сил) та військових частин і формувань, призначених для відправки до них.

П. 28 розділу V Інструкції № 232 військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Відповідно до абз. абз. 9-10 п. 29 розділу V Інструкції № 232 особам офіцерського, сержантського та старшинського складу, які вибувають із військових частин, на речове майно, що знаходиться в їх користуванні, видається атестат. Номер виданого атестата вказується в приписі про відрядження або в супровідних документах.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку в особливий період, у їх власність дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

На переконання відповідача 2, наведені вище норми розділу V Інструкції № 232 свідчать, що у період воєнного часу діють інші норми та умови забезпечення речовим майном. При цьому військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом у мирний час, у воєнний час у нормах та умовах забезпечення речовим майном прирівнюються до мобілізованих військовослужбовців, які у разі звільнення з військової служби, не отримують предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби.

З огляду на викладене та враховуючи норму п. 4 розділу І Інструкції № 232, відповідач 2 доводив, що право на грошову компенсацію виникає у військовослужбовців, які звільняються в запас або відставку, лише на майно, яке не було отримане під час проходження служби, а у разі звільнення з військової служби під час воєнного стану право на таке майно як в мобілізованих військовослужбовців так і в тих, які проходять військову службу за контрактом, не виникає.

Відтак, компенсація за неотримане речове майно при звільненні з військової служби під час воєнного стану не виплачується, оскільки право на отримання такого майна не виникає.

Крім того, відповідно до п. 4 розділу І Інструкції № 232 військовослужбовець при звільненні має висловити своє бажання отримати речове майно, (що фактично може бути лише у мирний час), або компенсацію за таке майно. Однак, за твердженням відповідача 2, позивач такого волевиявлення військовій частині не довів.

Якщо військовослужбовець виявив бажання отримати компенсацію, речова служба військової частини здійснює розрахунок компенсації. Однак, позивач, будучі командиром Військової частини НОМЕР_1 , яка відповідає за грошове та речове забезпечення особового складу, в тому числі позивача, не забезпечив проведення розрахунку собі компенсації за неотримане майно.

Проте, оскільки право на компенсацію виникає лише якщо виникло право на отримання майна при звільненні, а під час воєнного стану при звільненні такого права не виникає, позивач, навіть якщо б подав рапорт, яким би висловив бажання на отримання компенсації замість майна, та забезпечив проведення розрахунку такої компенсації, все одно не мав би права на компенсацію, оскільки його звільнення відбулось під час воєнного стану.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою від 07 жовтня 2024 року суд витребував у відповідача 1 наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та на всі види забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 ; наказ про виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 ; речовий атестат ОСОБА_1 ; докази нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно (платіжні інструкції тощо), якщо такий факт мав місце; розрахунок грошової компенсації за неотримане речове майно, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 ; довідку про вартість речового майна, неотриманого позивачем під час проходження військової служби.

Ухвалою від 06 лютого 2025 року суд витребував у відповідача 2 рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року, зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_2 01 серпня 2024 року за вхідним № 1 9730; рішення, прийняте командиром Військової частини НОМЕР_2 відповідно до п. 4 Порядку № 178 за наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, (наказ про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, якщо такий видавався, а якщо ні, то письмові пояснення, з якої причини (правової підстави) такий наказ не був виданий); відомості про те, чи був переданий рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року до Військової частини НОМЕР_1 , якщо так, то коли саме, і надати докази на підтвердження цих обставин; відомості про те, чи був переданий наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно (якщо такий видавався) до Військової частини НОМЕР_1 , якщо так, то коли саме і які результати його виконання, а також надати докази на підтвердження цих обставин; відомості про те, чи перебувала Військова частина НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , якщо так, то на якій підставі та в який період, а також надати докази на підтвердження цих обставин; положення про спільне фінансове господарство, затверджене наказом Військової частини НОМЕР_2 , яке врегульовувало взаємовідносини між Військовою частиною НОМЕР_2 і Військовою частиною НОМЕР_1 ; письмові пояснення з приводу того, яка саме військова частина (Військова частина НОМЕР_2 чи Військова частина НОМЕР_1 ) проводила розрахунок з позивачем при його звільненні з військової служби із вказівкою на те, яка військова частина проводила нарахування, а яка здійснювала виплати.

В повному обсязі витребувані докази відповідачі суду не надали, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомили, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .

З 23 жовтня 2020 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що встановлено на підставі посвідчення серії НОМЕР_9 , виданого 24 листопада 2015 року.

Відповідач 1 Військова частина НОМЕР_1 НОМЕР_10 окремий батальйон територіальної оборони НОМЕР_11 окремої бригади територіальної оборони (ідентифікаційний код НОМЕР_12 ).

Відповідач 2 Військова частина НОМЕР_2 НОМЕР_11 окрема бригада територіальної оборони (ідентифікаційний код НОМЕР_13 ).

Військова частина НОМЕР_1 підпорядкована Військовій частині НОМЕР_2 як окремий батальйон, що входить до складу бригади.

Щодо фінансових взаємовідносин між відповідачами суд встановив таке.

Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (в редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), (далі Правила № 280).

Згідно з п. 1.1 Правил № 280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За визначенням, наведеним в п. 1.2 Правил № 280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.

Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:

Міністр оборони України головний розпорядник;

командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);

командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).

Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:

головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;

розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;

розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно з п. 1.4 Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.

Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.

До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.

Забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, серед іншого, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

П. 1.5 Правил № 280 установлено, військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

П. 4.3 Правил № 280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

[…]

Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

[…].

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08 вересня 2022 року № 82-а «Про затвердження Положення про об`єднане фінансове господарство військової частини НОМЕР_2 та військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення»:

- створено об`єднане фінансове господарство та затверджено Положення про об`єднане фінансове господарство Військової частини НОМЕР_2 та військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , зарахованих на фінансове забезпечення (далі Положення № 82-а) (п. 1 наказу);

- створена об`єднана фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_18 та військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , до складу якої включений особовий склад фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_18 та військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , та затверджена схема організації спільного фінансового господарства (п. 2 наказу).

Відповідно до п. 3 наказу Положення № 82-а введено в дію з 01 вересня 2022 року.

Згідно з п. 1.1 розділу І Положення № 82-а це Положення визначає склад, завдання, порядок роботи фінансово-економічної служби, механізм взаємодії з посадовими особами підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , їх обов`язки, права та завдання, порядок взаємодії посадових осіб щодо здійснення фінансового забезпечення військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо).

Відповідно до п. 1.3 розділу І Положення № 82-а військові частини НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 не включені до мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховані на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 на підставі рішення командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 04 серпня 2022 року № 760/15/7877.

П. 1.4 розділу 1 Положення № 82-а визначено, що первинні документи (в тому числі фінансово-планові), заявки на кошти, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи Військової частини НОМЕР_2 та посадові особи, в тому числі відповідальні виконавці документів, підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення.

Згідно з п. 2.1 розділу 2 Положення № 82-а командири підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 , керують фінансово-господарською діяльністю своїх частин, забезпечують законне, цільове та ефективне використання коштів та матеріальних засобів в суворій відповідності з чинним законодавством несуть відповідальність за організацію обліку майна в місцях зберігання.

Командири підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 , зобов`язані:

[…]

особисто підписувати фінансові документи, заявки на отримання державних коштів, трудові угоди та службове листування з питань фінансового забезпечення, в частині, що стосується розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати;

[…]

забезпечувати виплату грошового забезпечення, грошової винагороди та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни шляхом своєчасної передачі помічнику командира бригади з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 даних, необхідних для розрахунків грошового забезпечення, грошової винагороди і заробітної плати про чисельність особового складу, та інформацію щодо проходження ними служби, завірених витягів наказів про прибуття і вибуття, переміщення, прийом та звільнення особового складу (у день видання наказу), а також підтвердження особистим підписом відповідності даних розрахунково-платіжних відомостей на видачу грошового забезпечення, грошової винагороди та заробітної плати обліковим даним відповідно до штату військової частини;

[…].

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Положення № 82-а помічник командира бригади з фінансово-економічної роботи начальник фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 підпорядковується командиру Військової частини НОМЕР_2 і разом з ним несе відповідальність за стан фінансового господарства, забезпечення коштами потреб Військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення, забезпечує виконання функцій фінансово-економічної служби згідно з чинним законодавством і проводить своєчасне та правильне здійснення платежів військової частини відповідно до чинного законодавства України.

[…]

Помічник командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальник фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 зобов`язаний:

[…]

забезпечувати своєчасну виплату грошового забезпечення, заробітної плати, інших виплат особовому складу частин;

[…].

Виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особовому складу регламентована нормами розділу 6 Положення № 82-а.

Відповідно до п. 6.1 розділу 6 Положення № 82-а командирам підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення, відповідно до вимог Правил № 280, призначити відповідальних за своєчасну передачу начальнику фінансово-економічної служби необхідних для розрахунків грошового забезпечення військовослужбовцям і заробітної плати працівникам даних про чисельність особового складу, витяги з наказів, табелі обліку робочого часу, довідки та інші документи, які підтверджують зміни в проходженні ними служби (зарахування та виключення зі списків особового складу військової частини, переміщення на посадах, прийом на роботу та звільнення), право військовослужбовців, працівників на одержання додаткових видів та одноразових додаткових видів грошового забезпечення і заробітної плати, на отримання грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підписані посадовою особою, яка відповідає за облік особового складу частини, та скріплених відтиском гербової печатки військової частини.

В термін до 5-го числа поточного місяця надавати начальнику фінансово-економічної служби витяги з наказів про виплату премії, додаткової грошової винагороди за минулий місяць.

Командирам підпорядкованих військових частин НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , що зараховані на фінансове забезпечення, подавати табель обліку робочого часу за першу половину місяця до 12 числа та повний табель за місяць до 25 числа поточного місяця.

Забезпечити перевірку відповідності роздавальних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям і заробітної плати працівникам обліку особового складу, штату військової частини та завіряти підписами посадових осіб відповідальних за облік особового складу, в терміни:

до 10 числа кожного місяця відомість на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям;

до 13 та 28 числа відомість на виплату заробітної плати.

[…].

Як свідчить лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22 лютого 2024 року № 220/10/641, відповідно до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 лютого 2024 року № Д-321/9/дск військові частини та підрозділи Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України передаються до складу ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

[…]

-Військова частина НОМЕР_2 з підпорядкованими військовими частинами НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , 310 запасною ротою підпорядковується командиру Військової частини НОМЕР_3 ;

[…].

Згідно з Правилами № 280 та клопотаннями виконуючого обов`язки командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20 лютого 2024 року № 116/14/6330 військові частини (разом з підпорядкованими військовими частинами та підрозділами) з 01 квітня 2024 року знімаються з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 та зараховуються встановленим порядком на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме:

[…]

-Військова частина НОМЕР_2 з підпорядкованими військовими частинами НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_1 , НОМЕР_17 , 310 запасною ротою;

[…].

В додаткових поясненнях від 26 лютого 2025 року відповідач 2 зазначив, що, дійсно, Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджено листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22 лютого 2024 року № 200/10/641 та Положенням № 82-а.

Згідно з Правилами № 280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Рішення про нарахування та виплату грошового забезпечення, в тому числі всіх виплат при звільненні з військової служби (компенсації, допомоги тощо), військовослужбовцю, який перебуває у списках Військової частини НОМЕР_1 , приймає командир Військової частини НОМЕР_1 , яким був позивач до звільнення.

Як вбачається з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 261, яким позивач виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 , позивачу нараховані всі види грошового забезпечення, на які він мав право на момент звільнення. Рішення прийняте саме командиром Військової частини НОМЕР_1 , який був призначений на цю посаду замість позивача. На підставі цього наказу фінансово-економічна служба Військової частини НОМЕР_1 підготувала відомість на виплату, яка разом з наказом була передана командиру Військової частини НОМЕР_2 , який засвідчивши її своїм підписом, передав до казначейської служби для виплати на картковий рахунок позивача. Командир Військової частини НОМЕР_2 не приймає рішень щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у складі підпорядкованої військової частини.

Суд встановив, що 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 , капітан запасу, уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України на посадах офіцерського складу (далі Контракт).

Згідно з п. 1 цього Контракту позивач, з-поміж іншого, прийняв на себе зобов`язання проходи військову службу в Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абз. 2 ч. 3 ст. 23 та ч. 8 ст. 26 Закону № 2232, відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом.

Відповідно до п. 2 цього Контракту Міністерство оборони України, серед іншого, прийняло на себе зобов`язання відповідно до законодавства забезпечити належні умови проходження військової служби ОСОБА_1 , належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби, інші соціальні виплати йому та членам його сім`ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами, тощо.

Згідно з п. 3 Контракту він був укладений строком на 5 років.

Однак на підставі п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232 під час дії особливого періоду дія контракту продовжена понад встановлені строки, що визнається сторонами.

Під час дії контракту ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , Військовій частині НОМЕР_5 (нині Військова частина НОМЕР_6 ), а також у Військовій частині НОМЕР_1 .

Так, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 03 листопада 2023 року № 315 майор ОСОБА_1 , старший офіцер групи спеціального зв`язку та кібербезпеки відділу зв`язку та інформаційних систем штабу Військової частини НОМЕР_4 , призначений наказом командира Військової частини НОМЕР_19 (по особовому складу) від 28 жовтня 2023 року № 415 на посаду командира Військової частини НОМЕР_1 , з 03 листопада 2023 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Отже, з листопада 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира цієї військової частини, що визнається сторонами.

25 липня 2024 року командир Військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив його клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби відповідно до пп. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232 за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Крім того, на підставі ст. 26 Закону № 2232, п. п. 225, 233, 242 Положення № 1153 позивач просив виплатити всі належні види грошового забезпечення при звільненні за весь період служби з 2018 року, в тому числі грошову компенсацію за неотримане речове майно, передбачену Порядком № 178.

Рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року отриманий Військовою частиною НОМЕР_2 і зареєстрований 01 серпня 2024 року за вхідним № 1 9730, про що свідчить штамп про реєстрацію вхідної кореспонденції, проставлений на зворотному боці рапорту (правий кут знизу).

Крім того, згідно з додатковими поясненнями відповідача 2, рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 25 липня 2024 року, поданий ним до Військової частини НОМЕР_2 , зареєстрований останньою 01 серпня 2024 року за № 9730.

В додаткових поясненнях відповідач 2 зазначив, що відповідно до встановленого порядку рапорт позивача від 25 липня 2024 року, що був поданий командиру Військової частини НОМЕР_2 , міг стосуватися лише звільнення ОСОБА_1 з військової служби. В цій частині рапорт розглянутий і командир Військової частини НОМЕР_2 забезпечив підготовку відповідного пакету документів та передав його до Військової частини НОМЕР_3 для прийняття командиром вищого командування рішення щодо звільнення позивача з військової служби. В частині, що стосується виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, рапорт подано не за належністю. З питань, що стосуються грошового забезпечення військовослужбовця рапорт подається до командира військової частини, у списках якої перебуває військовослужбовець. Враховуючи, що позивач був у списках Військової частини НОМЕР_1 , рапорт щодо всіх виплат при звільненні мав бути поданий до командира Військової частини НОМЕР_1 , який уповноважений приймати рішення з цього приводу.

В додаткових поясненнях відповідач 2 вказував на те, що рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року не був перенаправлений до Військової частини НОМЕР_1 , оскільки він не був адресований командиру цієї військової частини.

Також відповідач 2 повідомив, що наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно мав видати командир цієї військової частини. Зокрема, як свідчить витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 261, прийнятий на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 334, рішення про виплату позивачу всіх належних коштів при звільненні прийняте командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Суд встановив, що згідно з витягом з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (Військової частини НОМЕР_3 ) (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344 підполковник ОСОБА_1 , командир НОМЕР_10 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_11 окремої бригади територіальної оборони (Військової частини НОМЕР_1 ), звільнений з військової служби у відставку за пп. «б» (за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232.

Питання, пов`язані з проведенням з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні з військової служби, в тому числі з виплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, наказом по особовому складу не вирішувались.

Як свідчить витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262, підполковник ОСОБА_1 , командир Військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344, у відставку за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, з 10 вересня 2024 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262 виданий на підставі наказу Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344, посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_9 та рапорту ОСОБА_1 .

З-поміж іншого, в наказі Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262 зазначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, передбачена Порядком № 178, на момент звільнення ОСОБА_1 не виплачена.

10 вересня 2024 року речова служба Військової частини НОМЕР_1 надала ОСОБА_1 атестат військовослужбовця № 254 з інформацією про військове майно, яке було видано позивачеві з вересня 2018 року, що підтверджено відповідним речовим атестатом та талоном атестата військовослужбовця (книжка № 1314, серія АБ).

Докази, які б свідчили, що речова служба Військової частини НОМЕР_1 складала довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , згідно з п. 5 Порядку № 178 за формою, наведеною в додатку до цього Порядку, суду не надані.

Докази нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане речове майно суду також не надані.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Ч. 2 ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надається визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців гарантоване нормами ст. 9-1 Закону № 2011.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період затверджена наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898, (далі Інструкція № 232).

На час виникнення спірних правовідносин Інструкція № 232 діяла в редакції від 26 серпня 2024 року.

Згідно з п. 1 розділу І Інструкції № 232 ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі військовослужбовці).

П. 2 розділу І Інструкції № 232 визначено, що основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України (далі Збройні Сили) в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції № 232 речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1) забезпечення:

обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами;

матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників). Забезпечення розчинниками для хімічного чищення речового майна здійснюється за окремими нормами службою забезпечення пально-мастильними матеріалами;

папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами;

духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів, а також елементами військової символіки до них;

бойовими прапорами;

технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України (далі Міністерство оборони) на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

Відповідно до абз. абз. 1-2 п. 8 розділу І Інструкції № 232 військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.

Згідно з п. 11 розділу І Інструкції № 232 номенклатура речового майна та строки його носіння залежать від категорії військовослужбовців (1 - 5), які отримують це майно за відповідними нормами забезпечення: […].

П. 19 розділу ІІ Інструкції № 232 у разі вибуття зі складу військової частини, з`єднання, виду Збройних Сил, ОК, ВМС окремим військовослужбовцям, командам, підрозділам, військовим частинам, з`єднанням видається атестат на речове майно, який є основним документом для зарахування на речове забезпечення за новим місцем служби (дислокації). В атестаті відображається забезпеченість речовим майном, а також вказуються номер і дата видачі атестата на льотно-технічне обмундирування, якщо воно було видане військовослужбовцю (команді, підрозділу, військовій частині, з`єднанню).

[…]

Атестати видаються:

окремим військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються в запас (відставку), командам і підрозділам начальником речової служби військової частини;

[…]

При переміщенні військовослужбовців у межах одного виду Збройних Сил України (окремого роду військ (сил)) видане інвентарне майно відповідно до Норм № 1, 2 (крім засобів індивідуального захисту) не здається, а при вибутті заноситься в атестат.

Відповідно до п. 21 розділу ІІ Інструкції № 232 підставою для зарахування на речове забезпечення з`єднань, військових частин, передислокованих (перебазованих) з одного пункту до іншого, є:

наказ (директива) вищого командування про передислокацію (перебазування);

атестат на речове майно, виданий постачальним органом за попереднім місцем дислокації (базування);

копія останнього звіту-заявки, завірена постачальним органом.

[…]

Підставою для зарахування на речове забезпечення підрозділів, окремих команд та окремих військовослужбовців є атестат на речове майно і наказ командира військової частини.

Згідно з п. 1 розділу ІІІ Інструкції № 232 особи офіцерського складу набувають права на отримання речового майна за встановленими Нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання. Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.

[…]

Списувати речове майно, видане військовослужбовцям за Нормами, до фактичної вислуги встановлених строків експлуатації забороняється.

У разі присвоєння офіцеру первинного вищого офіцерського звання йому видаються всі належні за Нормами для вищого офіцерського складу предмети речового майна встановленого зразка, з урахуванням строків експлуатації (носіння) однойменних предметів, належних під час перебування у попередньому званні.

[…]

П. 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 установлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року ДДЗ та ПМР надає до ЦУРЗ.

ЦУРЗ відповідно до наданих цін ДДЗ та ПМР складає довідник цін, який доводиться до військових частин і установ для проведення розрахунків виплати грошової компенсації.

Оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюються за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони.

Особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу (крім курсантів ВВНЗ, військовослужбовців строкової служби та військових ліцеїв), які проходили військову службу, нарахування заборгованості здійснюється:

під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі;

під час звільнення в запас без права носіння військової форми одягу за речове майно пропорційно часу, який минув з настання права на отримання цього майна до дня виключення зі списків військової частини.

У разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.

У разі дострокового звільнення осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, у зв`язку із скороченням штатів, хворобою та за сімейними обставинами таке утримання не проводиться. Військовослужбовці забезпечуються речовим майном, яке не було отримане впродовж служби, право на отримання якого настало, або їм виплачується грошова компенсація за цінами, що діють на час звільнення.

Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Інструкції № 232 особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби. Предмети речового майна, отримані понад 12 місяців до звільнення в запас, в забезпечення не враховуються.

Згідно з абз. 1 п. 7 розділу ІІІ Інструкції № 232 військовослужбовці військової служби за контрактом забезпечуються речовим майном за встановленими нормами, починаючи з дня призначення їх на посаду наказом командира військової частини.

Відповідно до п. 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період визначені нормами розділу V Інструкції № 232.

Відповідно до п. 1 розділу V Інструкції № 232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Згідно з п. 2 розділу V Інструкції № 232 речове майно відпускається органам військового управління, з`єднанням, військовим частинам, кораблям, військовим навчальним закладам, установам і організаціям Збройних Сил та Міністерства оборони, закладам охорони здоров`я, військовим медичним частинам і підрозділам Збройних Сил, Міністерства оборони та інших, утворених відповідно до законів України військових формувань, підпорядкованих органам військового управління Збройних Сил в особливий період (далі заклади охорони здоров`я, військові медичні частини і підрозділи), у встановленому законодавством порядку та відповідно до Норм на особливий період і норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко у закладах охорони здоров`я, військових медичних частинах і підрозділах.

П. 3 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що строків експлуатації (носіння) речового майна в угрупованнях військ (сил), які безпосередньо беруть участь у бойових діях (спеціальних операціях) під час збройного конфлікту, в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації (далі діючі угруповання військ (сил)), не встановлюються. Майно знаходиться в експлуатації (носінні) до повного зношення. Майно знаходиться в експлуатації до повного зношення. У разі знищення або приведення його в непридатний стан це речове майно замінюється на нове.

У військових частинах, які не входять до складу діючих угруповань військ (сил), речове майно видається за встановленими строками носіння (експлуатації).

Згідно з п. 8 розділу V Інструкції № 232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Строки експлуатації (носіння) речового майна БСК для військових частин, які безпосередньо беруть участь у бойових діях, не встановлюються, а речове майно перебуває в експлуатації (носінні) до повного зношення. Для таких військових частин заміна предметів речового майна проводиться після встановлення їх непридатності щодо подальшої експлуатації (носіння).

Відповідно до п. 9 розділу V Інструкції № 232 забезпечення речовим майном проводиться за поданими в центральні служби (служби) забезпечення речовим майном звітами-заявками.

Звіти-заявки за з`єднання, військову частину (установу) затверджуються відповідно командирами з`єднань, військових частин (установ). Звіти-заявки за види Збройних Сил України (оперативні командування) затверджуються відповідними заступниками командувачів начальниками органів управління матеріально-технічного забезпечення.

Згідно з п. 13 розділу V Інструкції № 232 речове майно відпускається в першу чергу для забезпечення діючих угруповань військ (сил) та військових частин і формувань, призначених для відправки до них.

Відповідно до п. 14 розділу V Інструкції № 232 забезпечення речовим майном в діючих угрупованнях військ (сил) проводиться в такій послідовності:

з`єднання і військові частини, призначені для виконання найбільш важливих бойових задач;

інші з`єднання і військові частини, які знаходяться в бойових порядках;

тилові частини і установи оперативних командувань.

Залежно від обстановки встановлена черга забезпечення речовим майном може бути змінена згідно з рішенням заступників командувачів - начальників органів управління матеріально-технічного забезпечення видів Збройних Сил (оперативних командувань).

П. 15 розділу V Інструкції № 232 установлено, що у разі вибуття зі складу військової частини (корабля), з`єднання, оперативного командування, виду Збройних Сил України окремих військовослужбовців, команд, підрозділів, військових частин (кораблів), з`єднань порядок зняття та зарахування на речове майно за новим місцем служби (дислокації) здійснюється аналогічно мирному часу.

П. 26 розділу V Інструкції № 232 визначено, що речове майно військовозобов`язаним, призваним на військову службу за мобілізацією та за черговим призовом, видається після їх прибуття до місця служби і зарахування до списків військової частини або після прибуття на пункт прийому особового складу. У разі підписання відмобілізованим контракту на продовження військової служби забезпечення речовим майном проводиться після закінчення строків носіння предметів військової форми одягу, виданих під час мобілізації, в установленому порядку для даної категорії військовослужбовців.

Згідно з п. 28 розділу V Інструкції № 232 військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Відповідно до п. 29 розділу V Інструкції № 232 особи офіцерського, сержантського та старшинського складу за контрактом речовим майном забезпечуються за відповідними нормами забезпечення. Право на отримання речового майна мають:

офіцери одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання;

особи офіцерського, сержантського та старшинського складу, які перебували в запасі і зараховані на військову службу встановленим порядком, набувають права на одержання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх на місце проходження служби. Предмети речового майна, одержані ними до звільнення в запас, при цьому не зараховуються. Військовослужбовці забезпечуються за нормами забезпечення в особливий період.

У разі підписання цими військовослужбовцями контракту на продовження військової служби на 2 роки і більше забезпечення речовим майном здійснюється на загальних підставах після закінчення строків експлуатації (носіння) раніше виданих предметів.

Наступна видача речового майна проводиться:

генералам і адміралам у діючих угрупованнях військ (сил) і в тилу, особам офіцерського, сержантського та старшинського складу у тилу після закінчення строку носіння раніше одержаних речей;

особам офіцерського, сержантського та старшинського складу у діючих угрупованнях військ (сил) на заміну раніше одержаних речей, які стали непридатні, а також у разі зміни сезонних речей.

Під час переведення військовослужбовців до військових частин, де встановлена інша форма одягу, дозабезпечення речовим майном за попереднім місцем служби не здійснюється. У цьому разі видача обмундирування відповідної форми одягу проводиться з прибуттям до нового місця служби. При цьому в тилу строки носіння обчислюються з дня закінчення строків носіння раніше одержаних однойменних предметів.

Особам офіцерського, сержантського та старшинського складу, які вибувають із військових частин, на речове майно, що знаходиться в їх користуванні, видається атестат. Номер виданого атестата вказується в приписі про відрядження або в супровідних документах.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби у запас або відставку в особливий період, у їх власність дозволяється залишати видані предмети речового майна особистого користування та інвентарне майно, вказані у відповідних примітках до Норм забезпечення. Інше інвентарне майно здається на речовий склад військової частини.

У разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

На майно, яке вибуває зі звільненими, виписується атестат. Предмети речового майна переходять у їх власність.

[…]

16 березня 2016 року відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» (далі Постанова КМУ № 178).

П. 2 Постанови КМУ № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178), який на час виникнення спірних правовідносин діяв в редакції від 05 січня 2022 року.

Відповідно до п. 1 Порядку № 178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі грошова компенсація).

П. 2 Порядку № 178 установлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Згідно з п. 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця;

переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

П. 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Згідно з п. 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

П. 7 Порядку № 178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, (далі Положення № 1153).

На час виникнення спірних правовідносин Положення № 1153 діяло в редакції від 30 липня 2024 року.

Згідно з п. 242 Положення № 1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд в постанові від 09 січня 2024 року у справі № 400/5062/22 навів такі висновки:

«[…]

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування у п. 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Тож військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів, закріплених Конституцією та законодавством.

Подібну позицію Верховний Суд висловлював неодноразово (п. п. 41-43 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 825/1571/16; п. п. 28-30 постанови від 23 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18; п. п. 41-43 постанови від 30 липня 2020 року у справі № 820/5767/17). Колегія суддів погоджується із такою позицією і не бачить підстав для відступу від неї.

[…]».

Отже, ОСОБА_1 під час проходження військової служби в Збройних Силах України за контрактом, у тому числі в особливий період, будучи обтяженим власними витратами на придбання речового майна, мав правомірні очікування на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, які ґрунтувались на нормах абз. 1 ч. 1 ст. 9 та абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011, якими передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби; речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, визначається Кабінетом Міністрів України, а також Порядку № 178.

В свою чергу, аналіз норм Порядку № 178 зумовлює висновок про те, що підставою для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є: заява (рапорт) військовослужбовця за місцем військової служби; наказ командира військової частини, (а командирам військової частини наказ старшого командира), у якому зазначається розмір грошової компенсації, визначений у довідці про вартість речового майна, що належить до видачі; довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

При цьому, застосоване в п. 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби» дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини).

Відтак, військовослужбовець після звільнення з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18 та від 30 липня 2020 року у справі № 820/5767/17.

Крім того, в силу приписів п. 242 Положення № 1153 особа звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, в тому числі речовим забезпеченням.

Таким чином, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізовується шляхом подання ним відповідної заяви (рапорту).

Подібний висновок наведений Верховним Судом в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 803/756/17.

Суд встановив, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України на посаді командира Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344 підполковник ОСОБА_1 , командир НОМЕР_10 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_11 окремої бригади територіальної оборони, звільнений з військової служби у відставку за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262, підполковник ОСОБА_1 , командир Військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344, у відставку за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, з 10 вересня 2024 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262 зазначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, передбачена Порядком № 178, на момент звільнення ОСОБА_1 не виплачена.

Спірні правовідносини виникли з приводу протиправної, на думку позивача, бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби, відповідно до Порядку № 178.

Військова частина НОМЕР_1 є тією військовою частиною, до списків особового складу якої був зарахований ОСОБА_1 і в якій він перебував на всіх видах забезпечення, включаючи речове, тобто місцем військової служби.

Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира військової частини, а командирам військової частини наказу старшого командира, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Сторони визнають, що Військова частина НОМЕР_1 не видавала наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Перевіривши оскаржувану бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання її протиправною.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 обіймав посаду командира Військової частини НОМЕР_1 . Відтак, в силу прямої норми п. 4 Порядку № 178, відповідно до якої грошова компенсація виплачується командирам військової частини на підставі наказу с т а р ш о г о командира, Військова частина НОМЕР_1 не могла і не повинна була видавати наказ про виплату позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Суд встановив, що 25 липня 2024 року командир Військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив його клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби.

Крім того, на підставі ст. 26 Закону № 2232, п. 242 Положення № 1153 в рапорті від 25 липня 2024 року ОСОБА_1 , серед іншого, просив виплатити всі належні види грошового забезпечення при звільненні за весь період служби з 2018 року, в тому числі грошову компенсацію за неотримане речове майно, передбачену Порядком № 178.

Військова частина НОМЕР_2 отримала рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року та зареєструвала його 01 серпня 2024 року за вхідним № 9730, про що свідчить штамп про реєстрацію вхідної кореспонденції відповідача 2 і його додаткові пояснення.

В додаткових поясненнях відповідач 2 зазначив, що відповідно до встановленого порядку рапорт позивача від 25 липня 2024 року, що був поданий командиру Військової частини НОМЕР_2 , міг стосуватися лише звільнення з військової служби.

Суд зауважує, що таке твердження відповідача 2 не ґрунтується на нормах законодавства.

Так, відповідно до п. 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Водночас, ні п. 233 Положення № 1153, ні будь-які інші норми Положення № 1153 чи іншого нормативно-правового акту не містять заборони на зазначення в рапорті про звільнення клопотання про виплату грошової компенсації вартості за неотримане майно.

Крім того, ні Порядок № 178, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не встановлюють форму рапорту про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не містить заборони на те, щоб це питання було включено до рапорту про звільнення з військової служби тощо.

Рапорт ОСОБА_1 від 25 липня 2024 року в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178 є цілком зрозумілим, містить всі необхідні відомості для його розгляду та вирішення по суті.

З наведених вище міркувань суд відхиляє заперечення відповідача 2, які полягають у тому, що рапорт від 25 липня 2024 року, поданий командиру Військової частини НОМЕР_2 , міг стосуватися лише звільнення позивача з військової служби.

В додаткових поясненнях відповідач 2 наголошує на тому, що в частині, яка стосується виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, рапорт від 25 липня 2024 року поданий не за належністю.

Також відповідач 2 вважає, що з питань, що стосуються грошового забезпечення військовослужбовця, рапорт подається до командира військової частини, у списках якої перебуває військовослужбовець, а оскільки ОСОБА_1 перебував у списках Військової частини НОМЕР_1 , рапорт щодо всіх виплат при звільненні мав бути поданий командиру Військової частини НОМЕР_1 , який уповноважений приймати рішення з цього приводу.

Суд відхиляє ці аргументи відповідача 2 з огляду на таке.

Висновок відповідача 2 про те, що рапорт від 25 липня 2024 року в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно поданий не за належністю, не ґрунтується на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, зокрема тих, що містяться в п. 4 Порядку № 178.

Як слушно зазначає позивач, рапорт від 25 липня 2024 року він подав старшому командиру командиру Військової частини НОМЕР_20 , який відповідно до п. 4 Порядку № 178 наділений повноваженнями видавати наказ про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивачеві як командиру Військової частини НОМЕР_1 , тобто підпорядкованої військової частини.

Суд вважає помилковим висновок відповідача 2 про те, що рапорт з питань, що стосуються грошового забезпечення і всіх виплати, що належать при звільнені, ОСОБА_1 мав подавати за місцем проходження військової служби, тобто командиру Військової частини НОМЕР_1 .

Суд зауважує, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а не щодо виплати грошового забезпечення.

Відтак, до спірних правовідносин належить застосовувати норми Порядку № 178, а не норми Порядку № 260.

З цих же міркувань суд не бере до уваги посилання відповідача 2 на наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 10 вересня 2024 року № 261 (по стройовій частині) в якості доказу того, що рішення про виплату позивачу всіх належних коштів при звільненні прийняте командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Варто відзначити, що обов`язок Військової частини НОМЕР_1 провести з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні в частині виплати всіх належних сум грошового забезпечення не обумовлений необхідністю звернення позивача з рапортом про виплату таких сум грошового забезпечення (його окремих складових).

На відміну від виплати грошового забезпечення, передумовою для виникнення у військової частини обов`язку виплатити військовослужбовцю грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно є подання таким військовослужбовцем рапорту про виплату цієї компенсації, що прямо передбачено п. 4 Порядку № 178.

Станом на 25 липня 2024 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі та обіймав посаду командира Військової частини НОМЕР_1 , відтак рапорт позивача від 25 липня 2024 року не міг бути поданий командиром Військової частини НОМЕР_1 командиру Військової частини НОМЕР_1 , тобто самому собі. До того ж такі дії позивача, у разі їх вчинення, вступали б в пряму суперечність з нормою п. 4 Порядку № 178.

Відтак, діючи цілком правомірно і обґрунтовано, з рапортом від 25 липня 2024 року, в тому числі в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, командир Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звернувся до старшого командира командира Військової частини НОМЕР_2 .

В контексті спірних правовідносин відповідно до п. 4 Порядку № 178 видання наказу про виплату позивачеві грошової компенсації вартості за неотримання речове майно віднесено до компетенції старшого командира командира Військової частини НОМЕР_2 .

Однак всупереч приписам п. 4 Порядку № 178 командир Військової частини НОМЕР_2 рапорт позивача від 25 липня 2024 року в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно по суті не розглянув, жодного рішення за наслідками його розгляду не прийняв, зокрема не видав наказ про виплату позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог для забезпечення повного та ефективного захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиданні наказу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178.

З викладених вище мотивів суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиданні наказу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При обранні способу захисту порушеного права позивача суд зважає на його ефективність та враховує, що згідно з п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується за місцем служби командирам військової частини на підставі наказу старшого командира, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої долучається до відомості щодо виплати грошової компенсації, а відповідно до п. 5 цього Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини (за місцем проходження служби), виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до цього Порядку № 178.

Тобто в контексті спірних правовідносин підставою для виплати позивачеві за місцем проходження служби грошової компенсаціє є наказ старшого командира командира Військової частини НОМЕР_2 .

Оскільки в наказі про виплату грошової компенсації має бути зазначений розмір компенсації, визначений на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, передумовою для видання наказу старшим командиром, тобто командиром Військової частини НОМЕР_2 , є видача речовою службою Військової частини НОМЕР_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .

При цьому ні Порядок № 178, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не покладає на військовослужбовця обов`язок подавати окремий рапорт (заяву) про видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, або в рапорті (заяві) про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно додатково вказувати, що він просить видати таку довідку.

Таким чином, за встановлених фактичних обставин, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС є зобов`язання:

Військової частини НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 відповідно до п. 5 Порядку № 178 за формою, наведеною в додатку до цього Порядку;

Військової частини НОМЕР_2 видати наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за його рапортом від 25 липня 2024 року відповідно до п. 4 Порядку № 178.

Суд встановив, що командир Військової частини НОМЕР_2 не розглянув рапорт позивача від 25 липня 2024 року в частині виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; наказ про виплату позивачеві такої компенсації не видавав і відповідно не направляв його до Військової частини НОМЕР_1 , тобто за місцем проходження служби позивача, для проведення виплати.

За цих обставин відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості речового майна, яке неотримане під час проходження військової служби, суд зазначає наступне.

Як було вказано вище, за встановлених фактичних обставин належним способом захисту порушеного права позивача є покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, а на Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Передумовою для нарахування Військовою частиною НОМЕР_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є видання командиром Військової частини НОМЕР_2 наказу про виплату ОСОБА_1 такої компенсації (п. 4 Порядку № 178).

Оскільки як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, такий наказ командир Військової частини НОМЕР_2 не видав, відсутні підстави для покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати грошову компенсацію позивачеві.

Відтак, вимоги позивача в частині покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно.

З приводу вимог позивача в частині покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно суд вважає за необхідне відзначити таке.

Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується за місцем проходження військовослужбовцем військової служби.

Разом з цим суд не може залишити поза увагою те, що Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .

Аналіз Правил № 280 і Положення № 82-а зумовлює висновок, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_1 , а також всіх інших виплат при звільненні, включаючи грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, проводить Військова частина НОМЕР_2 .

Така виплата проводиться шляхом передачі засвідчених підписом командира Військової частини НОМЕР_2 відомостей на виплати, підготовлених фінансово-економічною службою Військової частини НОМЕР_1 , разом з іншими необхідними документами до казначейської служби для безпосередньої виплати військовослужбовцю.

Отже, вимоги позивача в частині покладання на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не підлягають задоволенню.

З приводу посилання відповідача 2 на норми розділу V Інструкції № 232 і його тверджень про те, що у період воєнного часу діють інші норми та умови забезпечення речовим майном військовослужбовців; що військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом у мирний час, у воєнний час у нормах та умовах забезпечення речовим майном прирівнюються до мобілізованих військовослужбовців, які у разі звільнення з військової служби не отримують предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби; що право на грошову компенсацію виникає у військовослужбовців, що звільняються в запас або відставку, лише на майно яке не було отримане під час проходження служби, а у разі звільнення з військової служби під час воєнного стану право на таке майно як в мобілізованих військовослужбовців, так і в тих, які проходять військову службу за контрактом, не виникає; що компенсація за неотримане речове майно при звільненні з військової служби під час воєнного стану не виплачується, оскільки право на отримання такого майна не виникає, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції № 232 ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил.

В той же час механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає Порядок № 178 (п. 1 цього Порядку).

Відповідно до абз. 1 п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 232, тобто розділу, який визначає порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування у мирний час та особливий період, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Згідно з абз. 11 п. 29 розділу V Інструкції № 232, тобто розділу, який визначає особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Тобто норми розділу V Інструкції № 232, в тому числі п. 29 цього розділу, на які покликається відповідач 2, передбачають лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляють їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, яке вони мають відповідно до ст. 9-1 Закону № 2011 і Порядку № 178.

Те саме стосується осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом в особливий період.

Подібні висновки наведені Верховним Судом в постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 820/3719/17.

В цій постанові Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив таке:

«[…]

41. З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в п. 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

42. Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

43. На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

44. Колегія суддів не може погодитися з доводами відповідача, що на позивача, як військовослужбовця, призваного на військову службу за частковою мобілізацією, не поширюються положення ч. 2 ст. 9-1 Закону № 2011 щодо виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям.

45. За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

45.1. Особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

46. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2014 року № 111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» установлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

47. Враховуючи наведене, позивач, як особа, призвана на військову службу за частковою мобілізацією, є військовослужбовцем та на нього поширюються всі права та пільги для військовослужбовців, зокрема, і право на виплату компенсації замість речового майна.

[…]

51. Колегія суддів вважає помилковими посилання судів попередніх інстанцій, як на підтвердження відсутності у позивача права на таку компенсацію, на п. 17 розділу ІІІ Інструкції № 232, відповідно до якого мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються.

52. Так, відповідно до п. 1 вказаної Інструкції ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці), в той час, як Порядком № 178 визначається саме механізм виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

53. Згідно з п. 4 Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

54. Тобто, п. 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону № 2011.

[…]».

Отже, суд відхиляє посилання відповідача 2 на п. 29 та інші норми розділу V Інструкції № 232 як правову підставу для висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Щодо строку звернення до адміністративного суду.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами, наведеними у ч. 5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24 навів такі висновки щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату звільненому військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно:

«[…]

13. За змістом ст. 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС.

14. Аналогічна правова позиція вже була висловлена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.

15. Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

16. До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст. 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

17. У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

18. Порядок № 178, згідно з п. 3 якого грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.

19. На підставі наведеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

20. З наведених мотивів Суд відхиляє доводи касатора про те, що цей спір не пов`язаній із звільненням з публічної (військової) служби.

21. Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи ч. 5 ст. 122 КАС, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

22. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений з військової служби на підставі наказу командираВ/ч НОМЕР_1 № 344 від 17.12.2022, заяву, в якій просив нарахувати йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, 04.01.2024 подав до В/ч НОМЕР_1, за результатом розгляду якої листом В/ч НОМЕР_1 № 702 від 16.01.2024 йому відмовлено у такій виплаті.

23. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 ще з 16.01.2024 знав про порушення своїх прав, однак з даним позовом до суду звернувся тільки 26.03.2024, тобто з порушенням строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС.

24. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що подання відповідачу заяви від 04.01.2024 про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно та отримання листа-відмови в/ч НОМЕР_1 № 702 від 16.01.2024 у відповідь не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.

25. Верховний Суд не заперечує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.

26. Суд наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.

27. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28.09.2023 у справі № 260/4686/22 та 14.12.2023 у справі № 380/1785/21.

28. Суд відхиляє доводи касатора про те, що до спірних правовідносин мав би застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до суду відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд уже сформував висновки щодо застосування норм ст. 122 КАС у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у ст. 122 КАС і ч. 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо ч. 2 цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20).

[…]».

Суд встановив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262, підполковник ОСОБА_1 , командир Військової частини НОМЕР_1 , звільнений наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 22 серпня 2024 року № 344, у відставку за пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232, з 10 вересня 2024 року був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

В наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 вересня 2024 року № 262 зазначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, передбачена Порядком № 178, на момент звільнення ОСОБА_1 не виплачена.

Отже, про порушення своїх прав внаслідок невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач повинен був дізнатися 10 вересня 2024 року, ознайомившись із вказаним наказом.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 03 жовтня 2024 року, про що свідчить дата формування і підписання позовної заяви в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», тобто з дотриманням місячного строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС).

В силу положень п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Згідно зі ст. 16 КАС учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

П. 1 ч. 3 ст. 132 КАС визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС).

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

П. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076 встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. ст. 1 Закону № 5076).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076 видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись з відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме такі висновки наведені Верховним Судом, зокрема в постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 820/3388/18.

На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надані такі докази:

1. ордер про надання правничої допомоги серії АР № 1192198 від 03 жовтня 2024 року, згідно з яким адвокат Плужник М.В., який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 05 січня 2017 року № 001208, на підставі договору про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2024 року № 125/24 уповноважений надати правничу допомогу Гончаренку Е.А. в Донецькому окружному адміністративному суді;

2. договір про надання правової допомоги від 02 жовтня 2024 року № 125/24, укладений між адвокатом Плужником М.В. та ОСОБА_1 .

За умовами цього договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов`язання надати замовнику у відповідності до умов договору правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять замовника, а замовник зі свого боку зобов`язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.4 договору виконавець може надавати замовнику наступні юридичні послуги: юридичні консультації на підставі діючого законодавства; складання заяв, запитів, клопотань, позовів та інших документів; подавати та підписувати від імені замовника та в інтересах замовника всі необхідні документи (серед іншого, але не виключно: заяви, заперечення, замовлення, клопотання, скарги, у тому числі позовні заяви та адміністративні заяви, апеляційну та касаційну скарги; до будь-яких установ та організацій, судів всіх інстанцій, а також до Європейського суду з прав людини), доповнення до них, додаткові документи тощо; представляти інтереси замовника в усіх органах державної влади України, підприємствах, установах, організаціях України будь-якої форми власності, органах Пенсійного фонду України, фонді гарантування вкладів фізичних осіб, а також судових органах будь-якої ланки, зокрема у судах першої та апеляційної інстанцій, у Вищому адміністративному суді України, в Європейському суді з прав людини, з усіма необхідними для того повноваженнями, з усіх питань, а саме (по кримінальній, цивільній, адміністративній, господарській справам), що стосуватимуться питань виконання цього договору, у тому числі представляти інтереси в органах прокуратури, в правоохоронних органах, в пенітенціарній службі, ознайомлюватися з матеріалами справи, роботи витяги, нотатки, копії та фотокопії з них, брати участь у судових засіданнях, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення в судових установах, які здійснюють розгляд справи замовника, повністю або частково відмовлятися від позовних вимог, змінювати підстави або предмет позовів, зменшувати або збільшувати предмет та/чи вартість позовних вимог, укладати мирові угоди, передавати справи на розгляд іншого суду, оскаржувати рішення (ухвали, постанови) суду та користуватись іншими процесуальними правами, що передбачені законом та пов`язані з цим; проводити від імені та в інтересах замовника переговори, пов`язані з його справою; отримувати рішення (ухвали, постанови) суду чи їх завірені у встановленому порядку копії, виконавчі листи, подавати виконавчі документи до виконання.

П. 2.2 договору передбачено, що замовник, серед іншого, зобов`язаний своєчасно оплачувати послуги виконавця згідно з п. 3.1 цього договору та додаткової угоди, яка додається до даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору сторони домовились, що вартість послуг складається з гонорару (винагороди) за виконання послуг адвокатом.

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 договору гонорар (винагорода) сплачується замовником у разі позитивного вирішення питання та визначається за домовленістю.

Відповідно до п. 3.3 договору виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, який підписується сторонами або їх уповноваженими представниками; оплата послуг здійснюється впродовж п`яти діб з моменту отримання замовником грошових коштів;

3. розрахунок витрат на правову допомогу ОСОБА_1 згідно з договором про надання правової допомоги від 02 жовтня 2024 року № 125/24, відповідно до якого адвокатом проведена робота (надані послуги) складання адміністративного позову про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, витрачений час 2 години 30 хвилин, вартість послуг з надання правової допомоги 5000,00 грн (квитанція від 02 жовтня 2024 року № 2);

4. акт від 02 жовтня 2024 року № 2 прийому-передачі виконаних робіт за договором від 02 жовтня 2024 року № 125/24, згідно з яким адвокат Плужник М.В. як виконавець надав, а ОСОБА_1 як замовник прийняв юридичні послуги у формі складання адміністративного позову про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно вартістю 5000,00 грн (квитанція від 02 жовтня 2024 року № 2);

5. квитанція від 02 жовтня 2024 року № 2 про сплату послуг з надання правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2024 року № 125/24, згідно з якою адвокат Плужник М.В. отримав 5000,00 грн в якості оплати послуг зі складання адміністративного позову про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Також суд зауважує, що матеріалами справи підтверджений факт подання адвокатом Плужником М.В. позовної заяви та заяв (клопотань) в інтересах ОСОБА_1 .

Таким чином, факт надання адвокатом Плужником М.В. професійної правничої допомоги ОСОБА_1 підтверджений належними і допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на професійну правничу допомогу адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд оцінив заявлену до відшкодування суму витрат на професійну правничу допомогу з точки зору реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також з точки зору розумності їх розміру та дійшов висновку, що вони відповідають критеріям співмірності і розумності в контексті обставин цієї справи.

До того ж відповідно до ч. 7 ст. 137 КАС обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачі право на подання такого клопотання не скористалися.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, бездіяльність якого визнана протиправною, судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме в сумі 3000,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_12 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_13 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у невиданні наказу про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 відповідно до п. 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за його рапортом від 25 липня 2024 року відповідно до п. 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко