Постанова

від 22.05.2025 по справі 927/948/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2025 р. Справа№ 927/948/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 22.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 (повний текст складено і підписано 12.03.2025)

у справі № 927/948/24 (суддя Шморугн В.В.)

за позовом керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1. Державної екологічної інспекції у Чернігівській області

2. Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство»

про відшкодування шкоди у розмірі 850 605,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 850 605,83 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок самовільної вирубки дерев.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустивши у незаконну вирубку 5 дерев породи вільха чорна на ділянці лісу у кварталі 177 виділ 1 Красилівського лісництва Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство».

Відповідач у відзиві на позов проти його задоволення заперечив, зазначивши про те, що:

- особи, які здійснили незаконну порубку та завдали державі збитки, у ході досудового розслідування не встановленні, матеріали за фактом незаконної порубки 5 дерев породи вільха чорна у кварталі 177 виділі 12 Красилівського лісництва виділені в окреме кримінальне провадження № 12024270340002035, яке на даний час не завершено і розслідування по ньому належним чином не проведено, а також не встановлено як осіб які вчинили самовільну рубку, так і вини посадових осіб відповідача;

- доводи прокурора стосовно наявності вини відповідача, яка полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки з метою здійснення державного контролю за додержанням вимог чинного законодавства України та належного забезпечення охорони та захисту лісів, в тому числі від незаконних рубок дерев, відповідач вчиняє всі, визначені, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009, Положенням Про державну лісову охорону, дії, зокрема: посадовими особами відповідача постійно здійснюється рейдова робота, спрямована в тому числі і на запобігання незаконним рубками та виявлення таких фактів; відповідно до діючих у лісовому господарстві інструкцій з оформлення матеріалів незаконних рубок посадовими особами Держлісохорони, у разі виявлення фактів незаконних рубок вчинених невідомими особами складаються документи, що засвідчують виявлений факт, та протягом трьох днів з моменту виявлення, як і у даному випадку, передаються до правоохоронних органів з метою виявлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності з подальшим стягненням збитків.

Вказане, за твердженням відповідача, свідчить про те, що:

- прокурор не довів фактів, які б свідчили про неправомірність поведінки відповідача (відсутні неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких завдано шкоду майну юридичної особи);

- майнова шкода, нанесена саме майну відповідача, якого і визнано потерпілою особою;

- прокурором не доведений причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності;

- вина відповідача відсутня, оскільки на теперішній час винна особа досі не встановлена в рамках кримінального провадження, в якому відповідач є заявником і потерпілою особою.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що обов`язок щодо охорони від будь-яких порубок і збереження лісових територій у їх природному стані покладений на постійного лісокористувача (відповідача).

При цьому відповідачем зауважено на тому, що виключно виявлення факту порубки дерев не може бути розцінений як доказ бездіяльності відповідача.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 позов задоволено повністю, до стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство» присуджено шкоду у сумі 850 605,83 грн., завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з подальшим розподілом до спеціального фонду Державного бюджету України, спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету та фонду охорони навколишнього природного середовища Гончарівської селищної ради, до стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Чернігівське лісове господарство» на користь Чернігівської обласної прокуратури присуджено 12 759,09 грн. витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що

- керівником Козелецької окружної прокуратури належними, допустимими та достовірними доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України;

- відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев та завдання державі шкоди в сумі 850 605,83 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Гончарівської селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що стягнення шкоди має здійснюватись у відповідності до норм БК України та бути зараховано у такому порядку: 30% до спеціального фонду Державного бюджету України; 50% шкоди до спеціального фонду селищної ради та 20 % до спеціального фонду обласного бюджету.

Відхиляючи доводи відповідача суд першої інстанції зазначив про те, що:

- порушення вимог щодо ведення лісового господарства та охорони природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду є підставою для покладення на користувача цієї земельної ділянки цивільно-правової відповідальності;

- при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу;

- обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев;

- отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового та природно-заповідного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Філія «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 справу № 927/948/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги - надання суду апеляційної інстанції доказів (доплати) судового збору у розмірі 3 198,90 грн. у встановленому порядку.

14.04.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 3322 від 25.03.2025 про сплату 19 138,64 грн.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 № 09.1-08/952/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/948/24 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядження з 12.04.2025 по 15.04.2025 включно.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025 справа № 927/948/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 927/948/24 призначено до розгляду на 22.05.2025 о 9 год. 40 хв., витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/948/24

24.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.

19.05.2025 до суду від Козелецької окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Козелецька окружна прокуратура проти задоволення апеляційної скарги заперечила, пославшись на те, що:

- твердження відповідача щодо належного виконання обов`язків працівниками підприємства з охорони і збереження лісового фонду не підтверджуються матеріалами справи, а навпаки спростовуються, насамперед тим, що посадовими особами ДП «Ліси України» протягом тривалого часу (щонайменше 20 днів) не виявлявся факт незаконної порубки у межах заповідного урочища місцевого значення «Торчин», що дало можливість уникнути правопорушникам відповідальності;

- відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, спрямованих на ефективне, а не формальне, забезпечення охорони і збереження лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчій йому території лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та заподіяння шкоди;

- порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності;

- вчинення слідчих дій та прийняття рішень у кримінальних провадженнях № 12024270340000143 та 12024270340002035 не стосується предмету даного спору та не підлягає доведенню у даній справі.

19.05.2025 до суду від позивача 1 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій заявник, з посиланням на встановлене ч. 3 ст. 196 ГПК України право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, просить провести судове засідання без участі представника відповідача 1.

Позивачі та відповідач представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивачів та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до плану лісонасаджень ДП «Чернігівський лісгосп» (Красилівське лісництво) 2011 року та проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Чернігівське лісове господарство» (Красилівське лісництво) 2012 в його користуванні на території Слабинської сільської ради перебувають земельні ділянки в межах лісового кварталу №177.

Наказом директора Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 04.02.2020 №5 затверджено Положення про заповідне урочище місцевого значення «Торчин», згідно з п. 1.1, 1.2, 1.6, 1.7, 3.1 якого заповідне урочище місцевого значення «Торчин» створене рішенням Чернігівського облвиконкому від 24.04.1964 №236. Урочище входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Урочище розташоване в кв. 137-141 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», землекористувач - ДП «Чернігівське лісове господарство». На території Урочища забороняються всі види рубок, у тому числі рубки головного користування, санітарні, рубки формування та оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.

Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації оформив охоронне зобов`язання від 05.02.2020 №21/43-578, яким передав ДП «Чернігівське лісове господарство» під охорону та дотримання встановленого режиму територію заповідного урочища місцевого значення «Торчин» загальною площею 308 га, яке розташоване у кв. 137-141 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». Відповідно до цього охоронного зобов`язання землекористувач зобов`язаний забезпечувати охорону та збереження території (об`єкта), що перебуває у його користуванні.

Наказом ДП «Чернігівське лісове господарство» від 13.04.2020 №46-ОД реорганізовано Чернігівське лісництво ДП «Чернігівський лісгосп» шляхом приєднання його, зокрема, до Красилівського лісництва, якому передано квартали з 135 по 143.

Наказом ДП «Чернігівський лісгосп» від 04.05.2020 №325 у підпорядкування Красилівського лісництва передано, зокрема квартали з 135 по 143, яким присвоєно нові номери - з 172 по 180.

28.10.2022 Державне агентство лісових ресурсів України видало наказ №855 про припинення ДП «Чернігівський лісгосп» шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України».

Відповідно до статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 №608 (у новій редакції), підприємство є правонаступником прав та обов`язків ДП «Чернігівське лісове господарство».

Згідно з Положенням про філію «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 №2065, філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».

16.01.2023 державний реєстратор Ріпкинської селищної ради здійснила державну реєстрацію права постійного користування ДСГП «Ліси України» земельною ділянкою площею 285,1876 га з кадастровим номером 7425588100:08:000:3003 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства.

10.01.2024 до ЧЧ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення про те, що 10.01.2024 о 16:42 за адресою: Чернігівський район та область, с. Слабин, вул. Придеснянська, 2, екіпаж «Шкіпер 300» зупинив трактор марки «Т40» з р.н. НОМЕР_1 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , який буксирував ствол породи вільха.

Відомості щодо вказаної події були внесені 11.01.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270340000143 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

10.01.2024 старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події та у с. Слабин виявлено трактор Т-40, який належить гр. ОСОБА_1 , з стовбуром дерева, про що складено протокол огляду місця події від 10.01.2024.

10.01.2024 гр. ОСОБА_1 надав оперуповноваженому пояснення, у яких зазначив, що наприкінці 2023 року він пішов до лісу та помітив там спиляне дерево породи вільха, яке 10.01.2024 вирішив забрати для опалення; до рубки дерев він відношення не має.

12.01.2024 старшим слідчим СВ Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області в присутності понятих було проведено огляд місця події та встановлено, що в Чернігівському районі поблизу села Слабин у лісосмузі (координати 51.33689, 31.15290) виявлено 5 пнів діаметром 46 см (2 шт.), 55 см, 59 см та 41 см, а також 4 стовбури дерев, про що складено протокол огляду місця події від 10.01.2024.

29.01.2024 працівниками філії «Чернігівське лісове господарство» складено акт огляду вчинення правопорушення лісового господарства, у якому зазначено про те, що у Красилівському лісництві, квартал 177, виділ 1, поблизу села Слабин за координатами 51.33689, 31.15290 в заповідному урочищі «Торчин» було виявлено незаконну рубку п`яти сироростучих дерев вільхи чорної діаметрами пнів 43,5 см, 55,5 см, 52 см, 39 см, 48 см. У результаті порушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 850 605,83 грн. Також працівниками Філії складено польову перелікову відомість пнів та розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

01.02.2024 директор філії «Чернігівське лісове господарство» подав начальнику Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області заяву про внесення відостей до ЄДР за фактом незаконної рубки дерев в заповідному урочищі «Торчин».

01.02.2024 відповідальні особи Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на підставі звернення гр. ОСОБА_2 провели огляд (обстеження) місця заподіяння шкоди, яке знаходиться за координатами 51.33689, 31.15290, тобто заповідного урочища «Торчин», та виявила незаконну рубку п`яти штук дерев вільхи сироростучої, про що складено акт №05/06 від 01.02.2024. Під час проведення обстеження складено польову перелікову відомість пнів, відповідно до якої діаметри пнів становлять: 43,5 см, 55,5 см, 52,0 см, 39,0 см, 48,0 см.

Листом від 05.02.2024 №182/23.13.2-2024 Філія «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» повідомила слідчому ЧРУП ГУНП в Чернігівській області про те, що за координатами 51.33689, 31.15290 поблизу села Слабин Чернігівського району знаходиться квартал 177 виділ 1, що входить до заповідного урочища місцевого значення «Торчин»; станом на 30.01.2024 в цьому заповідному урочищі лісогосподарських заходів, в тому числі санітарних рубок, не проводилось.

07.02.2024 Державна екологічна інспекція у Чернігівській області здійснила розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок здійснення незаконної рубки дерев породи вільха категорії сироростучі, скоєної у січні 2024 року на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин» на земельній ділянці лісового фонду в кварталі 177 виділі 1 Красилівського лісництва філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України», відповідно до якого розмір шкоди становить 850 605,83 грн. Розрахунок виконано по таксах для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, додаток № 1.

09.02.2024 до Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області від Державної екологічної інспекції надійшла заява (повідомлення) про вчинення злочину, а саме незаконної рубки дерев на території заповідного урочища «Торчин».

Постановою прокурора Козелецької окружної прокуратури від 26.06.2024 виділено з матеріалів досудового розслідування №12024270340000143 від 10.01.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 246 КК України разом з копіями документів щодо незаконної порубки 5 дерев у кварталі 177 виділі 12 Красилівського лісництва Філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України» на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин»; доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024270340002035 від 26.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, слідчому відділу Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області.

Відповідні відомості щодо виділення в окреме провадження вказаних матеріалів були внесені 24.06.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024270340002035 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.

Постановами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Козелецької окружної прокуратури Маргарити Дементьєвою від 26.06.2024 та від 17.09.2024 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальних провадженнях №12024270340000143 від 10.01.2024 та №12024270340002035 від 26.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, під час реалізації представницьких повноважень прокурора в частині використання документів та їх копій, перелік яких вказаний у постановах.

Згідно з проведеним Державним інспектором з ОНПС Чернігівській області Юрковим А.С. розрахунком розміру шкоди заподіяної незаконною вирубкою 5 дерев породи вільха чорна на ділянці лісу у кварталі 177 виділ 1 Красилівського лісництва Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» загальна сума заподіяної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становить 850 605,83 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що, відповідач є постійним лісокористувачем, в тому числі, земельної ділянки, на якій відбулась незаконна вирубка, тому саме він зобов`язаний здійснювати державну лісову охорону, проте, оскільки відповідач допустив незаконну порубку лісу на підвідомчій йому території, то саме він має відшкодувати збитки, заподіяні порушенням лісового та природоохоронного законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально викладені вище.

Щодо наявності у заступника керівника Козелецької окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачами саме Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі Положення), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 02.02.2021 № 56 (від 01.03.2023 № 45) (далі - Положення), в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Відповідно до п. 5 частини другої розділу II Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9 та 10 розділу II Положення передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

Таким чином, саме на Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області як орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, а відтак вказана особа є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах на захист інтересів держави

У свою чергу, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).

Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка дерев мала місце на території поблизу с. Слабин, яке входить до складу Гончарівської селищної ради Чернігівської області,а відтак остання також є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Матеріалами справи підтверджується наступне.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області з листом від 26.07.2024 №50-77-3165ВИХ-24, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди, внаслідок незаконної рубки дерев на території лісового кварталу №177 виділі 1 у межах заповідного урочища місцевого значення «Торчин», та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі № 10/2170 від 31.07.2024, адресованому Козелецькій окружній прокуратурі, повідомила про те, що за даним фактом Інспекція до суду не зверталась та не заперечує проти здійснення прокуратурою представництва інтересів Інспекції у суді.

Також прокурор звернувся до Гончарівської селищної ради з листом від 26.07.2024 №50-77-3166ВИХ-24, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди, внаслідок незаконної рубки дерев на території лісового кварталу №177 виділі 1 у межах заповідного урочища місцевого значення «Торчин», та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Гончарівська селищна рада у листі №02-30/827 від 01.08.2024 повідомила прокурора про те, що з позовом до суду про стягнення шкоди не зверталась та вважає за можливе звернення з цим позовом безпосередньо прокуратурою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону Про прокуратуру).

Позивачами підтверджено нездійснення жодних заходів, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивачі самостійно не звернулись до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено вище матеріалами справи підтверджено, що у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» перебуває земельна ділянка для ведення лісового господарства, на території якої, а саме у лісових кварталах 174-178 (згідно зі зміненою нумерацією), знаходиться заповідне урочище місцевого значення «Торчин», у якому було виявлено незаконну порубку дерев породи вільха.

За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтею 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 2 ЛК України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЛК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Приписами статей 16, 17 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною 2 статті 19 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 100 ЛК України визначено, що порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

За приписами ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до ч. 6 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Частиною 2 ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Порушення законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

Отже, відповідач як постійний лісокористувач, який здійснює свою діяльність на території заповідного урочища місцевого значення «Торчин», зобов`язаний був забезпечити охорону лісових насаджень на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідно до оформленого охоронного зобов`язання.

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у: а) нецільовому використанні територій та об`єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду; б) здійсненні в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності; в) організації на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього здійснення оцінки впливу на довкілля або з порушенням оцінці впливу на довкілля; г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об`єкти природно-заповідного фонду; д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду; е) порушенні вимог щодо використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду; ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об`єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу; з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об`єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.

Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Згідно з п. 2.1 статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 №608, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж , незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Відповідно до Положення про філію «Чернігівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 №2065, філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України» та створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Предметом діяльності філії є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж , незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності філії.

Згідно з посадовою інструкцією майстра лісу, затвердженою директором філії «Чернігівське лісове господарство» ДП «Ліси України», до посадових обов`язків майстра, зокрема входить: забезпечення охорони лісів від лісопорушень.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, дотримання заповідного режиму і вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду та природно-заповідного фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на території заповідного урочища місцевого значення відповідачем.

Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку (кв. 177 вид. 1), проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Щодо доводів відповідача про невстановлення у кримінальному провадження винних у незаконній порубці дерев осіб та бездіяльності правоохоронних органів, слід зазначити таке.

Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, у разі відшкодування відповідачем спірної шкоди, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності такого органу йому були заподіяні збитки, або безпосередньо до винних у незаконній вирубці осіб.

Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про таке.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об`єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (ст. 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575 затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд

Згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду, обчислюється з урахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) та коефіцієнта, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду за встановленою формулою:

Ні = (Нп х І / 100) х 10,

де Ні - розмір шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю;

Нп - такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду за одну одиницю, встановлена у додатках 1-12 до постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. № 575" Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд", гривень;

І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків;

10 - коефіцієнт, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У разі коли індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік не перевищує 100 відсотків, індексація такс не проводиться.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) розраховується Держстатом.

Відповідно до зазначеного Порядку Державна екологічна інспекція у Чернігівській області здійснила розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, внаслідок незаконної рубки дерев, який становить 850 605,83 грн.

Аналогічний розрахунок розміру шкоди також був здійснений і відповідачем.

Перевіривши надані розрахунки, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що вони здійснені з урахуванням вимог чинного законодавства.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісів на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчій йому території заповідного урочища, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).

Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу на землях природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території заповідного урочища, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу на території об`єкта природно-заповідного фонду відповідачем та про наявність відповідної вини.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків

Нормами чинного законодавств, зокрема ЛК, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів на землях природно-заповідного фонду, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів на землях природно-заповідного фонду, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів (користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами).

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та охорони природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду є підставою для покладення на користувача цієї земельної ділянки цивільно-правової відповідальності.

При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового та природно-заповідного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.

За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з`ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.

Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб`єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов`язків з охорони лісу.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу та об`єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.

Водночас слід зазначити про таке.

За змістом ч. 1, 2, 4 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 БК України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), зокрема, є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 69-1 БК України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, стягнення шкоди має здійснюватись у відповідності до вищевказаних норм БК України та бути зарахована у такому порядку: 30% до спеціального фонду Державного бюджету України; 50% шкоди до спеціального фонду селищної ради та 20 % до спеціального фонду обласного бюджету.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача 850 605,83 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок самовільної вирубки дереву сумі 850 605,83 грн., з подальшим розподілом до спеціального фонду Державного бюджету України, спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету та фонду охорони навколишнього природного середовища Гончарівської селищної ради.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Філії «Північний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 у справі № 927/948/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 22.05.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко