Рішення

від 12.03.2025 по справі 927/948/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/948/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Керівника Козелецької окружної прокуратури,

вул. Євгена Лоскота, 1, смт Козелець, Чернігівська область, 17000, в інтересах держави в особі

позивача-1: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 38053846, вул. Пантелеймонівська,12, м. Чернігів, 14017

позивача-2: Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 03081565, вул. Танкістів, 11, смт Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034, , вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601

в особі філії «Чернігівське лісове господарство»,

код ЄДРПОУ 45125708, вул. Олександра Молодчого, 18, м. Чернігів, 14013

Предмет спору: про відшкодування шкоди у розмірі 850 605,83 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство» про відшкодування шкоди в розмірі 850 605,83 грн, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Процесуальні дії у справі.

07.10.2024 прокурор подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.

Ухвала суду від 09.10.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 09.10.2024 о 17:22, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 15.10.2024, а для подання відзиву 25.10.2024.

14.10.2024 філія «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» через підсистему «Електронний суд» подала до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.10.2024 клопотання філії «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» відзив на позовну заяву.

24.10.2024 філія «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» через підсистему «Електронний суд» подала до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

29.10.2024 позивач-1 направив до суду відповідь на відзив.

04.11.2024 від Північного апеляційного господарського суду надійшла ухвала від 04.11.2024 у справі № 927/948/24, відповідно до якої останній витребував дану справу у зв`язку з надходженням апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство» на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2024.

06.11.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача-1.

Ухвалою суду від 11.11.2024 зупинено провадження у справі №927/948/24 до перегляду Північним апеляційним господарським судом ухвали суду від 21.10.2024 та повернення матеріалів справи до Господарського суду Чернігівської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2024 скасовано ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2024 у справі №927/948/24, а матеріали справи №927/948/24 повернуто до Господарського суду Чернігівської області для продовження розгляду та вирішення по суті клопотання філії «Чернігівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10.02.2025 матеріали справи повернулись до Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою суду від 12.02.2025 поновлено провадження у справі та відмовлено філії «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів подані учасниками справи заяви по суті (відзив та заперечення відповідача та відповідь позивача-1 на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною поведінкою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство», яка полягає у незабезпеченні ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій території, що призвело до незаконної порубки 5-ти сироростучих дерев породи вільха на земельній ділянці поблизу с. Слабин Чернігівського району у лісовому масиві кварталу №177 виділу №1 Красилівського лісництва, яка перебуває у постійному користуванні відповідача та на території якої знаходиться заповідне урочище місцевого значення «Торчин». Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, з останнього підлягає стягненню шкода, заподіяна даною незаконною вирубкою дерев, у розмірі 850 605,83 грн.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, з огляду на наступне:

- прокурор не довів фактів, які б свідчили про неправомірність поведінки відповідача (відсутні неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких завдано шкоду майну юридичної особи);

- майнова шкода, нанесена саме майну відповідача, якого і визнано потерпілою особою;

- прокурором не доведений причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності;

- вина відповідача відсутня, оскільки на теперішній час винна особа досі не встановлена в рамках кримінального провадження, в якому відповідач є заявником і потерпілою особою.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що обов`язок щодо охорони від будь-яких порубок і збереження лісових територій у їх природному стані покладений на постійного лісокористувача (відповідача).

Відповідач у своїх запереченнях наголошує на відсутності підстав для застосування до нього юридичної відповідальності у вигляді стягнення збитків за незаконну порубку дерев.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Відповідно до плану лісонасаджень ДП «Чернігівський лісгосп» (Красилівське лісництво) 2011 року та проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Чернігівське лісове господарство» (Красилівське лісництво») 2012 в його користуванні на території Слабинської сільської ради перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №177.

Наказом директора Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 04.02.2020 №5 затверджено Положення про заповідне урочище місцевого значення «Торчин», згідно з п. 1.1, 1.2, 1.6, 1.7, 3.1 якого заповідне урочище місцевого значення «Торчин» створене рішенням Чернігівського облвиконкому від 24.04.1964 №236. Урочище входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Урочище розташоване в кв. 137-141 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», землекористувач ДП «Чернігівське лісове господарство. На території Урочища забороняються всі види рубок, у тому числі рубки головного користування, санітарні, рубки формування та оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.

Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації оформив охоронне зобов`язання від 05.02.2020 №21/43-578, яким передав ДП «Чернігівське лісове господарство» під охорону та дотримання встановленого режиму територію заповідного урочища місцевого значення «Торчин» загальною площею 308 га, яке розташоване у кв. 137-141 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». Відповідно до цього охоронного зобов`язання землекористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження території (об`єкта), що перебуває у його користуванні.

Наказом ДП «Чернігівське лісове господарство» від 13.04.2020 №46-ОД реорганізовано Чернігівське лісництво ДП «Чернігівський лісгосп» шляхом приєднання його, зокрема, до Красилівського лісництва, якому передано квартали з 135 по 143.

Наказом ДП «Чернігівське лісове господарство» від 04.05.2020 №325 у підпорядкування Красилівського лісництва передано, зокрема квартали з 135 по 143, яким присвоєно нові номери з 172 по 180.

28.10.2022 Державне агентство лісових ресурсів України видало наказ №855 про припинення ДП «Чернігівське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України».

Відповідно до статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 №608 (у новій редакції), підприємство є правонаступником прав та обов`язків ДП «Чернігівське лісове господарство».

Згідно з Положенням про філію «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 №2065, філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».

16.01.2023 державний реєстратор Ріпкинської селищної ради здійснила державну реєстрацію права постійного користування ДСГП «Ліси України» земельною ділянкою площею 285,1876 га з кадастровим номером 7425588100:08:000:3003 з цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

10.01.2024 до ЧЧ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення про те, що 10.01.2024 о 16:42 за адресою: Чернігівський район та область, с. Слабин, вул. Придеснянська, 2, екіпаж «Шкіпер 300» зупинив трактор марки «Т40» з р.н. НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , який буксирував ствол породи вільха.

Відомості щодо вказаної події були внесені 11.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270340000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

10.01.2024 старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події та у с. Слабин виявлено трактор Т-40, який належить гр. ОСОБА_1 , з стовбуром дерева, про що складено протокол огляду місця події від 10.01.2024.

10.01.2024 гр. ОСОБА_1 надав оперуповноваженому пояснення, у яких зазначив, що наприкінці 2023 року він пішов до лісу та помітив там спиляне дерево породи вільха, яке 10.01.2024 вирішив забрати для опалення; до рубки дерев він відношення не має.

12.01.2024 старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події та встановлено, що в Чернігівському районі поблизу села Слабин у лісосмузі (координати 51.33689, 31.15290) виявлено 5 пнів діаметром 46 см (2 шт.), 55 см, 59 см та 41 см, а також 4 стовбури дерев, про що складено протокол огляду місця події від 10.01.2024.

29.01.2024 працівниками філії «Чернігівське лісове господарство» складено акт огляду вчинення правопорушення лісового господарства, у якому зазначено про те, що у Красилівському лісництві, квартал 177, виділ 1, поблизу села Слабин за координатами 51.33689, 31.15290 в заповідному урочищі «Торчин» було виявлено незаконну рубку п`яти сироростучих дерев вільхи чорної діаметрами пнів 43,5 см, 55,5 см, 52 см, 39 см, 48 см. У результаті порушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 850 605,83 грн. Також працівниками Філії складено польову перелікову відомість пнів та розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

01.02.2024 директор філії «Чернігівське лісове господарство» подав начальнику Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області заяву про внесення відостей до ЄДР за фактом незаконної рубки дерев в заповідному урочищі «Торчин».

01.02.2024 відповідальні особи Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на підставі звернення гр. ОСОБА_2 провели огляд (обстеження) місця заподіяння шкоди, яке знаходиться за координатами 51.33689, 31.15290, тобто заповідного урочища «Торчин», та виявила незаконну рубку п`яти штук дерев вільхи сироростучої, про що складено акт №05/06 від 01.02.2024. Під час проведення обстеження складено польову перелікову відомість пнів, відповідно до якої діаметри пнів становлять: 43,5 см, 55,5 см, 52,0 см, 39,0 см, 48,0 см.

Листом від 05.02.2024 №182/23.13.2-2024 Філія «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» повідомила слідчому ЧРУП ГУНП в Чернігівській області про те, що за координатами 51.33689, 31.15290 поблизу села Слабин Чернігівського району знаходиться квартал 177 виділ 1, що входить до заповідного урочища місцевого значення «Торчин»; станом на 30.01.2024 в цьому заповідному урочищі лісогосподарських заходів, в тому числі санітарних рубок, не проводилось.

07.02.2024 Державна екологічна інспекція у Чернігівській області здійснила розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок здійснення незаконної рубки дерев породи вільха категорії сироростучі, скоєної у січні 2024 року на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин» на земельній ділянці лісового фонду в кварталі 177 виділі 1 Красилівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України», відповідно до якого розмір шкоди становить 850 605,83 грн. Розрахунок виконано по таксах для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, додаток № 1.

09.02.2024 до Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області від Державної екологічної інспекції надійшла заява (повідомлення) про вчинення злочину, а саме незаконної рубки дерев на території заповідного урочища «Торчин».

Постановою прокурора Козелецької окружної прокуратури від 26.06.2024 виділено з матеріалів досудового розслідування №12024270340000143 від 10.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 246 КК України разом з копіями документів щодо незаконної порубки 5 дерев у кварталі 177 виділі 12 Красилівського лісництва Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин»; доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024270340002035 від 26.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, слідчому відділу Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області.

Відповідні відомості щодо виділення в окреме провадження вказаних матеріалів були внесені 24.06.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270340002035 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

Постановами прокурора у кримінальному провадженні прокурора Козелецької окружної прокуратури Маргарити Дементьєвою від 26.06.2024 та від 17.09.2024 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальних провадженнях №12024270340000143 від 10.01.2024 та №12024270340002035 від 26.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання документів та їх копій, перелік яких вказаний у постановах.

Доказів сплати спірних коштів відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Гончарівської селищної ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Державна екологічна Інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції від 01.03.2023 №45, екологічна інспекція є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі пункту 2 розділу 2 Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Отже, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону земель, про охорону та захист лісів, а отже є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з листом від 26.07.2024 №50-77-3165ВИХ-24, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди, внаслідок незаконної рубки дерев на території лісового кварталу №177 виділі 1 у межах заповідного урочища місцевого значення «Торчин», та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі № 10/2170 від 31.07.2024, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що за даним фактом Інспекція до суду не зверталась та не заперечує проти здійснення прокуратурою представництва інтересів Інспекції у суді.

Відтак Державною екологічної інспекцією у Чернігівській області особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Гончарівської селищної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Незаконна вирубка була здійснена на території поблизу с. Слабин, яке входить до складу Гончарівської селищної ради Чернігівської області, а відтак остання є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Гончарівської селищної ради з листом від 26.07.2024 №50-77-3166ВИХ-24, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди, внаслідок незаконної рубки дерев на території лісового кварталу №177 виділі 1 у межах заповідного урочища місцевого значення «Торчин», та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Гончарівська селищна рада у листі №02-30/827 від 01.08.2024 повідомила прокурора про те, що з позовом до суду про стягнення шкоди не зверталась та вважає за можливе звернення з цим позовом безпосередньо прокуратурою.

Отже, зі змісту вказаного листа слідує, що позивач-2 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не збирається їх вживати.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, а підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев на території заповідного урочища місцевого значення.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Козелецької селищної ради до ДП «Козелецьрайагролісгосп» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Гончарівської селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо заявленої до стягнення шкоди у розмірі 850 605,83 грн.

Суд встановив, що у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» перебуває земельна ділянка для ведення лісового господарства, на території якої, а саме у лісових кварталах 174-178 (згідно зі зміненою нумерацією), знаходиться заповідне урочище місцевого значення «Торчин», у якому було виявлено незаконну порубку дерев породи вільха.

За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 2 Лісового кодексу України передбачено, що лісові відносини суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 100 Лісового кодексу України визначено, що порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

За приписами ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до ч. 6 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Частиною 2 ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Отже, відповідач як постійний лісокористувач, який здійснює свою діяльність на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин», зобов`язаний був забезпечити охорону лісових насаджень на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідно до оформленого охоронного зобов`язання.

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у: а) нецільовому використанні територій та об`єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду; б) здійсненні в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності; в) організації на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього здійснення оцінки впливу на довкілля або з порушенням оцінці впливу на довкілля; г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об`єкти природно-заповідного фонду; д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду; е) порушенні вимог щодо використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду; ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об`єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу; з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об`єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Згідно з п. 2.1 статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 №608, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж , незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Відповідно до Положення про філію «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 №2065, філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України» та створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Предметом діяльності філії є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж , незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності філії.

Згідно з посадовою інструкцією майстра лісу, затвердженою директором філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України», до посадових обов`язків майстра, зокрема входить: забезпечення охорони лісів від лісопорушень.

Отже, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, дотримання заповідного режиму і вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду та природно-заповідного фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на території заповідного урочища місцевого значення відповідачем.

Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку (кв. 177 вид. 1), проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності суд вважає належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Щодо доводів відповідача про невстановлення у кримінальному провадження винних у незаконній порубці дерев осіб та бездіяльності правоохоронних органів, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 6 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, у разі відшкодування відповідачем спірної шкоди, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності такого органу йому були заподіяні збитки, або безпосередньо до винних у незаконній вирубці осіб.

Щодо розрахунку шкоди, завданої державі внаслідок незаконної вирубки дерев та порушення законодавства про охорону навколишнього природнього середовища.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об`єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575 затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд.Згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду, обчислюється з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) та коефіцієнта, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду за встановленою формулою:

Ні = (Нп х І / 100) х 10,

де Ні - розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

Нп - такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду за одну одиницю, встановлена у додатках 1-12 до постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. № 575 Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, гривень;

І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків;

10 - коефіцієнт, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація такс не проводиться.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) розраховується Держстатом.

Відповідно до зазначеного Порядку Державна екологічна інспекція у Чернігівській області здійснила розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, внаслідок незаконної рубки дерев, який становить 850 605,83 грн.

Аналогічний розрахунок розміру шкоди також був здійснений і відповідачем.

Перевіривши надані розрахунки, суд дійшов висновку, що вони здійснені з урахуванням вимог чинного законодавства.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісів на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчій йому території заповідного урочища, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу на землях природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території заповідного урочища, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідачем та про наявність відповідної вини.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків

Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів на землях природно-заповідного фонду, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів на землях природно-заповідного фонду, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів (користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами).

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та охорони природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду є підставою для покладення на користувача цієї земельної ділянки цивільно-правової відповідальності.

При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового та природно-заповідного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що збитки були завдані саме йому, а не державі.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з`ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.

Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих внаслідок незаконної вирубки дерев на землях природно-заповідного фонду.

Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди суд керується наступним.

За змістом ч. 1, 2, 4 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, стягнення шкоди має здійснюватись у відповідності до вищевказаних норм Бюджетного кодексу України та бути зарахована у такому порядку: 30% до спеціального фонду Державного бюджету України; 50% шкоди до спеціального фонду селищної ради та 20 % до спеціального фонду обласного бюджету.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, , вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601) в особі філії «Чернігівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 45125708, вул. Олександра Молодчого, 18, м. Чернігів, 14013) шкоду у сумі 850 605,83 грн, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з подальшим розподілом до спеціального фонду Державного бюджету України, спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету та фонду охорони навколишнього природного середовища Гончарівської селищної ради.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, , вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601) в особі філії «Чернігівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 45125708, вул. Олександра Молодчого, 18, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 12 759,09 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун