Постанова

від 05.03.2025 по справі 904/2796/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/2796/22 (904/314/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 05.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024

у справі №904/2796/22 (904/314/23)

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг",

2) Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій"

про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. Ухвалою суду від 20.09.2022 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" у справі №904/2796/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг". Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський Елеватор" в сумі 83 310,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 40 090 330,23 грн (38 785 344,71 грн - основний борг, 1132842,35 грн - інфляційне збільшення, 172 143,17 грн - 3% річних) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію, згідно зі ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 09.03.2023. Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" арбітражного керуючого Фуголя Євгена Івановича.

2. Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг", відповідача-2: Державної організації "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" про заборону використання, визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд: Заборонити використання торговельної марки «ПриватЛізинг», власником якої на підставі свідоцтва України №97176 від 25.09.2008 є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434). Визнати недійсним повністю свідоцтво України №97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434). Зобов`язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" (01601, місто Київ, вул. Глазунова, буд. 1, код ЄДРПОУ 44673629) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг», власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «РеалАгроЛізинг» (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 2Т, код ЄДРПОУ 33274434).

3. Як встановлено судами під час розгляду справи, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Позивач, Банк) є власником торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватБанк», що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки (порядковий номер реєстрації (номер свідоцтва): 23794, дата реєстрації: 15.03.2002, ім`я та адреса володільця реєстрації: АТ КБ «ПриватБанк», вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001 [UA], Інформація щодо заявлених кольорів: зелений; чорний.

4. Рішенням Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності від 13.05.2009, затвердженим наказом Держдепартаменту від 08.07.2009 №119 з 01.01.2005 торговельна марка (знак для товарів і послуг) «ПриватБанк» визнана(ий) добре відомою(им) в Україні, загальнодоступні відомості про що наявні на сайті Національного органу інтелектуальної власності.

5. Як зазначено у позові, у травні 2021 року в мережі «Інтернет» Позивачем були виявлені відомості із зображенням логотипу «ПриватЛізинг». Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що за місцем проведення міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2021» з 08 по 11.06.2021 за адресою Національного комплексу «Екcпоцентр України»: Україна, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 1, був розміщений павільйон з зображенням торговельної, марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» .

6. У позові зазначено, що за результатами перевірки відомостей в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки, АТ КБ «ПриватБанк» було виявлено зареєстровану торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» порядковий номер реєстрації (номер свідоцтва): 97176, дата реєстрації: 25.09.2008, Порядковий номер заявки: m200706793, ім`я та адреса володільця реєстрації: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», вул. Ломоносова, 54-А, офіс 5, м. Київ, 03189 [UA], інформація щодо заявлених кольорів: чорний; зелений.

7. Позивач зазначив, що торговельна марка (знак для товарів і послуг) «ПриватЛізинг» є схожою з раніше зареєстрованою торговельною маркою «ПриватБанк» настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельною маркою «ПриватБанк».

8. У відповідності з Інструкцією про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об`єкт права інтелектуальної власності, затвердженої Наказом Міністерства освіти і науки України № 247 від 22.04.2005, 11.05.2021 АТ КБ «ПриватБанк» до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» було направлене клопотання про ознайомлення з матеріалами заявки m200706793. В отриманому, серед інших, на вказаний запит документі «Опис знака» (копія додається), зазначено: «Знак для товарів і послу, що подається на реєстрацію складається з графічної частини та словесного позначення. Графічна частина являє собою зображення контура квадрата зеленого кольору з вилученим напівколом лівим нижнім кутом, який заповнюється зображенням квадрата чорного кольору. Словесне позначення зеленого кольору являє собою назву підприємства - заявника виконану без розриву між словом - «Приват» та словом «Лізинг». Слово «Приват» є першими складами назви одного з засновників підприємства ЗАТКБ «ПриватБанк». Слово «Лізинг» є спеціальним терміном який означає передачу в оплатне користування основних засобів.».

9. При цьому, як вбачається з позовної заяви ,АТ КБ «ПриватБанк»:

- не надавав згоди на включення зображувального елементу торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватБанк» до позначення торговельної марки (знаку для товарів і послуг) «ПриватЛізинг»;

- не був учасником ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», як це вказано в описі знаку для товарів і послуг.

10. АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що зареєстрована за Відповідачем торговельна марка «ПриватЛізинг»:

- є схожою з ТМ «ПриватБанк» настільки, що її можна сплутати, зокрема, асоціювати з торговельною маркою «ПриватБанк»;

- вводить в оману щодо послуги або особи, яка надає послугу, так як створює асоціації, пов`язані з АТ КБ «ПриватБанк» та зареєстрованою за ним торговельною маркою, які є неприйнятними та не мають підстав;

- містить зображувальний елементи раніше зареєстрованої та визнаної добре відомою в Україні торговельної марки «ПриватБанк», на використання якої Позивач не надавав згоди;

- зареєстрована на підставі неправдивих відомостей, наданих заявником, оскільки Позивач не був учасником юридичної особи Відповідача.

11. 22.02.2022 АТ КБ «ПриватБанк» на адресу ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ» була направлена претензія про припинення використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг) (свідоцтво № 97176 «ПриватЛізинг»), в якій Банк вимагав:

1. Припинити використання позначення торговельної марки «ПриватЛізинг».

2. Відмовитися від свідоцтва на знак для товарів і послуг на торговельну марку «ПриватЛізинг» повністю в порядку, визначеному статтею 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

3. Повідомити про прийняте рішення в місячний строк із дня одержання претензії.

12. Претензія була залишена без задоволення та без відповіді, що і стало причиною виникнення спору та звернення з цим позовом до господарського суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 в задоволенні позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

13.1. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк", проте відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, оскільки ТОВ "РеалАгроЛізинг" подано заяву про застосування строків позовної давності.

14. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) залишено без змін.

14.1. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд другої інстанції виходив з того, що у позивача було безліч можливостей отримати відповідну інформацію про порушення своїх прав використанням знаку для товарів та послуг ТОВ «Приват Лізинг» починаючи з 2007 року, і ці можливості нічим не обмежувалися.

Щонайменше, АТ КБ «ПриватБанк» об`єктивно міг бути обізнаним про ці обставини з прийняттям Рішення Національного банку України № 105 від 13 грудня 2016 року «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "ПриватБанк" до переліку під номером 943 увійшов ТОВ "Приват Лізинг", з якого слідує, що з 13 грудня 2016 року ТОВ "Приват Лізинг" є пов`язаною особою з ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", що спростовує твердження Позивача, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу «Приват Лізинг» лише у травні 2021 року.

Водночас, судами встановлено, що позивачем клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності АТ КБ «ПриватБанк» до суду не подавалося, натомість останній вважає, що строк позовної давності ним не пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. До Верховного Суду від АТ КБ "Приватбанк" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимоги, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

15.1. Скаржник, серед іншого, переконує, що окрім документа, на який, як на підставу застосування позовної давності, посилалося ТОВ «РеалАгроЛізинг», суди, з власної ініціативи, безпідставно та з незрозумілих підстав, досліджували документи іншої судової справи, на які Відповідач взагалі не посилався, а саме - подану у справі №904/2796/22 заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2023 з грошовими вимогами до ТОВ «РеалАгроЛізинг».

-Зазначає, що при ухвалені оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №826/20221/16; у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 та від 28.01.2020 у справі №910/20564/16, від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 09.04.2019 у справі № 910/17205/17, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17 (щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. Державна організація "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін, а розгляд справи здійснювати без участі організації.

17. ТОВ "РеалАгроЛізинг" у відзиві на касаційну скаргу також просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

18. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2796/22 (904/314/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2025.

19. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2025, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка подана на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) та призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у справі №904/2796/22 (904/314/23) на 19 лютого 2025 року о 12:45 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

20. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2796/22 (904/314/23), у зв`язку із перебуванням судді Картере В.І. у відрядженні, визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025.

21. В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2025 Оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 904/2796/22 (904/314/23) за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", яка подана на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 до 05 березня 2025 року о 12:30 год. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, зал № 330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

23. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

24. Відповідно до статей 15 та 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

25. Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі.

26. Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

27. Згідно ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

28. За приписами статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

29. Статтею 426 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

30. Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

31. Як передбачено ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

32. Відповідно до ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

33. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 494 ЦК України).

34. АТ КБ "ПриватБанк", звертаючись із позовом, просило суд заборонити використання торговельної марки «ПриватЛізинг»; визнати недійсним повністю свідоцтво України №97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг»; зобов`язати Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки стосовно визнання повністю недійсним свідоцтва України № 97176 від 25.09.2008 на торговельну марку «ПриватЛізинг».

35. Особа яка заявляє вимогу про визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, сама має діяти добросовісно, не допускати зловживання правом, зокрема й на реєстрацію певного позначення як знаку для товарів та послуг не з метою індивідуалізації товарів та послуг, а з метою перешкоджання іншому суб`єкту у використанні певного позначення (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 26.01.2022 у справі № 750/13341/19).

36. Так, визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним з ознак схожості можливе лише в разі доведення та документального підтвердження наявності фактів їх сплутування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 у справі № 910/11735/17.

37. При вирішенні питання про недійсність свідоцтва на торговельну марку необхідно здійснити судову експертизу таких торговельних марок. Верховний Суд у постанові від 06.02.2020р. у справі №910/2503/18 зазначив, що для дотримання принципів господарського судочинства під час вирішення подібних спорів необхідно здійснювати експертизу, адже такі функції притаманні не суду, а експерту.

38. Судами встановлено, що в матеріалах справи № 904/2796/22(904/314/23) міститься висновок експертів Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України за результатами комісійної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, з якого вбачається що знак "ПриватЛізинг" за свідоцтвом України №97176 щодо товарів 07, 12, 31 класів МКТП є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком "ПриватБанк" за свідоцтвом України №23794 щодо послуг 35 та 36 класів МКТП.

39. Також, судами встановлено, що у вказаному вище висновку зазначено, що знак "ПриватЛізинг" за свідоцтвом України №97176 є таким, що може ввести споживачів в оману щодо особи, яка надає послуги 36, 36 класів МКТП за свідоцтвом України №23794.

40. Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, які на дату подання заявки або якщо заявлено пріоритет, то на дату пріоритету є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати, зокрема, асоціювати з: торговельними марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; торговельними марками інших осіб, якщо такі торговельні марки охороняються без реєстрації на території України на підставі міжнародних договорів України, зокрема торговельними марками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції щодо неспоріднених товарів і послуг, якщо використання торговельної марки іншою особою щодо таких неспоріднених товарів і послуг свідчитиме про зв`язок між ними і власником добре відомої торговельної марки та може завдати шкоди інтересам такого власника; комерційними найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до НОІВ заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; торговельними марками, що використовуються іншою особою в іноземній державі, якщо заявка подана від свого імені агентом чи представником такої особи в розумінні статті 6 septies Паризької конвенції без дозволу такої особи і відсутні докази, що обґрунтовують таке подання, за наявності заперечення такої особи.

41. За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

42. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

43. Зважаючи на викладене, суди дійшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".

44. Водночас, аргументація касаційної скарги дає змогу виснувати, що скаржник не ставить під сумнів обґрунтованість судових рішень в цій частині, а судові рішення оскаржуються скаржником лише в частині застосування строку позовної давності, який не пропущено, як вважає скаржник, оскільки, на його переконання, відомості із зображенням логотипу «Приват Лізинг» були виявлені Позивачем лише у травні 2021 року.

45. Щодо строку позовної давності та підстав для застосування наслідків її пропуску Суд звертає увагу на наступне.

46. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

47. З положень статті 261 Цивільного кодексу України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов`язаний не лише з днем, коли особа довідалася про порушення її права (чи особу порушника), але й з днем, коли вона могла довідатися про таке порушення.

48. У постановах Верховного Суду від 26.06.2018 і від 28.01.2020 у справі № 910/20564/16, вказано, що вирішуючи спори щодо визнання недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, суд касаційної інстанції виходить з того, що початок перебігу позовної давності для звернення до суду з такими позовами не може автоматично збігатися з датою публікації відомостей про реєстрацію знака для товарів і послуг. Це право пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного конфлікту на ринку щодо оспорюваного позначення, наприклад, початком використання спірного позначення на ринку, або мали місце чи виникли обставини, які порушують права Позивача. Аналогічний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 09.04.2019 у справі № 910/17205/17, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17.

49. Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі №910/9452/17 зазначив, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

50. Також Велика Палата Верховного Суду зазначала, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники (постанова від 26.11.2019 у справі №914/3224/16).

51. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

52. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Така позиція Верховного Суду викладена у постановах від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, від 18.05.2021 у справі №922/4571/14, від 13.10.2021 у справі №914/687/20, від 27.11.2024 у справі № 904/3502/22, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14 та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

53. За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, яких закон уповноважує звертатися до суду з позовом в інтересах інших осіб.

54. Нормами частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

55. Водночас наслідки пропуску строку позовної давності застосовуються лише за доведеної наявності порушення права особи. Тому при застосовуванні позовної давності суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності (за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення).

56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

57. З огляду на викладене суд зобов`язаний у будь-якому випадку в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності розглянути її і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінченням (за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку).

58. Судами встановлено, що 02.02.2023 ТОВ "РеалАгроЛізинг" подано заяву вих.№02-05/124 від 01.02.2023 щодо застосування строків позовної давності.

59. Судами також встановлено, що в матеріалах справи № 904/2796/22 міститься заява ПрАТ СК "Інгосстрах" з кредиторськими вимогами та серед додатків до неї наявна претензія АТ КБ «ПриватБанк» про виплату заборгованості, яка адресована генеральному директору ТОВ «Приват Лізинг» та відповідь ТОВ «Приват Лізинг» із зазначеним знаком для товарів та послуг ТОВ «Приват Лізинг», щодо якого подано позов про визнання недійсним. Дата вказаної відповіді датована 23.12.2015 року.

60. Отже, касаційний господарський суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Позивачу було відомо про використання знаку для товарів та послуг ТОВ «Приват Лізинг», щодо якого подано позов про визнання недійсним ще у 2015 році.

61. Також, судами встановлено, що у якості додатків до заяви ТОВ "РеалАгроЛізинг" було долучено претензію про сплату заборгованості за кредитним договором від 21.12.2015; лист ТОВ «Приват Лізинг» за вих. 373/1 від 23.12.2015 та копія заяви про страхову подію від 25.12.2015 АТ КБ «ПриватБанк», які, також, підтверджують обставини зазначені в заяві за вих.№02-05/124 від 01.02.2023.

62. Додатково, з метою доповнення зазначеної заяви, 15.06.2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" подано до суду додаткові пояснення до заяви, в яких зазначено, що 17.03.2023 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 17.03.2023 про визнання вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (колишня назва ТОВ «Приват Лізинг») в розмірі 936 196 189,02 грн, з яких 19 381 656,69 грн - сума неустойки. У своїй заяві АТ КБ «ПриватБанк» заявляє кредиторські вимоги, зокрема, які ґрунтуються по наступним кредитним договорам: Кредитний договір №П070Е/С від 20.08.2007р., Кредитний договір №П064Е/С від 22.03.2007р., Кредитний договір №П068Е/С від 24.05.2007р., Кредитний договір №П067Е/С від 21.04.2009р., Кредитний договір №П223Г/С від 26.04.2010р., Кредитний договір №П225Г/С від 28.02.2011р., Кредитний договір №П228Г/С від 29.02.2012р., Кредитний договір №DNHSLNI03114 від 08.02.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI03337 від 08.04.2013р., Кредитний договір №DNHSLNI04880 від 28.01.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI05743 від 26.05.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06189 від 05.09.2014р., Кредитний договір №DNHSLNI06635 від 16.06.2015р. Період укладення договорів 2007 - 2015 роки. Більшість договорів була укладена з метою покриття та фінансування контрактів, укладених між ТОВ «Приват Лізинг» та CLAAS Global Sales GmbH, Німеччина, тобто придбання сільськогосподарської техніки.

63. Також, судами встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», серед іншого, також об`єктивно міг бути обізнаним про спірні обставини з прийняттям Рішення Національного банку України №105 від 13 грудня 2016 року «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ «ПриватБанк» до переліку під номером 943 увійшов ТОВ «Приват Лізинг», з якого слідує, що з 13 грудня 2016 року ТОВ «Приват Лізинг» є пов`язаною особою з ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до статті 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

64. Таким чином, встановлені під час розгляду судами попередніх інстанцій обставини справи спростовують твердження скаржника, що ним були виявлені відомості із зображенням логотипу «Приват Лізинг» лише у травні 2021 року.

65. Щодо доводів скаржника, який, серед іншого, переконує, що окрім документа, на який, як на підставу застосування позовної давності, посилалося ТОВ «РеалАгроЛізинг», суди, з власної ініціативи, безпідставно та з незрозумілих підстав, досліджували документи іншої судової справи, на які Відповідач взагалі не посилався, а саме - подану у справі №904/2796/22 заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2023 з грошовими вимогами до ТОВ «РеалАгроЛізинг», слід зазначити таке.

66. На відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.

67. Тож, розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має з огляду на особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.

68. Зазначене сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

69. Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у постановах від 30.11.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21) та від 08.12.2022 у справі № 916/329/21 (916/3073/21).

70. Отже, під час розгляду справи № 904/2796/22 (904/314/23) судами обґрунтовано прийнято рішення з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство ТОВ «РеалАгроЛізинг».

71. Разом з тим, частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

72. Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

73. Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

74. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні особи (позивача) до суду за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що розглядається у межах справи про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права (пункт 112 постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 911/3091/21).

75. З огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») суд має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (право на позов) і до моменту звернення з позовом, зважати на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання (надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо).

76. Як встановлено судами під час розгляду справи, клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності АТ КБ «ПриватБанк» до суду не подавалося, натомість скаржник вважає, що строк позовної давності ним не пропущений, відтак підстави, які б могли розглянути суди, за наявності відповідного клопотання для поновлення пропущеного строку, були відсутні.

77. Враховуючи викладене, суди правильно встановили, що звернувшись із позовною заявою 13.01.2023 Позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

78. Посилання скаржника на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №826/20221/16; у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 та від 28.01.2020 у справі №910/20564/16, від 28.05.2020 у справі № 910/13119/17, від 09.04.2019 у справі № 910/17205/17, від 17.07.2018 у справі №915/1145/17 (щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України), також підлягають відхиленню.

79. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

80. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

81. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

82. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною скаржником.

83. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

84. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

85. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог - відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

86. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

88. На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій у цій справі без змін.

Судові витрати

89. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 у справі №904/2796/22 (904/314/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк