Постанова

від 11.03.2025 по справі 911/2793/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" березня 2025 р. Справа№911/2793/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер»

на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024

у справі №911/2793/23 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер»

до російської федерації в особі Уряду російської федерації

про стягнення 3 063 764,80 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до держави - російської федерації в особі Уряду російської федерації (далі по тексту - відповідач) про стягнення завданої шкоди у вигляді реальних збитків 339 122, 89 грн та упущеної вигоди у розмірі 2 724 641, 91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачу заподіяно матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди внаслідок викрадення та пошкодження належного товариству майна.

Господарський суд Київської області рішенням від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недостатню обґрунтованість позовних вимог, оскільки передбачені законом і договором складських послуг зобов`язання зберігача із забезпечення схоронності ввіреного йому майна, а також пов`язаних із цим ризиків і відповідальності виключають безпосередність причинного зв`язку між зменшенням майнових благ Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» внаслідок зникнення/знищення належного йому майна зі складських приміщень за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, та протиправною поведінкою російської федерації у формі збройної агресії та окупації території України смт Гостомель.

Стосовно ж доводів позивача про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» за договором складських послуг від відповідальності за шкоду від втраченого майна у зв`язку із форс-мажорними обставинами - військовими діями на території смт. Гостомель, підтвердженими листом зберігача №16/3 від 01.03.2022 та доданим до нього листом Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, суд першої інстанції зазначив, що ані лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» №16/3 від 01.03.2022, ані лист Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини, як підстави для звільнення зберігача від передбачених договором зобов`язань та відповідальності, що виключає безпосередність причинного зв`язку між зменшенням майнових благ Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» внаслідок зникнення/знищення належного йому майна зі складських приміщень за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, та протиправною поведінкою російської федерації у формі збройної агресії та окупації території України, зокрема смт. Гостомель.

Щодо обрахованого згідно висновку експерта №10/23 від 07.06.2023 розміру упущеної вигоди, суд першої інстанції зазначив, що такий розмір пов`язаний виключно з наслідками збройної агресії, але з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна позивача, позаяк відомостей про таке відхилення від положень Методики, як те передбачено останньою, висновок №10/23 від 07.06.2023 не містить, як і не підтвердила у судовому засіданні обставин проведення розрахунку упущеної вигоди з відхиленням Методики експерт Величко Ю.Г.

Самі ж лише пояснення експерта Величко Ю.Г. стосовно незмінності суми упущеної вигоди від формулювання поставленого перед нею питання, в частині зазначення про викрадене майно, на думку суду першої інстанції жодним чином не свідчать про те, що розмір таких збитків був розрахований виключно в розрізі зниження обсягу продажу товарів в 2022 році в порівнянні з 2020 та 2021 роками, тобто з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна позивача.

За таких обставин, оскільки заявлена до стягнення з російської федерації сума упущеної вигоди, розрахована згідно висновку судового експерта Величко Ю.Г. №10/23 від 07.06.2023 саме як така, що виконана стосовно майна позивача, щодо якого заподіяно реальні збитки шляхом його знищення/викрадення, ураховуючи неможливість виокремлення суми упущеної вигоди щодо цього майна, а також встановлену вище відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між реальними збитками та протиправною поведінкою/діями російської федерації суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в межах обраних предмету та підстав цього позову не доведено обставин наявності упущеної вигоди щодо викраденого майна і його розміру; причинно-наслідкового зв`язку між такою упущеною вигодою та протиправною поведінкою російської федерації.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи та не з`ясування обставин, що мають значення для справи. Як зазначає позивач, завдання збитків позивачу знаходиться в прямому причинному зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, окупацією військовими збройних сил російської федерації смт. Гостомель, проникнення військовими збройних сил російської федерації на склад позивача та викрадення з нього товарів.

Також позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно відхилив надані позивачем докази наявності форс-мажорних обставин, оскільки відповідно до п. 10.2 Договору, зберігач не повинен був обов`язково отримувати у ТПП сертифікат про форс-мажорні обставини, так як договором передбачено було надання будь-якого офіційного документу ТПП. У такому випадку вказаний вище лист ТПП і є тим самим офіційним документом, що передбачений п. 10.2 Договору. Висновок суду першої інстанції, що таким документом повинен бути саме сертифікат про форс-мажорні обставини, а вказаного листа ТПП є недостатнім для підтвердження форс-мажорних обставин, є помилковим та нічим іншим як незаконним втручанням суду у договірні відносини сторін. Крім того, позивач зазначив, що після початку вторгнення російської федерації на територію України ТПП перестала здійснювати видачу сертифікатів.

Позивачем наголошено, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦПК України та ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ТОВ «АКВІЛОН-ЕНЕРГІЯ» звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання зі зберігання продукції ТОВ «ДУЕТ ПАУЕР» в складському приміщенні згідно договору про надання складських послуг №01/0915 від 01.09.2015, так як це сталося в результаті його викрадення та знищення військовими збройних сил російської федерації в результаті збройної агресії російської федерації проти України.

На думку позивача, судом першої інстанції безпідставно відхилено усні доводи представника позивача про те, що при розрахунку суми упущеної вигоди згідно висновку судового експерта Величко Ю.Г. №10/23 від 07.06.2023, розрахованої у відповідності до вимог Методики №3904/1223 не використовувалися дані про завдані ТОВ «ДУЕТ ПАУЕР» суми прямих збитків в результаті викрадення майна, а лише показники господарської діяльності ТОВ «Дует Пауер», які свідчили про зниження обсягу продажу товарів у 2022 році в порівнянні з 2020 та 2021 роками і упущена вигода пов`язана загалом з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/2793/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23.

Матеріали справи №911/2793/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 11.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надати суду належні докази надсилання копії апеляційної скарги російській федерації в особі Уряду російської федерації.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Демидова А.М. та Ходаківська І.П. з 23.12.2024 по 05.01.2025 перебували у відпустках.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.01.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 25.02.2025 о 12 год. 00хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.02.2025, враховуючи приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, продовжив строк розгляду справи №911/2793/23 та відклав розгляд справи №911/2793/23 на 11.03.2025 о 13 год. 15 хв.

Відповідач своїх представників в судове засідання, призначене на 11.03.2025, не направив.

Частиною 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв`язку з чим наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).

Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.

Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).

Враховуючи те, що діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, судом апеляційної інстанції здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначені в ній засідання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вчинено всі можливі дії з метою належного повідомлення учасника справи - відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 11.03.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» як замовником укладено договір про надання складських послуг №01/0915 (далі - договір складських послуг), згідно пункту 2.1. якого сторони погодили, що виконавець зобов`язується організовувати та забезпечувати зберігання на складі вантажів замовника, а також зобов`язується забезпечити надання додаткових послуг відповідно до умов цього договору та письмових вказівок і доручень замовника, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити надані за цим договором послуги виконавцю.

Пунктами 1.1., 2.2., 4.1.1., 4.1.3, 9.1. договору складських послуг погоджено, що у цьому договорі наведені нижче терміни і поняття вживаються у такому значенні, зокрема:

- склад - склад виконавця, що знаходиться за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10;

- вантаж - товари замовника, що передані виконавцю для надання послуг відповідно до умов цього договору.

Сторонами погоджено, що ризик випадкової загибелі або пошкодження вантажу переходить до виконавця з моменту отримання вантажу згідно умов цього договору та до моменту його належної передачі замовнику або особі, яка уповноважена замовником на отримання вантажу на складі дорученням на відвантаження вантажу, або іншим відповідним документом (пункт 2.1. Договору).

Згідно пункту 4.1. Договору Виконавець зобов`язується:

- забезпечити належні умови зберігання вантажу. Такі умови повинні виключати втрату, пошкодження, зниження споживчих якостей та будь-яке інше погіршення стану вантажу та його упаковки;

- нести матеріальну відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження, в т.ч. псування вантажу, який знаходиться на зберіганні з моменту отримання вантажу згідно умов цього договору та до моменту його повернення замовнику або передачі перевізникові.

Цей договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 01.09.2016 включно. Після цієї дати, якщо жодна з сторін письмово не проінформувала іншу сторону про бажання не подовжувати договір, термін дії договору автоматично подовжується на кожний наступний рік (пункт 9.1. Договору).

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, смт. Гостомель було тимчасово окуповане військами Російською Федерацією з 26.02.2022 по 01.04.2022.

Позивачем зазначено, що біля в`їзду на територію за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, на якій розташована будівля складу, відбувались бойові дії та зіткнення, а у результаті ураження осколками снарядів та куль великого калібру будівля складу зазнала ушкоджень. В період окупації смт. Гостомель військовослужбовці збройних сил російської федерації за допомогою бронетехніки зламали в`їзні ворота та проникли на територію, на якій розташована будівля складу, надалі проникли до складського приміщення та викрали частину обладнання та товарів, що зберігалися там, а частину пошкодили.

Надання послуг з охорони будівель складу здійснювалось ТОВ «Сакура-М БЕЗПЕКА» згідно укладеного з ТОВ «Аквілон-Енергія» договору про надання послуг з охорони №1 від 01.01.2020.

Листом від 16.06.2022 ТОВ «Сакура-М БЕЗПЕКА» повідомила позивача, що 27.02.2022 на території будівлі складу перебував працівник вказаного охоронного товариства ОСОБА_1 , який вказав про обставини проникнення російських солдат на територію складу та пояснив, що у зв`язку із загрозою його життю та погрозами російських солдатів покинув приміщення складу та до кінця окупації смт. Гостомель переховувався в підвалі житлового будинку неподалік (т.1, а.с. 159).

За доводами позивача, керуючий складським приміщенням ТОВ "Аквілон-Енергія" ОСОБА_2 24.02.2022 у зв`язку із загрозою життю залишив приміщення складу, увімкнувши сигналізацію, та лише 09-10 квітня 2022 року повернувся до складських приміщень, де виявив пошкодження будівель та майна, зокрема акумуляторів, а також часткову їх відсутність.

На підтвердження наведеного до позовної заяви додано копії: адвокатського запиту №58 від 12.06.2022; листа ТОВ «Аквілон-Енергія» 16.06.2022; пояснень ОСОБА_2 від 22.04.2022 разом з доданими до них фотографіями пошкоджень.

Згідно доводів позивача, частиною будівель, в якій знаходиться склад ТОВ «Аквілон-Енергія», а саме допоміжними складським приміщеннями, побутовими та офісними приміщеннями на підставі договору суборенди приміщення №010106/22 від 01.01.2022 користується ТОВ «Акку-енерго», інженер якого ОСОБА_3 пояснив, що у зв`язку із нападом російських військ на смт. Гостомель покинув приміщення складу та в період окупації перебував у підвалі ліцею на території селища.

Як зауважив позивач, згідно наданих на адвокатський запит №59 від 12.06.2022 пояснень ОСОБА_3 01.04.2022 він прибув на територію складу і виявив як пошкодження приміщень та майна, сліди яких є характерними для військової бронетехніки, так і нестачу акумуляторів, інструментів, одягу, техніки та обладнання.

Підтверджуючи такі обставини, позивачем долучено до позовної заяви копії: адвокатського запиту №59 від 12.06.2022; листа ТОВ «Акку-енерго» вих. №16/01 від 19.06.2022; договору суборенди приміщень №010106/22 від 01.01.2022; пояснень ОСОБА_3 від 22.04.2022 разом з доданими до них фотографіями пошкоджень.

Крім того позивач зазначив, що вказані вище та інші пошкодження складу підтверджено Актом обстеження технічного стану об`єктів складського господарства від 11.05.2022, складеним комісією у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участі начальника Гостомельської селищної військової адміністрації Думенка Т.В., який отримано позивачем згідно листа ТОВ «Аквілон-Енергія» від 20.05.2022 на адвокатський запит позивача №34 від 16.05.2022.

Копії зазначених листів, адвокатського запиту та акта обстеження разом з доданими до нього фотографіями пошкоджень долучено до матеріалів позовної заяви, як і долучено позивачем до матеріалів позову зроблені, за його доводами, адвокатами фотографії та відеозапис пошкоджень будівель складу.

З метою встановлення розміру збитків, завданих в результаті дій військовослужбовців російської федерації, 18.04.2022 ТОВ «Аквілон-Енергія» видано накази: №1-18/04 про створення інвентаризаційної комісії з метою встановлення фактичної наявності (огляду виявлення, псування, нестач) основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться та зберігаються в складському комплексі в селищі міського типу Гостомель, Бучанське шосе, 10; №2-18/04 про проведення повної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Аквілон-Енергія» з перевіркою їх фактичної наявності та товарно-матеріальних цінностей клієнтів, які знаходяться на відповідальному зберіганні на умовах надання складських послуг з перевіркою їх фактичної наявності. Копії вказаних наказів наявні в матеріалах справи.

ТОВ «Аквілон-Енергія» листом №19/1 від 22.04.2022 повідомило про встановлення під час інвентаризації нестачі належного ТОВ «Дует Пауер» майна, на підтвердження чого надало інвентаризаційний опис №7 від 19.04.2022 та відомості про інвентаризацію №6 від 19.04.2022. Копії зазначених документів додано до позовної заяви.

В листі ТОВ «Аквілон-Енергія» №34/2 від 21.06.2022 разом з доданим до нього протоколом інвентаризаційної комісії від 22.04.2022, встановлено, зокрема, нестачу майна ТОВ «Дует Пауер» та зазначено про складення ним довідки №1 від 25.06.2022 про перелік, кількість та вартість викраденого окупаційними військами майна загалом на суму 252 984,05 грн.

Позивач зазначив про звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення - викрадення невідомими особами належного ТОВ «Дует Пауер» майна на території Гостомельської ОТГ, за наслідками розгляду якої вказане звернення приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022111040000640 від 26.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.

На підтвердження відповідних обставин до позову долучено копії: заяви ТОВ «Дует Пауер» №0726 від 26.07.2022 про вчинення кримінального правопорушення; повідомлення СВ ВП №2 Бучанського РУП ГУ Національної поліції в Київській області №27761/109/1402/2022 від 25.08.2022; витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.08.2022 за номером кримінального провадження №12022111040000640.

Відповідно до висновку експерта №07/23 від 10.02.2023 визначено матеріальну шкоду (у вигляді реальних збитків), заподіяної Товариству з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» внаслідок викрадення майна (зазначеного в довідці №1 від 25.06.2022 про вартість викраденого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер», яке знаходилося за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт. Гостомель, Бучанське шосе, 10 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» згідно договору про надання складських послуг №01/0915 від 01.09.2015), яке належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» та зберігалось за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт. Гостомель, Бучанське шосе, 10, і було викрадене під час воєнних дій на території смт. Гостомель, Київської області внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що розпочалася 24.02.2022, станом на дату складення висновку експерта становить 339 122,89 грн.

Відповідно до висновку експерта №10/23 від 07.06.2023, визначено розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» в результаті викрадення під час воєнних дій на території смт. Гостомель, Київської області майна (зазначеного в довідці №1 від 25.06.2022 про вартість викраденого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер», яке знаходилося за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт Гостомель, Бучанське шосе, 10 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» згідно договору про надання складських послуг №01/0915 від 01.09.2015), що належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» та зберігалось в складських приміщеннях за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт. Гостомель, Бучанське шосе, 10, зниження обсягу продажу товарів в 2022 році в порівнянні з 2020 та 2021 роками, що сталося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що розпочалася 24.02.2022, станом на дату складення висновку експерта становить 74 507,69 дол. США та за курсом Національного банку України на дату оцінки складає 2 724 641,91 грн.

До матеріалів позовної заяви позивачем також додано копії наданих для проведення, зокрема, експертом Величко Ю.Г. експертизи документів, зокрема: копії вантажно-митних декларацій, видаткових накладних, інвойсів, договору поставки №106/КП від 08.02.2021, додатку №21 до договору №050815 від 05.08.2015, додатку №29 від 10.10.2020 до договору №0912/19 від 06.12.2019, фінансової звітності та оборотно-сальдових відомостей ТОВ «Дует Пауер», бухгалтерської довідки товариства від 23.01.2023.

В матеріалах справи наявні копії заяв ТОВ «Дует Пауер» про проведення судових експертиз та платіжні доручення щодо оплати експертних послуг на суми 20 000,00 грн та 32 000,00 грн.

Позивач зазначив, що внаслідок окупації російськими військами смт. Гостомель Бучанського району Київської області та, відповідно, викрадення і пошкодження належного товариству майна, в результаті чого товариство не отримало можливого доходу від реалізації продукції, загальна сума збитків складає 3 063 764,80 гривень, з яких: 339 122,89 грн реальних збитків та 2 724 641,91 грн упущеної вигоди, які заявлено до стягнення на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України з Уряду російської федерації, оскільки остання не вправі посилатися на судовий імунітет стосовно розгляду спору про відшкодування шкоди, завданої юридичній особі на території України саме внаслідок вчинення збройної агресії.

За статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 2 статті 2 ГПК України).

За приписами частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві, то слід зазначити, що відповідно до частини 4 статті 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

У даній справі предметом спору є відшкодування шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, завданої позивачу, незаконною військової агресією російської федерації проти України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Статтями 365, 366 ГПК України унормовано, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Враховуючи положення статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).

У рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.

Таким чином, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини 3 статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у розглядуваній справі.

Згідно із частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

02.03.2022 збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022 Верховною Радою України визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).

Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16.03.2022. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Таким чином, суверенні держави є рівними в міжнародно-правовій площині. Юрисдикційний імунітет держав закріплений, зокрема, у Європейській конвенції про імунітет держав 1972 року, Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року. Поняття "судовий імунітет" зафіксоване і в українському законодавстві: у Законі України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що без згоди компетентних органів іноземної держави її не можна залучати до судового процесу в національному суді. Проте після початку збройної агресії росії у 2014 році та розв`язання нею повномасштабної війни проти України у 2022-му питання судового імунітету держав набуло особливої гостроти.

У постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц ідеться про можливість незастосування судового імунітету рф. Верховний Суд сформулював висновок про те, що у справах, відповідачем у яких є країна-агресор, національні суди мають право ігнорувати імунітет такої держави та розглядати справи, зокрема, про відшкодування шкоди, яка була завдана фізичній особі в результаті збройної агресії. Тобто якщо країна є державою-агресором, не поважає суверенітет іншої держави, грубо порушує взяті на себе міжнародні зобов`язання, то національні суди теж мають не зважати на її судовий імунітет.

Також у цих постановах наведено низку критеріїв, за яких на рф не поширюється судовий імунітет, як-от: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам - громадянам України внаслідок смерті іншого громадянина України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода була спричинена агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення міжнародних зобов`язань; за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, обмеження у доступі до судового захисту буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, "якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина 3 статті 75 ГПК України) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях на території України. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд виснував, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Верховний Суд звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф.

Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянинові України. Зазначене знайшло своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22 та у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18.05.2022 у справі №760/17332/20, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої суб`єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для настання деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України необхідна наявність: а) шкоди; б) протиправної поведінки її заподіювача; в) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вини останнього.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Верховний Суд у постановах від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц та від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України, презумпції вини заподіювача шкоди та наявність вини заподіювача шкоди, що не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків виснував, що спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Верховний Суд зауважив, що у відповідності до положень статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

При цьому Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.

Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, смт Гостомель було тимчасово окуповане військами Російської Федерації з 26.02.2022 по 01.04.2022.

Враховуючи наведене, будь-які дії російської федерації в особі її збройних сил на території України, зокрема і під час окупації з 26.02.2022 по 01.04.2022 в адміністративних межах смт. Гостомель, де розміщено будівлі складу, як місця надання ТОВ «Аквілон-Енергія» послуг зі зберігання майна позивача, є протиправними та здійсненими у формі збройної агресії, що не потребує доказування згідно ч. 3 ст. 75 ГПК України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість доводів позивача як щодо протиправності поведінки російської федерації, що виявилась у повномасштабній збройній агресії та окупації території України, зокрема і смт. Гостомель, де розміщено будівлі складу, як місця надання ТОВ «Аквілон-Енергія» послуг зі зберігання майна позивача, так і щодо відповідно неспростованої у вказаних діях вини агресора.

Також, судом визнано доведеними та обгрунтованими обставини зменшення майнових благ ТОВ «Дует Пауер» внаслідок зникнення/знищення належного йому майна зі складських будівель за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, і, відповідно, підтверджена висновком експерта вартість такого майна у формі реальних збитків у сумі 339 122,89 грн.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно умов договору складських послуг ТОВ «Аквілон-Енергія» взяло на себе як ризики випадкової загибелі або пошкодження належних позивачу та наявних на зберіганні у складських приміщеннях за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, товарів (майна), так і зобов`язання із забезпечення належних умов зберігання таких товарів (майна) та, відповідно, із матеріальної відповідальності за їх втрату/нестачу/пошкодження/псування.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (частини 1, 2 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 Цивільного кодексу України).

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини 1 - 3 статті 938 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Водночас у статті 953 цього ж Кодексу унормовано, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена статтею 950 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина 3 вказаної статті).

Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов`язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Разом із тим за змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини у справі свідчать, що втрата майна за спірним договорам відбулася внаслідок окупації території смт. Гостомель поза волею Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» та за відсутності його вини у зв`язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що об`єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов`язку зі зберігання такого майна. Суд урахував, що для виконання умов договорів пошкодження майна, окрім його наявності, має існувати фізичний безпечний і безперешкодний доступ до нього, що за обставин існування військової агресії та окупації територій його розташування у наведеному випадку відсутній.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Частиною 6 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваного рішення у цій справі, суд апеляційної інстанції, вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 914/3483/23, від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, а також у постанові від 10.09.2024 у справі №911/981/23 щодо визначення належного відповідача у спорі щодо відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок тимчасової окупації держави Україна.

В зазначених справах позивачами було подано позови до юридичних осіб з якими були укладені відповідні договори, зокрема договір відповідального зберігання , договір оренди майна про стягнення коштів за неповернуте або втрачене та пошкоджене майно, яке знаходилось на територіях на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Верховний суд у постанові від 14.01.2025 у справі №914/3483/23 вказав, що встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані позивачем обставини свідчать, що неповернення спірного майна відбулося не з вини відповідача. У наведеному випадку через дії сторонніх (третіх) осіб - російської федерації, а отже, особа з якою укладений договір є неналежним відповідачем за позовом про відшкодування вартості втраченого і неповернутого майна.

Верховний суд у постанові від 10.12.2024 у справі №905/1734/23 вказав, що встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані позивачем обставини свідчать, що шкода (збитки) позивачеві завдані не діями відповідача, а діями сторонніх (третіх) осіб - російською федерацією, тобто позивач як власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди російською федерацією, отже, в частині позовної вимоги про стягнення збитків особа з якою укладений договір є неналежним відповідачем.

Верховний суд у постанові від 10.09.2024 у справі №911/981/23 вказав, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що шкода (збитки) позивачу завдані не діями відповідача, а діями сторонніх (третіх) осіб - російською федерацією, тобто позивач як власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди російською федерацією, отже, в частині позовної вимоги про стягнення збитків особа з якою укладений договір є неналежним відповідачем.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що обставини схоронності та збереження належного позивачу майна у складських приміщеннях за адресою: Київська обл., смт. Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10 опосередковано діючими обов`язками зберігача та покладеними на нього ризиками за договором складських послуг в оспорюваний період на території де велись бойові дії.

Отже, прямими збитками у даному випадку позивач визначає 339 122, 89 грн - розмір матеріальної шкоди внаслідок викрадення майна.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Слід також звернути увагу на те, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Висновком експерта №07/23 від 10.02.2023 підтверджено матеріальну шкоду (у вигляді реальних збитків), заподіяної Товариству з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» внаслідок викрадення майна.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактичний розмір матеріальної шкоди внаслідок викрадення майна має причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями країни агресора, які полягають в його викраденні.

Стосовно ж вимоги позивача про стягнення з російської федерації 2 724 641,91 грн упущеної вигоди, розрахованої згідно висновку судового експерта Величко Ю.Г. №10/23 від 07.06.2023 та яка (упущена вигода), згідно усних доводів представника позивача, полягає загалом у зниженні обсягу продажів товарів внаслідок збройної агресії, а не виключно у неможливості реалізувати викрадені товари (майно).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України) свідчить, що збитки як правова категорія включають у себе упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18).

Позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

Так, обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на висновок експерта №10/23 від 07.06.2023, яким визначено розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» в результаті викрадення під час воєнних дій на території смт. Гостомель, Київської області майна (зазначеного в довідці №1 від 25.06.2022 про вартість викраденого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер», яке знаходилося за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт Гостомель, Бучанське шосе, 10 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквілон-Енергія» згідно договору про надання складських послуг №01/0915 від 01.09.2015), що належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» та зберігалось в складських приміщеннях за адресою: 08290, Київська область, Бучанський район, смт. Гостомель, Бучанське шосе, 10, зниження обсягу продажу товарів в 2022 році в порівнянні з 2020 та 2021 роками, що сталося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що розпочалася 24.02.2022, станом на дату складення висновку експерта становить 74 507,69 дол. США та за курсом Національного банку України на дату оцінки складає 2 724 641,91 грн

Також позивач в апеляційній скарзі зазначає, що в результаті окупації смт. Гостомель військовими збройних сил російської федерації, більше місяця працівники ТОВ «ДУЕТ ПАУЕР» та ТОВ «АКВІЛОН-ЕНЕРГІЯ» не могли потрапити до складських приміщень, щоб скомплектувати та відвантажити товар покупцям. Навіть, якщо б працівники ТОВ «АКВІЛОН-ЕНЕРГІЯ» якимось чином могли не допустити представників збройних сил російської федерації на склад, в результаті окупації смт. Гостомель та частини території Київської області підприємство було позбавлене будь-якої можливості комплектувати та відвантажувати товар покупцям. У зв`язку з окупацією частини України, значна частина працівників виїхала з міста Києва і підприємство не могло здійснювати звичайну діяльність.

Були розірвані роками налагоджені господарські зв`язки. В результаті цього обсяги продажу товарів значно впали порівняно з попередніми періодами і підприємство не отримало прибутків, які б воно могло отримати за звичайних умов.

Наведене, на думку позивача, безпосередньо вказує на наявність збитків у формі упущеної вигоди.

Щодо посилання позивача на висновок експерта №10/23 від 07.06.2023 за основу, під час підготовки якого, експертом взято фінансову звітність позивача за 2020 та 2021 роки та усередненого річного показника за 2022-І квартал 2023 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

- упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

У розділі І «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затвердженої наказом Фонду державного майна від 18.10.2022 №3904/1223 (далі за текстом - Методика) визначено, що ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року.

Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.

Об`єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України в постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 зазначив, що неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

У пункті 1 розділу IV Методики зазначено, що визначення розміру упущеної вигоди для цілей цієї Методики виконують стосовно майна, власнику (балансоутримувачу, користувачу) якого заподіяні реальні збитки щодо вказаного майна, які й були причиною упущеної вигоди.

Оскільки грошові надходження від майбутнього відшкодування упущеної вигоди, як правило, оподатковуються як звичайний дохід, для цілей цієї Методики грошовим потоком, що використовують для визначення розміру упущеної вигоди, є прибуток до оподаткування, крім випадків, передбачених абзацом другим цього підпункту. Неотриманий прибуток за визначений період часу обчислюють як такий, що мав би бути отриманий підприємством, діяльність якого заснована на майні, визначеному в пункті 1 цього розділу, за умови відсутності наслідків збройної агресії (пункт 5.3. розділу IV Методики).

Вхідними даними для розрахунку такого неотриманого прибутку є значення статей доходів та витрат підприємства, діяльність якого заснована на майні, визначеному в пункті 1 цього розділу, із звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за 2020 та 2021 роки. Для кожного активу (майна) відповідні грошові потоки, які б цей актив приносив протягом строку компаундування за умов, якби не відбулося збройної агресії, визначають таким чином (пункт 5.4. розділу IV Методики).

За змістом дослідницької частини такого висновку експертом перевірено документи, що стосуються реальних збитків товариства, та встановлено, що: балансова вартість викрадених активів їх придбання відповідає підтвердженій первинними документами вартості (сторінка 12 висновку); з урахуванням висновків експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, документально підтверджується втрата активів (реальні збитки) ТОВ "Дует Пауер", що є підставою для визначення розміру упущеної вигоди згідно п. 1 розділу IV Методики №3904/1223 (сторінка 13 висновку).

Зі змісту ж сторінок 24, 25 дослідницької частини висновку слідує, що експерт обрала для дослідження розміру упущеної вигоди товариства формулу згідно пункту 5.7. Методики №3904/1223, мотивуючи це тим, що майно товариства було не знищено, а частково пошкоджено, тоді як згідно наданої ТОВ "Дует Пауер" довідки, зокрема: в результаті викрадення майна товариство не отримало дохід від його продажу; в період з 24.02.2022 до середини квітня товариство не мало доступу до складських приміщень за адресою: Київська обл., смт Гостомель, вул. Бучанське Шосе, 10, що унеможливило комплектування обладнання для продажу; обсяги продажу товарів в 2022 році зменшилися в порівнянні з 2020 та 2021 роком.

Згідно пункту 5.7. Методики №3904/1223 у разі якщо майно було не знищене, втрачене, а пошкоджене частково (зокрема були знищені, втрачені або пошкоджені окремі підрозділи ЄМК, у той час як інші підрозділи зберігають можливість здійснювати операційну діяльність), неотриманий прибуток, що в подальшому необхідно компаундувати, обчислюють з урахуванням неотриманого прибутку саме від підрозділів, що втратили спроможність здійснювати операційну діяльність.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз вказаного висновку експерта, дійшов висновку, що цей висновок є таким, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки і має значні недоліки, що вплинули на імовірність оцінки, зокрема, використання оцінювачем фінансової звітності позивача за 2020 та 2021 роки взявши до уваги фінансовий результат до оподаткування у вигляді прибутку по окремим підрозділам позивача, які функціонували протягом періоду дослідження (24.02.2022 по 31.03.2023) (ст. 27 висновку), а не від підрозділу, що втратив спроможність здійснювати операційну діяльність, як то передбачено пункту 5.7. Методики №3904/1223, відповідно до вимог якої експертом розраховано розмір упущеної вимоги.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на те, що складське приміщення, в якому зберігався товар, не усуває необхідності доведення позивачем, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу саме від того товару який був вкрадений/пошкоджений, а також що він міг і повинен був отримати визначені доходи.

На думку суду апеляційної інстанції, позивач не довів належними та допустимим доказами, що упущена вигода, яку він намагається стягнути з відповідача, не є абстрактною, і лише неправомірні дії відповідача є єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати цю вигоду у зазначеному розмірі.

Відповідно до ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об`єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 3 розділу I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати; доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Таким чином, при визначенні розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст. 142 ГК України та Податкового кодексу України.

Колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачем не доведено, в першу чергу, наявності збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не надано доказів, які б беззаперечно вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у випадку реалізації ним продукції.

Також судом апеляційної інстанції враховані доводи суду першої інстанції, з якими колегія судді погоджується, що розмір обрахованої упущеної вигоди стосується загалом діяльності товариства у 2022 році, а не лише викраденого майна, попри те в межах наданого висновку виокремити суму упущеної вигоди, неотриманої внаслідок нереалізації саме викраденого майна, не можливо, вказані збитки можливо розрахувати в межах окремої експертизи.

Суд першої інстанції також надав оцінку поясненням експерта та вказав, що такі пояснення експерта не свідчать про те, що обрахований згідно такого висновку розмір упущеної вигоди, пов`язаний виключно з наслідками збройної агресії, але з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна позивача, позаяк відомостей про таке відхилення від положень Методики, як те передбачено останньою, висновок №10/23 від 07.06.2023 не містить, як і не підтвердила у судовому засіданні обставин проведення розрахунку упущеної вигоди з відхиленням Методики експерт Величко Ю.Г. Самі ж лише пояснення експерта Величко Ю.Г. стосовно незмінності суми упущеної вигоди від формулювання поставленого перед нею питання, в частині зазначення про викрадене майно, жодним чином не свідчать про те, що розмір таких збитків був розрахований виключно в розрізі зниження обсягу продажу товарів в 2022 році в порівнянні з 2020 та 2021 роками, тобто з причин інших, ніж заподіяння реальних збитків щодо майна позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку про недоведеність позивачем розміру завданої шкоди у вигляді упощеної вигоди у розмірі 2 724 641, 91 грн, однак дійшов помилкового висновку про відсутність підстав про стягнення з відповідача завданої шкоди у вигляді реальних збитків у розмірі 339 122, 89 грн.

За таких обстави апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції", від 07.03.2006 у справі "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", від 23.06.1993 у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії").

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта з посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача реальних збитків на суму 339 122, 89 грн, рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 підлягає скасуванню в цій частині, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір) за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно із ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціна позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що задоволена сума позову у даній справі становить 339 122, 89 грн, розмір судового збору з урахуванням того, що позовна заява позивача подана через систему «Електронний суд» складає 4 069, 47 грн (339 122, 89*1,5%*0,8).

Сума судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції складає 6 104, 21 грн (339 122, 89*1,5%*150%*0,8)

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

За таких обставин, з російської федерації в особі Уряду російської федерації в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 4 069, 47 грн за подання позову та 6 104, 21 грн за подання апеляційної скарги, а також на користь позивача витрати за проведення судової товарознавчої експертизи щодо визначення реальних збитків у розмірі 20 000, грн сплачених позивачем згідно платіжної інструкції №182 від 03.04.2023 (т.1., а.с. 247).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 скасувати в частині відмови у стягненні 339 122, 89 грн реальних збитків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з російської федерації в особі Уряду російської федерації (103132, російська федерація, м. москва, стара площа, буд. 4, код 00031093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует Пауер» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 1/8, літ. Г, код ЄДРПОУ 37177311) 339 122, 89 грн (триста тридцять дев`ять тисяч сто двадцять дві гривні 89 копійок) реальних збитків, завданих збройною агресією, 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень) витрат, пов`язаних з проведенням судової товарознавчої експертизи.

4. Стягнути з російської федерації в особі Уряду російської федерації (103132, російська федерація, м. москва, стара площа, буд. 4, код 00031093) в дохід Державного бюджету України 4 069, 47 грн (чотири тисячі шістдесят дев`ять гривень 47 копійок) судового збору за подання позову та 6 104, 21 грн (шість тисяч сто чотири гривні 21 копійку) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/2793/23 залишити без змін.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

7. Матеріали справи №911/2793/23 повернути до Господарського суду Київської області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 12.03.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова