Ухвала

від 05.03.2025 по справі 522/1975/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/391/25

Справа № 522/1975/24 1-кс/522/704/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22024160000000020 від 17.01.2024 року за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, одруженого, настоятеля Української Православної Церкви с.Маяки Спасо-Преображенського храму, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332, ч.1 ст.436-2 КК України,

встановив:

Слідчим відділом УСБУ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22024160000000020 від 17.01.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109, ч.2 ст.110, ч.1 ст.114-1, ч.2 ст.114-2, ч.3 ст.332, ч.1 ст.436-2, ч.2 ст.436-2 КК України.

23 січня 2025 року ОСОБА_9 затриманий в порядку ст.208 КПК України, а 24 січня 2025 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332, ч.1 ст.436-2 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється в тому, що він, у не встановлений слідством час, при невстановлених слідством обставинах з корисливих мотивів вступив у злочинну змову з іншими невстановленими слідством особами направлену на організацію переправлення через державний кордон України, поза пунктами пропуску, осіб чоловічої статі, що за віком підлягають мобілізації та не мають законних підстав для виїзду за межі України, обумовив між собою план своєї злочинної діяльності, роль та функції кожного зі співучасників та порядок залучення кожного з них на різних етапах вчинення кримінального правопорушення. Заздалегідь обумовлений план полягав у поетапному вчинені наступних кримінально протиправних дій: підшуканні військовозобов`язаних чоловіків віком від 18 до 60 років, які не хочуть бути призваними до військової служби та мають намір без наявних законних підстав покинути межі України та погоджуються на необхідність передачі грошової винагороди, організація їх незаконного переправлення, керівництво зазначеними діями, надання порад, вказівок засобів, опис способу незаконного переправлення зазначених чоловіків через державний кордон України, надання порад щодо найбільш ефективних та вдалих маршрутів, придбання необхідного обладнання гідрокостюмів, ласт, моторів, що надають змогу для перетину кордону, поза пункту в плав, здійснення інструктажу з поводженням безпосередньо у крижаній воді, підшукання та утримання місць зберігання зазначеного обладнання, перевезення осіб з приховуванням поза мобільні блок пости, інструктаж та надання порад у разі затримання працівниками Державної прикордонної служби України та невдалої спроби перетину кордону, організація зустрічі зазначених осіб на території вже тзв. Придністровської Молдавської Республіки.

29 січня 2024 року, під час зустрічі між громадянином України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , що мала місце біля магазину «Іхтіандр» по вул.Осіпова, 48 у м.Одесі, останній пояснив своє прибуття до магазину наданням допомоги особі у здійсненні перетину кордону та необхідністю придбання гідрокостюму для нібито комфортного самопочуття та можливості дістатися до Придністровської Республіки, поза пунктами пропуску вплав.

При цьому, ОСОБА_9 розповів, що зазначена невстановлена слідством особа, організацію переправлення якої він планував та за придбанням гідрокостюма якої він прибув, протягом семі місяців не виходила з дому побоюючись бути мобілізованим до ЗСУ, звернувся до нього за допомогою у організації переправлення його за межі України, поза пунктами пропуску. На що, останній погодився та на теперішній час разом з іншими співучасниками, укриває та тренує зазначену особу, з метою отримання навичок для поводження на воді. Після чого, ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_10 , у разі якщо у нього є військовозобов`язані чоловіки віком від 18 до 60 років, які не хочуть бути призваними до військової служби під час загальної мобілізації і мають на меті покинути межі України він може звертатися до нього, та він в свою чергу разом з іншими співучасниками допоможе у вирішенні зазначеного питання.

При цьому ОСОБА_9 попередив, про необхідність дотримання конспірації та застережив ОСОБА_10 , про недопущення будь-яких підставних осіб, з метою запобігання виявлення його незаконних дій та затримання працівниками правоохоронних органів.

В свою чергу ОСОБА_10 відповів, що так його знайомий громадянин України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є особою призивного віку має намір за грошову винагороду виїхати за межі України поза пунктів пропуску.

22 січня 2025 у денний час згідно попередньої домовленості біля будинку 10\9 по проспекту Шевченко у м.Одесі сталась зустріч між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 під час якої останній повідомив умови на яких він організує ОСОБА_11 незаконний перетин державного кордону, суму неправомірної винагороди, яку потрібно буде передати в якості винагороди, можливість надання послуг пов`язаних з організацією зустрічі на території так званої Придністровської Молдавської Республіки, можливість виготовлення закордонного паспорту громадянина України у скорочений термін та інше. У кінці розмови ОСОБА_11 повідомив, що погоджується з умовами ОСОБА_9 після чого, останні домовились про зустріч наступного дня біля магазину «Іхтіандр», розташованого по вул.Осіпова, 48 в м.Одеса де необхідно буде придбати гідротехнічний костюм, аква шкарпетки та інші необхідні речі для поводження на воді, після чого відправитись на тренування з інструктором, а у подальшому поза встановлені пункти пропуску на території Республіки Молдова.

23 січня 2025 року біля 13 год. 25 хв. на зустріч з ОСОБА_11 , ОСОБА_9 прибув разом з громадянином України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особою яка аналогічним чином намагалась за грошову винагороду виїхати за межі України поза пунктами пропуску з метою запобігання його мобілізації на території України до ЗСУ. У подальшому у супроводі з ОСОБА_9 громадянами України ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у зазначеному магазині були придбані необхідні речі для знаходження у крижаній воді, а саме: аква шкарпетки, гідрокостюми, обтяжувачі.

Далі, ОСОБА_9 на власному автомобілі моделі «Toyota Carina», державний номер НОМЕР_1 , уникаючи блок постів з працівниками ТЦК з метою запобігання мобілізації зазначених осіб відвіз їх у приватний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , де їх зустрів громадянин України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , якій повинен був провести зазначеним особам інструктаж, щодо правил поводження на воді. Після чого, ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_11 в якості винагороди грошові кошти у розмірі 2100 доларів США та від ОСОБА_12 грошові кошти у сумі 4000 доларів США, за організацію їх незаконного переправлення через державний кордон України, з метою уникнення їх від мобілізації.

У подальшому, ОСОБА_9 був затриманий працівниками Управління СБ України в Одеській області та у його автомобілі моделі «Toyota Carina», державний номер НОМЕР_1 в ході проведення обшуку були виявлені та вилучені грошові кошти у сумі 6100 доларів США отримані від ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за організацію незаконного переправлення через державний кордон.

З причин того, що громадяни України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , організацію незаконного переправлення яких за грошову винагороду організовував ОСОБА_9 є особами призивного віку, а забезпечення мобілізаційної готовності є невід`ємною частиною законної діяльності Збройних Сил України, виїзд осіб призивного віку, які підлягають або можуть підлягати призову за мобілізацією, за межі України без наявних та те правових підстав перешкоджає законній діяльності Збройних Сил України в частині їх обов`язку з підтримання належної мобілізаційної готовності.

24 січня 2025 року старший слідчий в ОВС СУ УСБ України в Одеській області ОСОБА_14 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного

ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави.

Клопотання мотивоване наявністю обґрунтованої підозри, підвищеною суспільної небезпекою інкримінованих ОСОБА_9 злочинів, а також існуванням ризиків того, що підозрюваний може: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, або продовжити здійснювати злочинну діяльність.

Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та до підозрюваного ОСОБА_9 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 24 березня 2025 року, без визначення розміру застави.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри та існування ризиків.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_9 подали апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .

Захисник вважає, що клопотання слідчого не відповідає вимогам ст.184 КПК України, оскільки не містить викладу фактичних обставин кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.1 ст.436-2 КК України. До клопотання не надано доказів, що підтверджують перешкоджання ОСОБА_9 діяльності ЗСУ в частині підтримання належної мобілізаційної готовності. У клопотанні слідчий не зазначає про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України та не посилається на докази, які підтверджують існування цих ризиків.

Захисник вважає, що орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч.1 ст.114-1 КК України безпідставно, за відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів, виключно з метою застосування до підозрюваного безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Захисник вважає, що підозрюваному не має сенсу переховуватись від органу досудового розслідування, оскільки правоохоронні органи володіють достатньою інформацією про його особу, сам ОСОБА_9 усвідомлює, що такими діями він лише погіршить своє становище. ОСОБА_9 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, з початку повномасштабного вторгнення вступив добровольцем до лав територіальної оборони. Крім того, слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_9 є настоятелем Спасо-Преображенського храму в с.Маяки, який є єдиним храмом у вказаному населеному пункті, і лише він може забезпечити проведення релігійних та ритуальних обрядів.

Захисник вважає, що запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Підозрюваний ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, або домашнього арешту, із забороною залишати житло в період з 22 год до 06 год ранку наступної доби. Звертає увагу, що під час проведення обшуку його житла, транспортного засобу та фактичного затримання, правоохоронними органами порушено його право на захист. Вважає, що клопотання про застосування запобіжного заходу містить лише короткий виклад обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, однак не містить викладу обставин кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.1 ст.436-2 КК України. Підозрюваний наголошує, що має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, посилається на незадовільний стан свого здоров`я, який може суттєво погіршитись у умовах слідчого ізолятору.

Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційні скарги; думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст.404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом статей 177, 178, 183 КПК.

Відповідно до вимог ст.177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочинів, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332, ч.1 ст.436-2 КК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення; продовжити здійснювати злочинну діяльність.

З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв`язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п.48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Апеляційний суд наголошує, що на даній початковій стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою відповідно до положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до статей 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення.

Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема: повідомлення працівників представництва внутрішньої безпеки в Одеській області (з дислокацією у м.Одесі) 2 управління ГУ ВБ СБ України відділу КІБ УСБУ в Одеські області про вчинення громадянином ОСОБА_9 кримінального правопорушення від 14.11.2024, 05.01.2025; висновок судово-лінгвістичної експертизи № 455\24 від 29.11.2024; протокол за результатами проведених НСРД від 14.11.2024; 02.12.2024; показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_15 ; протокол обшуку будинку АДРЕСА_2 від 23.01.2025; протокол обшуку автомобіля ОСОБА_9 від 23.01.2025; протокол додаткового допиту підозрюваного ОСОБА_9 від 07.02.2025 року, в їх сукупності, вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_9 може бути причетним до вчинення інкримінованих йому злочинів.

Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.

З огляду на викладене, на даній стадії досудового розслідування, апеляційний суд визнає безпідставними доводи захисника про необґрунтованість підозри.

Колегія суддів звертає увагу, що при розгляді клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, ні слідчий суддя, ні суд апеляційної інстанції не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки триває досудове розслідування кримінального правопорушення, та відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.

Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

На думку апеляційного суду, обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_9 , який між іншим, підозрюється у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 та до 9 років відповідно, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами судового розгляду кримінального провадження у разі звернення сторони обвинувачення з обвинувальним актом, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Вказаний ризик не можна виключати, оскільки підозрюваний проживає в прикордонній зоні, за версією сторони обвинувачення володіє знаннями та практичними навичками організації незаконного перетину державного кордону, тому перебуваючи на волі матиме реальну можливість вдатись до спроб залишити територію України та уникнути кримінального переслідування.

Наявність у підозрюваного міцних соціальних зв`язків дещо зменшує існування вказаного ризику, проте не нівелює його повністю.

Також, апеляційний суд погоджується з наявністю ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_9 може продовжувати вчиняти нові аналогічні злочини.

Колегія суддів враховує підвищену суспільну небезпеку злочинів у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_9 , яка полягає в тому, шо він ймовірно вчинив кримінальні правопорушення в умовах агресій Російської Федерації, які можуть завдати шкоди обороноздатності держави, перешкоджати законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

За наявності існування обґрунтованої підозри та ризиків, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м`які запобіжні заходи з великою вірогідністю можуть виявитися нездатними гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти існуючим ризикам

Доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК.

Апеляційний суд звертає увагу, що в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого було продовжено до теперішнього часу.

Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» № 2198-IX були внесені істотні зміни щодо запобіжних заходів. Зокрема, ст.176 КПК України було доповнено новою частиною 6 наступного змісту: «Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109114-2, 258258-6, 260, 261, 437442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті».

Пункт 5 ч.1 ст.177 КПК України встановлює, що тримання під вартою є запобіжним заходом.

За таких обставин в умовах введеного на території України воєнного стану до ОСОБА_9 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, може бути застосований лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Застосовуючи запобіжний захід слідчий суддя на законних підставах не визначив підозрюваному заставу, оскільки у відповідності до вимог абз.3 п.5 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

За наведених обставин, колегія суддів визнає законним та обґрунтованим рішення слідчого судді про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою, на даному етапі досудового розслідування, не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Передбачених ч.2 ст.183 КПК України обставин, які виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.

Посилання сторони захисту про те, що підозрюваний ОСОБА_9 не може утримуватись під вартою через незадовільний стан здоров`я апеляційний суд вважає декларативними, оскільки вони не підтвердженні належними доказами.

Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Пунктом 1 частини 3 статті 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Керуючись статтями 176, 177, 178,183, 376, 404,405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2025 року, якою в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22024160000000020 від 17.01.2024 року до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 24 березня 2025 року, без визначення розміру застави залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4